Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 646/3459/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2024 р. Справа № 646/3459/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Шиховцова А.О., м. Харків, повний текст складено 01.04.24 у справі № 646/3459/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції третя особа: Інспектор Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції України - сержант поліції Колісник В.В. про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Червонозаводського районного суду м. Харкова з позовом до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції (далі також відповідач), третя особа: інспектор Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції України - сержант поліції Колісник В.В., в якому просить: - визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 1711321 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 21.03.2024 і закрити справу про адміністративне правопорушення. Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, третя особа: інспектор Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції України сержанта поліції Колісник В. В., про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення передано за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ця справа з урахуванням приписів ч. 1 ст. 25 Кодексу адміністративного судочинства України підсудна саме Червонозаводському районному суду м. Харкова, оскільки зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 . Інші учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, її мотивами є те, що позов у цій справі не підсудний Червонозаводському районному суду м. Харкова, оскільки місце реєстрації позивача, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 . Надаючи правову оцінку мотивам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Згідно із частиною першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 4 КАС України адміністративний суд - це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. Отже, належним та компетентним судом у розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил інстанційної, предметної та територіальної підсудності. Відповідно до частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Правила розмежування териториальної юрисдикції (підсудності) адміністративних справ встановлено параграфом 3 КАС України. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до п. 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу згідно з частиною першою статті 160 КАС України, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло. Зі змісту позовних вимог убачається, що позивач оскаржує постанову серії ЕНА № 1711321 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 21.03.2024. Водночас позивач, звертаючись до місцевого загального суду з урахуванням ч. 1 ст. 25 КАС України, у позовній заяві зазначав, що позовна заява подана до суду за місцем проживання позивача, на підтвердження додав до позовної заяви копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Суд першої інстанції, зазначивши, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, відповідно до якого вноситься інформація про зареєстроване місце перебування особи згідно з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р., № 265 Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад, дійшов висновку, що надана позивачем копія довідки переселенця № 6333-5000102160 (довідки ВПО) не є документом, який підтверджує його зареєстроване місце проживання/перебування за адресою: АДРЕСА_1 , а підтверджує лише факт внутрішнього переміщення особи та взяття її на облік за такою адресою. Однак колегія суддів зазначає таке. Згідно з ч. 1, 2 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Нормативне визначення «місце проживання» містить Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідно до якого, місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги. Водночас згідно зі ст. 3 зазначеного Закону вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати. Як зазначає позивач, у зв`язку з тимчасовою окупацією міста Донецька він вимушений був змінити своє місце проживання та є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою копія довідки переселенця № 6333-5000102160 (довідки ВПО). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та мас право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. З урахуванням приписів ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Отже, в силу наведених положень чинного законодавства України, адреса: АДРЕСА_2 , зазначена у паспорті позивача, - не є зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 . Водночас саме адреса: АДРЕСА_1 , є зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання позивача. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами. Крім того, колегія суддів ураховує, що позивач займає посаду судді Східного апеляційного господарського суду, у зв`язку з чим 29.03.2019 Виконавчий комітет Харківської міської ради надав йому в користування квартиру АДРЕСА_3 , на підтвердження чого до апеляційної скарги позивачем надано копію ордеру на житлове приміщення № 065349 від 25.03.2019. Отже, суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, необґрунтовано пославшись на те, що терміни «місце проживання (перебування, знаходження)» чинне законодавство пов`язує саме з зареєстрованим у встановленому Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» порядку проживанням особи, а не з її фактичним перебуванням, не надавши належної правової оцінки підставам проживання позивача за адресою: АДРЕСА_4 , дійшов передчасного та безпідставного висновку, що з огляду на правила підсудності, визначені ст. 25 КАС України, ця справа не підсудна Червонозаводському районному суду м. Харкова. За наведеного правового регулювання та обставин справи суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення незаконної ухвали. Згідно із статтею 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи наведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про передання цієї справи за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, а тому ухвалене судове рішення на підставі вимог статті 320 КАС України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01.04.2024 у справі № 646/3459/24 скасувати. Справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, третя особа: інспектор Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції України - сержант поліції Колісник В. В. про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова