Постанова КГС ВС № 910/17121/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року м. Київ cправа № 910/17121/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О., секретар судового засідання - Лелюх Є. П., за участю представників: позивача - Воєводіної А. О. (у порядку самопредставництва), відповідача - Монастиренка О. Ю. (адвокат), третьої особи-1 - не з`явилися, третьої особи-2 - не з`явилися, розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техногруп Нью" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 у справі за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техногруп Нью", третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державний реєстратор Комунального підприємства "Центр правової допомоги та реєстрації" Мельник Дмитро Сергійович, третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Метал-2000", про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішень про державну реєстрацію, визнання недійсними договорів, припинення права власності та знесення об`єкта самочинного будівництва. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У листопаді 2023 року Київська міська рада (далі - КМР) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техногруп Нью" (далі - Товариство) про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішень про державну реєстрацію, визнання недійсними договорів, припинення права власності та знесення об`єкта самочинного будівництва, у якому просила суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі КМР у володінні та розпорядженні земельною ділянкою орієнтовною площею 0,2975 га (кадастровий номер 8000000000:79:635:0007) шляхом: - скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Центр правової допомоги та реєстрації" Мельника Дмитра Сергійовича про державну реєстрацію права власності від 12.06.2019 № 47321230 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права за Товариством на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1850624480000); - визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - 1/2 частини нежитлової будівлі (літера Д) загальною площею 32 м2, що розташована за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі міста Києва від 08.06.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Нікітенко Ю.М. та зареєстрований у реєстрі за № 1015; - визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - 1/2 частини нежитлової будівлі (літера Д) загальною площею 32 м2, що розташована за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі міста Києва від 09.06.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Нікітенко Ю.М. та зареєстрований у реєстрі за № 1024; - припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі міста Києва, за Товариством; - зобов`язання Товариства знести об`єкт самочинного будівництва: нежитлову будівлю (літера Д) загальною площею 32 м2 та повернути КМР земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:79:635:0007) площею 0,2975 га, що розташована за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі міста Києва, з приведенням її у придатний для використання стан.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірна нежитлова будівля є самочинним будівництвом в розумінні положень частини першої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки її збудовано на земельній ділянці комунальної власності, що не була відведена для цієї мети, та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд міста Києва рішенням від 29.10.2024 (суддя Котков О. В.) у задоволенні позову відмовив повністю. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не спростував доводи відповідача про добросовісність набуття ним спірного нерухомого майна та не надав суду належних доказів щодо недобросовісності відповідача як останнього набувача нерухомого майна, у зв`язку з чим визнав необґрунтованими вимоги в частині скасування рішення державного реєстратора та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права за Товариством на об`єкт нерухомого майна, а також припинення права власності на спірний об`єкт нерухомого майна. З огляду на те, що судом не задоволено зазначені вище позовні вимоги, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, зобов`язання відповідача знести об`єкт самочинного будівництва та повернути Київській міській раді земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан, які є похідними, також задоволенню не підлягають. Крім того, оскільки місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Київської міської ради, суд зазначив про відсутність підстав для застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог.

4. Північний апеляційний господарський суд постановою від 10.03.2026 (судді: Тищенко А. І. - головуючий, Михальська Ю. Б., Мальченко А. О.) рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 скасував та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково, а саме вирішив: - усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі КМР у володінні та розпорядженні земельною ділянкою орієнтовною площею 0,2975 га шляхом припинення права власності Товариства на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю (літера Д) загальною площею 32 м2, розташовану за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі м. Києва; - усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі КМР у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання Товариство знести об`єкт самочинного будівництва: нежитлову будівлю (літера Д) загальною площею 32 м2 та повернути КМР земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:79:635:0007) площею 0,2975 га, розташовану за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі м. Києва, з приведенням її у придатний для використання стан. В іншій частині позову відмовив. Постанову мотивовано тим, що спірна нежитлова будівля збудована без документів, які дають право виконувати будівельні роботи, й особа, яка здійснила самочинне будівництво, не є власником чи користувачем земельної ділянки, а отже, така будівля є самочинно збудованим об`єктом. Тому у Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал-2000" (далі - ТОВ "Метал-2000") не виникло та не могло виникнути права власності на неї, й останнє не мало права відчужувати її на користь відповідача. Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Техногруп Нью" просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2026, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 залишити в силі. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме: - частину 4 статті 376, статтю 391 ЦК України та статтю 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) без урахування презумпції добросовісності набувача, що суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 09.12.2025 у справі № 904/5799/23, від 23.07.2025 у справі № 757/13185/17-ц та від 18.09.2025 у справі № 922/82/20; - статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод без урахування принципу пропорційності втручання та індивідуального надмірного тягаря, що суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 13.11.2019 у справі № 645/4220/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 204/198/16-ц, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19. Крім того, скаржник зазначає, що касаційна скарга також подається з підстави, визначеної пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки, на думку скаржника, існує необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, а саме: "відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач)", оскільки такий висновок не узгоджується ні зі змістом частини 4 статті 376 ЦК України, ні з положеннями частини 2 статті 212 ЗК України. Так, як зазначено в оскаржуваній постанові суду, "належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво". Водночас, на думку скаржника, частина 4 статті 376 ЦК України передбачає, що самочинне будівництво "підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок", а частина 2 статті 212 ЗК України - що знесення будинків, будівель і споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці "здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки". Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. КМР у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові. Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу. Розгляд справи Верховним Судом

8. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 01.05.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 у справі № 910/17121/23 та призначив розгляд справи у судовому засіданні на 09.06.2026. У судовому засіданні 09.06.2026 Суд оголосив перерву до 16.06.2026. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. Державний реєстратор Комунального підприємства "Центр правової допомоги та реєстрації" Мельник Дмитро Сергійович прийняв рішення від 12.06.2019 № 47321230 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за Товариством зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 32,00 м2, а саме: нежитлову будівлю (літера Д), що розташована за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі міста Києва.

10. Підставою для державної реєстрації права власності зазначеного майна були договори купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі, серія та номер: 1015 та 1024, видані 08.06.2017 та 09.06.2017, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Нікітенко Юлія Миколаївна.

11. Зазначений об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці площею 3,606 га, кадастровий номер 8000000000:79:635:0007, за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі міста Києва.

12. Водночас позивач наголошує, що жодних рішень щодо передачі цієї земельної ділянки під будівництво ні відповідачу, ні іншим юридичним чи фізичним особам у власність чи користування КМР не приймала. Посилаючись саме на те, що земля нікому не відводилася, міська рада звернулася до суду з зазначеним позовом.

13. Заперечуючи проти позовних вимог, Товариство наголошує на тому, що: 1) право власності на будівлю набуто товариством в порядку, передбаченому законодавством за відплатним правочином, тому відповідач є добросовісним набувачем; 2) із набуттям права власності на об`єкт нерухомого майна у Товариства виникло право користування земельною ділянкою, на якій розташоване таке майно; 3) позивач неправильно обрав спосіб захисту порушеного права; 4) не може бути визнаний недійсним правочин після його повного або часткового виконання сторонами; 5) відповідач неодноразово звертався до КМР із заявами про надання земельної ділянки в оренду в порядку статті 120 ЗК України. Крім того, Товариство заявило про сплив строку позовної давності до заявлених позовних вимог. Позиція Верховного Суду

14. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Разом з тим, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 4 статті 300 ГПК України).

15. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.

16. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги КМР про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішень про державну реєстрацію, визнання недійсними договорів, припинення права власності та знесення об`єкта самочинного будівництва.

17. Обґрунтовуючи позовні вимоги, КМР зазначила, що державний реєстратор філії Комунального підприємства Київської обласної ради "Готово" у місті Києві Чуйко Ганна Георгіївна прийняла рішення від 01.06.2017 № 35475985 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за ТОВ "Метал-2000" зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 32,00 м2, а саме: нежитлову будівлю (літера Д), що розташована за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі міста Києва. Підставою для державної реєстрації права власності на зазначене майно був договір купівлі-продажу та акт приймання-передачі майна (серія та номер: б/н, виданий 01.08.2001, видавник: сторони). У подальшому приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Нікітенко Юлія Миколаївна прийняла рішення від 08.06.2017 № 35582080 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за Товариством зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 32,00 мІ, а саме: нежитлову будівлю (літера Д), що розташована за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі міста Києва. Підставою для державної реєстрації права власності на зазначене майно був договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі (серія та номер: НМЕ 094549, реєстровий номер 1015, виданий 08.06.2017, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Нікітенко Ю. М.). Надалі приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Нікітенко Юлія Миколаївна прийняла рішення від 09.06.2017 № 35607567 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за Товариством зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 32,00 мІ, а саме: нежитлову будівлю (літера Д), що розташована за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі міста Києва. Підставою для державної реєстрації права власності на зазначене майно був договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі (серія та номер: НМЕ 094568, реєстровий номер 1024, виданий 09.06.2017, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Нікітенко Ю. М.). Як наголошує позивач, зазначена реєстрація речових прав на нерухоме майно стосувалася об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1263851480000, що розташований за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі міста Києва. Щодо зазначеного об`єкта нерухомого майна відбулося закриття розділу Державного реєстру прав у зв`язку зі знищенням об`єкта речових прав. Водночас, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Центр правової допомоги та реєстрації" Мельника Дмитра Сергійовича від 12.06.2019 № 47321230 за Товариством зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 32,00 мІ, а саме: нежитлову будівлю (літера Д), що розташована за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі міста Києва (кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:79:635:0007). Підставою для державної реєстрації права власності на зазначене майно були договори купівлі-продажу 1/2 частини нежитлової будівлі (серія та номер: 1015 та 1024, видані 08.06.2017 та 09.06.2017, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Нікітенко Юлія Миколаївна).

18. Як повідомив позивач, у Департаменті земельних ресурсів виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) наявна інформація про те, що починаючи з 2019 року до кінця 2022 року до КМР надходили заяви дозвільного характеру Товариства щодо прийняття рішення КМР про надання земельної ділянки в оренду за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі міста Києва. Листами Департамент земельних ресурсів документи дозвільного характеру Товариства повертав для доопрацювання у зв`язку з ненаданням інформації (документального обґрунтування) правомірності розташування об`єкта нерухомості та ненаданням підтверджувальних документів, передбачених законодавством. Зазначені у листах зауваження Товариство не усунуло та для подальшого розгляду порушеного питання не зверталося. Згідно з листом від 14.08.2023 № 073-2254 Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва, документів, які б надавали право на виконання підготовчих/будівельних робіт, Департамент не видавав, в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за цією адресою не приймав.

19. За наведених обставин КМР стверджує, що під час прийняття спірного рішення від 12.06.2019 № 47321230 про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 32,00 мІ (нежитлову будівлю (літера Д)) державний реєстратор Комунального підприємства "Центр правової допомоги та реєстрації" Мельник Дмитро Сергійович не здійснив перевірки щодо наявності у ТОВ "Техногруп Нью" документа, який засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, оскільки у Товариства чи у ТОВ "Метал-2000" такий документ відсутній.

20. Відповідно до частини 1 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

21. Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

22. Зміст права власності розкриває стаття 317 ЦК України, відповідно до якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Тобто зміст права власності становить "тріаду" повноважень, а саме: право володіння "jus possidendi", право користування "jus utendi" і право розпорядження "jus abutendi".

23. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 ЦК України).

24. Самочинне будівництво регулює стаття 376 ЦК України. Так, законодавець у цій статті закріпив норму, згідно з якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, яку не було відведено для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, яку не було їй відведено для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

25. Верховний Суд у постанові від 17.03.2026 у справі № 914/3403/23 виснував, що наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому при вирішенні спору, що виникає у зв`язку із будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинні досліджуватися питання щодо наявності документів про виділення земельної ділянки, дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів та щодо відповідності побудованого об`єкта будівельним нормам і правилам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 915/1268/23).

26. Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (п.п. 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (п. 35), від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 (п. 103)).

27. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) дійшла висновку, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

28. Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту (схожий висновок викладено в пункті 7 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, у постанові Великої Палати Верховного Суд від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21).

29. Статтею 376 ЦК України регламентовано правовий режим самочинного будівництва. Частиною 2 статті 212 ЗК України встановлено право власника вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку суб`єктів, які створюють такі перешкоди. Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду. Такі правові висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.

30. Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва (див. постанову Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 904/4338/21).

31. Обов`язковому (безальтернативному) знесенню об`єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об`єкт збудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об`єкта будівництва (див. постанови Верховного Суду від 24.06.2020 у справах № 320/5880/18, від 19.09.2023 у справі № 911/1406/20).

32. За усталеними висновками Верховного Суду особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку (див. постанови від 02.06.2022 у справі № 910/14524/19, від 04.09.2024 у справі № 904/2077/23).

33. Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам відповідно до статті 86 ГПК України, апеляційний господарський суд встановив, що: - Департамент земельних ресурсів звертався до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) із запитом від 07.08.2023 № 05703-10463 щодо надання інформації про те, чи видавалися та чи реєструвалися документи, що дають право на виконання підготовчих і будівельних робіт, а також відповідні документи, що підтверджують готовність об`єкта будівництва до експлуатації, саме на нежитлову будівлю (літера Д) загальною площею 32 мІ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1850624480000) та на нежитлову будівлю (літера Г) загальною площею 33,5 мІ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1795691680000), що розташовані за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі м. Києва; - листом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації) від 14.08.2023 № 073-2254 повідомлено, що Департамент не видавав і не реєстрував документів, які б надавали право на виконання підготовчих/будівельних робіт, та не приймав в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за цією адресою (копія листа міститься в матеріалах справи); - доказів протилежного відповідач не надав; - підставою для державної реєстрації права власності (рішення державного реєстратора філії Комунального підприємства Київської обласної ради "Готово" у місті Києві Чуйко Ганни Георгіївни від 01.06.2017 № 35475985) за ТОВ "Метал-2000" на об`єкт нерухомого майна загальною площею 32,00 мІ, а саме: нежитлову будівлю (літера Д), що розташована за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі міста Києва, був договір купівлі-продажу та акт приймання-передачі майна (серія та номер: б/н, виданий 01.08.2001, видавник: сторони). Однак відповідно до пунктів 41, 42, 77, 78, 79 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (у редакції, яка діяла на час внесення реєстраційного запису 01.06.2017), серед документів, які повинні подаватися для такої реєстрації, є, зокрема: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; - у матеріалах справи відсутні, а відповідач не надав доказів відведення спірної земельної ділянки ні третій особі-2, ні відповідачу для будівництва на ній нежитлової будівлі; дозволів на виконання підготовчих/будівельних робіт на земельній ділянці компетентними виконавчими органами КМР також не видавалося, обставин введення спірного майна в експлуатацію судом не встановлено.

34. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:79:635:0007, площею 0,2975 га, яка розташована за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі міста Києва, здійснено самочинне будівництво, яке порушує права власника такої земельної ділянки - КМР. За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції частково задовольнив позовні вимоги КМР, а саме: усунув перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі КМР у володінні та розпорядженні земельною ділянкою орієнтовною площею 0,2975га (кадастровий номер 8000000000:79:635:0007) шляхом припинення права власності на об`єкт нерухомого майна нежитлову будівлю (літера Д), загальною площею 32 м2, що розташована за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі м. Києва за Товариством, а також шляхом зобов`язання Товариства знести об`єкт самочинного будівництва: нежитлову будівлю (літера Д), загальною площею 32 м2 та повернути КМР земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:79:635:0007) площею 0,2975 га, що розташована за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі м. Києва з приведенням її у придатний для використання стан; в іншій частині позову відмовив.

35. Способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17. Колегія суддів зазначає, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19. у пунктах 111- 113 постанови від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала про таке: "111. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

112. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

113. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно". Схожі за змістом висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2024 та від 26.06.2024 у справі № 910/15124/19, від 12.03.2024 у справі № 904/3504/22 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.07.2024 у справі № 212/43/20. У пунктах 139- 141, 144- 146 постанови від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 (предмет позову - скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними договорів, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна), у якій вирішувалося питання про можливе відступлення від висновків (у контексті того, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво), викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування положень статей 391, 376 ЦК України та статей 152, 212 ЗК України у подібних правовідносинах, які наразі є останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду: "139. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна". Належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста як власника спірної земельної ділянки, на якій було здійснено самочинне будівництво, є лише вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва, яка (вимога) є негаторним позовом, або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно, тоді як неналежними є як вимога про скасування рішення (запису) державного реєстратора про державну реєстрацію права власності певної особи на самочинно побудоване нерухоме майно, так і вимога про припинення права власності на таке майно, оскільки задоволення відповідних вимог не вирішить юридичну долю самочинно збудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (схожі за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 914/2511/23, від 12.02.2025 у справі № 916/960/22, від 26.02.2025 у справі № 914/2847/23).

36. Верховний Суд у постанові від 19.05.2026 у справі № 916/1086/25, яка враховується при перегляді цієї справи з огляду на частину 4 статті 300 ГПК України, виснував: належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади як власника спірної земельної ділянки, на якій було здійснено самочинне будівництво, є лише вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва, яка (вимога) є негаторним позовом, або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно, тоді як неналежними є як вимога про скасування рішення (запису) державного реєстратора про державну реєстрацію права власності певної особи на самочинно побудоване нерухоме майно, так і вимога про припинення права власності на таке майно, оскільки задоволення відповідних вимог не вирішить юридичну долю самочинно збудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (схожі за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 914/2511/23, від 12.02.2025 у справі № 916/960/22, від 26.02.2025 у справі № 914/2847/23). З огляду на зазначене, колегія суддів суду касаційної інстанції визнає помилковим висновок апеляційного господарського суду про задоволення позовної вимоги - усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі КМР у володінні та розпорядженні земельною ділянкою орієнтовною площею 0,2975 га (кадастровий номер 8000000000:79:635:0007) шляхом припинення права власності на об`єкт нерухомого майна нежитлову будівлю (літера Д), загальною площею 32 м2, що розташована за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі м. Києва за Товариством. В решті постанова апеляційної інстанції є законною і підстав для її скасування немає. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

37. Пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові норм матеріального права, а саме: - частину 4 статті 376, статтю 391 ЦК України та статтю 212 ЗК України без урахування презумпції добросовісності набувача, що суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 09.12.2025 у справі № 904/5799/23, від 23.07.2025 у справі № 757/13185/17-ц та від 18.09.2025 у справі № 922/82/20; - статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод без урахування принципу пропорційності втручання та індивідуального надмірного тягаря, що суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 13.11.2019 у справі № 645/4220/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 204/198/16-ц, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19.

38. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Зміст касаційної скарги свідчить про те, що, на думку скаржника, у цьому випадку суд апеляційної інстанції не врахував добросовісність набувача, який не здійснював будівництва об`єкта і придбав його на підставі оплатного договору.

39. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

40. Помилково посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

41. Як вбачається із змісту оскаржуваної постанови, у цій справі суд апеляційної інстанції досліджував та оцінював доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, які входять у таку категорію справ.

42. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

43. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 статті 311 ГПК України).

44. Цитування скаржником окремих висновків суду касаційної інстанції, викладених у постановах у справах, фактичні обставини в яких є відмінними, а правовідносини - неподібними до правовідносин, що склалися у справі № 910/1712/23, не є належним правовим обґрунтуванням передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження.

45. Щодо застосування частини 4 статті 376, статті 391 ЦК України, статті 212 ЗК України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справах: - № 904/5799/23 суди встановили, що відповідач, набуваючи право власності на спірний об`єкт нерухомості, добросовісно покладався на відомості з державного реєстру речових прав щодо реєстрації права власності на такий об`єкт, що слугувало підставою для формування у відповідача впевненості у законності отримання права власності на нерухомість. Натомість у справі, що розглядається (№ 910/1712/23), спірне рішення від 12.06.2019 № 47321230 про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна державний реєстратор Комунального підприємства "Центр правової допомоги та реєстрації" Мельник Дмитро Сергійович прийняв з відкриттям розділу; - № 757/13185/17-ц, № 922/82/20, № 645/4220/16-ц, № 204/198/16-ц, № 925/1351/19 правовідносини взагалі не стосувалися самочинного будівництва. Отже, фактичні обставини у справах № 904/5799/23, № 757/13185/17-ц, № 922/82/20, № 645/4220/16-ц, № 204/198/16-ц, № 925/1351/19 та справі № 910/1712/23 є різними.

46. Верховний Суд неодноразово зазначав, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом та означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Такі правові висновки викладені у численних постановах суду касаційної інстанції, зокрема і в зазначених скаржником у касаційній скарзі, та обґрунтовано застосовані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 зауважила, що процесуальний статус останнього набувача прав на об`єкт самочинного будівництва як відповідача надає такій особі можливість використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби для захисту своїх прав та інтересів. Також суд під час розгляду справи зможе оцінити добросовісність відповідача та пропорційність застосовуваних до нього засобів. Останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об`єкт самочинного будівництва. Сама по собі правова природа добросовісності означає, що особа, придбаваючи той чи інший актив, не знала і, проявивши розумну обачність, не могла знати про те, що актив є проблемним та існують права та претензії третіх осіб на нього. Натомість за обставинами цієї справи скаржник, проявивши розумну обачність та ознайомившись з документами, не був позбавлений можливості дізнатися про його самочинність, зокрема відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку під об`єктом.

47. Щодо аргументів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції фактично втрутився у право власності відповідача на мирне володіння своїм майном, а позивач звернувся із позовом до неналежного відповідача, то суд касаційної інстанції зазначає, що вони є безпідставними з огляду на таке: - особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, а тому і правомочністю розпорядження таким майном як об`єктом нерухомості не наділена. Оскільки, як було встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач не міг набути права власності на об`єкт самовільного будівництва, то знесення такого об`єкта жодним чином не впливає на його право мирного володіння; - відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач), яким у цьому разі є Товариство. Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, норм частини 4 цієї статті (п.п. 6.31-6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; п.п. 53-56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; п. 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

48. З огляду на те, що мотиви апеляційного суду не суперечать, а, навпаки, узгоджуються з усталеною судовою практикою щодо застосування принципу добросовісності, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України як підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови. В цьому контексті Суд звертає увагу, що необхідність дотримання критеріїв розумної обачності відповідає підходу ЄСПЛ, застосованому у справі "Нога проти України". Крім того, у порядку obiter dictum колегія суддів зазначає, що скаржник має можливість вимагати від продавця належної компенсації відповідних витрат, пов`язаних зі спірним майном. На це, зокрема, звертав увагу ЄСПЛ у справах "Ібраґімбейов та інші проти Азербайджану", "Дзвонар проти України", а також Велика Палата Верховного Суду у справі № 908/2388/21. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України

49. В силу приписів пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України касаційний перегляд із зазначених мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

50. Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.

51. Суд також звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

52. Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

53. У постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач).

54. Колегія суддів не убачає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 про те, що належним відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач). Слід зауважити, що процесуальний статус останнього набувача прав на об`єкт самочинного будівництва як відповідача надає такій особі можливість використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби для захисту своїх прав та інтересів. Також суд під час розгляду справи зможе оцінити добросовісність відповідача та пропорційність застосовуваних до нього засобів. Останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об`єкт самочинного будівництва.

55. Жодних свідчень того, що рішення Великої Палати призвело до вад правозастосування, які б зумовлювали потребу відступити від сформульованого Суду висновку, - немає. Ні суспільні відносини, ні їхнє правове регулювання в державі не змінилися за такий короткий період. Вагомих причин, що об`єктивно виправдовують потребу у зміні підходу до тлумачення або застосування норм права скаржником також не наведено.

56. У зв`язку із цим, у справі № 910/1712/23, яка розглядається, з урахуванням викладеного висновку, належним відповідачем за вимогою щодо повернення земельної ділянки та знесення самочинно збудованої нежитлової будівлі є Товариство. Верховний Суд зауважує, що висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 правова позиція чітко визначає особливості розгляду спору щодо знесення самочинного будівництва і особи, до якої має бути заявлений відповідний позов. Доводи відповідача про те, що позивач мав звертатися із позовом до особи "яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво", не узгоджуються із наведеним правовим висновком. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

57. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

58. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

59. Згідно з положеннями статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

60. З урахуванням наведеного касаційну скаргу Товариства слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі КМР у володінні та розпорядженні земельною ділянкою орієнтовною площею 0,2975 га (кадастровий номер 8000000000:79:635:0007) шляхом припинення права власності на об`єкт нерухомого майна нежитлову будівлю (літера Д), загальною площею 32 м2, розташовану за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі м. Києва за Товариством, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі № 910/17121/23 про відмову у задоволені позову в цій частині залишити в силі з мотивів наведених у цій постанові. У решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 у справі № 910/17121/23 залишити без змін. Розподіл судових витрат

61. Оскільки постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в частині 1 позовної вимоги (про усунення перешкоди власнику у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом припинення права власності на об`єкт нерухомого майна), а в частині інших позовних вимог (усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішень про державну реєстрацію, визнання недійсними договорів та знесення об`єкта самочинного будівництва) підлягає залишенню без змін, то судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на позивача пропорційно. Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техногруп Нью" задовольнити частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 у справі № 910/17121/23 скасувати в частині задоволення позовної вимоги про усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою орієнтовною площею 0,2975 га (кадастровий номер 8000000000:79:635:0007) шляхом припинення права власності на об`єкт нерухомого майна нежитлову будівлю (літера Д), загальною площею 32 м2, розташовану за адресою: вул. Антоновича, 180 у Печерському районі м. Києва за ТОВ "Техногруп Нью", а рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у справі № 910/17121/23 про відмову у задоволені позову в цій частині залишити в силі. У решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 у справі № 910/17121/23 залишити без змін. Стягнути з Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техногруп Нью" 5368,00 грн (п`ять тисяч триста шістдесят вісім гривень 00 коп.) судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання цієї постанови. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Ю. Я. Чумак Судді Т. Б. Дроботова Н. О. Багай