Ухвала Велика Палата ВС № 307/3096/22

УХВАЛА 20 листопада 2024 року м. Київ Справа № 307/3096/22 Провадження № 14-124цс24 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О. С., суддів: Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В. перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визначення порядку користування спільною сумісною власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Маричем Іваном Юрійовичем, на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 червня 2023 року, ВСТАНОВИЛА: У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення порядку користування спільною сумісною власністю. Позов мотивовано тим, що з 01 березня 1994 року по 16 травня 2011 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. За період шлюбу вони побудували житловий будинок з господарськими спорудами, який знаходиться на земельній ділянці загальною площею 174,4 кв. м на АДРЕСА_1 (далі - будинок). Постановою Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 307/3489/18 у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання зазначеного будинку спільною сумісною власністю та визнання права власності на ідеальну частку нерухомого майна відмовлено у зв`язку з пропуском позивачкою строку позовної давності. Верховний Суд у цій постанові зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спірний будинок був побудований у період шлюбу сторін, тому є спільною сумісною власністю, проте до спірних правовідносин підлягає застосуванню строк позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання майна спільним. Позовна вимога про визнання права на ідеальну частку нерухомого майна є похідною вимогою, тому Верховний Суд відмовив також і в її задоволенні. Посилаючись на те, що ОСОБА_2 перешкоджає їй у реалізації права власності на належну їй частину будинку, позивачка просила визначити порядок користування спільною сумісною власністю таким чином: - виділити у користування позивачці дві ізольовані кімнати площею 22,9 кв. м та 27,5 кв. м (на плані технічного паспорта як приміщення «10 та «11»), що розміщені на II поверсі будинку, загальною площею 50,4 кв. м, а також сараю літера «Г»; - виділити у користування відповідачу ізольовані кімнати холу площею 24,6 кв. м, кухні - 19,8 кв. м, столової - 24,7 кв. м на І поверсі (на плані технічного паспорта приміщення «3», «6», «7»), кімнати площею 13,6 кв. м на II поверсі (на плані технічного паспорта приміщення «9»), загальною площею 69,1 кв.м., а також гаража літера «Г» ; - у спільному користуванні сторін залишити кімнати коридору (3,9 кв. м), гардеробної (4,7 кв. м), холу ( 24,7 кв. м), ванної кімнати (4,8 кв. м), комори (6,3 кв. м), які розташовані на І поверсі будинку (на плані технічного паспорта приміщення «і»,«2», «4», «5»), сходинкову клітину з першого на другий поверх та приміщення холу площею 21,6 кв. м, яке розміщене на II поверсі будинку (приміщення «8» на плані технічного паспорта будинку), а також земельну ділянку, кадастровий номер 2124482500:02:001:0127, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , призначену для обслуговування спільного житлового будинку, а також двір домоволодіння, вбиральню літера «В», ворота. Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 29 червня 2023 року, в позові ОСОБА_1 відмовлено. Суди виходили із того, що рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що право позивачки на будинок, а саме на визнання його об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання за нею права власності на 1/2 ідеальну частку цього будинку, не підлягає захисту у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Також встановлено, що ОСОБА_1 не має права власності на це майно. Суди керувались тим, що позивачка не довела, що вона є співвласником будинку, тому не має права вимагати визначення порядку користування цим майном шляхом виділення їй у користування конкретних приміщень у цьому будинку. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 червня 2023 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позову. Касаційна скарга мотивована тим, що суди у своїх рішеннях не врахували правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 647/1683/15-ц та від 19 червня 2019 року у справі № 643/822/17, а також припустилися порушення норм процесуального права. Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи. Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів. Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2024 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Підставою передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, вбачає наявність виключно правової проблеми. Так, колегія суддів, проаналізувавши норми ЦК України, ЦПК України, СК України, судову практику Касаційного цивільного суду та Великої Палати Верховного Суду, а також практику Європейського суду з прав людини, вказала, що спірний будинок не втратив статус спільного майна подружжя і не набув статусу особистої приватної власності відповідача, а презумпція спільності майна не спростована. Відмова у позові про поділ майна за позовом одного з подружжя автоматично не встановлює (визнає) права приватної власності іншого з подружжя на це майно. Отже, на переконання колегії суддів Касаційного цивільного суду, той із подружжя, який втратив право на судовий захист у питанні поділу майна подружжя, не може вважатись таким, що втратив право власності на частку у спільному майні. Законодавство України, крім поділу майна, передбачає й інші способи захисту прав співвласника майна подружжя. Тому, на думку колегії суддів, з урахуванням спливу позовної давності за вимогою одного з подружжя як співвласника про поділ майна, підтвердженої судовим рішенням, постає правове питання: чи може такий власник захистити своє право у інший судовий спосіб, зокрема шляхом встановлення порядку користування спільною сумісною власністю або виділу його частки у майні і чи буде такий судовий спосіб захисту ефективним та належним за вказаних у цій справі обставин. Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справу передано для розгляду, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для прийняття справи до судового розгляду. Вирішуючи питання про можливість прийняття до розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, слід зважати, що повноваження Великої Палати Верховного Суду в цивільному судочинстві конкретизовано в статті 403 ЦПК України, у якій визначено обмежений перелік підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Щодо виключної правової проблеми, то Велика Палата Верховного Суду в ухвалах від 14 квітня 2021 року у справі № 757/50105/19 (провадження № 14-39цс21), 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18 (провадження № 14-78цс21); 09 червня 2021 року у справі № 335/11743/19 (провадження №14-71цс21); 30 червня 2021 року у справі № 708/1348/18 (провадження № 14-101цс21); 07 липня 2021 року у справі № 393/126/20 (провадження № 14-120цс21); 13 липня 2021 року у справі № 442/4240/14-ц (провадження № 14-103цс21); 14 вересня 2021 року у справі № 757/7499/17-ц (провадження № 14-88цс21); 28 вересня 2021 року у справі № 308/10255/17 (провадження № 14-132цс21) та інших сформулювала критерії визначення наявності виключності правової проблеми у справі яка може бути передана їй на розгляд з підстав передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України. У цих справах Велика Палата Верховного Суду зазначала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 02 вересня 2021 року у справі № 910/11820/20 зроблено висновок про те, що для віднесення справи до категорії спорів, які містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно в їх сукупності, зокрема: - справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; - існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми; - існують якісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, зокрема: а) відсутність усталеної судової практики застосування однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; б) невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, у тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; в) встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; г) наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем. Виключна правова проблема є такою, що впливає на застосування норм права у подібних та/або у тотожних правовідносинах та судами декількох юрисдикцій, у зв`язку із чим її невирішення призведе до різного тлумачення або застосування судами норм права та неоднакового вирішення спорів з однаковими фактичними обставинами та правовим регулюванням. В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні посилання на кількісні показники, які б свідчили про те, що передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з урахуванням кількісного та якісного критеріїв, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці або наявності загрози таких розходжень. Так, протягом 2023-2024 років питання щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності при розгляді позовів про поділ майна подружжя Касаційний цивільним судом у складі Верховного Суду вирішувалося у 41 справі, апеляційними судами України - у 117 справах, проте жодного разу (за виключенням цієї справи) перед судами не ставилось питання щодо захисту прав одного із подружжя, якому в іншій справі вже відмовлено у поділі майна у зв`язку зі спливом зазначеного вище строку. Отже, твердження колегії суддів Касаційного цивільного суду про наявність виключної правової проблеми є передчасним, оскільки подібних до цієї справи фактичних обставин у справах, що перебували на розгляді у судів апеляційної та касаційної інстанції за останні роки не існувало. При цьому колегія суддів Касаційного цивільного суду детально описала практику Верховного Суду, у тому числі й практику Великої Палати Верховного Суду, щодо спільної сумісної власності подружжя, її поділу та визначення способів захисту порушеного права. Таким чином, на розгляд Великої Палати Верховного Суду в цій справі передане питання, яке може вирішити Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду як належний суд, який відповідно до законодавчо визначених повноважень може дійти власного висновку щодо застосування відповідних норм права в спірних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що повноваження суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги передбачені у статтях 409-414 ЦПК України. Передбачивши можливість скасування судових рішень при їх касаційному перегляді у разі неправильного застосування норм матеріального права судами першої й апеляційної інстанцій, законодавець запровадив механізми уніфікації висновків, і такі механізми є ефективними. Такими повноваженнями наділена не лише Велика Палата Верховного Суду, але і Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відповідно до частини першої статті 25 ЦПК України. З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що мотиви, зазначені в ухвалі від 04 вересня 2024 року, не свідчать про наявність виключної правової проблеми, а висновок про таку виключність є передчасним, що не позбавляє Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду розтлумачити вищезазначену правову проблему самостійно. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність у цій справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики, то відсутні й підстави для прийняття справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України. Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визначення порядку користування спільною сумісною власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Маричем Іваном Юрійовичем, на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 червня 2023 року, повернути на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. С. Ткачук Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. А. Воробйова С. О. Погрібний М. І. Гриців О. В. Ступак Ж. М. Єленіна І. В. Ткач Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич В. В. Король Є. А. Усенко С. І. Кравченко Н. В. Шевцова