Постанова 4813 № 520/13276/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/2782/21 Номер справи місцевого суду: 520/13276/16-ц Головуючий у першій інстанції Калініченко Л.В. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.11.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О. В., суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., за участю секретаря Дерезюк В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_4 про знесення самочинно зведеного об`єкту нерухомості, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , діючого в інтересах ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2017 року в м. Одесі, - ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог 25.10.2016 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Одеської міської ради, ОСОБА_4 , в якому просив суд зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 власними силами та за власні кошти знести самочинно збудований будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , як такий що порушує права власника суміжного будинку ОСОБА_1 та збудований із порушенням норм ДБН 360-92** Містобудування Планування і забудова міських і сільських поселень, «Санітарних норм і правил забезпечення інсоляцією будівель та територій жилої забудови» та СНІП ІІ-4-79 «Природне і штучне освітлення», без додержання вимог, стосовно здійснення нового будівництва, норм Законів України «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про регулювання містобудівної діяльності». Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилається на те, що вона є власницею частини будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про право власності: 15072074 від 21.06.2016р. Позивачка вказує, що з листопада 2014 року біля її будинку громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ведеться незаконне самовільне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для даних цілей. Позивачка зазначає, що на її неодноразові вимоги щодо надання документів на підставі яких проводиться дане будівництво, тобто, чи було дотримано вимоги закону щодо початку проведення будівельних робіт та отримано відповідну декларацію у Департаменті ДАБІ в Одеській області про початок будівельних робіт, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідали відмовою у дуже грубій формі. Також вказує, що раніше, на тому місці, на якому громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на даний час проводиться самовільне будівництво, була вільна земельна ділянка, яка собою являла широкий прохід між сусідніми будинками. ОСОБА_1 стверджує, що відповідно до даних матеріалів судової справи №520/17754/14-ц, що розглядалася Київським районним судом м. Одеси, згідно якої позивач - Одеська міська рада звернулася до відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо знесення будівлі та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, самовільне будівництво було виявлено у листопаді 2014 року. При цьому, земельна ділянка була передана у власність відповідачів лише 30.04.2015 року, відповідно до запису про право власності № 9567923. Беручи до уваги вищезазначене, позивачка вважає, що земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була самовільно зайнятою, а будівництво об`єкту нерухомості на зазначеній земельній ділянці було розпочато без достатніх правових підстав та, як наслідок, є самочинним. До того ж ОСОБА_1 просить враховувати інформацію Департаменту ДАБІ в Одеській області (листи від 22.07.2015 р. № 01/11-7661 та лист від 28.09.2015р. № 01/12-10972), а також розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.10.2015р. №648 «Про приведення до попереднього стану самочинно збудованого двоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 », якими підтверджено факт самочинного будівництва відповідачами та зобов`язано їх привести домоволодіння до попереднього стану. Також ОСОБА_1 посилається на висновок незалежного інженера-проектувальника, який нею було замовлено та який підтверджує факти негативного впливу самочинного будівництва на її - ОСОБА_1 будинок. Позивачка стверджує, що її інтереси як власника сусіднього будинку та користувача земельної ділянки, що межує із ділянкою, на якій проводиться незаконне будівництво, враховані не були, особистого погодження цих робіт нею не надавалося. Так, ОСОБА_1 зазначає, що відповідачі будують будинок на відстані від межі суміжних земельних ділянок менше ніж 1 метр, що, на думку позивачки, призведе до порушення інсоляції їх будівель та протипожежних норм. З посиланням на положення +4 посилання України, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про знесення самочинно зведеного об`єкту нерухомості. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2017 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третіх осіб Одеської міської ради та ОСОБА_4 про знесення самочинно зведеного об`єкту нерухомості було залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала суду належних доказів на підтвердження своїх посилань про істотне порушення її права суміжних землекористувачів будівництвом, що здійснюється ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Короткий зміст вимог апеляційної скарги 07 жовтня 2019 року ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2017, відповідно до якої апелянт просить рішення суду першої інстанції - скасувати та постановити нове рішення, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення по справі судової будівельно-технічної експертизи, чим позбавлено позивача можливості отримати докази на підтвердження своїх вимог. Апелянт вказує, що суд першої інстанції, у порушення норм процесуального права, не розглянув клопотання позивача про витребування письмових доказів. 29 березня 2018 року від представника ОСОБА_2 адвоката Боднарук М.М. було подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому вказує, що посилання позивача на порушення її прав та інтересів на підставі того, що з листопада 2014 року біля її будинку відповідачами по справі ведеться незаконне самовільне будівництво не підтверджується жодним доказом, що міститься в матеріалах справи, а навпаки спростовується. Так, право власності у позивачки на Ѕ частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 виникло лише 21 червня 2016 року, тобто набагато пізніше, ніж було порушено, зі слів апелянта, її право. 11 квітня 2018 року представником Одеської міської ради Юрашем В.В. було подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні відповідні документи уповноважених органів, що прийняті ними в межах повноважень і свідчать про факти порушень містобудівного законодавства з боку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а відтак позиція апелянта ґрунтується лише на власних домислах та припущеннях за відсутності належних, допустимих доказів. 16 вересня 2020 року ОСОБА_1 надала додаткові пояснення на апеляційну скаргу в яких також просить приєднати до матеріалів справи письмові докази на підтвердження своїх вимог. 29 квітня 2021 року на адресу Одеського апеляційного суду від представника Одеської міської ради Юраш В.В. надійшли письмові пояснення щодо висновку експертів від 25.10.2019 року №18-3752, відповідно до яких вказує, що зазначений висновок за приписами ст.ст. 77,78, 79 ЦПК України не може вважатись належним, допустимим та достовірним доказом, оскільки вихідні дані застосовані експертами не підтверджуються жодним документом, на підставі яких він складався, таким чином можливо дійти висновку, що експерти самостійно та вибірково збирали матеріали, які підлягали дослідженню. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою судді судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області Калараш А.А від 02.03.2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_4 про знесення самочинно зведеного об`єкту нерухомості, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , діючого в інтересах ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Калініченко Л.В. 27 листопада 2017 року в м. Одесі було відкрито. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17.04.2018 року вказану цивільну справу було призначено до розгляду. 06.09.2018 року відповідно до ухвали апеляційного суду Одеської області у вказаній цивільній справі було призначено судову будівельно-технічної експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання: Чи відповідає житловий будинок по АДРЕСА_2 , збудований громадянками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 будівельним нормам та стандартам установленим для будівництва житлових будинків в приватному секторі забудови. Чи відповідає ДБН розташування будинку по АДРЕСА_2 , збудований громадянками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в безпосередній близькості від будинку, що належить громадянці ОСОБА_1 . Які негативні наслідки виникли у житловому будинку АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 у зв`язку із проведенням будівництва будинку по АДРЕСА_2 , збудованого громадянками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Провадження у справі зупинено до отримання висновку експерта Указом Президента України № 452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», ліквідовано Апеляційний суд Одеської області, створено Одеський апеляційний суд, який здійснює правосуддя в апеляційному окрузі, який включає Одеську область, з місцезнаходженням у м. Одесі. Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Частиною 5 статті 31 ЦПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду. На виконання вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ЦПК України рішенням зборів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 року №1 днем початку роботи суду визначено 03.01.2019 року, до якого підлягають передачі всі справи, що перебували в провадженні Апеляційного суду Одеської області. На підставі Розпорядження щодо повторного автоматизованого розподілу справи між суддями №4569 від 28.10.2019 року та у відповідності до пунктів 2.3.49., 2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду за вказаною цивільною справою було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено колегію суддів Одеського апеляційного суду під головуванням Князюка О. В. 27 листопада 2019 року на адресу Одеського апеляційного суду надійшов висновок будівельно-технічної експертизи №18-3752 від 25.10.2019 року за матеріалами справи №520/13275/16-ц. Розпорядженням № 1618 Щодо повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 10.12.2019 року у відповідності до п. 3.12. Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затвердженими рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду 28.12.2018 року з подальшими змінами було проведено автоматизований розподіл справи та визначено колегію суддів Одеського апеляційного суду в складі: головуючого - Князюка О. В., суддів: Заїкіна А. П. та Таварткіладзе О. М. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10.12.2019 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_4 про знесення самочинно зведеного об`єкту нерухомості, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , діючого в інтересах ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Калініченко Л.В. 27 листопада 2017 року в м. Одесі було прийнято до провадження, провадження у справі поновлено та призначено до розгляду. Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати. Представник відповідача та представник третьої особи заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Як вбачається з матеріалів справи, 21 червня 2016 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого, ОСОБА_9 передає у власність (продає), а ОСОБА_1 приймає у власність (купує) 1/2 частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та складається в цілому з однієї житлової будівлі літ. «А», загальною площею 282 кв.м., у тому числі житловою 66,3 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 0,050 га, за фактичним користуванням (а.с.93-94). Вказаний договір купівлі-продажу було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.П. 21 червня 2016 року, зареєстровано в реєстрі за №299. Право власності на 1/2 частину вказаного будинку було зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.06.2016 року, номер запису про право власності: 15072074 (а.с.17-23). Таким чином, судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Співвласником іншої 1/2 частини вказаного житлового будинку є ОСОБА_4 . З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_2 є власником 1/5 частини, а ОСОБА_3 є власником 3/10 частини домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17-23). Листом від 28.09.2015 року за №01/12-10972 Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області на звернення Київської районної адміністрації Одеської міської ради стосовно самовільного виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 , повідомив про те, що Департаментом ДАБІ в Одеській області не зареєстровано жодних дозвільних документів за зазначеною адресою. Виїздом на місце, виявлено самовільне виконання будівельних робіт з будівництва будинку, потрапити на об`єкт не вдалось, суб`єкт містобудування не надає доступу до об`єкту. Враховуючи зазначене, суб`єктом містобудування порушено ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (а.с.14). Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 жовтня 2015 року за №648 «Про приведення до попереднього стану самочинно збудованого, двоповерхового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 » було зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 власними силами і за рахунок власних коштів у десятиденний термін привести до попереднього стану домоволодіння, відповідно до технічного паспорту КП «ОМБТІ та РОН» від 23.08.2012р., шляхом знесення самочинно збудованого двоповерхового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16). У подальшому, розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 вересня 2016 року з №586 «Про скасування розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.10.2015 р. №648» було скасовано розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 жовтня 2015р. №648 про приведення до попереднього стану самочинно збудованого, двоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.92). У вказаному розпорядженні зазначено, що за результатами розгляду листа юридичного департаменту Одеської міської ради від 10.02.2016 р. №305, від 21.03.2016 року №695, було встановлено, що при підготовці розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 жовтня 2015 року №648 про приведення до попереднього стану самочинно збудованого двоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не було взято до уваги, що земельна, на якій розташоване домоволодіння, перебуває у приватній власності, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Документи, на підставі яких було прийнято розпорядження райадміністрації від 16 жовтня 2015р. №648 не містять доказів самовільного будівництва. Так в акті обстеження об`єкта містобудування від 13.08.2015 року зазначено, що на ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , збудовано