Постанова 4857 № 260/1615/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/1615/23 пров. № А/857/7282/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Кушнерика М. П., Пліша М. А., з участю секретаря судового засідання - Гриньків І. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду у режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року про залишення частини позовних вимог без розгляду у справі №260/1615/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування постанов,- суддя в 1-й інстанції - Іванчулинець Д. В., час ухвалення судового рішення - 13.04.2023 року, місце ухвалення судового рішення - м. Ужгород, дата складання повного тексту судового рішення - не зазначено, в с т а н о в и в: Позивач - ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до відповідача- Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Ужгородського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) код 35045459 від 15 жовтня 2015 року ВП НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 виконавчого збору в сумі 27070,95 грн; визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Секерня Євгенія Миколайовича про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 з примусового виконання постанови Ужгородського міського відділу Державної виконавчої служби від 15 жовтня 2015 року НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 виконавчого збору в сумі 27070,95 грн. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування постанови Ужгородського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) код 35045459 від 15.10.2015 року ВП № НОМЕР_4 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 виконавчого збору в сумі 27070,95 грн, у зв`язку з пропущенням десятиденного строку на звернення до суду. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що саме з відкриттям 10 березня 2023 року виконавчого провадження з примусового виконання як самостійного виконавчого документа, а не у межах стягнення основної суми боргу позивач довідався про порушене право. Зазначає, що нова редакція ЗУ "Про виконавче провадження", зокрема, ст.27 не містить положення, яке містив абз.2 ч.1 ст.28 ЗУ "Про виконавче провадження", що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. Звертає увагу, що, незважаючи на залишення позову без розгляду, суд, переглядаючи іншу частину позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, досліджував питання правомірності стягнення виконавчого збору, по якому ухвалив рішення. Таким чином, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення позовної заяви без розгляду та просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що ОСОБА_1 звернувся у суду 13 березня 2023 року з позовною заявою про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору НОМЕР_2 від 15 жовтня 2015 року, тобто через майже через 8 років після винесення постанови. Звертає увагу, що боржнику вищезазначена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору надсилалася за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, вказує, що боржник неодноразово ознайомлювався з матеріалами виконавчого провадження НОМЕР_2 та отримував копії матеріалів виконавчого провадження в тому числі і постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, яку на даний час після проходження майже 8 років оскаржує в судовому порядку. Також зазначає, що ОСОБА_1 подавалися до МВ ДВС Ужгородського МРУЮ різні заяви, надавалися пояснення стосовно невиконання рішення суду. Таким чином, вищезазначені обставини підтверджують факт пропуску позивачем 10 денного строку оскарження постанови, встановленого КАС України та ЗУ «Про виконавче провадження». Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу - без змін. Представник позивача (апелянта) - Шпуганич В. П. у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а тому суд вважає можливим проведення розгляду справи без участі представника відповідача за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін з таких підстав. Матеріалами справи стверджується, що 13 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до відповідача- Відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Ужгородського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) код 35045459 від 15 жовтня 2015 року ВП НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 виконавчого збору в сумі 27070,95 грн; визнати протиправною та скасувати постанову Головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Секерня Євгенія Миколайовича про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 з примусового виконання постанови Ужгородського міського відділу Державної виконавчої служби від 15 жовтня 2015 року НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 виконавчого збору в сумі 27070,95 грн. Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати підстави для поновлення строку, надати докази поважності причин пропуску цього строку. 24 березня 2023 року від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, яка мотивована тим, що на примусовому виконанні у відділі ДВС у межах виконавчого провадження НОМЕР_2 протягом вересня 2015 року по березень 2023 року перебував виконавчий лист, виданий Ужгородським міськрайонним судом у справі №308/2934/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" грошових коштів на суму 27070,95 грн. Постанова про стягнення виконавчого збору від 15 жовтня 2015 року виносились у межах виконавчого провадження НОМЕР_2, яке закінчено 10 березня 2023 року на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження". При цьому, постанова про стягнення виконавчого збору виділена у самостійне виконавче провадження стала підставою для подання позову, оскільки предметом дослідження у цій справі є підстава для стягнення виконавчого збору, так як рішення суду державною виконавчою службою не виконано, а закінчено виконавче провадження на підставі заяви стягувача. Протягом 2015-2023 рр. у відділу ДВС були правові підстави для винесення постанови та її виконання у межах виконавчого провадження НОМЕР_2, однак такі згодом відпали. Із закінченням виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець був зобов`язаний вчинити дії передбачені ст.40 Закону України "Про виконавче провадження" (скасувати заходи забезпечення виконання), а не виділяти постанову про стягнення виконавчого збору у самостійне виконавче провадження. З урахуванням наведеного, просив пропущений строк поновити. 29 березня 2023 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження в цій адміністративній справі, витребувано матеріали виконавчих проваджень ВП НОМЕР_3 та НОМЕР_2, призначено судове засідання та в ухвалі зазначено, що питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду буде вирішено у судовому засіданні (а.с.28-30). Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи десятиденний строк звернення до суду з позовом з питань оскарження постанови Ужгородського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 15 жовтня 2015 року ВП НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 27070,95 грн, причини зазначені представником позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду та зазначені у ній підстави, не є поважними, а тому наявні підстави для залишення позовної заяви в цій частині без розгляду. Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ст.5 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Ч.1 ст.45 КАС України також передбачає, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Ч.2 ст.122 КАС України передбачає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Так, ч.1 ст.287 КАС України також передбачає, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Відповідно до п.1 ч.2 ст.287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів При цьому "повинна" необхідно тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Оскільки початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з`ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 15 жовтня 2015 року в межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4. При цьому, у матеріалах справи містяться заяви позивача про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження з відмітками про ознайомлення, зокрема, за 07 листопада 2018 року та 06 листопада 2020 року (а.с.37, 38, том 1). Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачу уже тривалий проміжок часу було відомо про постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 15 жовтня 2015 року в межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4. Відповідно до ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Отже, наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов`язаний в кожному випадку з`ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду не є поважними, суд зобов`язаний залишити позовну заяву без розгляду. Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач з цим позов звернувся тільки 13 березня 2023 року, тобто більше ніж через 7 років з моменту прийняття оскаржуваної постанови, доказів, які б підтверджували наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду матеріали справи не містять, підстави для визнання причин пропуску звернення до суду поважними, відсутні. Колегія суддів зазначає, що при пропуску строку звернення до суду такий строк може бути поновлений лише за наявності поважних причин. При цьому, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були, чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Матеріалами справи стверджується, що станом на 07 листопада 2018 року ОСОБА_1 було відомо про постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 15 жовтня 2015 року в межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_2. Покликання апелянта на те, що саме з відкриттям 10 березня 2023 року виконавчого провадження з примусового виконання як самостійного виконавчого документа, а не у межах стягнення основної суми боргу позивач довідався про порушене право, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки правовими нормами, які регулюють питання виконавчого провадження чітко вказано початок перебігу строку звернення до суду з оскарженням вказаної категорії спорів. Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не місять жодної обставини, яка свідчила про поважність причин неможливості своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав. За виявлення належної активності та небайдужості у позивача існувала об`єктивна можливість реалізувати своє право на звернення до суду з цим позовом у встановлений законом строк. За встановлених фактичних обставин та враховуючи наведені вище правові норми у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення без розгляду позовної заяви, оскільки така подана з пропуском строку, встановленого ч.2 ст.287 КАС України та наведені причини не є поважними. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Керуючись ст.195, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року про залишення частини позовних вимог без розгляду у справі №260/1615/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді М. П. Кушнерик М. А. Пліш Повне судове рішення складено 12 червня 2023 року.