Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/8880/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/8880/24 пров. № А/857/13506/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В, суддя Запотічний І.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року про повернення позовної заяви (головуючий суддя Гулкевич І.З., м.Львів) у справі № 380/8880/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: 24.04.2024 позивачка звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Сихівського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в якому просила: визнати протиправними дії Сихівського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не закінчення виконавчого провадження ВП №68397327 з примусового виконання постанови №64059779 виданої 08.01.2021 Сихівським ВДВС у м. Львові ЗМУМЮ (м. Львів); скасувати постанову Сихівського відділу державної виконавчої служби у м. Львів Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення з боржника виконавчого збору №64059779 від 08.01.2021. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Сихівського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії повернуто позивачу. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, зазначила, що оскільки Сихівський ВДВС, після повідомлення позивачем про обставини, що спричинили подвійне стягнення з боржника виконавчого збору та основної винагороди при виконанні одного виконавчого листа виданого Сихівським районним судом м. Львова, не вчинив жодних дій щодо закінчення виконавчого провадження ВП №68397327 то саме з цього моменту Cихівський ВДВС допустив протиправну бездіяльність щодо не закінчення виконавчого провадження зі стягнення з боржника (позивача) виконавчого збору, а не з моменту винесення самої постанови. Тобто оскаржується саме бездіяльність Сихівського ВДВС щодо незакінчення виконавчого провадження, а не сама постанова про стягнення виконавчого збору. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу на розгляд суду першої інстанції. 10.07.2024 року на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу у справі № 380/8880/24, де заявник просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. 11.07.2024 ОСОБА_1 подала відповідь на відзив на апеляційну скаргу. 15.07.2024 Сихівський відділ виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління МЮ подало заперечення ( на відповідь на відзив на апеляційну скаргу). У відповідності до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлено наступні обставини. Ухвалою від 29.04.2024 Львівський окружний адміністративний суду позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду: оригіналу документа про сплату 2721,58 грн судового збору; заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску. 07.05.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору №ПН3776202 від 07.05.2024 на суму 2721,60 грн. Також, в заяві про усунення недоліків зазначено, що ОСОБА_1 не має юридичної освіти та вона не могла знати про правові висновки ВСУ. Проконсультувавшись 15.02.2024 з адвокатом їй стало відомо про те, що існує практика Верховного Суду згідно якої, у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10% від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується. Відповідно з метою регулювання питання позивач 23.02.2024 звернулась з заявою до відповідного відділу державної виконавчої служби з зверненням про закінчення виконавчого провадження ВП №64059779 зі стягнення виконавчого збору для вирішення спору в позасудовому характеру, проте дане звернення залишено без реагування. Дане звернення отримано 26.02.2024 згідно трекеру Укрпошти. Проте, на момент звернення до суду 15.04.2024 та написання заяви про усунення недоліків 07.05.2024 відповіді на звернення не отримано. Відповідно, саме з моменту ненадання відповіді на звернення та не вчинення дій щодо завершення виконавчого провадження порушено права позивача. У зв`язку з наведеним, вважає причини пропущення строку поважними та просить поновити такий строк. В ухвалі від 13.05.2024 суд першої інстанції визнав наведені причини пропуску строку звернення до суду неповажними, а тому дійшов висновку, що позивачем не усунуто повністю викладені в ухвалі від 29.04.2024 недоліки та цією ухвалою продовжено строк ОСОБА_1 на усунення недоліків викладених в ухвалі від 29.04.2024 року про залишення позову без руху. 14 травня 2024 року представником позивача подано заяву про усунення недоліків, в якій заявник просить визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду та поновити такий. На обґрунтування вказаної заяви представник позивачки є сталою позиціязазначив, що 01.04.2020 в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народжується дитина, з 05.05.2022 ОСОБА_2 (чоловік) призваний на військову службу на період дії воєнного стану та з метою оборони держави. За даний період часу батько дитини приймав участь у бойових діях та отримував поранення. Тому, ОСОБА_1 було не до постанов про стягнення з боржника виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця. Окрім того Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного і того ж виконавчого документа. Позивачка не могла знати про судову практику, оскільки це не є Закон і вона не має обов`язку досліджувати її. Оскільки, Сихівський ВДВС, після повідомлення позивачем про обставини, що спричинили подвійне стягнення з боржника виконавчого збору та основної винагороди при виконанні одного виконавчого листа виданого Сихівським районним судом м. Львова, не вчинив жодних дій щодо закінчення виконавчого провадження ВП №68397327 вважає, що саме з цього моменту Сихівський ВДВС допустив протиправну бездіяльність щодо не закінчення виконавчого провадження зі стягнення з боржника виконавчого збору, а не з моменту винесення самої постанови. Відповідно, враховуючи практику Верховного Суду, з метою поновлення прав позивача, вважає за необхідне, щоб суд визнав протиправною та скасував постанову Сихівського ВДВС від 08.01.2021 у виконавчому провадженні №64059779 про стягнення виконавчого збору. У зв`язку з вищевикладеним вважає причини пропущення строку поважними та просить такий поновити. До заяви про поновлення строку звернення до суду представник позивача додав : копії довідок про обставини травми молодшого сержанта ОСОБА_2 від 16.11.2022 №1760, №1761; копію довідки від 24.04.2024 №1027 про перебування на військовій службі ОСОБА_2 у військовій частині НОМЕР_1 ; копію довідки про безпосередню участь ОСОБА_2 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України від 08.03.2023 №754/убд; копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 . Однак, як зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, наведені у заяві від 14.05.2024 причини щодо пропуску звернення до суду є неповажними. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Приписами частини п`ятої статті 74 Закону №1404-VIII встановлено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Таким чином, спеціальним законом у справах щодо оскарження рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення встановлено спеціальний строк оскарження 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав. З наведеним кореспондуються положення статті 287 КАС України, якими визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 5 ст. 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 цього Кодексу. Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Поряд з цим, поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду зазначеній у постанові від 04.10.2018, справа № 800/304/17. Мета строку: 1) дотримання принципу правової визначеності; 2) дисциплінування учасників судочинства; 3) досягнення юридичної визначеності у публічних відносинах; 4) стимулювання учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків; 5) обмеження часу, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними. Згідно з частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною другою вказаної статті визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Отже, особі гарантується право на звернення до суду. Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду ..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим ... Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...». Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Стаббігс на інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії"). Отже, законодавцем встановленими строками обмежено звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Такі строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, вони покликані забезпечити юридичну визначеність у публічно-правових відносинах. Після завершення зазначених строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Суд зазначає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку. Встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду зазначеній у постанові від 12.09.2019 №826/3318/17. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду зазначеній у постанові від 29.11.2019 справа №607/1402/16-а. Апеляційний суд вказує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики чи інше. При цьому, не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача. За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом. Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2021 у справі № 640/20314/20 досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином. Апеляційний суд резюмує, що позивачем не було наведено жодної причини пропуску строку звернення до суду які є об`єктивно непереборними, не залежать від його волевиявлення чи пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Колегія суддів зазначає, що позивачем оскаржуються дії щодо не закінчення виконавчого провадження та постанова Сихівського відділу державної виконавчої служби у м. Львів Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення з боржника виконавчого збору №64059779 від 08.01.2021. Апеляційний суд наголошує, що позивачка звернулась до суду 15.04.2024, а тому такою пропущено десятиденний строк звернення до суду. Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції вказує, що позивачкою значно пропущено (понад три роки) строк звернення до суду, а доводи апелянта про дотримання нею цього строку є безпідставними та необґрунтованими. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається. Керуючись ст. ст. 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі № 380/8880/24 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний