Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/819/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 липня 2024 року справа №200/819/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 8 квітня 2024 року у справі № 200/819/24 (головуючий І інстанції Льговська Ю.М.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення певних дій,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про: - визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування позивачеві грошового забезпечення з 20 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розрахунку розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 01 січня 2020, 2021, 2022, 2023 років, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704; - зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошове забезпечення за періоди: з 20 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2020 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України станом на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; - з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2021 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України станом на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; - з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2022 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України станом на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; - з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2023 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України станом на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Ухвалою суду від 26 лютого 2024 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду у справі № 200/819/24. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 8 квітня 2024 року позов задоволено: - визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розрахунку розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 01 січня 2020, 2021, 2022, 2023 років, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;. - зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (код РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) грошове забезпечення за періоди: з 20 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2020 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України станом на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2021 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України станом на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2022 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України станом на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2023 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України станом на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Відповідач не погодився з рішення суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та відмовити у задоволенні позову через порушення норм матеріального права. Апелянт зазначив, що в даній судовій справі розглядаються спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають положення ч. 5 ст. 122 КАС України, як норми спеціального процесуального закону. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17, від 22.01.2020 у справі №620/1982/19. З позовом щодо визнання дій ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправними позивач звертається лише 03.02.2024 року, що значно перевищує строк звернення до суду. Позивач знав, які кошти йому були виплачені на момент його звільнення, а саме 23.10.2023 року. Таким чином, позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, тому вважає, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду. Апелянт вважає, що згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується. Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення, виходячи з наступного. Щодо строку звернення з цим позовом до суду. В заяві про поновлення строку позивачем зазначено, що в статті 233 КЗпП (в редакції, що діяла в момент спірних правовідносин) зазначалось, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (а.с. 22-24). Також, посилається на введення воєнного стану на території України та проходження військової служби. Апеляційний суд враховує наступне. За ч.ч. 1, 3, 4,5 ст. 122 далі - КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Суд зазначає, що в КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (в т.ч. грошового забезпечення) у разі порушення працедавцем законодавства про оплату праці. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Згідно абз. 1 ст. 3 Кодексу законів України про працю законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Частиною 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положень вказаної норми надав Конституційний Суд України в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013, де вказав, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. За висновком Верховного Суду, поняття «грошове забезпечення», «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці». Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловлював в постановах від 22 травня 2020 року у справі № 808/3200/17, від 4 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19, від 10 лютого 2022 року у справі № 420/13606/21, від 8 червня 2023 року у справі № 240/15540/20, від 3 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22. Таким чином, право позивача на звернення до адміністративного суду з приводу нарахування та виплати всіх складових заробітної плати (грошового забезпечення) за періоди до 19 липня 2022 року не було обмежено будь-яким строком. Щодо періоду з 19.07.2022 року, то суд враховує діючу редакцію ч. 2 ст. 233 КЗпП України, згідно якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Оскільки при звільненні позивачу не було письмово повідомлено про суми, нараховані та виплачені під час проходження служби, апеляційний суд дійшов висновку про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду. За довідкою від 24 січня 2024 року № 3/145 позивач з 20 липня 2020 року по 23 жовтня 2023 року проходила військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 13). Згідно з довідками про грошове забезпечення за 2020-2023 роки для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року (а.с. 18-21). У грудні 2023 року позивач звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, в якій просила про перерахунок та виплату їх грошового забезпечення за періоди з 20 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно (а.с. 14-15). Листом від 25 грудня 2023 року № 09/02/846 ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовлено позивачу у перерахунку та виплаті грошового забезпечення з посиланням на пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, відповідно до якого розміри посадових окладів та окладів за військовим званням встановлюються, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного на 01 січня 2018 року, у зв`язку з чим вважає відсутнім факт підвищення грошового забезпечення як підстави для перерахунку (а.с. 16-17). Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (далі - Постанова № 704) затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року № 103 (далі - Постанова № 103) внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови № 103). Постанова № 103 набрала чинності 24 лютого 2018 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №

103. Отже, з 29 січня 2020 року - дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №

103. За п. 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Крім того, встановлене пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, зокрема, розрахованих згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. При виборі та застосуванні норм права судом враховано правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21. За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, з 01 січня 2020 року положення абзацу 1 пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили - Законам України про Державний бюджет України на 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, і відповідно не містять застережень, які передбачав Закон України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», щодо застосування в 2019 році як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року. Отже, у період з 01 січня 2020 року по 28 січня 2020 року підлягає застосуванню абзац 1 пункту 4 постанови № 704 у редакції постанови від 21 лютого 2018 року № 103 у частині, шо не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Ці правові позиції застосовані судом на підставі абзацу 1 пункту 4 Постанови № 704 в редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, які набрали чинності з 20 травня 2023 року та не мають зворотної дії в часі. Довідки про грошового забезпечення позивача за 2020 - 2023 роки свідчать, що посадовий оклад та оклад за військовим званням встановлено значно нижче, ніж мав би бути розрахований. На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про: - визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розрахунку розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 01 січня 2020, 2021, 2022, 2023 років, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;. - зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (код РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) грошове забезпечення за періоди: з 20 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2020 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України станом на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2021 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України станом на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2022 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України станом на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня 2023 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України станом на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для скасування рішення суду. Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 8 квітня 2024 року у справі № 200/819/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення певних дій - залишити без змін. Повний текст постанови складений 31 липня 2024 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.В. Геращенко Судді: Т.Г. Гаврищук Е.Г. Казначеєв