Постанова КГС ВС № 907/140/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року м. Київ cправа № 907/140/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В. за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І., та представників: позивача - Куцкір Е. Ю. (в режимі відеоконференції), відповідача - не з`явився, третьої особи - не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Агро Свалява" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.11.2025 у справі № 907/140/25 за позовом Свалявської міської ради Закарпатської області до Фермерського господарства "Агро Свалява" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном В С Т А Н О В И В: Свалявська міська рада (далі - Свалявська міська рада; Міськрада; позивач) звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Фермерського господарства "Агро Свалява" (далі - ФГ "Агро Свалява"; відповідач) про усунення перешкод у користуванні Свалявською міською радою земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 2124010100:02:041:0015 загальною площею 0,61 га, шляхом демонтажу (знесення) конструкцій 7 теплиць, самочинно збудованої будівлі та огорожі (паркану), що встановлені на вказаній земельній ділянці. Позов мотивовано тим, що 22.05.2015 між Свалявською міською радою та Фермерським господарством "Закарпатшампіньйон" (далі - ФГ "Закарпатшампіньйон" (наразі - ФГ "Агро Свалява") було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 0,61 га з кадастровим номером 2124010100:02:041:0015 для ведення фермерського господарства строком на сім років. Відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки від 22.05.2015 орендодавець передав орендарю зазначену земельну ділянку на підставі рішення 14-ї сесії VI скликання Свалявської міської ради від 08.04.2015 № 1188. Після закінчення строку дії договору, а саме 26.08.2023, у відповідача виник обов`язок повернути земельну ділянку орендодавцю. Проте ФГ "Агро Свалява" цього обов`язку не виконало, у зв`язку з чим Свалявська міська рада звернулася до Господарського суду Закарпатської області з відповідним позовом, який рішенням Господарського суду Закарпатської області від 18.04.2024 у справі № 907/34/24 було задоволено: визнано припиненим право оренди ФГ "Агро Свалява" на спірну земельну ділянку та зобов`язано відповідача повернути її Свалявській міській раді за актом приймання-передачі. Позивач також зазначав, що під час огляду земельної ділянки комісією було здійснено винесення її меж у натуру, що дало можливість встановити розміщення в межах земельної ділянки конструкцій 7 теплиць, будівлі, на якій проводилися будівельні роботи (наявні стіни без покрівлі) та огорожі. При цьому голова ФГ "Агро Свалява" і представник господарства Бобаль І. І. не надали документів, що підтверджують правові підстави розміщення зазначеного майна або права на нього. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.11.2025 (суддя - О. Ф. Ремецька), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 (головуючий суддя - Г. Г. Якімець, судді - С. М. Бойко, Т. Б. Бонк), позов задоволено. Зобов`язано ФГ "Агро Свалява" усунути перешкоди у користуванні Свалявською міською радою земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 2124010100:02:041:0015, загальною площею 0,61 га, шляхом демонтажу (знесення) конструкцій 7 теплиць, самочинно збудованої будівлі та огорожі (паркану), що встановлені на земельній ділянці з кадастровим номером 2124010100:02:041:0015, загальною площею 0,61 га. Здійснено розподіл судових витрат (судового збору). Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що право власності Свалявської міської ради на земельну ділянку площею 0,61 га з кадастровим номером 2124010100:02:041:0015 для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за адресою: м. Свалява, вул. Робітнича, 1/5, підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.12.2023 № 358584535 року (реєстраційний номер об`єкта 694072121240, дата реєстрації права власності - 28.07.2015, підстава реєстрації - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 23347463 від 03.08.2015). На підставі рішення 14 сесії 6-го скликання Свалявської міської ради від 08.04.2015 № 1188, 22.05.2015 між Свалявською міською радою (орендодавець) та ФГ "Закарпатшампіньйон" (зі зміненим відповідно до протоколу загальних зборів засновників від 14.08.2020 № 3 найменуванням на ФГ "Агро Свалява" (орендар)) було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець передає, а орендар - приймає в оренду земельну ділянку площею 0,61 га з кадастровим номером 2124010100:02:041:0015 для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за адресою: м. Свалява, вул. Робітнича, 1/5. За п. 2.3 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 331 474,00 грн, а відповідно до п.п. 5.1, 5.2 договору земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства; функціональне призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення. У п. 3.1 договору сторони досягли згоди, що останній укладається строком на 7 років з дня його державної реєстрації, яка відповідно до змісту договору відбулася 26.08.2015 в реєстраційній службі Свалявського районного управління юстиції Закарпатської області за № 10932386. На виконання умов договору, за актом від 22.05.2015 земельна ділянка площею 0,61 га з кадастровим номером 2124010100:02:041:0015 передана в оренду відповідачу для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за адресою: м. Свалява, вул. Робітнича, 1/5. Право оренди ФГ "Агро Свалява" на земельну ділянку зареєстроване 22.08.2015 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.08.2015 № 23932080), про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.12.2023 № 358584535. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 18.04.2024 у справі № 907/34/24, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.10.2024, первісний позов задоволено. Визнано припиненим право оренди ФГ "Агро Свалява" земельної ділянки з кадастровим номером 2124010100:02:041:0015, загальною площею 0,61 га, розташованої на території Свалявської міської ради Закарпатської області за адресою: м. Свалява, вул. Робітнича, 1/5 Мукачівського району, Закарпатської області за договором оренди земельної ділянки від 22.05.2015, державна реєстрація за № 10932386 від 26.08.2015 в реєстраційній службі Свалявського районного управління юстиції Закарпатської області. Зобов`язано ФГ "Агро Свалява" повернути відповідну земельну ділянку Свалявській міській раді за актом приймання-передачі. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат (судового збору). 09.07.2024 представник ФГ "Агро Свалява" звернувся до Свалявської міської ради із заявою про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 2124010100:02:041:0015, загальною площею 0,61 га, для ведення фермерського господарства. У заяві посилався на рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.04.2024 у справі № 907/34/24 та долучив 2 підписані ним примірники актів приймання-передачі земельної ділянки. Листом від 10.07.2024 № 24.5-37/36618 Свалявський відділ державної виконавчої служби Мукачівського району Закарпатської області звернувся до Міськради про визначення відповідальної особи Свалявської міської ради для прийняття земельної ділянки. Розпорядженням Свалявського міського голови "Про створення комісії" від 12.07.2024 створено комісію для огляду земельної ділянки, підписання акта передачі-приймання земельної ділянки. Листом від 12.07.2024 № 02-13/2972 Свалявська міська рада повідомила Свалявський відділ державної виконавчої служби про визначення уповноваження створеної комісії розпорядженням міського голови від 12.07.2024 № 121 для прийняття земельної ділянки. Листом від 15.07.2024 Свалявська міська рада повідомила представника ФГ "Агро Свалява" про створення відповідної комісії для огляду земельної ділянки, підписання акта передачі-приймання земельної ділянки. Суди попередніх інстанцій зазначили, що 19.07.2024 комісією здійснено виїзд на земельну ділянку за адресою: вул. Робітнича, 1/5, м. Свалява, де був присутній керівник ФГ "Агро Свалява"; оглянуто земельну ділянку, після чого підписано акти приймання-передачі земельної ділянки, площею 0,61 га, кадастровий номер 2124010100:02:041:0015, для ведення фермерського господарства. Вищезазначений акт складено у 3 примірниках, один з яких зберігається у Свалявській міській раді, другий - у ФГ "Агро Свалява", третій - у Свалявському відділі державної виконавчої служби. Невід`ємною частиною акта приймання-передачі є акт огляду комісією спірної земельної ділянки, складений 19.07.2024. Під час огляду земельної ділянки комісією було забезпечено винесення в натуру меж земельної ділянки площею 0,61 га, кадастровий номер 2124010100:02:041:0015, в кількості 5 точок, що дало можливість встановити межі земельної ділянки, на якій розміщені конструкції 7 теплиць, будівля, на якій ведуться будівельні роботи (наявні стіни без покрівлі) та огорожа (паркан), яка знаходиться на вищезазначеній земельній ділянці. Під час огляду комісією земельної ділянки, головою ФГ "Агро Свалява" та представником ФГ "Агро Свалява" не надано свідоцтва про право власності на майно або витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на об`єкт (будівлю), на якому велися будівельні роботи та будь - яких інших документів на майно, а отже, будівля є самочинно збудованою без відповідних дозвільних документів. Згідно з актом від 25.09.2024 повторного огляду земельної ділянки, площею 0,61 га, кадастровий номер 2124010100:02:041:0015, ФГ "Агро Свалява" не здійснило заходи щодо демонтажу на вказаній земельній ділянці конструкцій 7 теплиць (орієнтовною довжиною 20 м кожна) та об`єкта (будівлі, на якій наявні стіни без покрівлі). На час повторного огляду комісією не виявлено ведення господарської діяльності у конструкціях теплиць, насадження відсутні. На об`єкті (будівлі) орієнтовно площею 80 кв.м виконання будівельних робіт не проводиться. Загалом на земельній ділянці комунальної власності, площею 0,61 га з кадастровим номером 2124010100:02:041:0015 господарська діяльність ФГ "Агро Свалява" не здійснюється. Свалявська міська рада звернулася із листом від 03.01.2025 до ФГ "Агро Свалява", в якому просила повідомити про здійснення заходів щодо демонтажу 7 конструкцій теплиць, самочинно збудованого об`єкта (будівлі) та огорожі (паркану), що знаходяться на земельній ділянці комунальної власності, площею 0,61 га з кадастровим номером 2124010100:02:041:0015. Зазначила, що у разі невиконання вказаних робіт повідомити Міськраду про причини невиконання останніх. Заходів щодо демонтажу 7 конструкцій теплиць, самочинно збудованого об`єкта (будівлі) та огорожі (паркану), що знаходяться на земельній ділянці комунальної власності, площею 0,61 га з кадастровим номером 2124010100:02:041:0015 не здійснено. Предметом цього спору є усунення перешкод у користуванні Свалявською міською радою земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 2124010100:02:041:0015, загальною площею 0,61 га, шляхом демонтажу (знесення) конструкцій 7 теплиць, самочинно збудованої будівлі та огорожі (паркану), що встановлені на вказаній земельній ділянці. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили із того, що самовільне розміщення відповідачем спірного майна в межах земельної ділянки порушує права позивача як її власника на користування та розпорядження відповідною земельною ділянкою. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , третя особа) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження скаржник визначає п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Так, ОСОБА_1 посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.07.2021 у справі № 922/1125/19, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 12.08.2020 у справі № 599/340/16-ц, від 10.10.2018 у справі № 557/1209/16-ц, від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки правовій природі майна, яке є предметом спору, зокрема, не встановили, чи належить воно до рухомого чи нерухомого майна, зважаючи на відсутність державної реєстрації права власності на нього. На думку скаржника, суди також не надали оцінки п. 2.2 договору оренди земельної ділянки від 22.05.2015 та рішенню Свалявської міської ради від 18.07.2016 № 63 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості)", яким, на її переконання, було розпочато процедуру приватизації земельної ділянки, на якій розташоване належне їй майно. Скаржник також стверджує, що під час укладення договору оренди земельної ділянки від 22.05.2015 між Свалявською міською радою та ФГ "Закарпатшампіньйон" на спірній земельній ділянці вже знаходилася будівля, площею 83 кв.м, щодо якої судами ухвалено рішення про демонтаж, що, на її думку, виключає можливість задоволення позову. ОСОБА_1 також вважає, що захист прав Свалявської міської ради мав здійснюватися не шляхом пред`явлення негаторного позову на підставі ст. 152 ЗК України, а в порядку адміністративної процедури, передбаченої Законами України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про благоустрій населених пунктів", залежно від виду спірного майна. Посилається також на висновок експерта від 17.03.2026, який, на її думку, суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував, та вказує на необхідність залучення до участі у справі ТОВ "Ремонтник", ОСОБА_2 , які відчужили їй спірну будівлю. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ФГ "Агро Свалява" також звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Як на підставу касаційного оскарження відповідач посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначаючи, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, від 18.03.2026 у справі № 523/3183/19, від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22 та від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц. На обґрунтування касаційної скарги ФГ "Агро Свалява" зазначає, що суди неправильно застосували ст. 391 ЦК України, ст. 212 ЗК України. Стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно поклав обов`язок щодо демонтажу спірного майна на ФГ "Агро Свалява", яке вже не є його володільцем і не користується земельною ділянкою, що, на переконання скаржника, суперечить правовим висновкам Верховного Суду. Відповідач також посилається на те, що за договором купівлі-продажу від 28.03.2024, укладеним між ФГ "Агро Свалява" та ОСОБА_1 , остання набула право власності на теплиці, сторожку, резервуар для водопідготовки, ворота, огорожу, замощення та інші об`єкти, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, за договором купівлі-продажу від 18.02.2025, укладеним між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , остання набула у власність господарську будівлю площею 83 кв.м, яка, за твердженням скаржника, існувала на спірній земельній ділянці ще до передачі її в оренду у 2015 році. На підтвердження цієї обставини скаржник посилається на архівні фотознімки сервісу Google Earth Pro та висновок експерта від 17.03.2026 № Е-12/26. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 09.06.2026. Верховний Суд в ухвалі від 19.05.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ "Агро Свалява" з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 09.06.2026. Верховний Суд вирішив розгляд касаційний скарг здійснювати спільно. У відзивах на касаційні скарги позивач просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з підстав, наведених у цих відзивах. До Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за відсутності її представника. У зазначеній заяві третя особа також просила врахувати її доводи щодо обрання позивачем неналежного способу захисту, ігнорування судами статусу та фактичного віку спірного майна, а також пред`явлення позову до неналежного відповідача. Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника позивача, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, з огляду на таке. Гл. 3 роз. I кн. 1 ЦК України регулюється захист прав та інтересі осіб. Так, за змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18). Верховний Суд зазначає, якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, то такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність - це можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Зміст права власності розкриває ст. 317 ЦК України, відповідно до якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Тобто зміст права власності становить "тріаду" повноважень, а саме: право володіння"jus possidendi", право користування "jus utendi" і право розпорядження "jus abutendi". Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 ЦК України). Законодавець у ст. 391 ЦК України закріпив норму, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно із ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. За ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Верховний Суд неодноразово зазначав таке: - за змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17); - негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб`єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред`явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21); - негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Позов про усунення перешкод у користуванні майном (ст. 391 ЦК України) може бути пред`явлено лише власником цього майна (див. п.п. 64, 65 постанови Верховного Суду від 18.02.2026 у справі № 916/289/23); - особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку (див. постанови Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 910/14524/19, від 04.09.2024 у справі № 904/2077/23); - порушення прав власника земельної ділянки може бути усунене шляхом демонтажу споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20); - нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв.м, що знаходяться на вул. Стрийській, 47 у м. Львові, є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, відповідач-1 використовує спірні земельні ділянки позивача без установлених законом підстав, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст. 391 ЦК України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22). Отже, врахувавши преюдиційні обставини, встановлені рішенням у справі № 907/34/24, перегляд якого у межах цієї справи є неприпустимим з огляду на принцип "правової визначеності" як складового принципу "верховенства права", здійснивши оцінку наявних у справі документів відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, встановивши правову природу спірного майна, а також обставину самовільного розміщення відповідачем конструкцій теплиць, будівлі й огорожі в межах земельної ділянки позивача, що порушує права останнього як власника цієї земельної ділянки на користування та розпорядження своїм майном - відповідною земельною ділянкою, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення цього позову. При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що саме у ФГ "Агро Свалява" є обов`язок щодо демонтажу (знесення) відповідного майна. Щодо доводів скаржників про ненадання судом попередньої інстанції належної оцінки договорам, на які вони посилаються у касаційних скаргах, рішенню Свалявської міської ради від 16.02.2024 № 1626, то колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції, дослідивши зазначені доводи, які заявлялись і у апеляційній скарзі, дійшов висновку про те, що вони не впливають на правильність вирішення цього спору з огляду на встановлені у справі № 907/34/24 і цій справі обставини. Водночас наведені у касаційній скарзі аргументи фактично зводяться до необхідності оцінки документів, встановлення інших фактичних обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених ст. 300 ГПК України. Крім того, скаржники не обґрунтовують наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржників доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, підставами касаційного оскарження тощо, оскільки у іншому випадку вказане б призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність. Натомість як на підставу касаційного оскарження скаржники посилаються на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Здійснивши аналіз цієї підстави, Верховний Суд зазначає таке. Законодавець у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Велика Палата Верховного Суду у п. 