Ухвала КАС ВС № 240/1235/21

УХВАЛА 09 лютого 2022 року Київ справа №240/1235/21 адміністративне провадження №К/990/2219/22 Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд): судді-доповідача - Радишевської О.Р., суддів - Мацедонської В.Е., Уханенка С.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року в справі №240/1235/21 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області про стягнення невиплаченої заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за затримку розрахунку та моральної шкоди, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирської обласної прокуратури, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому частини заробітної плати та вихідної допомоги при звільненні, а також не проведення повного розрахунку при звільненні; - стягнути з відповідача на його користь невиплачену частину заробітної плати за період із 26.03.2020 по 31.12.2020 у сумі 279210,71 грн, яка включає невиплачену частину посадового окладу, надбавку за вислугу років, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень; - стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу при звільненні в сумі 21380,94 грн; - стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31.12.2020 і по день фактичного розрахунку, виходячи із середньоденної заробітної плати у сумі 1018,14 грн за кожен день затримки розрахунку. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Житомирської обласної прокуратури щодо не нарахування ОСОБА_1 з 26.03.2020 до 31.12.2020 заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру"; - зобов`язано Житомирську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 за період з 26.03.2020 до 31.12.2020 заробітну плату виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період; - стягнуто з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31.12.2020 і по день фактичного розрахунку; -в іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в частині стягнення з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31.12.2020 і по день фактичного розрахунку скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову. Іншу частину рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року залишено без змін. 17 січня 2022 року до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року в справі №240/1235/21. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів із дня його проголошення. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється із дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому такого судового рішення. Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу. З оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції встановлено, що у відкритому судовому засіданні 09 листопада 2021 року було оголошено вступну та резолютивну частину прийнятого рішення та зазначено, що постанова суду буде складена в повному обсязі протягом 10 днів з моменту проголошення. За таких обставин останнім днем строку на її касаційне оскарження є 09 грудня 2021 року. Касаційну скаргу направлено скаржником до Суду засобами поштового зв`язку 12 січня 2021 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження. У касаційній скарзі скаржник порушує питання про поновлення строку на касаційне оскарження, обґрунтовуючи його тим, що копію оскаржуваного судовго рішення йому було направлено судом лише 22 грудня 2021 року, що підтверджується доданим до касаційної скарги листом Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року № Ш-471-21/02-2-07/48438/2021. Також, на підтвердження зазначених у клопотанні обставин скаржником долучено до матеріалів касаційної скарги його неодноразові звернення до суду з проханням направити йому повний текст постанови суду апеляційної інстанції від 09 листопада 2021 року. Отже, оскільки повне судове рішення не було вручено скаржнику у день його проголошення або складення, а повний текст цього рішення було направлено судом лише 22 грудня 2021 року, що підтверджується наявними у справі доказами, Суд дійшов висновку про скаржник має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Як на підставу для касаційного оскарження скаржник посилається на наявність обставин, передбачених пунктом 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: 1) застосування судами попередніх інстанцій статті 44 КЗпП України щодо визнання права на виплату вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 21 жовтня 2021 року в справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі №640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі №440/3166/20, від 09 липня 2021 року у справі №160/4745/20, від 22 липня в справі №300/2000/20, від 11 серпня 2021 року в справі №640/9375/20, від 30 вересня 2021 року в справі №160/10949/20. 2) застосування cудом апеляційної інстанції статті 117 КЗпП України щодо визнання права на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати всіх належних працівнику при звільненні сум без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2021 року в справі №160/10949/20 та від 11 серпня 2021 року в справі №640/9375/20. Оцінивши доводи указані доводи касаційної скарги, Суд уважає, що касаційна скарга містить достатні підстави для відкриття провадження у цій частині. Водночас Суд не приймає до уваги посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки скаржником не визначено чітко норми щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду та відповідно не обґрунтовано в чому полягає помилка судів попередніх інстанцій щодо застосування такої норми та як на його думку ця норма повинна застосовуватись. Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Тобто скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Водночас доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах зводяться виключно до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій та переоцінки доказів у справі. Суд зазначає, що відповідно до приписів частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, Судом установлено, що доводи касаційної скарги у цій частині зводяться виключно до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. З огляду на зазначене, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано необхідність висновку Верховного Суду у цій справі та відповідно наявності підстави для касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Отже, проаналізувавши зміст та доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку про необхідність відкриття касаційного провадження в справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, щодо застосування статей 44 та 117 КЗпП України в подібних правовідносинах. Таким чином, касаційна скарга за формою і змістом (у вказаній частині) відповідає вимогам статті 330 КАС України, подана з дотриманням строку, передбаченого статтею 329 цього Кодексу, підстави для залишення касаційної скарги без руху, її повернення чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні. Керуючись статтями 248, 328, 329, 330, 334, 337, 338, 340 КАС України, Суд УХВАЛИВ:

1. Задовольнити заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження та поновити цей строк.

2. Відкрити касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року в справі №240/1235/21.

3. Витребувати із Житомирського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №240/1235/21.

4. Особі, що подала касаційну скаргу, надіслати копію ухвали про відкриття касаційного провадження у справі, а іншим учасникам справи - копію ухвали про відкриття касаційного провадження у справі разом із копіями касаційної скарги та доданих до неї матеріалів.

5. Установити десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу та роз`яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

6. Роз`яснити, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи, інакше суд не враховує такі доповнення чи зміни.

7. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська Судді: В.Е. Мацедонська С.А. Уханенко