Постанова 4813 № 947/19113/20

Номер провадження: 22-ц/813/723/24 Справа № 947/19113/20 Головуючий у першій інстанції Маломуж А. І. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.10.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого - Громіка Р.Д., суддів - Дришлюка А.І., Драгомерецького М.М., за участю секретаря - Триколіч І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні домоволодінням, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. 10 липня 2020 року позивач звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа - Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні домоволодінням. В обґрунтування позовної заяви посилається на те, що ОСОБА_1 (далі також - позивач) є власником домоволодіння на земельній ділянці площею 0,03 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Договору дарування земельної ділянки від 01.08.2001 року. На суміжній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , ведеться незаконне будівництво споруди із залученням важкої будівельної техніки. Будівля споруджується впритул до межі сусідніх земельних ділянок, без згоди їх власників, грубо порушується техніка безпеки - автокран постійно переміщує багатотонні будівельні конструкції та матеріали над подвір`ями сусідів, що несе реальну загрозу життю сусідів та членів їх родин. Окрім того, ОСОБА_2 використовує свою земельну ділянку не за цільовим призначенням. Так, згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 5110136900:33:003:0111 належить до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для індивідуального садівництва. Будівельні роботи проводяться з порушенням будівельних норм та правил, зокрема, в частині дотримання відстані між будинками, що призводить до порушення прав і законних інтересів позивача та позбавляє його можливості ефективно використовувати власне домоволодіння. земельної ділянки. Окрім того, недотримано при будівництві протипожежну відстань, що загрожує пошкодженням або частковим знищенням частини домоволодіння позивача, а також загрожує його життю. Позиція відповідача у суді першої інстанції. 09 вересня 2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого, у задоволені позову просили відмовити посилаючись на те, що зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об`єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього. Після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення (Постанова Верховного Суду від 12.06.2019 року, справа №916/1986/18). Аналогічна правова позиція викладена також у постановах від 19.09.2018 року, справа №804/1510 /16 та від 02.10.2018 року у справі №465/1461/16-а. З огляду на це, твердження позивача про те, що відповідач здійснює будівництво самочинно не відповідає дійсності та суперечить положенням закону. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2021 року у задоволенні уточненої позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні домоволодінням відмовлено. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що: 1) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у прийнятті висновку експерта, наданого на замовлення сторони позивача; 2) недодержання вимог ДБН Б.2.2-12:2019 в частині відстаней від суміжної ділянки і є порушенням прав та інтересів позивача, який є власником суміжної земельної ділянки, а тому спірне домоволодіння ОСОБА_2 підлягає знесенню. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння на земельній ділянці площею 0,03 га., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Договору дарування земельної ділянки від 01.08.2001 року. 19 червня 2017 року між ОСОБА_3 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) і ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу. За умовами цього договору, ОСОБА_3 передала (продала) у власність, а ОСОБА_2 прийняла (купила) у власність 4/5 частин, ОСОБА_4 прийняла (купила) у власність 1/5 частину земельної ділянки, загальною площею 0,0583 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Кадастровий номер земельної ділянки: 5110136900:33:003:0065. У подальшому, 02 серпня 2019 року, між новими власниками - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір про поділ земельної ділянки, що є у спільній частковій власності. Згідно даного договору, земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки: 5110136900:33:003:0065, було поділено між співвласниками, право спільної часткової власності на цю земельну ділянку. У результаті поділу, земельна ділянка за вищевказаною адресою була розділена на земельну ділянку № НОМЕР_1 та №2: - земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,0262 га - власниками є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у рівних частках, кожній по 1/2; - земельна ділянка № НОМЕР_2 , площею 0,0321 га - власницею є ОСОБА_2 . Згідно із відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було зареєстровано право власності по 1/2 частці кожній на земельну ділянку площею 0,0262 га (земельна ділянка № НОМЕР_1 ), кадастровий номер 5110136900:33:003:0112. ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0321 га (земельна ділянка № НОМЕР_2 ), кадастровий номер 5110136900:33:003:0111. У подальшому ОСОБА_2 було подано повідомлення про початок будівельних робіт, яке було зареєстровано, що підтверджується відповідними відомостями з реєстру. Після чого було розпочато будівельні роботи. Далі було також подано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, яку також було зареєстровано. 25 червня 2020 року відповідачем було також отримано довідку про резервування адреси об`єкта нерухомого майна, відповідно до якої об`єкту нерухомого майна, а саме - вищевказаному індивідуальному житловому будинку, було зарезервовано адресу АДРЕСА_1 . 10 липня 2020 року Київською районною адміністрацією було прийнято відповідне розпорядження щодо присвоєння адреси. 14 липня 2020 року відповідачем було зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Таким чином, ОСОБА_2 стала власницею домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Згідно із положень ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (CCI), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об`єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього. Після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення (постанова Верховного Суду від 12 червня 2019 року, справа №916/1986/18). Аналогічна правова позиція викладена також у постановах від 19.09.2018 року, справа №804/1510 /16 та від 02.10.2018 року у справі №465/1461/16-а. З огляду на це, твердження позивача про те, що відповідач здійснює будівництво самочинно не відповідає дійсності та суперечить положенням закону. Позивач стверджує, що земельна ділянка використовується позивачем не за цільовим призначенням. Водночас, таке твердження є помилковим з огляду на наступне. Положення статті 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, що забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт). Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки. Позивач стверджує, що площа будівлі значно перевищує 500 кв.м. Втім, на підтвердження цього факту не надано жодних доказів. Водночас, відповідно до технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами від 25.06.2020 року, площа будівлі складає 298,9 кв.м. При цьому, зважаючи на те, що декларацію було зареєстровано у встановленому законом порядку, що свідчить про дотримання будівельних норм під час будівництва спірного будинку. Позивач вказує, що будівельні роботи проводяться з порушенням будівельних норм та правил, зокрема, в частині дотримання відстані між будинками, що приводить до порушення прав і законних інтересів позивача та позбавляє його можливості ефективно використовувати власне домоволодіння. За статтею 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювали закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Водночас, збудований відповідачем будинок не може вважатись самочинним будівництвом, оскільки щодо нього було зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, а в подальшому здійснено реєстрацію права власності (п. 2.1). Згідно з ч. 7 ст. 376 ЦК України передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. З огляду на що, право на звернення з відповідним позовом щодо зобов`язання проведення перебудови мають відповідні органи державної влади або місцевого самоврядування. Відповідно до п. 5 Постанови ПВССУ №6 від 30.03.2012 у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК). Таким чином, обов`язковою умовою для звернення позивачу із відповідним позовом є доведення наявності порушеного права. З огляду на що, сама по собі наявність або відсутність порушень ДБН Б.2.2- 12:2019 не свідчить про безумовне порушення прав та інтересів позивача, який є власником сусідньої ділянки. Однак, позивачем не наведено будь-яких обґрунтувань щодо порушення його прав та інтересів в результаті здійснення позивачем будівництва. Зокрема, позивач вказує, що відстань від будівлі відповідача до межі ділянки позивача не відповідає нормам ДБН і складає 0,35 м (при цьому доказів цього, зокрема, відповідних вимірів, схем тощо позивачем не надано). Тим самим, на думку позивача, створюються перешкоди у користування ним власним домоволодінням. Однак, як далі вказує позивач, відстань від будівлі позивача до будівлі відповідача складає 4 м, що є достатнім для використання позивачем свого домоволодіння. З огляду на що, необґрунтованим є твердження про те, що позивачу чиняться перешкоди у користуванні належним йому домоволодінням. У висновку експерта ОСОБА_5 № 012/2021 від 20.08.2021, який був наданий позивачем, зазначено, що враховуючи дані, зазначені в наданій замовником: документації, результати проведеного візуально-інструментального огляду, встановлено, що побудований індивідуальний житловий будинок ОСОБА_2 , розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 5110136900:33:033:0111, за адресою: АДРЕСА_1 відносно будівель та споруд, що належать ОСОБА_1 , розташованих на земельній ділянці кадастровий номер: 5110136900:33:003:0113, за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва діючих на Території України, а саме: - по протипожежній відстані - відстань від побудованого індивідуального житлового будинку ОСОБА_2 до садового будинку і вбиральні ОСОБА_1 складає менше ніж 8-10 м, що не відповідає п. 15.2.2 Вимоги до протипожежних відстаней, таб. 15.2 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»; - по відстані до межі суміжної ділянки - від найбільш виступаючої конструкції стіни побудованого індивідуального житлового будинку ОСОБА_2 до межі земельної ділянки кадастровий номер: 5110136900:33:003:0113 ОСОБА_1 складає менше ніж 1 м, що не відповідає п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій»; в тому числі даним Будівельного паспорта на Індивідуальний житловий будинок, розташований: АДРЕСА_2 (кадастровий номер: 5110136900:33:003:0111), виданого Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради в 2019 році, а саме: - не відповідає відстань від побудованого індивідуального житлового будинку ОСОБА_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці кадастровий номер: 5110136900:33:033:0111, до межі земельної ділянки кадастровий номер: 5110136900:33:003:0113, площею 0,03 га, власником якої являється - гр. ОСОБА_1 , яка повинна складати: 1.0 м. А також, експерт відповідно до п. 