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц зазначила про те, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Разом з тим вказаною підставою для касаційного оскарження - п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див., зокрема, ухвалу Верховного Суду від 08.10.2024 у справі № 274/1477/20). Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема, підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19). Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника. Надавши оцінку рішенням судів попередніх інстанцій і висновкам Верховного Суду, на які посилаються скаржники, колегія суддів зазначає таке: - у справі № 922/1125/19 - Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до ПрАТ "Концерн Авек та Ко" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою територіальної громади м. Харкова площею 2,2115 га (кадастровий номер 6310136600:14:001:0014) на просп. Ювілейному, 5 у м. Харкові шляхом демонтажу споруди ТА 1130-1133 площею 80 кв.м, трансформаторної підстанції площею 128 кв.м, двох комплектних трансформаторних підстанцій, огорожі та розподільчого щита площею 24 кв.м.; - у справі № 522/1029/18 - предметом спору було визнання недійсними договору купівлі-продажу майнових прав; визнання права власності на квартиру, витребування із чужого незаконного володіння вищевказаної квартири та зобов`язання не чинити позивачу перешкоди у користуванні цією квартирою, а також виселення із квартири; - у справі № 599/340/16-ц - у ній предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і зобов`язання відповідача виконати приписи п. 3.25 ДБН 360-92 та демонтувати споруди на відстань не менше 1 м від межі. Верховний Суду у цій постанові зазначив, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив факт наявності у позивача права власності на земельну ділянку, а також факт порушення цього права з боку відповідача, а тому дійшов правильного висновку щодо задоволення позовної вимоги про усунення перешкод у землекористуванні, з чим погодився суд апеляційної інстанції; - у справі № 557/1209/16-ц - предметом спору є визнання права власності на спадщину за заповітом. У цій справі Верховний Суд перевіряв підставність застосування судами попередніх інстанцій ст.ст. 1216, 1218 ЦК України у цих правовідносинах; - у справі № 523/3183/19 - Верховний Суд зазначив, що установивши, що на спірній земельній ділянці розташоване приміщення, яке помилково зареєстроване як об`єкт нерухомого майна та є самочинним будівництвом, унаслідок чого власнику земельної ділянки - територіальній громаді міста Одеси створено перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що порушене право територіальної громади підлягає захисту шляхом зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди. Такий спосіб захисту є належним та ефективним і відповідає сталій практиці Верховного Суду. Колегія суддів зауважила, що хоча положення ст. 376 ЦК України є незастосовними до спірних правовідносин, водночас правова позиція щодо належних відповідачів у справах про зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу приміщень, які помилково були зареєстровані як нерухоме майно, отримала свій прояв у змісті постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, у якій Велика Палата Верховного Суду підтримала висновок судів попередніх інстанцій щодо зобов`язання саме останнього набувача звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення; - у справі № 914/904/17 - предметом спору є визнання права власності на земельну ділянку. У цій справі позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПАТ "Укрнафта" набуло право власності на будівлю ресторану "Борислав", яка розташована за адресою: Львівська обл., м. Борислав, вул. Тернавка, 13, а тому до нього автоматично перейшло право власності на земельну ділянку, на якій він розташований, однак Бориславська міська рада відмовила ПАТ "Укрнафта" у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж в натурі для оформлення права власності на зазначену земельну ділянку, що свідчить про те, що право власності позивача на таку земельну ділянку оспорюється відповідачем, а отже підлягає захисту на підставі ст. 392 ЦК України; - у справі № 904/8186/17 - предметом спору є визнання права власності на будівлю кафе площею 148,6 кв.