Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/1235/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/1235/21 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Т.О. Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 16 вересня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житомирської обласної прокуратури на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про стягнення невиплаченої заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за затримку розрахунку та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до Житомирської обласної прокуратури (далі відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області, про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати частини заробітної плати та вихідної допомоги при звільненні, а також не проведення повного розрахунку при звільненні, стягнення невиплаченої частини заробітної плати за період із 26 березня 2020 року по 31 грудня 2020 року в сумі 279210,71 грн, яка включає невиплачену частину посадового окладу, надбавку за вислугу років, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень; вихідної допомоги при звільненні в сумі 21380,94 грн; середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31 грудня 2020 року і по день фактичного розрахунку, виходячи із середньоденної заробітної плати у сумі 1018,14 грн за кожен день затримки розрахунку. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 26.03.2024 позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Житомирської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні. Стягнув з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 22099 (двадцять дві тисячі дев`яносто дев`ять) гривень 64 копійок. Також стягнув з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 112138 (сто дванадцять тисяч сто тридцять вісім) гривень 68 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що Законом України «Про прокуратуру» не передбачена виплата вихідної допомоги при звільненні прокурора, тому відповідно і відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що незважаючи на прийняте у цій справі рішення Верховного Суду від 20 грудня 2023 року, відповідач продовжує зловживати визначеними законодавством обов`язками при апеляційному оскарженні рішення суду першої інстанції, з яким позивач не в повній мірі погоджується. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 відповідно до записів у трудовій книжці у період з 01 листопада 2013 року до 31 грудня 2020 року працював в Бердичівській міжрайонній прокуратурі на посаді прокурора. Наказом Керівника Житомирської обласної прокуратури №342к від 23 грудня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Бердичівської міжрайонної прокуратури та органів Житомирської обласної прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». З розрахункового листа, виданого Бердичівською місцевою прокуратурою, судом установлено, що в період з 26 березня 2020 року до 30 вересня 2020 року посадовий оклад позивача становив 5660 грн. Відповідно до довідки Житомирської обласної прокуратури від 13 березня 2024 року №21-76вих-24 за жовтень 2020 року позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 6167,30 грн, при цьому фактично відпрацьовано 6 днів, а за листопад 2020 року у розмірі 21585,57 грн та відпрацьовано 21 дні. Указано, що середньоденна заробітна плата становить 1027,89 грн, а середньомісячна заробітна плата становить 22099,64 грн. Стверджуючи, що розмір посадового окладу не відповідав вимогам закону, а також про те, що в день звільнення відповідач не виплатив вихідну допомогу, позивач звернувся із цим позовом до суду. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Житомирської обласної прокуратури щодо ненарахування ОСОБА_1 з 26 березня 2020 року по 31 грудня 2020 року заробітної плати, відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Зобов`язано Житомирську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 за період з 26 березня 2020 року по 31 грудня 2020 року заробітну плату, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій та виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період. Стягнуто з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31 грудня 2020 року і по день фактичного розрахунку. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в частині стягнення з Житомирської обласної прокуратури середнього заробітку за час затримки розрахунку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року касаційні скарги ОСОБА_1 та Житомирської обласної прокуратури задоволено частково. Скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року у частині, якою визнано протиправною бездіяльність Житомирської обласної прокуратури щодо ненарахування ОСОБА_1 з 26 березня 2020 року до 31 грудня 2020 року заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру»; зобов`язано Житомирську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 за період з 26 березня 2020 року до 31 грудня 2020 року заробітну плату, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період. Ухвалено у вказаній частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні вимог про визнання протиправною бездіяльності Житомирської обласної прокуратури щодо невиплати частини заробітної плати, стягнення з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 невиплаченої частини заробітної плати за період з 26 березня 2020 року по 31 грудня 2020 року у сумі 279210,71 грн, яка включає невиплачену частину посадового окладу, надбавку за вислугу років, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень. Скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року у частині позовних вимог про стягнення з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в сумі 21380,94 грн, стягнення з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31 грудня 2020 по день фактичного розрахунку, виходячи із середньоденної заробітної плати у сумі 1018,14 грн за кожен день затримки розрахунку. У вказаній частині позовних вимог справу №240/1235/21 направлено на новий судовий розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу при звільненні колегія суддів зазначає наступпне. Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19 вересня 2019 року (далі Закон України №113-IX) статтю 51 Закону України №1697-VII доповнено частиною 5, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Водночас, приписами Закону України №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Разом з тим, Законом України №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною 5, згідно з якою особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини 2 цієї статті, статей 42, 421, частин 1 3 статті 492, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Зокрема, статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. При цьому, зміни, внесені до КЗпП України Законом України №113-ІХ, не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Отже, частиною 5 статті 51 Закону України №1697-VII та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з цим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положення статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі №640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі №440/3166/20, від 27 травня 2021 року у справі №380/4855/20, від 24 червня 2021 року у справі №200/5390/20-а, від 22 липня 2021 року у справі №300/2000/20, від 11 серпня 2021 року у справі №640/9375/20, від 16 вересня 2021 року у справі №600/690/20-а, від 30 вересня 2021 року у справі №160/10949/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №380/5278/20, від 06 жовтня 2022 року у справі №360/2189/20, від 20 грудня 2023 року у справі №240/1235/21. За наведеного правового регулювання, не виникає сумнівів про наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку. Як встановлено судом першої інстанції, наказом Керівника Житомирської обласної прокуратури №342к від 23 грудня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Бердичівської міжрайонної прокуратури та органів Житомирської обласної прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України №1697-VII. При цьому на день звільнення позивачу не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України. Розмір вихідної допомоги становить не менше середнього місячного заробітку. Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно наданої відповідачем довідкою Житомирської обласної прокуратури від 13 березня 2024 року №21-76вих-24 середня заробітна плата позивача становить 22099,64 грн. З урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок № 100), суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що на користь позивача необхідно стягнути вихідну допомогу при звільненні у розмірі саме 22099,64 грн. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів враховує наступне. Так, відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Приписами статті 116 КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення позивача, визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно із статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті Отже, приписами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі №812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі №825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі №808/610/18, від 31 серпня 2023 року у справі №640/25678/21. Отже, аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому. У цій справі судом першої інстанції встановлено, що при звільненні позивачу з 31 грудня 2020 року не нараховано та не виплачено усі належні до виплати суми, зокрема, не нараховано та не виплачено вихідну допомогу при звільненні у розмірі 22099,64 грн. Зважаючи на існуючу правозастосовну практику Верховного Суду щодо вирішення подібних спорів цієї категорії (зокрема постанови від 30 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 19 травня 2022 року у справі №640/4264/20, від 08 вересня 2022 року у справі №420/4896/20, від 29 вересня 2022 року у справі №260/188/21, від 28 вересня 2022 року у справі №540/1820/21, від 28 грудня 2022 року у справі №640/9375/20, від 09 лютого 2023 року у справі №620/2338/20, від 20 лютого 2023 року у справі №240/9022/20, від 13 вересня 2023 року у справі №640/115/21), вимоги про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України можуть вирішуватися одночасно з вирішенням спору про виплату вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України. Зокрема, у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію. Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ (далі Закон України №2352-ІХ) набрала законної сили з 19 липня 2022 року При цьому, стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом України № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Таким чином, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Разом з тим, судом першої інстанції враховано, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ (далі Закон України №2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року. Період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 31 грудня 2020 року до 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року включно (у межах 6 місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України). Так, згідно з довідкою Житомирської обласної прокуратури від 13 березня 2024 року №21-76вих-24, грошове забезпечення позивача за останні два місяці складає: 6167,30 грн за жовтень 2020 року, 21585,57 грн за листопад 2020 року. Відповідно, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1027,89 грн. (6167,30 + 21585,57)/27 дні. Згідно копії наказу Житомирської обласної прокуратури від 23 грудня 2020 року №342к ОСОБА_1 звільнено 31 грудня 2020 року. Відтак, середній заробіток за час затримки з 01 січня 2021 року до 18 січня 2023 року складає 534502,80 грн. (520 робочих днів х 1027,89 грн.). Також, судом першої інстанції враховано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Тобто, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 червня 2016 року у справі №6-113цс16). Враховуючи зміст правових висновків викладених в постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, суд першої інстанції обґрунтовано застосував критерії зменшення розміру відшкодування виходячи з принципу пропорційності, та правомірно вважав, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача буде стягнення на його користь 112138,68 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (20,98% від 534502,80 грн). Аналогічний підхід застосований у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Суд також враховує, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Житомирської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.