двоповерховий житловий будинок. На момент перевірки будівельні роботи не велись. Водночас до акту обстеження додається фотофіксація гаражу, право власності на який зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 27 липня 2004 року. Таким чином, розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 жовтня 2015року за №648, яким було зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 власними силами і за рахунок власних коштів у десятиденний термін привести до попереднього стану домоволодіння, відповідно до технічного паспорту КП «ОМБТІ та РОН» від 23.08.2012 р., шляхом знесення самочинно збудованого двоповерхового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , було скасовано розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 вересня 2016 року за №586. 27 листопада 2019 року на адресу Одеського апеляційного суду надійшов висновок будівельно-технічної експертизи №18-3752 від 25.10.2019 року за матеріалами справи №520/13275/16-ц, з якого вбачається, що: -1. відповісти на поставлене питання не представляється можливим за відсутності доступу до об`єкта дослідження будинку по АДРЕСА_2 , збудованого громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; - АДРЕСА_3 , збудований громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в безпосередній близькості від будинку по АДРЕСА_1 , що належить громадянці ОСОБА_1 не відповідає: -ст.ст. 36, 39 Постанови КМУ від 13.03.2011 року №466, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року за №3038-VI (редакція від 05.07.2013 року) в частині реєстрації «Декларації про початок виконання будівельних робіт» та «Декларації про готовність об`єкта до експлуатації» Інспекцією ДАБК -ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» в частині відсутності проектної документації для будівництва із зазначенням категорії складності об`єкта (класу відповідальності), технічний стан якого було описано в 2016 році інжинером-проектувальником ОСОБА_10 в «Заключении о возможном влиянии воздейстия здания на близлежащие существующие здания по адресу: АДРЕСА_2 (а.с. 11-13) -ДВН В 2.5-28-2006 «Природне і штучне освітлення», 3.4 ДБН В 2.2.-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» в частині зменшення коефіцієнта природньої освітленості (КЕО) в житлових кімнатах і кухні будинку ОСОБА_1 -ДБН 360-92** «Градостроительство. Планировка и застройка городских и сельских поселений»: -п.10.30*, 3.25* - в частині зменшення тривалості інсоляції житлових приміщень будинку ОСОБА_1 -п. 3.13, 3.25*, додатку 3.1 - по розміщенню на земельній ділянці, а саме відсутності протипожежного розриву і відсутності технічної можливості проведення поточного ремонту будівель, які належать ОСОБА_1 . Виявлені невідповідності нормам ДБН (негативні наслідки) виникли в будинку ОСОБА_1 після збудованого будинку громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в безпосередній близькості від будинку ОСОБА_1 і виразилося: -в зменшенні рівня природної освітленості на ділянці і в житлових кімнатах 1-6 і кухні 1-8 1-го поверху, житлових кімнатах 1-12, 1-15 2-го поверху будинку ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 ; -в зменшенні тривалості інсоляції в житлових кімнатах 1-6 1-го поверху, в житлових кімнатах 1-12, 1-15 2-го поверху будинку ОСОБА_1 ; -у відсутності нормативного протипожежного розриву між двоповерховим житловим будинком ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 і новобудовою двоповерхового житлового будинку громадянок ОСОБА_3 і ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 ; -в наявності на поверхні внутрішніх огороджувальних конструкцій приміщень літ. «Б» (1-го ярусу) по АДРЕСА_2 наскрізних тріщин, висолив, викликаних проникненням вологи через огороджувальні конструкції з боку новобудови двоповерхового житлового будинку громадянок ОСОБА_3 і ОСОБА_2 по АДРЕСА_1

Мотивувальна частина застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Щодо застосування статті 376 ЦК України Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил. В розумінні ч.1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акту приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акту приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1. Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 вересня 2003 року № 146, яка діяла на час реконструкції будинку А-1 (далі - Методичні рекомендації № 146). Поняття реконструкції об`єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295 (далі - ДБН), відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій. Таким чином, норма ч. 1 ст. 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій № 146). При цьому за змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Саме такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц (провадження № 61-12893св18). При цьому у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2018 року у справі № 2-6977/11 (провадження № 61-9096св18) зроблено такий висновок: "Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України". Системний аналіз частини сьомої статті 376 ЦК України та положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови. Отже вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою (постанова Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц (провадження № 61- 13282св18). Близький за змістом висновок викладено і в постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 725/6305/15-ц (провадження № 61-5008св18) згідно із яким: "При розгляді справи про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення незаконно збудованого будинку, суди повинні встановити наявність або відсутність вказаних у частинах четвертій та сьомій статті 376 ЦК України обставин". При цьому розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови (постанова Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 646/7646/16-ц (провадження № 61-2011св19). З матеріалів справи вбачається, що листом від 28.09.2015 року за №01/12-10972 Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області на звернення Київської районної адміністрації Одеської міської ради стосовно самовільного виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 , повідомив про те, що Департаментом ДАБІ в Одеській області не зареєстровано жодних дозвільних документів за зазначеною адресою. Виїздом на місце, виявлено самовільне виконання будівельних робіт з будівництва будинку, потрапити на об`єкт не вдалось, суб`єкт містобудування не надає доступу до об`єкту. Враховуючи зазначене, суб`єктом містобудування порушено ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (а.с.14). Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 жовтня 2015 року за №648 «Про приведення до попереднього стану самочинно збудованого, двоповерхового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 » було зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 власними силами і за рахунок власних коштів у десятиденний термін привести до попереднього стану домоволодіння, відповідно до технічного паспорту КП «ОМБТІ та РОН» від 23.08.2012р., шляхом знесення самочинно збудованого двоповерхового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16). У подальшому, розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 вересня 2016року з №586 «Про скасування розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.10.2015 р. №648» було скасовано розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 жовтня 2015 р. №648 про приведення до попереднього стану самочинно збудованого, двоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.92). У вказаному розпорядженні зазначено, що за результатами розгляду листа юридичного департаменту Одеської міської ради від 10.02.2016 р. №305, від 21.03.2016 року №695, було встановлено, що при підготовці розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 жовтня 2015 року №648 про приведення до попереднього стану самочинно збудованого двоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не було взято до уваги, що земельна, на якій розташоване домоволодіння, перебуває у приватній власності, цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Документи, на підставі яких було прийнято розпорядження райадміністрації від 16 жовтня 2015 р. №648 не містять доказів самовільного будівництва. Так в акті обстеження об`єкта містобудування від 13.08.2015 року зазначено, що на ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , збудовано двоповерховий житловий будинок. На момент перевірки будівельні роботи не велись. Водночас до акту обстеження додається фотофіксація гаражу, право власності на який зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 27 липня 2004 року. Таким чином, судовим розглядом встановлено, що розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 жовтня 2015 року за №648, яким було зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 власними силами і за рахунок власних коштів у десятиденний термін привести до попереднього стану домоволодіння, відповідно до технічного паспорту КП «ОМБТІ та РОН» від 23.08.2012 р., шляхом знесення самочинно збудованого двоповерхового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , було скасовано розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 вересня 2016 року за №586. Виходячи з викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку під час надання критичної оцінки наданих позивачкою в якості доказів самовільного будівництва та порушення її права як власника земельної ділянки, листа Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області від 28.09.2015року за №01/12-10972 на звернення Київської районної адміністрації Одеської міської ради стосовно самовільного виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 , та розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 жовтня 2015року за №648 «Про приведення до попереднього стану самочинно збудованого, двоповерхового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 », оскільки, як було встановлено судом, зазначене розпорядження було скасовано Київською