м. по вул. Мурахтова, 2 у м. Кам`янське та скасування в реєстрі прав власності на нерухоме майно запису від 15.08.2005 про державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за відповідачем-1; - у справі № 910/8880/18 - предметом спору є витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності; - у справі № 910/2546/22 - предметом спору є визнання протиправним і скасування наказу Мін`юсту та зобов`язання вчинити дії; - у справі № 523/9076/16-ц - предметом спору є визнання незаконними дій засновників ТОВ "Норма Плюс", пов`язаних із внесенням змін до статуту останнього 25.07.2013; стягнення із засновників ТОВ "Норма Плюс" моральної шкоди у розмірі 150 000,00 грн. Отже, Верховний Суд зазначає, що аналіз висновків, зроблених у постанові апеляційного господарського суду і рішенні суду першої інстанції, що оскаржуються, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, на які посилаються скаржники у касаційній скарзі. Ці висновки зроблені судами з огляду на іншу фактично-доказову базу, за інших обставин, встановлених у справах, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) застосовувались норми матеріального і процесуального права (зокрема, ст. 152 ЗК України, ст.ст. 376, 391 ЦК України), а також було прийнято відповідні судові рішення. Верховний Суд зазначає і те, що посилаючись на вказані у касаційній скарзі постанови, скаржники залишають поза увагою те, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, чого скаржниками у цьому випадку не було доведено. Крім того, у справах № 522/1029/18, № 557/1209/16-ц, № 914/904/17, № 904/8186/17, № 910/8880/18, № 910/2546/22, № 523/9076/16-ц і справі, яка переглядається, предмет спору, фактичні обставини, склад учасників спору, підстави заявлених позовних вимог не є ідентичними. Решта наведених скаржниками у касаційній скарзі постанов не є релевантними справі, яка переглядається. Отже, наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави. Крім того, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21, яка враховується при перегляді цієї справи з огляду на ч. 4 ст. 300 ГПК України, виснувала таке: "відповідаючи на питання про те, що є рішенням суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи можуть міститись в мотивувальній та резолютивній частині рішення. Ці висновки мають різне значення. Процесуальний закон містить норми, які забезпечують, аби судове рішення, ухвалене у справі, не було протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі. Будь-які висновки про права, інтереси та (або) обов`язки особи у рішенні суду, яким вирішується приватноправовий спір, з огляду на норми ст. 75 ГПК України не мають для особи, яка не брала участь у розгляді справи, зобов`язуючого значення, тобто не є рішенням про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неприпустимим є втручання особи в остаточне рішення суду з тих лише підстав, що вона вважає помилковими викладені у мотивувальній частині цього рішення судження, які не мають стосовно неї обов`язкової сили. Відповідно до ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; розподіл судових витрат. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача). Тобто резолютивна частина рішення містить присуд, який в силу обов`язковості судового рішення як конституційної засади судочинства (п. 9 ч. 2 ст. 129, ст. 129-1 Конституції України) є обов`язковим до виконання. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Закон не встановлює механізму, який виключав би особу, яка не брала участь у справі, з-під дії судового рішення, якщо таке містить присуд про її права, інтереси та (або) обов`язки (стягує з неї кошти, зобов`язує її вчинити певні дії або утриматись від них, змінює чи припиняє правовідносини з її участю, визнає недійсним або скасовує документ, який посвідчує право особи, тощо). Колегія суддів зазначає, що оскаржувані судові рішення не ухвалювались про права та інтереси ТОВ "Ремонтник", ОСОБА_2 . Доводи скаржника про необхідність їх залучення до участі у справі є безпідставними, зводяться до бажання ухвалення рішення на користь скаржника. Решта доводів в касаційних скаргах фактично зводяться лише до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на встановлені ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції. Законодавець у ч. 1 ст. 236 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України). За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного господарського суду, ухвалених відповідно до ст. 236 ГПК України - без змін. Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати за подання касаційних скарг покладаються на скаржників. Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційні скарги ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Агро Свалява" залишити без задоволення. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.11.2025 у справі № 907/140/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Могил С. К. Судді: Волковицька Н. О. Случ О. В.