Постанова Харківський апеляційний суд № 643/11238/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2025 року м. Харків справа № 643/11238/24 провадження № 22-ц/818/4777/25 провадження № 22-ц/818/4778/25 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю., за участю секретаря Львової С.А., учасники справи: позивачка та відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 , відповідач та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 17 липня 2025 року та додаткове рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року в складі судді Поліщук Т.В. та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 на додаткове рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року в складі судді Поліщук Т.В. в с т а н о в и в: У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, який у подальшому уточнила. Позовна заява мотивована тим, що з 30.07.2011 ОСОБА_1 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 08.08.2024 у справі № 619/4267/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 розірвано. Зазначила, що за час шлюбу сторонами спільно придбано у власність та зареєстровано на ім`я ОСОБА_1 наступне майно: 28.08.2012 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 29,5 кв.м., загальною площею 52,8 кв.м.; 28.07.2021 - автомобіль марки SUBARU, моделі FORESTER, VIN№ шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2021 року випуску, сірого кольору, ДНЗ НОМЕР_2 . На ім`я ОСОБА_1 зареєстровано (станом на момент подання позову відчужено її свекрухою на підставі довіреності) 25.01.2017 - автомобіль марки FORD, моделі FOCUS, VIN № шасі (кузов, рама) НОМЕР_3 , 2016 року випуску, синього кольору, ДНЗ НОМЕР_4 . Також вважала, що об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя є дохід чоловіка за трудовим договором від 21.03.2021 та депозити сім`ї, які були відкриті у банківських установах на ім`я відповідача. Так, після початку повномасштабного вторгнення у серпні 2022 року ОСОБА_1 переїхав з сім`єю до Мальти та звернувся до відділу ліцензій на роботу Головного офісу Джобсплюс на Мальті. 20.03.2023 на підставі підпункту (3) статті 11 Закону про імміграцію (Глава 217) ОСОБА_1 уповноважений працювати на Мальті відповідно до умов, наведених в ліцензії. Ліцензія дійсна з 09.03.2023 по 09.03.2024 з можливістю її зміни або анулювання. На підставі цієї ліцензії, 21.03.2023 між ОСОБА_5 (Працівник) та Інтеліас Глобал Лімітед (Intellias Global Limited) (Роботодавець) укладено трудовий договір, відповідно до якого працівник розпочне безстрокову роботу з роботодавцем 03.04.2023 та працівнику виплачується загальна річна заробітна плата у розмірі 94200,00 євро, що виплачується щомісячно рівними частинами в розмірі 7850,00 євро, на додаток до будь-яких бонусів, які можуть нараховуватись працівнику і на які він має право відповідно до законодавства та будуть пропорційними до будь-якої відпрацьованої частини роботи («Оплата»). Місце роботи працівника розташоване за адресою: 204А, Тауер Роуд, ОСОБА_6 , СЛМ 1602, Мальта, або таке інше місце, яке може обґрунтовано вимагати Роботодавець. ОСОБА_7 повідомляв позивачку про отримання заробітної плати за вказаним Трудовим договором. Кошти вносились Роботодавцем на банківський рахунок відповідача та заощаджувались для подальшого інвестування. Крім того, відповідач має депозитні рахунки. Разом з тим, сім`я ОСОБА_8 проживала на Мальті за кошти, які надавались місцевим Урядом в рамках програми Тимчасового захисту. Також позивачка працювала торговим представником згідно з ліцензією, виданої на підставі підпункту (3) статті 11 Закону про імміграцію (Глава 217). Оскільки, в цей час шлюбні відносини сторін продовжувались та подружжя з дитиною жили разом за кошти програм допомоги від Уряду Мальти та доходу від роботи позивачки, заробітна плата відповідача за Трудовим договором від 21.03.2023 є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу в рівних частинах. Посилалася на те, що до 16.05.2024 сторони проживали разом. Проте 16.05.2024 вона вимушена була звернутись до підрозділу з протидії дискримінації щодо жінок та в подальшому їй та їхньому спільному сину було організовано притулок. Після фактичного припинення шлюбних відносин, сторони не домовились про порядок поділу майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, що стало підставою звернення до суду. Просила визнати за ОСОБА_1 , в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 29,5 кв.м., загальною площею 52,8 кв.м.; визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль марки SUBARU, моделі FORESTER, VIN№ шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2021 року випуску, сірого кольору, ДНЗ НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 ; припинити право спільної сумісної власності подружжя на автомобіль марки SUBARU, моделі FORESTER, VIN№ шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2021 року випуску, сірого кольору, ДНЗ НОМЕР_2 та виділити вказаний автомобіль ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя - 1/2 ринкової вартості автомобіля марки SUBARU, моделі FORESTER, VIN № шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2021 року випуску, сірого кольору, ДНЗ НОМЕР_2 у розмірі 460000,00 грн; визнати спільною сумісною власністю подружжя заробітну отриману ОСОБА_1 за період з 03.04.2023 до 03.04.2024 у сумі 94200,00 Євро за Трудовим договором від 21.03.2023, укладеного між ним та Інтеліас Глобал Лімітед; стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_1 1/2 грошової суми від отриманої ним заробітної плати за Трудовим договором від 21.03.2023 за період з 03.04.2023 до 03.04.2024, у розмірі 47100,00 Євро; стягнути з відповідача понесені нею судові витрати. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що за час шлюбу сторонами спільно придбано у власність та зареєстровано на ОСОБА_1 автомобіль марки FORD, моделі FOCUS, VIN№ шасі (кузов, рама) НОМЕР_3 , 2016 року випуску, синього кольору, ДНЗ НОМЕР_4 , який належав подружжю на праві спільної сумісної власності. Зазначив, що ОСОБА_1 з метою відчуження автомобіля без його згоди склала 10.08.2022 у приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Татарин М.В. посвідчену за реєстровим № 462 довіреність на ОСОБА_9 на право розпоряджатися та відчужувати вищевказаний автомобіль. Зі змісту довіреності вбачається, що ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_9 на експлуатацію та розпорядження (належним за законом на праві спільної сумісної власності позивачу та відповідачу) транспортним засобом (з правом передоручення). 07.09.2022 за цією довіреністю, ОСОБА_9 уповноважила (за передорученням) ОСОБА_10 та/або ОСОБА_11 експлуатувати, а також розпоряджатися (продати або обміняти) належний за свідоцтвом про державну реєстрацію ОСОБА_1 транспортний засіб FORD FOCUS, 2016 року випуску, VIN-код НОМЕР_3 . Вказав, що через два дні після передоручення, 09.09.2022 ОСОБА_10 , від імені продавця та ОСОБА_1 , уклав договір купівлі-продажу 0542/2022/3387052 транспортного засобу у сервісному центрі № 0542, яким право власності на автомобіль перейшло до покупця ОСОБА_11 . Відповідно до п. 3.1 цього Договору за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 302000,00 грн. Обставини передоручення та продажу (відчуження) спільного автомобіля без його відома стали йому відомі з позовної заяви ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Зазначив, що він не був присутній під час продажу автомобіля та не отримував кошти за його відчуження. Таким чином, кошти від продажу транспортного засобу FORD FOCUS, 2016 року випуску, VIN-код НОМЕР_3 в розмірі 302000,00 грн є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу в рівних частках. Просив визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль марки FORD модель FOCUS, 2016 року випуску, VIN-код НОМЕР_3 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за його частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя: 1/2 від суми коштів за проданий автомобіль марки FORD модель FOCUS, 2016 року випуску, VIN-код НОМЕР_3 у сумі 151000,00 грн; вирішити питання щодо судових витрат. Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 17 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 29,5 кв.м., загальною площею 52,8 кв.м; в порядку поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_1 1/2 частину автомобіля марки SUBARU, моделі FORESTER, VIN № шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2021 року випуску, сірого кольору, ДНЗ НОМЕР_2 , а за ОСОБА_1 1/2 частину автомобіля марки SUBARU, моделі FORESTER, VIN № шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2021 року випуску, сірого кольору, ДНЗ НОМЕР_2 , в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 4521,81 грн; скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 18.10.2024 щодо накладення арешту шляхом зняття заборони відчуження, на рухоме майно - автомобіль марки SUBARU, моделі FORESTER, 2021 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1995 см3, який придбано 13.07.2021 та зареєстровано за ОСОБА_1 . Додатковим рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 різницю в розмірі судових витрат, що складає 14600,00 грн. Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду ОСОБА_1 та не погоджуючись з додатковим рішенням суду ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, в яких ОСОБА_1 просив скасувати рішення в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 та додаткове рішення в частині відмови у стягненні понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 27000,00 грн та судового збору у розмірі 1208,00 грн за подання зустрічного позову та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині, яким задовольнити зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 у повному обсязі та стягнути з ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 27000,00 грн та судовий збір у розмірі 1208,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1812,00 грн. В свою чергу ОСОБА_1 просила скасувати додаткове рішення в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення і стягнення судових витрат за первісним позовом в сумі 33 600,00 грн та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ОСОБА_1 з метою відчуження автомобіля без його згоди діяла недобросовісно, адже їй достеменно було відомо про ту обставину, що автомобіль FORD FOCUS, 2016 року випуску являвся спільним майном подружжя. В матеріалах справи не міститься доказів того, що перекази були саме від продажу спірного автомобіля, відсутні будь-які призначення платежів (поповнення рахунку через касу), транзакції відбувалися різними сумами, а не однією, яка становить вартість автомобіля, тому суд допустив необґрунтоване припущення щодо отримання переказів саме за автомобіль. Крім того, в судовому засіданні він повідомив, що не пам`ятає детально призначення кожних переказів по рахункам, що цілком логічно, адже пройшов значний проміжок часу з відповідного періоду. Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тій обставині, що єдиним правильним рішенням захисту його інтересів є стягнення з ОСОБА_1 1/2 від суми коштів за проданий автомобіль FORD FOCUS, 2016 року випуску, VIN-код НОМЕР_3 у сумі 151000,00 грн, оскільки спільним майном ОСОБА_1 розпорядилася без його відома та відчужила вищевказаний автомобіль, кошти від продажу якого він не отримував. Такий підхід є гарантією реалізації права на справедливу сатисфакцію особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. В судовому засіданні 24.03.2025 року судом в задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку на долучення даних доказіввідмовлено, тому суд мав виключити клопотання з додатками з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів, які містяться в матеріалах справи, однак в самому рішенні суд фактично посилається на вищевказані докази та пояснення як підставу відмови у зустрічній позовній заяві, при чому інших обґрунтувань на відмову у задоволенні зустрічної позовної заяви не наводить. Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що заява представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення не містить обґрунтувань поважності причин не подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі та після них, тому підстави для задоволення його заяви відсутні. Зазначила, що понесені ОСОБА_1 витрати з перекладу документів також не можуть бути задоволені, оскільки відповідні квитанції та інших документах не зазначено кількості перекладених сторінок (знаків) та цілей перекладу. Крім того, докази, не перекладені з іноземної мови на українську мову та не засвідчені належним чином не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку. 13 вересня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що в даній справі акти надання послуг підписувалися після винесення рішення по справі. Норми ЦПК не передбачають обов`язкового нотаріального перекладу доказів, які подаються до суду. Всі надані відповідачем докази є належними, достатніми та допустимими, засвідчені належним чином. Ні позивачем, ні представником позивача при розгляді справи в першій інстанції не подавалися заяви з приводу достовірності та виключення з числа доказів будь-яких поданих відповідачем документів, тому посилання позивача на стадії апеляційного провадження про неналежність письмових доказів що унеможливлюють нібито встановлення судом змісту документу (документів з перекладом) є безпідставним та необґрунтованим. 