2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98р. №53/5 (із останніми змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції України від 05.04.2021 р. №1253/5), має право, указувати у висновку на факти, виявлені під час проведення експертизи, які мають значення для справи, але стосовно яких йому не були поставлені питання. У ході дослідження наданої Замовником документації, а саме: - копії Будівельного паспорта на Індивідуальний житловий будинок, розташований: АДРЕСА_2 (кадастровий номер: 5110136900:33:003:0111), виданого Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради в 2019 році; - копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03.12.2020 р., встановлено наступне: 1) земельна ділянка кадастровий номер: 5110136900:33:033:0111, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить гр. ОСОБА_2 , відповідно до п. І ст. 19 Земельного кодексу України №2768-ІІІ, розділу ІІ Класифікації видів цільового призначення земель, за цільовим призначенням: 1.05 Для індивідуального садівництва для ведення садівництва, відноситься до категорії - землі сільськогосподарського призначення: 2) на земельній ділянці кадастровий номер: 5110136900:33:033:0111 за адресою: АДРЕСА_1 , що належить гр. ОСОБА_2 , зареєстровано та побудовано житловий будинок; 3) Будівельний паспорт, виданий Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради в 2019 році, розроблений на індивідуальний житловий будинок розташований: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110136900:33:003:0111). Таким чином, відповідно до п. 3 ст. 35 Земельного кодексу України №2768-111, земельні ділянки, що призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо, де відповідно до п. 1 ст. 91 Земельного кодексу України №2768-111, власники земельних ділянок зобов`язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням. У висновку експерта ОНДІСЕ №20-6165 від 10.06.2021, наданого на виконання ухвали суду від 11 вересня 2020 року, зазначено, що будівництво будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідає п. 2 будівельного паспорту від 06.12.2019 з намірами забудови - будівництво індивідуального житлового будинку (кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:33:003:0111), щодо відстані від стіни житлового будинку до межі суміжної земельної ділянки відповідно до п.6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій, та відповідає іншим пунктам зазначеного будівельного паспорту.

2. Будівництво будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , згідно із будівельних норм та правил визначених державними правилами та санітарними нормами: Відповідає: - По протипожежним вимогам - п.5.1,ДБН 8.1.1-7:2016. Пожежна безпека об`єктів будівництва, п.6.1.40, ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій. - По відстані від червоних ліній - п.6.1.33,ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій. - По розташуванню гаражу в об`ємі житлового будинку - п.6.1.39, ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій. Не відповідає: - По відстані до межі суміжних ділянок - п.6.1.41, ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій. Колегія суддів Верховного Суду у своїй постанові у справі №766/12142/16-а від 12.07.2021 року звернула увагу на те, що висновок експерта може бути доказом у справі лише тоді, коли експертиза здійснена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за клопотанням сторони чи її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Суд при дослідженні наданого позивачем висновку та враховуючи пояснення які були надані експертом ОСОБА_5 у судовому засіданні, встановив, що експертові не був наданий весь будівельний паспорт, а лише 3 арк, що зазначено у самому висновку. Враховуючи викладене, судом першої інстанції правильно прийнято висновок експерта ОНДІСЕ №20-6165 від 10.06.2021 року, оскільки експертиза була виконана на виконання ухвали суду від 11.09.2020 року та даний висновок ґрунтується на документах, які були надані як позивачем так і відповідачем до матеріалів справи у повному обсязі. Враховуючи викладене, позивачем не доведено та не наведено відповідних доказів, що здійснюване будівництво створює йому перешкоди у користування власним домоволодінням (ускладнює проїзд, руйнує ґрунт тощо). Таким чином, будівництво, яке здійснюється відповідачем, не здійснює прямого негативного впливу на планування, забудову та зручність утримання домоволодіння, яке належить позивачу. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши наявні докази, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що в задоволенні позову належить відмовити. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у прийнятті висновку експерта, наданого на замовлення сторони позивача, то колегія суддів зазначає таке. На підставі матеріалів справи встановлено, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.10.2022 року клопотання було задоволено частково. Призначено у цивільній справі №947/19113/20 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 ), третя особа - Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (м. Одеса, вул. Черняховського, 6) про усунення перешкод у користуванні домоволодінням комісійну судову будівельно-технічну експертизу. Проведення експертизи доручено судовим експертам Одеського НДЕКЦ МВС (м. Одеса, вул. Прохоровська,35) Попереджено експерта (-ів) про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України за завідомо неправдивий висновок або відмову без поважних причин від виконання покладених на нього (них) обов`язків. Оплату за проведення експертизи покладено на позивача ОСОБА_1 . Попереджено сторони про наслідки ухилення від участі в судовій експертизі, передбачені статтею 109 ЦПК України. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено. В розпорядження експерта надано матеріали даної цивільної справи. Вказана ухвала суду апеляційної інстанції вмотивована тим, що враховуючи обставини даної справи, наявність двох експертних висновків в матеріалах справи, які частково суперечать один одному, вважає, що для повноти та всебічності розгляду даної справи є необхідність у призначенні комісійної судової будівельно-технічної експертизи, для того, щоб виключити будь-які сумніви щодо правильності та обґрунтованості висновку експертів, яку доручити іншій експертній установі, а саме: судовим експертам Одеського НДЕКЦ МВС (м. Одеса, вул. Прохоровська, 35). Таким чином, апеляційним судом враховано вказані доводи апеляційної скарги і призначена комісійна судова будівельно-технічна експертиза. Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що недодержання вимог ДБН Б.2.2-12:2019 в частині відстаней від суміжної ділянки і є порушенням прав та інтересів позивача, який є власником суміжної земельної ділянки, а тому спірне домоволодіння ОСОБА_2 підлягає знесенню, то судова колегія зазначає наступне. Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України. У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі №344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що «…правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.». Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проєкту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. Під час вирішення питання про те, чи є відхилення від проєкту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18), а також у постанові Верховного Суду від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21). Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Європейській суд з прав людини у рішенні від 21 квітня 2016 року у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (Ivanova and Cherkezov v. Bulgaria, скарга № 46577/15) роз`яснив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Законність знесення самочинного будівництва має бути оцінена на предмет пропорційності такого втручання. Отже, позивач зобов`язаний довести факт самочинності будівництва, порушення його прав, як власника суміжної земельної ділянки, та обґрунтованості захисту його прав лише у такий спосіб, як знесення. Під час судового розгляду у суді апеляційної інстанції на виконання ухвали Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року проведено комісійна судова будівельно-технічна експертиза за наслідком якого складено Висновок ОНДЕКЦ МВС України №СЕ-19/116-22/19339-БТ від 22.06.2023, у якому вказано, що: 1)будівництво будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1 , не відповідає технічній документації на домоволодіння, а саме п. 2 будівельному паспорту індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер: 5110136900:33:003:0111) Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 2019 року. Відстань від побудованого житлового будинку по АДРЕСА_1 до межі домоволодіння по АДРЕСА_1 повинна складати не менше 1 м.; 2)проведене будівництво будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , не відповідає будівельним нормам та правилам визначеним державними правилами та санітарними нормами, а саме ДБН Б. 2.2-12:2019 «Планування та забудова території», а саме: п. 15.2.2 та п. 6.1.41; 3)визначити, чи впливають допущені ОСОБА_2 порушення, з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, зручність утримання домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 не представляється можливим, оскільки зазначене запитання не входить до основних завдань судового експерта (експертів) з правом проведення судової будівельно-технічної експертизи; 4)визначити, як впливає будинок ОСОБА_2 , розташований за адресою АДРЕСА_1 , з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, зручність утримання домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 не представляється можливим, оскільки зазначене запитання не входить до основних завдань судового експерта (експертів) з правом проведення судової будівельно-технічної експертизи. Отже, встановлено, що дійсно відстань між стіною будинку відповідачки та земельною ділянкою позивача становить менше 1 м, тобто не відповідає відстані до межі суміжних ділянок - п. 6.1.41, ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій (згідно із Висновку експерта ОНДІСЕ №20-6165 від 10.06.2021, Висновку ОНДЕКЦ МВС України №СЕ-19/116-22/19339-БТ від 22.06.2023). Водночас, апеляційний суд зазначає, що таке розташування житлового будинку не перешкоджає ОСОБА_6 користуватися земельною ділянкою, а саме: обробляти її, доглядати за зеленими насадженнями та використовувати земельну ділянку іншим способом за цільовим призначенням Колегія суддів також вказує, що встановлені висновками експертів від 10 червня 2021 року №20-6165 (ОНДІСЕ), від 22.06.2023 № СЕ-19/116-22/19339-БТ (ОНДЕКЦ МВС України) обставини щодо здійснення відповідачем будівництва з порушенням вимог законодавства не є достатньою підставою для задоволення вимог позивача про знесення такого будівництва, оскільки цьому крайньому заходу передує виконання пункту 1 частини 7 статті 376 ЦК України. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Повний текст судового рішення. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Суддя-учасник колегії Дришлюк А.І. перебував у відпустці 04 листопада 2024 року, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом. Повний текст судового рішення виготовлено 05 листопада 2024 року. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 05 листопада 2024 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк