Постанова 4818 № 638/1527/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 638/1527/19 Номер провадження 22-ц/818/3156/24 22-ц/818/3497/24 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 листопада 2024 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Супрун Я.С., представників позивача адвокатів Коротенка О. І., Мизиненко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 червня 2024 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 липня 2024 року в складі судді Рибальченко Л.М. та ОСОБА_2 на додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 липня 2024 року в складі судді Рибальченко Л.М. у справі № 638/1527/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення, визначення порядку користування квартирою, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення, визначення порядку користування квартирою. Позовна заява мотивована тим, що він є співвласником чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру набуто в шлюбі з ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2008 року, отже їхні частки у праві власності є рівними. Право власності на вказану квартиру 24 березня 2008 року зареєстровано за ОСОБА_2 . Шлюб між ними розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2014 року. У квартирі зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 та їхніх неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На даний час в квартирі проживає відповідачка та син ОСОБА_5 . У зв`язку з погіршенням відносин між ним та відповідачкою, ОСОБА_2 змусила його залишити спірну квартиру, після чого без погодження з ним змінила дверний замок. Він вимушено не проживає у квартирі з січня 2013 року через конфлікти, які травмували дітей. Відповідачка відмовляється йти з ним на контакт, впускати його в квартиру та надавати дублікат ключів. Будь-яких дій щодо вирішення спірного житлового питання відповідачка не здійснює. Вказав, що ОСОБА_2 також позбавила можливості неповнолітнього сина ОСОБА_6 проживати у квартирі з 2015 року. У разі задоволення позову він зможе захистити права сина, вселившись в спірну квартиру разом з ним. Зазначив, що спірна квартира знаходиться на 9 поверсі багатоповерхового будинку, та поділ її в натурі з облаштуванням двох ізольованих квартир з окремими входами не є можливим, а дійти згоди щодо порядку користування квартирою вони з відповідачкою не можуть, тому він змушений заявляти вимогу про встановлення порядку користування спільним майном, який не призведе до погіршення житлових умов відповідачки та не змінить їх часток у праві власності. Просив вселити його у квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , та визначити порядок користування квартирою за вказаною адресою, виділивши йому в користування дві житлові кімнати, місця загального користування залишити в спільному користуванні. 15 жовтня 2019 року до суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні позову, судові витрати покласти на позивача. Відзив мотивовано тим, що позивачем не надано жодних доказів, що вона позбавила його можливості проживати у спірній квартирі. ОСОБА_1 добровільно забрав особисті речі і залишив квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Наразі він проживає за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , і не робив жодних спроб потрапити у спірну квартиру. Позов пред`явлений позивачем не в інтересах сина, а у власних інтересах. Крім того, у провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до неї та за її зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Предметом вказаного судового спору є, зокрема, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві особистої власності їй, у зв`язку з чим існує об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення по суті цивільної справи №638/207572/13-ц. Також зазначила, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом. 09 червня 2024 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 ОСОБА_7 надав до суду додаткові пояснення, в яких вказав, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та не має статусу внутрішньо-переміщеної особи. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 червня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Рішення суду мотивовано тим, що вселення позивача до квартири, в якій постійно проживає відповідачка, призведе до порушення принципу пропорційності, з огляду на те, що позивач давно втратив зв`язок з вказаною спірною квартирою, має у власності житло, має іншу сім`ю, між сторонами спору склалися вкрай неприязні стосунки. З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог про вселення позивача у спірну квартиру, а також з урахуванням відсутності доказів, що запропонований ним порядок користування квартирою можливий, та відсутності клопотання про проведення відповідної експертизи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визначення порядку користування квартирою не підлягають задоволенню. 21 червня 2024 року представник ОСОБА_2 ОСОБА_8 подав до суду клопотання про стягнення з позивача витрат на правову допомогу. Вказав, що у задоволенні позову відмовлено, у судових дебатах він заявив про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу. ОСОБА_2 зобов`язана понести витрати на правову допомогу у розмірі 62 074,00 грн та 41 635,00 грн згідно актів прийому-передачі наданих послуг від 21 червня 2024 року. Просив стягнути з позивача витрати ОСОБА_2 на правову допомогу. На вказану заяву 16 липня 2024 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 ОСОБА_7 подав заперечення, мотивовані тим, що представником відповідачки не подано попереднього розрахунку судових витрат, а також з боку відповідачки мало місце зловживання процесуальними правами та затягування розгляду справи. Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 липня 2024 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Кулабухова О.В. про стягнення з позивача витрат на правову допомогу задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, в іншій частині вимог клопотання відмовлено. Додаткове рішення мотивовано тим, що зазначений розмір витрат на правничу допомогу є співмірним складності справи та витраченому адвокатом часу, відповідає критеріям справедливості, реальності, дійсності, необхідності судових витрат. 17 липня 2024 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, судові витрати покласти на відповідачку. Апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення суду мотивована тим, що відповідачкою не виконано вимоги ухвали суду про витребування технічного паспорта. Суд не врахував, що він як співвласник має законне право володіти, користуватися та розпоряджатися належною йому на праві спільної сумісної власності квартирою, не може бути позбавлений права користування житлом як співвласник, незважаючи на відсутність реєстрації місця проживання у спірній квартирі, фактичне не проживання у ній та наявність двох інших квартир у власності. Відповідачка змінила у квартирі замки та не надає йому ключі, незаконно не допускає його у житло, ігнорує його прохання врегулювати спір. Справу за їх спором про поділ майна ще не розглянуто, тому спірна квартира перебуває у спільній власності. Запропонований ним порядок користування квартирою (виділення йому двох житлових кімнат на першому ярусі квартири, а інші дві кімнати залишити у користуванні відповідачки) не порушує принцип рівності прав співвласників, не змінює розміру їх часток. 26 липня 2024 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_7 подав доповнення до апеляційної скарги, в яких просив також скасувати додаткове рішення суду від 16 липня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у стягненні з нього судових витрат на правову допомогу, судові витрати покласти на відповідачку. Вказав, що рішення суду по суті спору підлягає скасуванню, а його позов задоволенню, тож судові витрати мають бути покладені на відповідачку. Крім того, ОСОБА_2 не подавала попередній розрахунок судових витрат разом з першою заявою по суті спору. 15 серпня 2024 року представник ОСОБА_2 ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу на додаткове рішення суду, в якій просив додаткове рішення суду змінити в частині часткового задоволення його клопотання та зазначити про повне стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесених нею витрат на правничу допомогу в розмірі 103 709,00 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що при зменшенні розміру судових витрат судом не було належним чином застосовано принцип справедливості, не враховано, що у цій справі позивач заявив вимоги про вселення до квартири, яку у справі про поділ майна подружжя просить залишити у власності ОСОБА_2 , тобто позов не спрямований на захист його прав, його поведінка є непослідовною. Суд втрутився у дискреційні права сторін договору та порушив свободу договору. Суд не оцінив, що він протягом 2019-2024 років систематично надавав правову допомогу, обсяг якої відображено в актах прийому-передачі послуг. Просив також прийняти нові докази платіжну інструкцію від 03 липня 2024 року про оплату йому гонорару в розмірі 41 635,00 грн та заяву ОСОБА_1 про забезпечення його судових витрат у розмірі 50 000,00 грн як гонорар адвокату у справі № 619/5356/20 між цими ж сторонами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, які він не надав до суду першої інстанції, оскільки представник ОСОБА_1 поставив під сумнів факт оплати його послуг лише у судовому засіданні 16 липня 2024 року, а суд першої інстанції лише у додатковому рішення послався на необхідність врахування фінансового стану сторін. Відзивів на апеляційні скарги до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 не з`явилася. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 07 листопада 2024 року надіслані апеляційним судом на адресу: ОСОБА_2 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою від 28 вересня 2024 року «за закінчення терміну зберігання» (том 2, а.с.163-164), крім того про день, час та місце судового засідання ОСОБА_2 повідомлялась відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (том2, а.с.155); повідомлена шляхом розміщення оголошення на сайті ХАС (а.с.155); Представник ОСОБА_2 адвокат Кулабухов О.В. отримав 14 вересня 2024 року (том 2, а.с.158), отримав 28 жовтня 2024 року в електронному кабінеті (том 2, а.с.165, 168). 06 листопада 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» від представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Кулабухова О.В. надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи у зв`язку з його щорічною відпусткою. Розглянувши вказане клопотання суд вирішив відмовити у його задоволенні, оскільки доказів поважності причин неявки до суду в обґрунтування клопотання представником ОСОБА_8 не надано. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача адвокатів Коротенка О. І., Мизиненко І.О., які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 05 вересня 1998 року перебували у шлюбі, який розірвано заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2016 року (том 1, а.с. 11-14). Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час перебування сторін у шлюбі за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, реєстраційний № 806 від 14 березня 2008 року, зареєстровано право власності на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 132,4 кв м, житловою площею 81,8 кв м, що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно (том 1, а.с. 9-10). З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_1 має у власності квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , та квартиру за адресою: АДРЕСА_4 (том 2, а.с. 32-33). На розгляді у Дзержинському районному суду м. Харкова перебуває справа № 638/20572/13-ц, предметом якої є поділ майна подружжя. З копії уточненої позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 від 14 червня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 просить суд визнати в порядку розподілу майна подружжя право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 (том 1, а.с.82-84). 10 жовтня 2015 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_9 (том 1, а.с. 13). ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , з 21 листопада 1990 року, що підтверджується штампом у його паспорті (том 1, а.с. 16-18). Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася в 1997 році, відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло. Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном Відповідно до частин 1, 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до частини 2 статті 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. У разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 654/5243/14-ц (провадження № 61-524св18). За вимогами частин 1, 2 статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Наведеною нормою матеріального права визначено право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки. Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном. Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 370/807/22 (провадження № 61-4057св23). Первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини 3 статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц (провадження № 61-24395св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 639/2184/16-ц (провадження № 61-15936св18), від 15 листопада 2021 року у справі № 521/2949/18 (провадження № 61-5077св21). Як встановлено судом, під час перебування сторін у шлюбі ними на підставі договору купівлі-продажу придбано спірну квартиру, право власності на яку було зареєстровано за відповідачкою. ОСОБА_2 не надала суду доказів на спростування презумпції права спільної сумісної власності на квартиру. Справу про поділ майна подружжя дотепер не розглянуто. Отже, сторони є співвласниками квартири. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набутого за час шлюбу, а власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Під час судового розгляду справи встановлено, що позивач не проживає у спірній квартирі, йому чиняться перешкоди відповідачкою у користуванні нею через їх неприязні відносини. Факт зміни замків і відсутності у позивача ключів від квартири відповідачка не спростувала. Сам факт подання позову у цій справі свідчить про відсутність між сторонами домовленості щодо проживання позивача у спірній квартирі та наявність перешкод у користуванні майном. Заперечення співвласника щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або заперечення щодо вселення співвласника та відсутність можливості у власника самостійно без звернення до співвласників реалізувати свої права (відсутність ключів від будинку тощо) за відсутності вільного доступу до належного йому майна є підставою вважати, що інший співвласник чинить перешкоди у користуванні належною позивачу власністю. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2023 року у справі № 397/355/22, провадження № 61-12938св23. Оскільки квартира за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває у власності сторін, позивач має право безперешкодно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю часткою цієї квартири як її співвласник, тому обраний ним спосіб судового захисту в частині вселення до спірної квартири не суперечить законодавству і може бути застосований судом. Наявність у позивача іншого житла і та обставина, що його місце проживання не зареєстровано у спірній квартирі, не мають правового значення для вирішення цього спору, оскільки на зміст права власності (володіння, користування та розпорядження своїм майном) не впливає місце проживання власника та місцезнаходження майна. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2023 року у справі № 334/7307/20, провадження № 61-18421св21. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції свідчать про гарантування кожній особі права на повагу до її житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі «Gillow v. the U.K.» від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року). Установивши, що позивач є законним власником частки у спірній квартирі, суд апеляційної інстанції констатує незаконність втручання у його право на мирне володіння майном. Вселення особи у житло, яке належить їй та іншим співвласникам на праві спільної власності, не є втручанням у право на повагу до житла цих осіб, оскільки є реалізацією права одного із співвласників займати житло і не бути позбавленим свого житла. Тож колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції на порушення принципу пропорційності та прав відповідачки при вселенні позивача. Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що порушене право позивача підлягає захисту у судовому порядку шляхом його вселення до вказаного житла. Отже, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні цієї позовної вимоги з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення вимоги ОСОБА_1 про вселення його до квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою колегія суддів виходить з того, що у матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо технічних характеристик квартири, окрім її загальної та житлової площі, що позбавляє суд можливості визначити порядок користування квартирою. Посилання ОСОБА_1 на те, що відповідачкою не виконано вимоги ухвали суду про витребування технічного паспорта, колегія суддів відхиляє, оскільки з відповідним клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції позивач не звернувся. Клопотання про призначення судово-будівельної експертизи позивачем також не заявлено. При цьому, колегія суддів бере до уваги, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є неконкретизованими, адже він не вказав, які конкретно дві житлові кімнати з чотирьох він просить виділити йому у користування, та їх площу. З урахуванням викладеного, оскільки ОСОБА_1 не довів, що запропонований ним порядок користування квартирою є технічно можливим та враховує баланс інтересів кожного із співвласників, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги про визначення порядку користування квартирою. Щодо доводів апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на додаткове рішення суду колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц. Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час. Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21). Як вбачається з матеріалів справи, інтереси ОСОБА_2 представляв адвокат Кулабухов О.В. на підставі договорів про надання правової допомоги від 15 липня 2019 року та 16 січня 2021 року та ордерів від 09 лютого 2018 року, 24 лютого 2021 року (том 1 а.с. 44, 164, том 2 а.с. 64-67). Пунктами 4.1. договорів передбачено, що за надання правової допомоги послуг, зазначених у пункті 2.1 договору, клієнт сплачує адвокату гонорар, розмір якого встановлюється у додатковій угоді до цього договору, однак не може бути меншим за розмір, встановлений рішенням Ради адвокатів Харківської області №17 від 21 березня 2018 року за годину роботи. У відзиві на позов адвокат Кулабухов О.В. в інтересах ОСОБА_2 просив судові витрати покласти на позивача. У судовому засіданні 17 червня 2024 року представник ОСОБА_2 заявив про те, що докази розміру витрат на правничу допомогу будуть надані у п`ятиденний строк після ухвалення рішення, що підтверджується протоколом судового засідання (том 2, а.с. 50-51). Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 червня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. 21 червня 2024 року, тобто у межах передбаченого частиною 8 статті 141 ЦПК України строку, поштою представник ОСОБА_2 адвокат Кулабухов О.В. подав до суду клопотання про стягнення з позивача витрат на правову допомогу. Як вбачається з актів прийому-передачі наданих послуг від 21 червня 2024 року адвокат Кулабухов О.В. передав, а клієнт ОСОБА_2 прийняла надані у період з 15 липня 2019 року по 31 грудня 2020 року юридичні послуги за договором про надання професійної правничої (правової) допомоги від 15 липня 2019 року, виходячи з 50% ставки прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році за годину роботи адвоката: складання і подача клопотання від 06 листопада 2091 року про зупинення провадження у справі № 638/1527/19 до вирішення справи № 638/20572/13-ц про поділ майна подружжя протягом 3 годин; складання, направлення відповідача і подача відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення, визначення порядку користування квартирою протягом 6 годин 30 хвилин; складання і подача клопотання про відкладення судового розгляду і видачі матеріалів цивільної справи для ознайомлення/ознайомлення з матеріалами цивільної справи протягом 3 годин 30 хвилин; складання і подача клопотання про витребування з Дзержинського районного суду м. Харкова цивільної справи № 638/20574/13-ц за позовом ОСОБА_1 від 25 вересня 2019 року протягом 1 години 30 хвилин; складання і подача клопотання про витребування цивільної справи № 638/20574/13-ц від 12 жовтня 2019 року протягом 2 годин 30 хвилин; складання і подача клопотання про витребування з Дзержинського районного суду м. Харкова цивільної справи № 638/20574/13-ц протягом 2 годин; складання і подача заяви про забезпечення доказів, а саме справи № 638/20574/13-ц протягом 2 годин; складання і подача клопотання про долучення компакт-диску зі звукозаписом судового засідання по справі № 638/20574/13-ц протягом 2 годин 30 хвилин; складання і подача клопотання віл 26 грудня 2019 року про перенесення підготовчого судового засідання протягом 30 хвилин; складання і подача апеляційної скарги на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року протягом 4 годин; складання і подача клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату протягом 2 годин; складання і подача касаційної скарги на ухвалу Харківського апеляційного суду від 02 березня 2020 року у справі № 638/1527/19 протягом 4 годин; складання і подача клопотання про відкладення судового розгляду на іншу дату протягом 1 години, складання і подача клопотання про усунення недоліків касаційної скарги протягом 3 годин, складання і подача клопотання про неможливість прибути у судове засідання 22 квітня 2020 року протягом 3 годин, загальна вартість послуг за 41 годину роботи 62 074,00 грн з розрахунку 1514,00 грн за одну годину (а.с. 69-72 том 2). Також адвокат Кулабухов О.В. передав, а клієнт ОСОБА_2 прийняла надані у період з 16 січня 2021 року по 21 червня 2024 року юридичні послуги за договором про надання професійної правничої (правової) допомоги від 16 січня 2021 року, виходячи з 50% ставки прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році за годину роботи адвоката: складання і подача заяви (клопотання) про відкладення судового розгляду у судовому засіданні на іншу дату і про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів протягом 3 годин, підготовка до судового розгляду і участь у судовому засіданні 17 червня 2024 року протягом 6 годин; підготовка до судового розгляду і участь у судовому засіданні 29 травня 2024 року протягом 5 годин; складання і подача клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору у справі протягом 4 годин 30 хвилин; підготовка до судового засідання і участь у судовому засіданні 26 лютого 2024 року протягом 4 годин, складання і подача заяви про відвід протягом 5 годин, загальна вартість послуг за 27 годин 30 хвилин роботи 41 635,00 грн з розрахунку 1514,00 грн за одну годину (том 2, а.с. 68). Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн суд першої інстанції врахував обсяг та складність наданих відповідачці послуг з правничої допомоги протягом розгляду справи, необхідних процесуальних дій сторони, категорію справи, обсяг доказів, тривалість розгляду справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 (з урахуванням доповнень) щодо оскарження додаткового рішення суду стосуються підстав для його скасування як похідного від основного рішення суду. Доводів щодо неспівмірності розміру судових витрат в апеляційній скарзі ОСОБА_1 немає. З урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню (одна немайнова вимога з двох), колегія суддів вважає за необхідне змінити додаткове рішення суду та зменшити розмір судових витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з позивача на користь відповідачки, з 10 000,00 грн до 5000,00 грн, пропорційно задоволеним вимогам. При цьому, посилання апеляційної скарги ОСОБА_1 на неподання відповідачкою попереднього розрахунку судових витрат колегія суддів відхиляє, адже сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Реалізація судом цього права в кожному конкретному випадку залежить від встановлених обставин справи, а також інших чинників, зокрема, внаслідок доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат. Подібні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 08 березня 2023 року в справі № 755/7694/20, від 22 листопада 2023 року у справі № 757/31792/20. Доказів того, що неподання ОСОБА_2 попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат призвело до порушення принципів змагальності та рівності чи позбавило позивача можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат, з урахуванням подання представником позивача заперечень на заяву про ухвалення додаткового рішення (том 2, а.с. 79), матеріали справи не містять. Отже, підстав для відмови у відшкодуванні відповідачці витрат на професійну правничу допомогу не вбачається. Водночас, колегія суддів вважає безпідставними й доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 на додаткове рішення суду щодо необґрунтованого зменшення судом першої інстанції витрат на правничу допомогу. Матеріали справи свідчать про те, що адвокатом Кулабуховим О.В. в інтересах ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, клопотання про витребування справи № 638/20574/13-ц з Дзержинського районного суду м. Харкова та витребування цієї справи в порядку забезпечення доказів, про витребування справи № 638/20572/13-ц, про долучення доказів, а також він брав участь у судових засіданнях 15 січня 2020 року, 26 лютого 2024 року, 16 квітня 2024 року, 29 травня 2024 року, 17 червня 2024 року. З огляду на такий обсяг наданих послуг за більше ніж п`ять років, які справа перебувала у провадженні суду першої інстанції, розмір стягнутих судових витрат на правничу допомогу відповідає обсягу і складності наданих послуг, критерію реальності та необхідності судових витрат, а також принципам співмірності, розумності і справедливості. Підстав для стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 62 074,00 грн та 41 635,00 грн, як передбачено актами прийому-передачі наданих послуг від 24 червня 2024 року, колегія суддів не вбачає, адже не всі витрати відповідачки на послуги адвоката мають покладатись на позивача. По-перше, не всі наведені в актах послуги є необхідними, з урахуванням того, що подання клопотань про відкладення розгляду справи і участь в розгляді справи в режимі відеоконференції є правом учасника справи, клопотання про витребування справи № 638/20725/13-ц подавалось адвокатом неодноразово, що не є доцільним, клопотання про закриття провадження, про зупинення провадження, про відвід - залишені без задоволення, апеляційну скаргу на ухвалу суду повернуто, а у відкритті касаційного провадження на ухвалу Харківського апеляційного суду про повернення апеляційної скарги відмовлено. Відтак, відповідні витрати на послуги адвоката не можуть покладатися на другу сторону. По-друге, з урахуванням складності та категорії справи, обсягу доказів, характеру та змісту поданих процесуальних документів, надання професійним адвокатом правничої допомоги у такій справі об`єктивно не вимагало витрат такої кількості часу, як вказано в актах приймання-передачі наданих послуг, тож розмір судових витрат є вочевидь завищеним. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо того, що суд не врахував непослідовну поведінку позивача та втрутився у дискреційні права сторін договору і порушив свободу договору, судова колегія відхиляє, оскільки поведінка позивача не порушувала вимоги закону, не є підставою для покладення на нього необґрунтованих судових витрат, а зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, не є обов`язковими для суду, який повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22, постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22, провадження № 61-16010св23, від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23, провадження № 61-15995св23)). Подані адвокатом Кулабуховим О.В. в інтересах ОСОБА_2 нові докази, а саме платіжну інструкцію від 03 липня 2024 року про оплату йому гонорару в розмірі 41 635,00 грн та заяву ОСОБА_1 про забезпечення його судових витрат у розмірі 50 000,00 грн як гонорар адвокату у справі № 619/5356/20 між цими ж сторонами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, колегія суддів не приймає в силу вимог частини 3 статті 367 ЦПК України, адже перешкод у поданні цих доказів до суду першої інстанції у адвоката не було. До того ж, такі докази висновків суду першої інстанції не спростовують. Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення і додаткове рішення суду та залишення апеляційної скарги ОСОБА_2 на додаткове рішення без задоволення. Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1536,80 грн (том 1, а.с. 1), а з апеляційною скаргою на рішення суду 2305,20 грн (том 2, а.с. 101). Оскільки позов та апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково (одну немайнову вимогу з двох), то з ОСОБА_2 на його користь підлягає стягненню судовий збір за подання позову і апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 1921,00 грн (2305,20 + 1536,80) / 2). Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 червня 2024 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 липня 2024 року задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 червня 2024 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про вселення та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення, визначення порядку користування квартирою задовольнити частково. Вселити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) у квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . В іншій частині рішення суду залишити без змін. Додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 липня 2024 року змінити, зменшивши суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) з 10 000,00 грн до 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) судовий збір за подання позову і апеляційної скарги в розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 11 листопада 2024 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.Ю. Тичкова В.Б. Яцина