районною адміністрацією Одеської міської ради від 14 вересня 2016року з №586 «Про скасування розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.10.2015р. №648». Колегія наголошує, що в матеріалах справи відсутні відповідні документи уповноважених органів, що прийняті ними в межах повноважень і свідчать про факти порушень містобудівного законодавства з боку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Тобто, з матеріалів справи вбачається, що відповідачі здійснили добудову до належного їм на праві власності будинку на належній їм на праві власності земельній ділянці, це будівництво на підставі відповідних рішень органу місцевого самоврядування введено в експлуатацію. Щодо встановлення порушення права позивачів Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частин першої п`ятої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. 27 листопада 2019 року на адресу Одеського апеляційного суду надійшов висновок будівельно-технічної експертизи №18-3752 від 25.10.2019 року за матеріалами справи №520/13275/16-ц, з якого вбачається, що: -1. відповісти на поставлене питання не представляється можливим за відсутності доступу до об`єкта дослідження будинку по АДРЕСА_2 , збудованого громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; - АДРЕСА_3 , збудований громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в безпосередній близькості від будинку по АДРЕСА_1 , що належить громадянці ОСОБА_1 не відповідає: -ст.ст. 36, 39 Постанови КМУ від 13.03.2011 року №466, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року за №3038-VI (редакція від 05.07.2013 року) в частині реєстрації «Декларації про початок виконання будівельних робіт» та «Декларації про готовність об`єкта до експлуатації» Інспекцією ДАБК -ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» в частині відсутності проектної документації для будівництва із зазначенням категорії складності об`єкта (класу відповідальності), технічний стан якого було описано в 2016 році інжинером-проектувальником ОСОБА_10 в «Заключении о возможном влиянии воздейстия здания на близлежащие существующие здания по адресу: АДРЕСА_2 (а.с. 11-13) -ДВН В 2.5-28-2006 «Природне і штучне освітлення», 3.4 ДБН В 2.2.-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» в частині зменшення коефіцієнта природньої освітленості (КЕО) в житлових кімнатах і кухні будинку ОСОБА_1 -ДБН 360-92** «Градостроительство. Планировка и застройка городских и сельских поселений»: -п.10.30*, 3.25* - в частині зменшення тривалості інсоляції житлових приміщень будинку ОСОБА_1 -п. 3.13, 3.25*, додатку 3.1 - по розміщенню на земельній ділянці, а саме відсутності протипожежного розриву і відсутності технічної можливості проведення поточного ремонту будівель, які належать ОСОБА_1 . Виявлені невідповідності нормам ДБН (негативні наслідки) виникли в будинку ОСОБА_1 після збудованого будинку громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в безпосередній близькості від будинку ОСОБА_1 і виразилося: -в зменшенні рівня природної освітленості на ділянці і в житлових кімнатах 1-6 і кухні 1-8 1-го поверху, житлових кімнатах 1-12, 1-15 2-го поверху будинку ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 ; -в зменшенні тривалості інсоляції в житлових кімнатах 1-6 1-го поверху, в житлових кімнатах 1-12, 1-15 2-го поверху будинку ОСОБА_1 ; -у відсутності нормативного протипожежного розриву між двоповерховим житловим будинком ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 і новобудовою двоповерхового житлового будинку громадянок ОСОБА_3 і ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 ; -в наявності на поверхні внутрішніх огороджувальних конструкцій приміщень літ. «Б» (1-го ярусу) по АДРЕСА_2 наскрізних тріщин, висолив, викликаних проникненням вологи через огороджувальні конструкції з боку новобудови двоповерхового житлового будинку громадянок ОСОБА_3 і ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 Згідно із частиною другою статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 79 ЦПК Українивстановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. Разом з тим, знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Такий висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16. Матеріали справи не містять доказів того, що усунути порушення ДБН неможливо за рахунок перебудови і, відповідно, докази про те, що відповідачі від неї відмовляються. ОСОБА_1 достовірних та достатніх доказів, у розумінні ст.ст.78, 79 ЦПК України, на підтвердження заявлених позовних вимог, не надано. Доводи апеляційної скарги не містять доводів, які б підтверджували наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позовом ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене 27 листопада 2017 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_4 про знесення самочинно зведеного об`єкту нерухомості залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 29 листопада 2021 року. Головуючий: О. В. Князюк Судді: О.М. Таварткіладзе А. П. Заїкін