Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/36238/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 140/36238/23 пров. № А/857/12246/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Денисюком Р.С. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ), військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - в/ч НОМЕР_2 ), в якому просив визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 08.03.2022 по 02.10.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні йому грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат, зобов`язати в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату йому за вказаний період грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, з урахуванням виплачених сум, визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_2 , які полягають у застосуванні з 04.10.2022 по 18.10.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат та зобов`язати в/ч НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату йому за період з 04.10.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 18.10.2023 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно, з урахуванням виплачених сум. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 08.03.2022 по 02.10.2022 грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, зобов`язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 08.03.2022 по 02.10.2022 (з урахуванням раніше виплачених сум), із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати, визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 04.10.2022 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 та зобов`язано в/ч НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 04.10.2022 по 19.05.2023 включно (з урахуванням раніше виплачених сум) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року виплати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, в/ч НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що згідно постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанова №704), розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а тому дії відповідача є правомірними і нарахування спірних виплат здійснювалось відповідно до норм чинного законодавства. Зазначає, що відповідно до п.293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України №1115/2009 від 29.12.2009 (далі - Положення №1115), особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець. Тобто, повний розрахунок з військовослужбовцем проводиться тільки тим органом Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець, при звільненні з військової служби, відповідно в даному випадку позивач був звільнений з в/ч НОМЕР_2 , яка і повинна здійснити з позивачем повний розрахунок. Відповідач в/ч НОМЕР_2 не скористався правом оскарження судового рішення, в частині, що його стосується. Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що позивач 08.03.2022 був зарахований у списки особового складу загону та на всі види забезпечення НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України, що підтверджується витягом з наказу начальника загону №105-ОС від 08.03.2022. Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону ДПС України №468-ОС від 30.09.2022 підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, який вибуває з 02.10.2022 для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 . У подальшому, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 в/ч НОМЕР_2 №860-ОС від 18.10.2023 підполковника ОСОБА_1 , начальника відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 18.10.2023. Як видно з особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 , із березня 2022 року йому встановлено посадовий оклад у розмірі 4510,00 грн, з 09.03.2022 по травень 2022 року у розмірі 4230,00 грн та з червня по жовтень 2022 року у розмірі 5920,00 грн та встановлено оклад за військовим званням підполковник у розмірі 1410,00 грн. Листом №11/9174-23-вих від 13.12.2023 НОМЕР_3 прикордонний загін на адвокатський запит адвоката О.Гордійчука повідомив, що нарахування грошового забезпечення підполковнику ОСОБА_1 проводилось відповідно до вимог наказу МВС України №558 від 25.06.2018 Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України. Також, як видно з особистої картки грошового забезпечення позивача, із 04.10.2022 по 18.10.2023 йому встановлено посадовий оклад у розмірі 6200,00 грн за займаною посадою начальник відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу та встановлено оклад за військовим званням підполковник у розмірі 1410,00 грн. Вважаючи дії відповідачів протиправними, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що грошове забезпечення позивача у період з 08.03.2022 по 02.10.2022 та з 04.10.2022 по 20.05.2023 повинно було визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023, а не на 01.01.2018. Суд зазначив, що оскільки позивач в період з 08.03.2022 по 02.10.2022 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , а в період з 04.10.2022 по 18.10.2023 у в/ч НОМЕР_2 , відтак відповідно до вимог п.293 Положення №1115, обов`язок щодо виплати оспорюваних сум грошового забезпечення покладається як на в/ч НОМЕР_1 , так і на в/ч НОМЕР_2 . Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовано Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011). Частиною другою статті 9 Закону №2011 передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до ч.3, 4 ст.9 Закону №2011, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Постановою №704 було встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, пунктом 2 якої визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, п.4 якої викладено в такій редакції : Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Отже, на момент набрання чинності Постановою №704, що відбулось 01.03.2018, п.4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із п.6 Постанови №103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. Таким чином, станом на 01.03.2018 п.4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, а в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 - залишено без змін. Отже, з 29.01.2020 (дня набрання законної сили рішенням по справі №826/6453/18) п.6 Постанови №103 втратив чинність та була відновлена дія п.4 Постанови №704 у первинній редакції. При цьому, слід зазначити, що згідно ч.2 ст.92 Конституції України, виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Законом України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії №2017-III від 05.10.2000 (далі - Закон №2017) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. В той же час, згідно ст.6 Закону №2017, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти. Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Верховний Суд у постановах від 12.09.2022 по справі №500/1813/21, від 02.08.2020 по справі №440/6017/21 вказав, що зазначення у п.4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ. Колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. При цьому, п.8 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік №2629-VIII від 23.11.2018 (далі - Закон №2629) було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018. У свою чергу, Закони України Про Державний бюджет України на 2020 рік, Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік та Про Державний бюджет України на 2023 рік таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки відповідно, не містять. Отже, положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з цією постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Аналізуючи наведене нормативне регулювання, колегія суддів зазначає, що з 01.01.2020 положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме Закону №294-IX та пізніше Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21, від 31.08.2022 по справі №120/8603/21-а, від 19.10.2022 упо справі №400/6214/21, від 28.02.2023 по справі №380/18850/21, від 11.12.2023 по справі №560/1291/21, від 06.02.2023 по справі №160/2775/22, від 23.05.2023 у справі №380/22021/21, від 15.11.2023 по справі №120/965/22-а. Колегія суддів також зазначає, що у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов висновку, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Судом встановлено, що позивачу з 30.01.2020 і до дня звільнення зі служби відповідач здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення із застосуванням неправильної розрахункової величини. У вказаний період грошове забезпечення позивача повинно розраховуватися з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який з 01.01.2020 було збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця. Однак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у спірний період відповідач розраховував розмір грошового забезпечення позивача, виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки норма п.3 р.ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу з урахуванням збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2022, 2023 роки. Обчислення грошового забезпечення у спірний період із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 не відповідає жодному діючому на теперішній час нормативно-правовому акту. Відповідно до п.1 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (далі Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. У пункті 1 Розділу XXIV Порядку №260 зазначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Пунктом 5 розділу XXXII Порядку №260 передбачено, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою. Відповідно до п.6 розділу XXXI Порядку №260, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Отже, виплата грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби та компенсації за дні невикористаної відпустки безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Відтак, при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням в/ч НОМЕР_1 та в/ч НОМЕР_2 протиправно не врахували розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на січень 2022 року, січень 2023 року відповідно як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що підлягає перерахунку в/ч НОМЕР_1 за період з 08.03.2022 по 02.10.2022 та в/ч НОМЕР_2 з 04.10.2022 по 19.05.2023 включно грошове забезпечення (місячне та одноразові виплати - сума грошової допомоги на оздоровлення, грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток та інше) з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, в якому було здійснено нарахування, як розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням. Разом з тим, як слушно зауважив суд першої інстанції, оскільки позивач в період з 08.03.2022 по 02.10.2022 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , а в період з 04.10.2022 по 18.10.2023 у в/ч НОМЕР_2 , відтак відповідно до вимог п.293 Положення №1115, обов`язок щодо виплати оспорюваних сум грошового забезпечення покладається як на в/ч НОМЕР_1 , так і на в/ч НОМЕР_2 . Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року по справі №140/36238/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук