Постанова 4851 № 520/2741/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 р.Справа № 520/2741/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Чалого І.С. , Зеленського В.В. , за участю секретаря судового засідання Олійник А.А. представника позивача: Соколова Л.М. представника відповідача: Кувічка А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків, повний текст складено 23.03.20 року по справі № 520/2741/2020 за позовом ОСОБА_1 до Московського відділу державної виконавчої служби м.Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання дій протиправними та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Московського відділу державної виконавчої служби м.Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - Московський ВДВС м. Харків, відповідач), в якому просить суд: - визнати дії старшого державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Потій А. М. щодо винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 01.04.2016 у виконавчому провадженні № 34293869 незаконними; - скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 01.04.2016 у виконавчому провадженні № 34293869 старшого державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Потій А. М. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 позовну заяву ОСОБА_1 - повернуто позивачці. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що 10 вересня 2012 року державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Жевагою О. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження відносно боржника - ОСОБА_1 . Проте, вказану постанову позивач не отримувала, про її існування не знала. Докази направлення її позивачу відповідач не надав. Про існування виконавчого провадження №34293869 відносно себе позивач дізналась у серпні 2019 року, у зв`язку з тим, що пенсійний фонд утримав з її пенсії кошти у рахунок погашення неіснуючого боргу у виконавчому проваджені за постановою Московського РВ ДВС. 06 листопада 2019 року державним виконавцем Кувічка А. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60527016 про стягнення з позивача 131 939,92 гривні виконавчого збору за примусове виконання рішення суду у справі № 2-4539 за виконавчим провадженням № 34293869. 07 листопада 2019 року вказана постанова була отримана представником позивача Соколовим Л. М. Це єдиний документ, який позивач офіційно отримала від виконавчої служби. Вказана постанова була оскаржена до суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року у справі №520/12274/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2020 року, яку позивач отримала 21 лютого 2020 року, визнана легітимність постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 01 квітня 2016 року у ВП № 34293869. Таким чином, вважаючи, що дата отримання позивачем постанови Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 520/12274/19 від 09 січня 2020 року, а саме 21 лютого 2020 року, є датою перебігу строку на оскарження постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору від 01 квітня 2016 року у ВП № 34293869, ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом про її скасування. В свою чергу, суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви, не взяв до уваги той факт, що позивачем оскаржувалась постанова про відкриття відносно неї виконавчого провадження по стягненню виконавчого збору з підстав того, що позивач заперечувала існування і самого виконавчого провадження відносно себе і існування самої постанови від 01.04.2016, яку позивач не отримала до цього часу. Тобто, для оскарження вказаної постанови ОСОБА_1 потрібен був доказ її існування. Таким доказам могло бути лише рішення суду, яке набрало чинності. Тому, отримавши такий доказ 21.02.2020, позивач звернулась до суду про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 01.04.2016 у ВП №34293869. Виконуючи вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 04 березня 2020 року у справі №520/2741/2020 про залишення позовної заяви без руху, позивач виклала свою позицію у новій заяві про поновлення строку на оскарження вищезазначеної постанови державного виконавця, надала копію апеляційної скарги у справі №520/12274/19, де вказані мотиви не визнання факту існування оскаржуваної постанови, проте суд першої інстанції, на думку позивача, з формальних підстав, з порушенням норм матеріального та процесуального права, норм міжнародного права, Конституції України, позицію позивача не прийняв до уваги. Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, вважає її доводи безпідставними, а ухвалу суду першої інстанції - повністю законною та обґрунтованою, з підстав, наведених у судовому рішенні. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу та просив у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі через її необґрунтованість. Представник позивача наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що надаючи заяву про поновлення строку на звернення до суду з аналогічними підставами, позивачка не усунула недоліків позовної заяви, що в силу положень п.п. 1, 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є підставою для повернення позовної заяви. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до п. п. 1, 9 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Так, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 позов ОСОБА_1 залишено без руху внаслідок невідповідності вимогам ст.160 КАС України (несплата судового збору у розмірі, визначеному Законом України "Про судовий збір") та залишено без задоволення клопотання позивачки про поновлення строку на звернення до суду з зазначеним адміністративним позовом, та запропоновано подати у десятиденний строк з дня отримання ухвали заяви про поновлення строку на звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення. При цьому, залишаючи без задоволення клопотання про поновлення строку на звернення до суду з позовом, суд першої інстанції виходив з того, що із долученого до матеріалів справи рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 у справі 520/12274/19, яке залишено в силі постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2020, встановлено, що позивачкою оскаржувалась постанова про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови про стягнення виконавчого збору від 01.04.2016 року у ВП 34293869. Отже, про існування постанови про стягнення виконавчого збору від 01.04.2016 у ВП 34293869 позивач була обізнана ще 07.11.2019, і саме з цієї дати, а не дати отримання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2020, має починатися перебіг строку на звернення до суду. В свою чергу, з адміністративним позовом про оскарження постанови державного виконавця від 01.04.2016 позивачка звернулася 28.02.2020, тобто з порушенням строку, визначеного ст. 287 КАС України. 13.03.2020, на виконання вимог вищезазначеної ухвали суду, ОСОБА_1 через канцелярію суду надано: - квитанцію про доплату судового збору у розмірі 840,80 грн. (за розгляд вимоги немайнового характеру про визнання незаконними дій відповідача по винесенню постанови про стягнення виконавчого збору від 01.04.2016 № 34293869); - клопотання про поновлення строку на оскарження виконавчого документу. Однак, зі змісту заявленого клопотання про поновлення строку, поданого на виконання вимог ухвали суду від 04.03.2020, вбачається, що воно за змістом дублює заяву, яка подана разом з адміністративним позовом, із зазначенням того, що постанову про стягнення виконавчого збору позивач не отримувала, а перебіг строку оскарження має починатися з дати отримання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2020 у справі 520/12274/19, тобто з 21.02.2020. Проте, вказані причини пропуску строку на звернення до суду судом вже розглядалися та їм була надана оцінка в ухвалі від 04.03.2020 по справі 520/2741/2020. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що відповідно до ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позову без руху особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Вирішуючи клопотання про поновлення строку на звернення до суду, яке було подано разом з адміністративним позовом, суд першої інстанції не знайшов підстав для визнання причин недотримання строків, визначених ст. 287 КАС України, такими що є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення позивача, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами, та як наслідок, відмовив у задоволенні клопотання, запропонувавши позивачці подати заяву із зазначенням інших підстав для поновлення строків звернення до суду. Проте, ОСОБА_1 ані в клопотанні про поновлення строку, поданого на виконання вимог ухвали суду від 04.03.2020, ані в апеляційній скарзі не зазначила жодних інших підстав для поновлення строку на звернення до суду, вказавши аналогічні причини, які містяться в заяві, доданої до адміністративного позову, а саме те, що постанову про стягнення виконавчого збору позивач не отримувала, а перебіг строку оскарження має починатися з дати отримання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2020 у справі 520/12274/19, тобто з 21.02.2020. В свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на таке. Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Тобто, встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі Перетяка та Шереметьев проти України (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33). Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс установлює обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Таким чином, поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів. Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано Верховним Судом складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 04.10.2019 у справі № 820/4188/18. З адміністративним позовом про оскарження постанови державного виконавця від 01.04.2016 позивачка звернулася 28.02.2020, тобто з порушенням строку, визначеного ст. 287 КАС України. Доводи клопотань про поновлення строку на звернення до суду та апеляційної скарги про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження вручена 07.11.2019 та оскаржена до суду, а тому дату отримання постанови Другого апеляційного суду по адміністративній справі 520/12274/19 (21.02.2020), якою, як зазначає позивачка, визнано легітимною постанову про стягнення виконавчого збору від 01.04.2016, вона вважає датою, з якої має починатися перебіг строку на звернення до суду в порядку, визначеному ст. 287 КАС України, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на таке. Так, із долученого до матеріалів справи рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2019 у справі 520/12274/19, яке залишено в силі постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2020, встановлено, що позивачкою оскаржувалась постанова про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови про стягнення виконавчого збору від 01.04.2016 у ВП 34293869. Отже, про існування постанови про стягнення виконавчого збору від 01.04.2016 у ВП 34293869 позивач була обізнана ще 07.11.2019 (про факт отримання цієї постанови свідчить відмітка представника ОСОБА_1 на постанові), і саме з цієї дати, а не дати отримання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2020, має починатися перебіг строку на звернення до суду. Сам факт звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження по стягненню виконавчого збору від 06.11.2019 жодним чином не перешкоджав позивачці звернутися до суду з позовом про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 01.04.2016, тим більше чекати набрання законної сили судового рішення по адміністративній справі 520/12274/19. Щодо доводів клопотань про поновлення строку на звернення до суду та апеляційної скарги про те, що постанову про стягнення виконавчого збору від 01.04.2016 позивач не отримувала, колегія суддів зауважує на таке. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020 відповідача було зобов`язано надати докази направлення позивачу постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 01.04.2016. На виконання вимог зазначеної ухвали відповідачем до суду апеляційної інстанції надано копію самої постанови про стягнення виконавчого збору від 01.04.2016 у ВП 34293869 та копію супровідного листа від 01.04.2016 за вих. № 6055/10-30/ДВ-5, відповідно до змісту якого відповідач надсилав на адресу позивача оскаржувану постанову від 01.04.2016. При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 8 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови та на теперішній час) постанова про стягнення виконавчого збору надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена до суду в десятиденний строк. Згідно з ч. 1 статті 31 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Отже, постанова про стягнення виконавчого збору надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення із супровідним листом простою кореспонденцією. При цьому, як пояснив представник відповідача в ході розгляду справи, на даний час надати до суду журнал реєстрації вихідної кореспонденції на підтвердження відправлення оскаржуваної постанови не вбачається можливим, оскільки відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5 строк його зберігання становить 3 роки. В свою чергу, колегія суддів наголошує на тому, що постанова про відкриття виконавчого провадження по стягненню виконавчого збору вручена представнику позивача 07.11.2019, а отже про існування самої постанови про стягнення виконавчого збору від 01.04.2016 у ВП 34293869 позивач була обізнана саме з цієї дати. Пункт 1 частини 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України чітко вказує, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції правомірно не знайшов підстав для визнання поважними причин пропуску строку на звернення до суду та задоволення клопотання про поновлення строку на оскарження виконавчого документу. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що ОСОБА_1 ані в клопотанні про поновлення строку на звернення до суду, поданого на виконання вимог ухвали суду від 04.03.2020, ані в апеляційній скарзі не зазначила жодних інших підстав для його поновлення. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що надаючи заяву про поновлення строку на звернення до суду з аналогічними підставами, позивачка не усунула недоліків позовної заяви, що в силу положень п.п. 1, 9 ч.4 ст. 169 КАС України є підставою для повернення позовної заяви. Щодо доводів позивача про право на доступ до правосуддя, колегія суддів керується правовими висновками Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21.12.2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006 року, заява № 23436/03). Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 року по справі № 520/2741/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді І.С. Чалий В.В. Зеленський