Постанова КЦС ВС № 753/21178/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2024 року м. Київ справа № 753/21178/21 провадження № 61-15630св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 28 березня 2023 року у складі судді Цимбал І. К. та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Рейнарт І. М., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю. Короткий зміст заявлених вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту проживання однією сім`єю, зазначивши в якості заінтересованих осіб Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Заява обґрунтована тим, що з 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільно проживали у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У них був спільний бюджет, вели спільне господарство, підтримували один одного. Коли хтось із них хворів, піклувалися один за одним, купували ліки, викликали лікаря тощо. Померла ОСОБА_4 страждала на тяжкі хвороби, неодноразово була вимушена знаходитись у лікарні. Коли ОСОБА_4 хворіла, питанням догляду, допомоги, придбанням ліків, продуктів займався лише заявник. Ніхто з родичів за його проживання з померлою нічим їй не допомагав. Ніхто не цікавився її існуванням. Він весь час живе в квартирі, підтримує її в належному стані, сплачує комунальні платежі, іншого житла у нього особисто немає. Після смерті ОСОБА_4 з`явився ОСОБА_2 , який повідомив, що він родич померлої, але конкретно який, не пояснив і став погрожувати. Однак, ні в морг, ні на кладовище не захотів їхати. Після візиту цих «родичів» з квартири були викрадені особисті речі та значні грошові кошти (20 000 дол. США). Також зникли усі документи стосовно квартири, оплати тощо. З цього приводу він звернувся до поліції про порушення кримінального провадження за частиною четвертою статті 185 КК України. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 22 червня 2021 року зобов`язано Дарницьке управління поліції м. Києва внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідні відомості про вчинення кримінального правопорушення за частиною четвертою статті 185 КК України. Померла ОСОБА_4 , з якою він прожив понад 5 років, повідомляла його, що в неї немає близьких родичів. Потім стало відомо, що приватний нотаріус відкрив спадкову справу після померлої ОСОБА_4 . Заявник звертався до нотаріуса з приводу того, щоб останній повідомив (для складання усіх необхідних заяв до суду даних), хто конкретно подав заяву про прийняття спадщини, проте нотаріус цього не повідомив, а обмежився тільки тим, що невідома особа по праву представлення відповідно до статті 1266 ЦК України може вважатися спадкоємцем другої черги. На запити адвоката з приводу отримання необхідної інформації також були відповіді, що він не родич і інформація не отримана. Відповідно до вказаного, заявник просив суд встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 2015 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 (на день смерті ОСОБА_4 ). Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 28 березня 2023 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року, заяву залишено без розгляду. Ухвала місцевого суду, з якою погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що із матеріалів спадкової справи, наданої нотаріусом на підставі ухвали про витребування доказів, відомо, що спадщину, яка залишилася після смерті ОСОБА_4 , прийняла її племінниця ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на спадщину за законом. Враховуючи те, що встановлення факту проживання однією сім`єю заявнику необхідно для прийняття спадщини, яка 08 листопада 2021 була прийнята ОСОБА_3 , то в даному випадку існує спір про право між заявником та спадкоємцем, що в свою чергу унеможливлює розгляд цієї заяви в порядку окремого провадження, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, шляхом подачі позовної заяви до суду. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд. Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Дарницького районного суду м. Києва. 16 січня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу В касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що спір про право може виникнути тільки тоді, коли буде встановлений факт проживання однією сім`єю з померлою. Лише після встановлення факту проживання заявника однією сім`єю з померлою, тільки тоді буде спір про право. Суд обмежив заявника у захисті своїх прав та законних інтересів. Усі сторони залучені до участі в справі і їхні права жодним чином не порушуються. Доводи інших учасників справи У грудні 2023 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу, проте ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року вказаний відзив повернуто заявнику без розгляду. Фактичні обставини справи Суд встановив, що заяви про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 подали ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 Заявою від 23 вересня 2021 року ОСОБА_6 відмовився від належної йому спадщини на користь ОСОБА_3 . На заяву ОСОБА_1 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округуПолєжаєв О. Є. повідомив, що відповідно до частини третьої статті 1266 ЦК України спадкоємцем померлої ОСОБА_4 є спадкоємець другої черги, що подав заяву про прийняття спадщини у визначений законом строк, оформлену належним чином. Встановлено, що спадщину, яка залишилася після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняла її племінниця ОСОБА_3 08 листопада 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Полєжаєв О. Є. видав ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 08 листопада 2021 року, зареєстроване в реєстрі за № 1938. Згідно із свідоцтвом про право власності на спадщину за законом, спадщина складається з квартири АДРЕСА_2 , що включає: - 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 , яка належала померлій на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлофонду Харківської райдержадміністрації м. Києва згідно із розпорядженням від 20 липня 1994 року № 6096; - 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 , яка належала померлій на підставі договору дарування, посвідченого Київською державною нотаріальною конторою 07 жовтня 2004 року № 16, за реєстром № 3-2194; - 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 , яка належала померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Київською державною нотаріальною конторою 12 лютого 2005 року № 16, за реєстром № 3-280. Спірна квартира має загальну площу 53,6 кв. м, житлову площу 30,7 кв. м та складається з двох кімнат. Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частиною сьомою статті 19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. Згідно із частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, щодо родинних відносин між фізичними особами та проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Аналогічний правовий висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 759/1894/23. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що заявник ставить питання про встановлення факту проживання однією сім`єю з померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 для прийняття спадщини за законом як спадкоємець четвертої черги, до складу якої входить квартира АДРЕСА_2 , яка належала померлій. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частини перша, друга статті 1220 ЦК України). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Спадщину, яка залишилася після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , прийняла її племінниця ОСОБА_3 , як спадкоємець за законом другої черги, що підтверджується свідоцтвом про право власності на спадщину за законом від 08 листопада 2021 року. З матеріалів справи відомо, що 08 листопада 2021 року право власності ОСОБА_3 як спадкоємця за законом зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 . Також, з матеріалів справи відомо, що заінтересовані особи заперечували проти задоволення заявлених вимог. З урахуванням наведеного, заява ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_5 не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви випливає, що існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження. Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції обґрунтовано залишив заяву без розгляду, оскільки вбачається спір про право щодо спадкування майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , а тому вказаний спір слід розглядати в порядку позовного провадження. Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 28 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров