Постанова 4856 № 240/1235/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/1235/21 Головуючий у 1-й інстанції: Єфіменко О.В. Суддя-доповідач: Сушко О.О. 09 листопада 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сушка О.О. суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. за участю: секретаря судового засідання: Черняк А.В., позивача: ОСОБА_1 представника відповідача: Смолевича Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Житомирській області про стягнення невиплаченої заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за затримку розрахунку та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому частини заробітної плати та вихідної допомоги при звільненні, а також не проведення повного розрахунку при звільненні; - стягнути з відповідача на його користь невиплачену частину заробітної плати за період із 26.03.2020 по 31.12.2020 у сумі 279 210,71 грн., яка включає невиплачену частину посадового окладу, надбавку за вислугу років, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень; - стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу при звільненні в сумі 21380,94 грн; - стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31.12.2020 і по день фактичного розрахунку, виходячи із середньоденної заробітної плати у сумі 1 018,14 грн. за кожен день затримки розрахунку. Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Житомирської обласної прокуратури щодо не нарахування ОСОБА_1 з 26.03.2020 до 31.12.2020 заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру»; - зобов`язано Житомирську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 за період з 26.03.2020 до 31.12.2020 заробітну плату виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період; - стягнуто з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31.12.2020 і по день фактичного розрахунку. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. В свою чергу, позивач не погоджуючись з вказаним рішенням також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення в частині та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Представник відповідача в судовому засіданні просив задовольнити його апеляційну скаргу та відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача. Позивач в судовому засіданні просив задовольнити його апеляційну скаргу та відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційних скарг у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційну скаргу відповідача необхідно задовольнити частково, а скаргу позивача - залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач у період з 01.11.2013 до 31.12.2020 працював у Бердичівській міжрайонній прокуратурі на посаді прокурора. Наказом Керівника Житомирської обласної прокуратури №342к від 23.12.2020 позивача звільнено з посади прокурора Бердичівської міжрайонної прокуратури та органів Житомирської обласної прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" 31.12.2020. Генеральним прокурором України видано наказ №410 від 03.09.2020, яким наказано перейменувати без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичну особу "Прокуратура Житомирської області" у "Житомирська обласна прокуратура" та наказом Генерального прокурора України №414 від 08.09.2020 визначено днем початку роботи обласних прокуратур 11.09.2020. Позивачем надано суду розрахунковий лист Бердичівської місцевої прокуратури за 2020 рік про його заробітну плату з 26.03.2020 до 30.09.2020, з якого видно, що його оклад в цей період становив 5660 грн, що не відповідає розміру встановленому ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" та з 26.03.2020 на підставі рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6р/2020 його посадовий оклад має обчислюватись відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» тому наголошує, що порушене його конституційне право на заробітну плату, не нижчу ніж від визначеної законом. Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову. Колегія суддів, перевіряючи судове рішення частково погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, 15.07.2015 набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014 (далі Закон - № 1697-VII). Згідно ст. 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Частиною 3 вказаної статті визначено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. За правилами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи прокуратури України та їх посадові особи зобов`язані діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур згідно з додатками 1 -

3. На зазначений період оплата праці працівників регіональних прокуратур здійснюється відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників прокуратури (постанова Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 "Про упорядкування структури та умов опати праці працівників органів прокуратури". Так, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Разом з тим, як частиною другою статті 152 Конституції України, так і частиною першою статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У Рішенні від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Враховуючи викладене, слід наголосити, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26.03.2020. В силу абз. 3 п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" до Закону № 113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, заробітна плата позивача складається з посадового окладу, премії, надбавки за вислугу років, надбавки за роботу умовах режимних обмежень, індексації. Виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2020 розмір посадового окладу позивача має становити: 2102 грн. х 15 = 31530 грн, проте, як свідчать матеріали справи оклад позивача становить 5660 грн. Відтак, є обґрунтованими позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Житомирської обласної прокуратури щодо не нарахування позивачу з 26.03.2020 до 31.12.2020 заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та зобов`язання відповідача нарахувати позивачу за період з 26.03.2020 до 31.12.2020 заробітну плату виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру». При цьому, визначення конкретної суми 279210,71 грн, у вигляді недоотриманої заробітної плати знаходиться у площині дискреційних повноважень відповідача Житомирської обласної прокуратури тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню. Що стосується стягнення з вихідної допомоги при звільненні, слід зазначити наступне. На виконання вимог ст.123 Конституції України прийнято Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон України №1697-VII), який містить спеціальні норми щодо організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.) Норми даного Закону являються пріоритетними перед нормами КЗпП України і трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. У відповідності до ч. 3 ст. 16 Закон України №1697-VII, прокурор може бути звільнений лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом. За змістом п.9 ч.1 ст.51 цього Закону прокурор звільняється з посади зокрема у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду , або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Беручи до уваги те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України №1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача несплаченої позивачу суми вихідної допомоги є необґрунтованими. Колегія суддів, перевіряючи судове рішення у межах апеляційних скарг у частині задоволення стягнення з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31.12.2020 і по день фактичного розрахунку, не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В силу ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі № 400/3151/19). Відтак, лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому, для того щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися порушеними закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку. Факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав. Оскільки у правовідносинах, які є спірними, спірна сума позивачу невиплачена, вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягає. Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, і задоволенню не підлягають, а рішення суду першої інстанції про задоволення позову у цій частині підлягає скасуванню. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову в частині задоволення стягнення з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31.12.2020 і по день фактичного розрахунку. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Житомирської обласної прокуратури задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року скасувати в частині стягнення з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31.12.2020 і по день фактичного розрахунку. Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Іншу частину рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Сушко О.О. Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.