Окрема думка Велика Палата ВС № 307/3096/22

ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна) судді Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю. 20 листопада 2024 року м. Київ справа № 307/3096/22 провадження № 14-124цс24 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування спільною сумісною власністю за касаційною скаргою адвоката Марича Івана Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2022 року, постановлене суддею Чопиком В. В., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 червня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Джуги С. Д., Куштана Б. П., Мацунича М. В. Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Позивачка, яка з 01 березня 1994 року по 16 травня 2011 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, просила встановити порядок користування побудованим за час шлюбу будинком шляхом виділу окремих кімнат в її та відповідача користування.

2. Повідомила, що раніше вона вже зверталася до суду для захисту свого майнового права як співвласниці спірного будинку та місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав спірний житловий будинок об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і визнав за нею право власності на 1/2 ідеальної частки цього майна. Натомість Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні її позову з підстав пропуску нею позовної давності, зазначивши при цьому про правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо належності спірного майна, побудованого під час перебування у шлюбі, сторонам на праві спільної сумісної власності.

3. Переконує, що відмова Верховним Судом в задоволенні її позову про поділ майна подружжя пов`язана лише із застосуванням наслідків пропуску нею позовної давності, що не позбавляє її права користуватися своїм майном.

4. Дійшла висновку, що оскільки відповідач чинить їй перешкоди в користуванні спірним майном, то ефективним способом захисту її права на частку в цьому майні є визначення порядку користування ним.

5. З такою позицією позивачки не погодилися суди попередніх інстанцій.

6. Рішенням від 12 жовтня 2022 року Тячівський районний суд Закарпатської області в позові відмовив. Місцевий суд рішення мотивував тим, що позивачка не довела, що вона є власником спірного житлового будинку, тоді як порядок користування майном може бути встановлений лише між його співвласниками та в межах належних їм ідеальних часток у праві спільної власності.

7. Постановою від 29 червня 2023 року Закарпатський апеляційний суд залишив рішення місцевого суду без змін. Аналогічно суду першої інстанції апеляційний суд розцінив відмову в задоволенні вимог позивачки про поділ майна подружжя за пропуском позовної давності як відсутність у неї права власності на спірне майно та, як наслідок, можливості вимагати його захисту.

8. Касаційну скаргу на зазначені судові рішення подала позивачка. Посилаючись на висновки Верховного Суду щодо презумпції спільності майна подружжя та щодо правових наслідків відмови у позові через пропуск позовної давності, ОСОБА_1 доводить, що спірне майно набуте під час перебування сторін у шлюбі, тобто є спільною сумісною власністю. Розірвання шлюбу не змінило правового статусу цього майна. Наголошує, що закон не передбачає такої підстави припинення права спільної сумісної власності на частку в нерухомому майні (на нерухоме майно) як застосування судом наслідків спливу позовної давності за вимогами про поділ майна подружжя.

9. Передаючи справу на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду переконує, що у справі виникла виключна правова проблема щодо співвідношення факту відмови судом в задоволенні позовних вимог одного з подружжя про поділ спільного майна через пропуск позовної давності з можливістю цієї особи захистити свої права щодо користування таким майном.

10. Формуючи такий висновок, колегія суддів Третьої судової палати проаналізувала норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ЦПК України, Сімейного кодексу України (далі - СК України), судову практику Касаційного цивільного суду, Великої Палати Верховного Суду і Європейського суду з прав людини та дійшла переконання, що спірний будинок не втратив статусу спільного сумісного майна подружжя і не набув статусу особистої приватної власності відповідача, оскільки презумпція спільності майна не спростована. Відмова судом в задоволенні вимог про поділ майна за позовом одного з подружжя автоматично не встановлює (визнає) права приватної власності іншого з подружжя на це майно. Висновує, що той із подружжя, який втратив право на судовий захист у питанні поділу майна подружжя, не може вважатись таким, що втратив право власності на частку у спільному сумісному майні.

11. Колегія суддів також звертає увагу на те, що законодавство України, крім поділу майна, передбачає й інші способи захисту прав співвласника майна подружжя. Тому з урахуванням спливу позовної давності за вимогою одного з подружжя як співвласника про поділ майна, підтвердженої судовим рішенням, постало правове питання: чи може такий власник захистити своє право у інший судовий спосіб, зокрема шляхом встановлення порядку користування спільною сумісною власністю або виділу його частки в майні, і чи буде такий судовий спосіб захисту ефективним та належним за вказаних у цій справі обставин.

12. Обґрунтовуючи якісний критерій, колегія суддів Третьої судової палати зазначила про відсутність юридичної визначеності в регулюванні права власності на частку в майні того з подружжя, який з огляду на сплив позовної давності (підтвердженої судовим рішенням) не втратив права власності й бажає захистити його в іншій судовий спосіб.

13. Ухвалою від 20 листопада 2024 року Велика Палата Верховного Суду повернула цю справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

14. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за результатами аналізу судової практики, здійсненого на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, не виявила виключної правової проблеми з описаного питання з урахуванням кількісного та якісного критеріїв, глибоких і довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці або наявності загрози таких розходжень.

15. Зазначила, що протягом 2023-2024 років питання щодо застосування наслідків спливу позовної давності при розгляді позовів про поділ майна подружжя Касаційний цивільним судом у складі Верховного Суду вирішувалося у 41 справі, апеляційними судами України - у 117 справах, проте жодного разу (за виключенням цієї справи) у судів не виникало питання щодо захисту прав одного із подружжя, якому в іншій справі вже відмовлено у поділі майна у зв`язку зі спливом позовної давності.

16. Велика Палата Верховного Судурезюмувала, що на її розгляд у цій справі передане питання, яке може вирішити Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду як належний суд, який згідно із законодавчо визначеними повноваженнями може дійти власного висновку щодо застосування відповідних норм права у спірних правовідносинах. ІІ. ЗМІСТ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

17. З наведеними вище висновками, підтриманими більшістю суддів Великої Палати Верховного Суду, не можна погодитися з огляду на таке.

18. У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (правовладдя).

19. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (правовладдя).

20. Елементом верховенства права (правовладдя) є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

21. Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

22. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

23. Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

24. Оскільки критеріїв виключності правової проблеми процесуальне законодавство не містить, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

25. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми є нагальним для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

26. Кількісний критерій пов`язаний з тим фактом, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

27. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.

28. На моє переконання, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 04 вересня 2024 року дотримався вимог щодо кількісного та якісного показників виключної правової проблеми, а наведене ним обґрунтування дає підстави для прийняття цієї справи до провадження Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України, оскільки існує необхідність формування єдиної правозастосовної практики та розуміння в питанні співвідношення факту відмови судом в задоволенні позовних вимог одного з подружжя про поділ спільного майна через пропуск позовної давності з можливістю цієї особи захистити свої права щодо користування таким майном.

29. Не вдаючись до розлогого аналізу правових норм, які регулюють спірні правовідносини, акцентую увагу на таких ключових положеннях законодавства. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України). Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41 Конституції України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

30. З наведеного вище можна констатувати факт існування колізії між нормами, які визначають порядок судового захисту спільної сумісної власності подружжя (частина друга статті 72 СК України), та нормами глави 26 ЦК України щодо захисту прав учасників спільної сумісної власності.

31. Це призводить до різного розуміння співвідношення цих норм не лише сторонами, але й судами різних інстанцій, які фактично припиняють право колишнього подружжя на частку у спільній сумісній власності у спосіб, не передбачений статтею 346 ЦК України, усупереч вимогам статті 41 Конституції України (за пропуском позовної давності).

32. Досліджуючи описану колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду правову проблему, Великій Палаті Верховного Суду слід було б врахувати з одного боку, усталеність практики як з питання поділу спільного майна подружжя, так і з питання застосування наслідків спливу позовної давності, а з іншого боку - юридичну невизначеність у регулюванні виниклого в цій справі правового питання, що знаходиться поміж цих двох інститутів.

33. За цих обставин виправданим є застосування повноважень Великої Палати Верховного Суду, яка, розглядаючи комплексне питання як виключну правову проблему, не обмежена правом відступу від правових висновків судів різних юрисдикцій.

34. Надання відповіді на ініційоване колегію суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду питання сприяло б формуванню та застосуванню єдиної правозастосовчої практики у широкій масі спорів, які до того ж стосуються конвенційних прав громадян.

35. З наведеного вище обґрунтування простежується й наявність кількісного критерію. Поділ майна подружжя є однією з найпоширенійших категорій справ. Якщо в Єдиному державному реєстрі судових рішень відфільтрувати справи за категорією «спори, що виникають із сімейних правовідносин про розірвання шлюбу», то в результаті видає 128 626 документів. Звісно, далеко не всі з ухвалених рішень стосуються подібних до цієї справи правовідносин, однак до цієї кількості також не належать спори, що можуть потенційно виникнути або щодо вирішення яких особи не зверталися до судів.

36. При цьому не може бути об`єктивним мірилом кількість подібних справ, що перебували на розгляді суду касаційної інстанції, з огляду на: 1) концепцію обмеженої касації, зокрема за майновим критерієм; 2) ситуативність виникнення описаної проблеми, залежної від здійсненого судами правового тлумачення, що також унеможливлює кількісне прогнозування цієї проблеми.

37. Насамкінець, не заперечуючи можливості вирішення цієї справи Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, який при касаційному перегляді справи керується тими ж нормами ЦПК України, наголошую, що це не спростовує факту наявності у справі виключної правової проблеми, вирішення якої належить до виключної компетенції Великої Палати Верховного Суду.

38. Отже, вважаю, що належним процесуальним рішенням Великої Палати Верховного Суду було б постановлення ухвали про прийняття цієї справи до розгляду для вирішення описаної колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виключної правової проблеми. Суддя С. Ю. Мартєв