Постанова 4855 № 620/3243/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3243/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дар`я ВИНОГРАДОВА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Маринчак Н.Є. суддів: Черпака Ю.К., Штульман І.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, апелянт), у якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», збільшеної до 100 000,00 грн пропорційно із розрахунку на місяць за періоди перебування на стаціонарному лікуванні з 09.09.2023 по 01.11.2023 та за період перебування з 01.11.2023 по 30.11.2023 у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії № 429 від 01.11.2023; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, збільшеної до 100 000,00 грн пропорційно із розрахунку на місяць за періоди перебування на стаціонарному лікуванні з 09.09.2023 по 01.11.2023 та за період перебування з 01.11.2023 по 30.11.2023 у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії № 429 від 01.11.2023. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у період з 09.09.2023 по 01.11.2023, з 01.11.2023 по 30.11.2023 відповідачем протиправною не нараховано та не виплачено позивачу додаткову винагороду у розмірі збільшеному до 100 000,00 грн у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період його перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини та під час відпустки для лікування. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», збільшеної до 100 000,00 грн пропорційно із розрахунку на місяць за періоди перебування на стаціонарному лікуванні з 09.09.2023 по 01.11.2023 та за період перебування з 01.11.2023 по 30.11.2023 у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії № 429 від 01.11.2023. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, збільшеної до 100 000,00 грн пропорційно із розрахунку на місяць за періоди перебування на стаціонарному лікуванні з 09.09.2023 по 01.11.2023 та за період перебування з 01.11.2023 по 30.11.2023 у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії № 429 від 01.11.2023. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій останній просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 у справі № 620/3243/24 є неправомірним, необґрунтованим, та таким, що ухвалене із неповним дослідженням обставин справи, а саме неврахуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, що у свою чергу є грубим порушенням основоположних принципів адміністративного судочинства визначених частиною 1 статті 8 та частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а це, у свою чергу, призвело до необ`єктивного, упередженого вирішення спору, а тому, вказане судове рішення є неправомірним, неправосудним та таким, що підлягає повному скасуванню. За позицією апелянта, судом винесено рішення усупереч змісту документів та медичної документації, що містяться у справі; судом винесено рішення на власний розсуд без врахування змісту доказів та доводів сторони відповідача; документи, наявні у справі спростовують факт отримання травми, пов`язаної із Захистом Батьківщини; судом належним чином не оцінено докази по справі; суд при вирішенні спору суті трактує долучені документи на користь позивача, усупереч імперативним нормам актів адміністративного законодавства України, без урахування змісту, долучених змісту доказів та документів до справи; звернення до відповідача відбулось через представника, а не особисто як того вимагає Статут внутрішньої служби ЗСУ, крім того, представник подав заяву, а не рапорт, і в той же час адресуючи при цьому не безпосередньому начальнику (командиру) позивача для відповідного розгляду, а відразу командиру військової частини НОМЕР_1 чим порушено законодавчу процедуру звернення; визначена рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 у справі № 620/3243/24 сума витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню, а саме 8 000 гривень є безпідставною, належним чином не обґрунтована; судом визначена сума усупереч матеріалам судової практики та розбіжностях у долучених до матеріалів позову документів. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2024 та 30.05.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження. 31.05.2024 представником ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 був призваний на військову службу по мобілізації у Збройні Сили України на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022. Наказом № 43 від 09.02.2023 позивача призначено на посаду начальника складу продовольчої служби 3 десантно-штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 , звання - солдат, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 та посвідченням серії НОМЕР_3 від 09.02.2024. Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2023 № 693/7497 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) солдат, призваний по мобілізації, ОСОБА_1 09.09.2023 одержав вибухову травму, вогнепальне наскрізне поранення нижньої третини лівої гомілки. За обставин: безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі 3 десантно-штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 , поблизу населеного пункту Вербове, Запорізької області, на території України, у результаті обстрілу зі ствольної артилерії противника, перебуваючи у засобах індивідуального захисту (бронежилет, кевларова каска). У стані алкогольного та наркотичного сп`яніння позивач не перебував. Згідно до виписного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого № 655/2426 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у період з 10.09.2023 по 14.09.2023 у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська лікарня № 8» Запорізької міської ради. Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 28834, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у період з 14.09.2023 по 16.09.2023 у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна лікарня № 4 Дніпровської міської ради». З виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 8997 встановлено, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні у період з 17.09.2023 по 01.11.2023 у Комунальному некомерційному підприємстві «Хмельницька міська лікарня» Хмельницької міської ради. Відповідно до довідки військо-лікарської комісії Комунального підприємтва «Хмельницька міська лікарня» Хмельницької міської ради № від 01.11.2023 позивачу було визначено діагноз та прийнята постанова військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва), у якій зазначено, що отримана позивачем травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини. Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я № 370 від 04.07.2007 «Про затвердження Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості», дана травма відноситься до категорії «тяжка». На підставі статті 81 графи ІІ Розладу хвороб, позивач потребує відпустки для лікування після травми на 30 (тридцять) календарних днів. Згідно відпускного квитка від 01.11.2023 № М-84, виданого Військовою частиною НОМЕР_1 , позивач у період з 01.11.2023 по 30.11.2023 перебував у відпустці за станом здоров`я терміном 30 (тридцять) календарних днів. 27.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом, у якому просив передати відповідні накази до фінансового органу Військової частини НОМЕР_1 та здійснити виплату позивачу додаткової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я із розрахунку 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні у період з 09.09.2023 по 01.11.2023, а також за час перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії № 429 від 01.11.2023. Вказаний рапорт було надіслано засобами поштового зв`язку та вручено відповідачу особисто 07.11.2023, що підтверджується описом вкладення до цінного листа № 1400058120717 та трекінгом відстеження відправлень. 06.11.2023 позивач повторно звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом через ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив передати відповідні накази до фінансового органу Військової частини НОМЕР_1 та здійснити виплату позивачу додаткової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я із розрахунку 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні у період з 09.09.2023 по 01.11.2023, а також за час перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії № 429 від 01.11.2023. ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 09.11.2023 № 1/4138 повідомив, що рапорт позивача з відповідними додатками скеровано за належністю до Військової частини НОМЕР_1 . 07.12.2023 представник позивача звернулася із адвокатським запитом до командира Військової частини НОМЕР_1 про надання інформації щодо стану розгляду рапорту від 06.11.2023, однак відповіді відповідачем не надано. Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що умови: пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини та факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення у цих спірних правовідносинах дотримані та підтверджуються медичними документами, складеними на позивача, які містяться в матеріалах справи. З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю. Надаючи оцінку зазначеним обставинам справи, з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. У частині другій статті 9 Закону №2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений у Порядку №260 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за змістом пункту 2 розділу І якого грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років); щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги). У пункті 8 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника). На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». У пункті 1 Постанови №168 (у редакції від 11.08.2023, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Також пункт 1-2 Постанови №168 передбачає, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення. Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Таким чином, аналіз наведених норм законодавства України, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що встановлена Постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 100 000 гривень є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що виплачується їм на період дії воєнного стану. Ця додаткова винагорода підлягає виплаті, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Тобто норми Постанови №168 передбачають встановлення двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди за час перебування у відпустці для лікування, а саме: пов`язаність поранення (контузія, травма, каліцтво) військовослужбовця із захистом Батьківщини, а також таке поранення є тяжким за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. За матеріалами справи, відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2023 № 693/7497 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) ОСОБА_1 09.09.2023 одержав вибухову травму, вогнепальне наскрізне поранення нижньої третини лівої гомілки за обставин безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі 3 десантно-штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 , поблизу населеного пункту Вербове, Запорізької області, на території України, у результаті обстрілу зі ствольної артилерії противника, перебуваючи у засобах індивідуального захисту (бронежилет, кевларова каска). Згідно до виписного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого № 655/2426 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у період з 10.09.2023 по 14.09.2023 у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська лікарня № 8» Запорізької міської ради; у період з 14.09.2023 по 16.09.2023 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна лікарня № 4 Дніпровської міської ради» (відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 28834); у період з 17.09.2023 по 01.11.2023 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві «Хмельницька міська лікарня» Хмельницької міської ради (відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 8997). Відповідно до довідки військо-лікарської комісії Комунального підприємства «Хмельницька міська лікарня» Хмельницької міської ради № від 01.11.2023 позивачу було визначено діагноз та прийнята постанова військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва), у якій зазначено, що отримана позивачем травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини. Згідно відпускного квитка від 01.11.2023 № М-84, виданого Військовою частиною НОМЕР_1 , позивач у період з 01.11.2023 по 30.11.2023 перебував у відпустці за станом здоров`я терміном 30 (тридцять) календарних днів. Проаналізувавши вказані норми в контексті спірних правовідносин, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що обидві умови: пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини та факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення дотримані та підтверджуються медичними документами, які містяться в матеріалах справи. Твердження апелянта в частині того, що документи, наявні у справі не підтверджують факт отримання позивачем травми, пов`язаної із Захистом Батьківщини є безпідставними, оскільки спростовуються долученою до матеріалів справи довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2023 № 693/7497 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) ОСОБА_1 09.09.2023 одержав вибухову травму, вогнепальне наскрізне поранення нижньої третини лівої гомілки за обставин безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі 3 десантно-штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_1 , поблизу населеного пункту Вербове, Запорізької області, на території України, у результаті обстрілу зі ствольної артилерії противника. Доводи апелянта щодо неналежного звернення позивача до відповідача, оскільки воно відбулось через представника, а не особисто як того вимагає Статут внутрішньої служби ЗСУ та шляхом подання заяви, а не рапорту, адресуючи не безпосередньому начальнику (командиру) позивача для відповідного розгляду, а відразу командиру військової частини НОМЕР_1 , колегія суддів визначає безпідставними, оскільки відповідно до матеріалів справи 27.10.2023 засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом, у якому просив передати відповідні накази до фінансового органу Військової частини НОМЕР_1 та здійснити виплату позивачу додаткової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я із розрахунку 100 000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні у період з 09.09.2023 по 01.11.2023, а також за час перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії № 429 від 01.11.2023. Вказаний рапорт вручено адресату особисто 07.11.2023, що не спростовується апелянтом. На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не виплачено позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень за періоди перебування на стаціонарному лікуванні з 09.09.2023 по 01.11.2023 та за період перебування з 01.11.2023 по 30.11.2023 у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії № 429 від 01.11.2023 З приводу заперечень апелянта щодо відшкодування позивачу витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Згідно із частинами 1-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 300/941/19 та від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 17.12.2020 у справі № 808/1849/18, від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, від 20.01.2021 у справі № 120/3929/19-а. Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до суду надано копії: свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 001075 від 18.06.2021; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 01.03.2024 серії СВ № 1080065; квитанція до прибуткового касового ордера № 1; договір про надання правничої допомоги від 26.10.2023; акт приймання-передачі наданих послуг судових витрат (суми гонорару за надану правничу допомогу за договором про надання правничої допомоги від 26.10.2023 у розмірі 15 000,00 грн. Зважаючи на те, що предметом даного спору є справа незначної складності, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленою, суд дійшов висновку, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 8 000,00 грн. Заперечення апелянта зводяться до наступного: при вирішенні питання про стягнення витрат на правову допомогу із відповідача, судом не досліджено розбіжності у сумах, окрім того судом не враховано вищевикладену практику Верховного Суду у питаннях, що стосуються стягнення витрат на правову допомогу; у долучених представником позивача документах відсутній чіткий належний розрахунок наданих послуг, кількість та вид наданих послуг, визначення часу, затраченого на кожну дію (послугу), пов`язану із наданням правової допомоги клієнту; визначена рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 у справі № 620/3243/24 сума витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню, а саме 8 000 гривень є безпідставною, належним чином не обґрунтована, судом визначена сума усупереч матеріалам судової практики та розбіжностях у долучених до матеріалів позову документів. Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України». Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту. Дослідивши надані позивачем документи, враховуючи наведені норми права, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування суми витрат на правничу професійну допомогу у розмірі 8000,00 грн. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29). Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження під час апеляційного провадження, а тому у задоволенні такої слід відмовити. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права. У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи відповідача не свідчать про наявність передбачених статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Розглядаючи клопотання представника позивача адвоката Карпенко Ю.О. про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо. Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Відповідно до матеріалів справи, до суду апеляційної інстанції адвокат Карпенко Ю.О разом із відзивом на апеляційну скаргу надав наступні докази понесення позивачем витрат, пов`язаних у зв`язку із розглядом апеляційної скарги відповідача: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СВ №1089805 від 31.05.2024, копію договору № б/н на надання правової (правничої) допомоги від 29.05.2024, копію акту приймання-передачі наданих послуг від 29.05.2024, копію прибуткового касового ордеру № 125 від 29.05.2024 про оплату наданих послугу у розмірі 10 000,00 грн. Вирішуючи заяву представника позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, суд апеляційної інстанції зауважує, що заявлена до відшкодування сума є неспівмірною із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт). Зокрема, поданий представником позивача адвокатом Карпенко Ю.О. відзив на апеляційну скаргу складається з викладу обставин справи, описаних судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, норм законодавства, яке регулює спірні правовідносини та в цілому складається з 7 аркушів. Разом з тим, адвокат Карпенко Ю.О. здійснював представництво інтересів позивача і у суді першої інстанції, отже йому відомі обставини справи. При цьому відзив на апеляційну скаргу у своїй основі ґрунтується на доводах, аналогічних до тих, що були викладені у позові. Здійснивши системний аналіз наведених вище доказів понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу у їх співвідношенні до тривалості розгляду справи, складності правовідносин та обсягу вчинених представником позивача дій в процесі підготовки процесуальних документів (відзиву на апеляційну скаргу) для забезпечення юридичного представництва інтересів, колегія суддів зазначає, що сума в розмірі 2 000, 00 грн відповідає принципу співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу. Керуючись статтями 242, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,- П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) судові витрати за надану правничу допомогу в розмірі 2 000, 00 (дві тисячі) грн. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя - доповідач Маринчак Н.Є. Судді: Черпак Ю.К. Штульман І.В.