19 вересня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що обставини передоручення та продажу авто FORD FOCUS не були їй відомі до отримання відповіді сервісного центру МВД на адвокатський запит. Вона не була присутня під час продажу свого автомобіля та не отримували кошти за його відчуження ні від повірених, ні від їх замісників, оскільки станом на 09.09.2022 вже перебувала на Мальті із сім`єю. Вважала, що ОСОБА_12 не доведено належними та допустимими доказами наявність у неї наміру відчужувати авто FORD FOCUS, в тому числі, без згоди ОСОБА_13 ; не доведено належними та допустимими доказами факт отримання нею коштів за відчуження авто FORD FOCUS від третіх осіб (повірених та їх замісників за довіреностями); не доведено належними та допустимими доказами ринкову вартість авто FORD FOCUS, яка підлягає поділу між подружжям; не спростовано її доводів про отримання ОСОБА_12 коштів за відчужене авто FORD FOCUS від свого батька ОСОБА_9 , який одночасно був її повіреним за довіреністю від 10.08.2022 на уповноваження експлуатувати та розпоряджатись названим автомобілем. Вказала, що вона не мала намір відчужувати авто FORD FOCUS, в тому числі без згоди ОСОБА_1 та не отримувала від повірених, та одночасно батьків ОСОБА_1 , будь яких коштів, будь яким способом за його відчуження. Дії із відчуження авто у сервісному центрі МВС, вартість відчуження не погоджувались з нею, що стало предметом позову у справі №619/1033/25 до повірених. ОСОБА_1 в суді підтвердив факт отримання від свого батька в період часу з 08.09.2022 по 21.09.2022 грошових коштів у сумі 150 000,00 грн, вказавши що не має згадки, де батько взяв ці гроші і не знає чому саме в цей час він їх йому переказав. Вважала, що ОСОБА_1 , як співвласник авто, отримував від рідного батька, повіреного за її довіреністю, кошти за відчужений автомобіль, а вона - вимушена стягувати з повіреної належну їй частку коштів за проданий автомобіль в іншому судовому процесі та встановлювати обставини його продажу. Вважала, що додатковим рішенням обґрунтовано відмовлено у стягненні з неї на користь ОСОБА_1 витрат на представництво інтересів в суді першої інстанції за зустрічним позовом 10000 грн., а також судового збору в розмірі 1208 грн., сплачених позивачем за подання зустрічного позову, оскільки у відповідності до ч. 2 ст.141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову, судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача. Мотивів оскарження додаткового рішення в іншій частині апеляційна не містить, а тому цілковито є необґрунтованою та безпідставною. Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що він оскаржує рішення суду лише в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову, у зв`язку з чим апеляційний суд рішення суду першої інстанції переглядає лише в цій частині. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині та додаткове рішення суду залишити без змін. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 30 липня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_14 перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.27,28 том 1). Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 08 серпня 2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.29-32 том 1, а.с.122-125 том 2). Сторонами не заперечується те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_1 та їх син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 після початку повномасштабного вторгнення у серпні 2022 року переїхали до Мальти. З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 вбачається, що 25.01.2017 на ім`я ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль марки FORD, моделі FOCUS, VIN № шасі (кузов, рама) НОМЕР_3 , 2016 року випуску, синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 (а.с.104 том 1, а.с.127 том 2). 10 серпня 2022 року ОСОБА_1 видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_9 та ОСОБА_9 , які діють незалежно один від одного, експлуатувати, а також розпоряджатися (продати або обміняти) належним їй на підставі Свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_6 , виданого ТСЦ 6341, 25.01.2017 року, транспортним засобом марки FORD FOCUS, випуску 2016 року, шасі (кузов,рама) № НОМЕР_7 , реєстраційний № НОМЕР_4 , зареєстрованим за мною ТСЦ 6341, 25.01.2017 року. Довіреність видано терміном на три роки до 10.08.2025 з правом передоручення повноважень третім особам та з правом використання транспортного засобу за межами України (а.с.144,163 том 3). 07 вересня 2022 року ОСОБА_9 , що діє від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від посвідченої 10.08.2022 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу за реєстровим № 462, уповноважила ОСОБА_10 та/або ОСОБА_11 експлуатувати, а також розпоряджатися (продати або обміняти) належним ОСОБА_1 транспортним засобом марки FORD, моделі FOCUS, VIN № шасі (кузов, рама) НОМЕР_3 , 2016 року випуску, синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 . Довіреність видана без права передовіри повноважень третім особам строком на один місяць і зберігає чинність до 07.10.2022 (а.с.120 том 1, а.с.133 том 2). Відповідно до договору купівлі-продажу № 0542/2022/3387052 від 09.09.2022 ОСОБА_1 , в особі ОСОБА_10 на підставі доручення, продала ОСОБА_11 транспортний засіб FORD FOCUS, 2016 року випуску, VIN-код НОМЕР_3 , за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 302 000,00 грн (а.с.108-109 том 1, а.с.131-132 том 2). Відповідно до інформації наданої на адвокатський запит Головним сервісним центром МВС № 31/2178А3-23599-2024 від 09.08.2024 в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів станом на 08.08.2024, містяться відомості про перереєстрацію 09.09.2022 на нового власника, по договору укладеному в ТСЦ 0542, транспортного засобу FORD FOCUS, 2016 року випуску № кузова (VIN): НОМЕР_3 , об`єм двигуна: 1596 см. куб. потужність двигуна: 77 (кВт), на підставі наступних документів: доручення продавця серії НСВ № 406388 від 07.09.2022 (довірена особа ОСОБА_10 ); договір, укладений в ТСЦ, № 0542/2022/3387052 від 09 вересня 2022 року (покупець ОСОБА_11 , продавець ОСОБА_1 ). Згідно з інформацією з ЄДРТЗ, загальна вартість вищевказаного транспортного засобу FORD FOCUS, станом на дату перереєстрації на нового власника 09.09.2022: 302000,00 грн (а.с.105-106 том 1, а.с.128-129 том 2). На виконання ухвали Московського районного суду м. Харкова від 18.12.2024 АТ «УніверсалБанк» надав виписки по банківським рахункам на ім`я ОСОБА_1 , зокрема за рахунком № НОМЕР_8 , з якого вбачається, що 08.09.2022 ОСОБА_9 здійснив переказ на вказаний рахунок в сумі 49200,00 грн, 14.09.2022 49600,00 грн та 21.09.2022 59150,00 грн (а.с.37 (диск), 173-174 том 3). У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див.: постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зроблено висновок, що «якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України)». Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. За системним тлумаченням частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду. З огляду на зазначені норми матеріального права, за загальним правилом, поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Подібні за змістом правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16 (провадження № 61-37616св18), від 24 лютого 2021 року у справі № 127/16630/17 (провадження № 61-83св21), від 09 червня 2021 року у справі № 761/18817/17 (провадження № 61-6447св21), від 14 листопада 2024 року у справі № 727/1140/21 (провадження № 61-14646св23). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) вказано, що: «визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 вартості автомобіля та автобуса, суд першої інстанції виходив з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з подружжя, визначається із суми, за яку це майно було продано, а не із вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна. Змінюючи рішення місцевого суду в частині розміру грошової компенсації, апеляційний суд дійшов висновку про те, що така компенсація підлягає стягненню з відповідача, виходячи з вартості транспортних засобів на час розгляду справи. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. З урахуванням наведеного та відступаючи від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц, провадження № 61-189ск17, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Доводи касаційної скарги про те, що дійсна вартість транспортних засобів встановлена довідками-рахунками, а не висновками автотоварознавчих досліджень, не заслуговують на увагу, оскільки вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року в справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) зазначено, що право спільної сумісної власності позивачки було порушено в момент укладення договору про відчуження майна без її згоди, однак, виходячи з обраного нею способу захисту (стягнення грошової компенсації вартості майна), суди дійшли в цілому правильного висновку про захист порушеного права шляхом присудження грошової компенсації за частку в спільному майні подружжя. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ураховуючи викладене, суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов вірного висновку про те, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_1 25.01.2017 придбали автомобіль FORD FOCUS, випуску 2016 року, шасі (кузов,рама) № НОМЕР_7 , реєстраційний № НОМЕР_4 , тобто спірний транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя і на нього поширюється презумпція спільності майна подружжя. 10 серпня 2022 року ОСОБА_1 видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_9 та ОСОБА_9 , які діють незалежно один від одного, експлуатувати, а також розпоряджатися (продати або обміняти) належним їй на підставі Свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_6 , виданого ТСЦ 6341, 25.01.2017 року, транспортним засобом марки FORD FOCUS, випуску 2016 року, шасі (кузов,рама) № НОМЕР_7 , реєстраційний № НОМЕР_4 , зареєстрованим за мною ТСЦ 6341, 25.01.2017 року. Довіреність видано терміном на три роки до 10.08.2025 з правом передоручення повноважень третім особам та з правом використання транспортного засобу за межами України. 07 вересня 2022 року ОСОБА_9 , що діє від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від посвідченої 10.08.2022 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу за реєстровим № 462, уповноважила ОСОБА_10 та/або ОСОБА_11 експлуатувати, а також розпоряджатися (продати або обміняти) належним ОСОБА_1 транспортним засобом марки FORD, моделі FOCUS, VIN № шасі (кузов, рама) НОМЕР_3 , 2016 року випуску, синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 . Довіреність видана без права передовіри повноважень третім особам строком на один місяць і зберігає чинність до 07.10.2022. Відповідно до договору купівлі-продажу № 0542/2022/3387052 від 09.09.2022 ОСОБА_1 , в особі ОСОБА_10 на підставі доручення, продала ОСОБА_11 транспортний засіб FORD FOCUS, 2016 року випуску, VIN-код НОМЕР_3 , за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 302 000,00 грн. Таким чином, вказаний автомобіль відчужено ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_10 на підставі довіреності, а не нею особисто. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 надавав згоду ОСОБА_1 на відчуження цього рухомого майна. При цьому з банківської виписки за рахунком № НОМЕР_8 на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що 08.09.2022 ОСОБА_9 здійснив переказ на вказаний рахунок в сумі 49200,00 грн, 14.09.2022 49600,00 грн та 21.09.2022 59150,00 грн, а всього 157 950,00 грн. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 отримав від повіреного за довіреністю від 10 серпня 2022 року ОСОБА_9 та який є його батьком, 157 950,00 грн за продаж спірного автомобіля, що по суті є грошовою компенсацією за частку в спільному майні подружжя, яку ОСОБА_1 отримав ще задовго до звернення до суду з даним зустрічним позовом. Твердження ОСОБА_1 про те, що в судовому засіданні 24.03.2025 року судом в задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку на долучення доказів, зокрема банківської виписки відмовлено, тому суд мав виключити клопотання з додатками з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів, які містяться в матеріалах справи, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки на виконання ухвали суду від 18.12.2024 АТ «УніверсалБанк» надав диск, на якому містяться виписки по рахункам ОСОБА_1 . Надана виписка представником ОСОБА_1 банківська виписка по рахунку ОСОБА_1 є лише роздрукованою інформацією, яка міститься у доказах наданих самим банком. Доводів щодо додаткового рішення апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить. Аналізуючи обсяг дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання обґрунтованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду, зводяться до незгоди з ним та необхідності здійснення переоцінки встановлених фактичних обставин. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Що стосується додаткового рішення, колегія суддів виходить з наступного. За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді. Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц. Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права. Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц. Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20). Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо. Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі № 753/7936/22 (провадження № 61-1519св23). Матеріали справи свідчать про те, що в суді першої інстанції інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Кобрись О.М., який діяв на підставі договору № 27 про надання правової допомоги від 30.10.2024, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ № 1193492 від 30.10.2024 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № серії ПТ № 2885 від 09.07.2019 та вказаним адвокатом було підготовлено та подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, заяву про вступ у справу як представника, клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження, дві заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, відзив на позовну заяву, зустрічна позовна заява, клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, заперечення (на відповідь на відзив), відповідь на відзив, клопотання про долучення додаткових доказів, клопотання про витребування доказів, заяву про виклик свідка, клопотання про долучення доказів, два додаткових пояснень у справі. Також адвокат був присутній в судових засіданнях: 18.12.2024 в залі суду 3 год. 10 хв., 24.02.2025 в залі суду 1 год. 19 хв., 24.03.2025 в залі суду 51 хв., 21.04.2025 в залі суду 1 год. 3 хв., 18.06.2025 поза межами приміщення суду 1 год. 15 хв., 17.07.2025 поза межами приміщення суду 1 год. 33 хв. На підтвердження понесених судових витрат представником ОСОБА_1 адвокатом Кобрисем О.М. надано копію договору № 27 про надання правової допомоги від 30.10.2024 укладену між ОСОБА_1 та адвокатом Кобрисем О.М., копія витягу з договору про надання правової допомоги № 27 від 30.10.2024 , копію акту прийому передачі виконаних робіт від 18.07.2025, копію квитанції № 6 від 30.10.2024 про оплату ОСОБА_1 61 000,00 грн за надання правничої допомоги адвокатом Кобрисем О.М., квитанцію № 3058 за переклад з англійської на українську мову на суму 1800,00 грн, копію квитанції № 2861 за переклад з англійської на українську мову на суму 14600,00 грн, копію розрахунку на оплату № 201124/1 від 20.11.2024 на суму 1800 грн. 00 коп. за послуги перекладу для справи № 643/11238/24, копію платіжної інструкції № С65С-ОР9Н-С1К1-Х9ВО від 21.11.2024, копію рахунку на оплату 301024/1 від 30.10.2024 на суму 14600 грн. 00 коп., копію платіжної інструкції № К1ОР-7629-3ХКС-92НМ від 30.10.2024. Як вбачається з акту прийому передачі виконаних робіт від 18.07.2025 адвокатом Кобрисем О.М. на виконання умов договору, що укладений з ОСОБА_1 адвокатом виконана наступна робота: аналіз та збір документів за первісним позовом 3000 грн, аналіз та збір документів за зустрічним позовом 3000 грн., аналіз судової практики 3000 грн., підготовка правової позиції за первісним позовом, оцінка матеріалів справи на предмет належності, допустимості, достовірності цих документів як доказів у судовому провадженні 2000 грн., підготовка правової позиції за зустрічним позовом, оцінка матеріалів справи на предмет належності, допустимості, достовірності цих документів як доказів у судовому провадженні 1000 грн., підготовка та подача п`яти адвокатських запитів 7500 грн., підготовка та подача відзиву на позовну заяву 7000 грн., підготовка та подача заперечення 2500 грн., підготовка та подача зустрічної позовної заяви 5000 грн., підготовка додаткових пояснень за первісним позовом 2000 грн., підготовка додаткових пояснень за зустрічним позовом 2000 грн., підготовка та подача відповіді на відзив за зустрічним позовом 3000 грн., представництво інтересів в суді першої інстанції за первісним позовом 10000 грн., представництво інтересів в суді першої інстанції за зустрічним позовом 10000 грн. ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заперечення на заяву щодо стягнення судових витрат з позивачки за первісним позовом, що по суті є клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, а також враховуючи, що первісні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а у задоволенні зустрічних позовних вимогах ОСОБА_1 відмовлено, з урахуванням заяви про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 33600,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції. Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно стягнув понесені ОСОБА_1 витрати за переклад документів (доказів) у розмірі 16400,00 грн. Доводи ОСОБА_1 про те, що переклади нотаріально не засвідчені, а тому такі витрати за переклад не підлягають до відшкодування є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 надано належні докази щодо здійснення оплати за ці витрати, а також того, що перекладені письмові докази взято до уваги судом першої інстанції при ухваленні рішення суду по суті вимог. Посилання ОСОБА_1 на те, що заява представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення не містить обґрунтовань поважності причин не подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справ та після них, тому підстави для задоволення його заяви відсутні, колегія суддів відхиляє, оскільки адвокатом Гончарова С.О. у відзиві на позовну заяву у відповідності до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України було заявлено суми судових витрат та під час розгляду справи заявлено клопотання з посиланням на положення ч. 8 ст. 141 ЦПК України щодо можливості подачі доказів про судові витрати протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Виходячи з наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування ч.10 ст.141 ЦПК України та стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 різницю судових витрат. Інших доводів апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить. Оскільки судові рішення перевіряються в межах доводів та вимог апеляційних скарг, судова колегія визнає, що судові рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а судових рішень без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 17 липня 2025 року в оскаржуваній частині та додаткове рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 30 липня 2025 року залишити без змін. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна О.Ю. Тичкова