Постанова КЦС ВС № 715/1955/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Київ справа № 715/1955/24 провадження № 61-4134св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідачка - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Глибоцька селищна рада Чернівецького району Чернівецької області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2024 року в складі судді Цуркана В. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 лютого 2025 року в складі колегії суддів Перепелюк І. Б., Лисака І. Н., Литвинюк І. М., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Глибоцька селищна рада Чернівецького району Чернівецької області, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Позов обґрунтовано тим, що з 2005 року позивач проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 . Проживали разом у будинку АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_4 з серпня 2004 року на підставі договору дарування. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу необхідно позивачці для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Позивачка зверталася до суду для встановлення цього факту в порядку окремого провадження, проте її заява була залишена без розгляду, оскільки заінтересована особа ОСОБА_5 не визнала її вимоги, а тому вона звернулася до суду в порядку позовного провадження. Посилаючись на наведене, позивачка просила суд встановити факт її проживання з померлим ОСОБА_4 однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з липня 2005 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Глибоцький районний суд Чернівецької області рішенням від 18 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 25 лютого 2025 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив. Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що встановлення позивачці факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідно їй для отримання права на спадщину за законом. У цьому випадку позивачка належатиме до четвертої черги спадкування за законом. У спадкодавця ОСОБА_4 є спадкоємець другої черги спадкування за законом, а саме його сестра ОСОБА_2 , яка є відповідачкою у справі. Спадкоємці четвертої черги не закликаються до спадкування за законом за наявності у спадкодавця спадкоємців попередніх черг, тому у цій справі факт проживання позивачки із спадкодавцем однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не підлягає встановленню, оскільки не породжує юридичних наслідків для позивачки. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала 28 березня 2025 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Дронь О. І., засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 лютого 2025 року у вказаній справі, у якій посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права та просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявниця у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції вирішив спір без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) та постанові Верховного Суду, від 30 червня 2021 року в справі № 705/938/19 (провадження № 61-16263св20). Звертає увагу, що у цій справі є всі підстави для встановлення факту її проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період часу з липня 2005 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлення такого факту захистило б її право проживати у житловому будинку та вирішити з відповідачкою спірні питання щодо можливого поділу будинковолодіння, яке збільшилося у вартості внаслідок проведених ремонтних робіт за участі позивачки, або питання отримання грошової компенсації від особи, яка успадкувала цей будинок у випадку відмови позивачці у його спадкуванні. Суди першої та апеляційної інстанцій помилково відмовити у задоволенні позову з тієї підстави, що позивачка не подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Оскільки вона постійно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та не відмовлялася від її прийняття, то вона вважається особою, яка прийняла спадщину. Доводи відзиву на касаційну скаргу У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Провадження у суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 19 травня 2025 року у складі колегії суддів Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції. У травні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 травня 2026 року у зв`язку зі обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю. цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Відповідно до довідки старости с. Димка № 374 від 18 липня 2024 року ОСОБА_2 поховала свого брата ОСОБА_4 . З відповіді на адвокатський запит від 28 вересня 2023 року № 373 встановлено, що на день смерті ОСОБА_4 у будинку АДРЕСА_1 проживала і проживає без реєстрації його співмешканка ОСОБА_1 . Відповідно до довідки від 01 квітня 2024 року № 167, яка видана Старостинським округом № 6 Глибоцької селищної ради, ОСОБА_1 , яка зареєстрована в АДРЕСА_2 , проживає без реєстрації у будинку АДРЕСА_1 з 2005 року дотепер. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 30 жовтня 2019 року вбачається, що власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був ОСОБА_4 . З копій постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень передбачених частиною першою статті 173-2 КУпАП від 06 січня 2017 року (справа № 715/66/17), від 16 жовтня 2018 року (справа № 715/2208/18), від 09 серпня 2021 року (справа № 715/18/29/21) вбачається, що ОСОБА_6 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім`ї стосовно своєї співмешканки ОСОБА_1 . Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведена 31 травня 2023 року приватним нотаріусом Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Кінащук Н. М. за № 62/2023, що підтверджується інформаційною довідкою із Спадкового реєстру. ОСОБА_2 є рідною сестрою померлого і спадкоємицею другої черги за законом, яка прийняла спадщину.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанови Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21 та від 11 вересня 2024 року № 335/4669/23). Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц). Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20). Реєстрація місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17). Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22 виснував, що питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Верховний Суд звертав увагу, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу (постанова Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі № 523/22514/23), а Європейський суд з прав людини визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) та вказує на відмінність стандартів доказування у цивільних і кримінальних справах (постанови Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 755/9838/23, від 25 березня 2026 року у справі № 157/230/25; рішення ЄСПЛ від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02, від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12). У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період часу з липня 2005 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Метою встановлення цього факту позивачка зазначила прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). Згідно з частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. За змістом статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України (постанови Верховного Суду від 20 листопада 2024 року в справі № 179/338/23, від 21 травня 2025 року в справі № 758/1133/22-ц). Подібні висновки про застосування норм права викладено також у постанові Верховного Суду від 02 січня 2026 року у справі № 308/4969/24 (провадження № 61-6902св25), у якій колегія суддів констатувала, що проживання позивача однією сім`єю без шлюбу зі спадкодавцем не є підставою для виникнення у нього права на спадкування за законом у першу чергу. При цьому встановлення факту проживання позивача зі спадкодавцем однією сім`єю більше п`яти років (спадкування на підставі статті 1264 ЦК України, четверта черга) без зміни черговості не призведе до виникнення у позивача права на прийняття спадщини, адже у встановлений шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини звернувся спадкоємець другої черги - відповідач. Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У справі, яка переглядається, суди установили, що метою подання позову у цій справі позивачка зазначила спадкування після смерті ОСОБА_4 та вказала, що у цьому випадку вона може претендувати на включення її до четвертої черги спадкування за законом. Водночас у спадкодавця є спадкоємець другої черги спадкування, а саме його рідна сестра ОСОБА_2 , яка у передбаченому законом порядку прийняла спадщину, що відповідно до загальних принципів спадкування унеможливлює залучення до спадкування у цій ситуації спадкоємців наступних черг, зокрема четвертої черги спадкування. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що в цій конкретній справі факт проживання позивача із спадкодавцем однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не підлягає встановленню, оскільки не породжує юридичних наслідків для позивачки, враховуючи зазначену нею мету встановлення такого факту, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові. З таким висновком судів колегія суддів Верховного Суду погоджується. Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з ухваленими у цій справі судовими рішеннями і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскарженого рішення, яке відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості. Доводи касаційної скарги про те, що у справі є підстави для встановлення факту її проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з липня 2005 року до 24 березня 2023 року не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій, оскільки відповідні обставини встановлені судами з урахуванням мети їх встановлення, і якщо бажаний для позивачки результат (спадкування в четверту чергу) досягти неможливо (оскільки є спадкоємець другої черги, яка прийняла спадщину), то це є самостійною і достатньою підставою для відмови у встановленні заявленого у позові факту. Доводи касаційної скарги про те, що встановлення спірного факту захистило б право позивачки проживати в житловому будинку та вирішити з відповідачкою спірні питання щодо можливого поділу будинковолодіння, яке збільшилося у вартості внаслідок проведених ремонтних робіт за участі позивачки або питання отримання грошової компенсації від особи, яка успадкувала цей будинок у випадку відмови позивачці у його спадкуванні, не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Вказані обставини не були підставою позовних вимог та не заявлялися позивачкою як мета встановлення бажаного факту у позовній заяві. Водночас суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (вимоги статті 400 ЦПК України), що спростовує відповідні доводи касаційної скарги. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України. У цій справі рідна сестра померлого ОСОБА_2 належить до другої черги спадкоємців, тоді як позивачка, у разі встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем, - до четвертої черги. Оскільки спадкоємець попередньої (другої) черги ОСОБА_2 уже прийняла спадщину, право на спадкування у позивачки виникне лише у разі визнання його прийняття незаконним або усунення від спадщини. Отже, встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу зі спадкодавцемдля отримання права на спадщину в цій конкретній справі не породжує юридичних наслідків для позивачки. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 червня 2026 року у справі № 278/3900/23 (провадження № 61-3550св25). Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, на думку заявниці, помилково відмовили у задоволенні позову з тієї підстави, що позивачка не звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, є неспроможними, оскільки такі обставини не були підставою для відмови у позові у цій справі. У зв`язку із зазначеним доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що суд касаційної інстанції сформулював висновок про те, що у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). У резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Отже, вимоги про встановлення юридичних фактів не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах позовного провадження, а є лише підставою для вирішення такої справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц). Водночас, на переконання колегії суддів, у цій справі розгляд судами у позовному провадженні виключно вимог про встановлення юридичного факту без визначення позивачкою позовної вимоги по суті спору з відповідачкою не дає достатніх підстав для скасування ухвалених судових рішень, висновки яких зводяться до необґрунтованості позовних вимог, оскільки скасування судових рішень лише з наведених вище підстав призведе до надмірного формалізму у застосуванні процесуального закону, що у цій справі є невиправданим. Крім того, касаційна скарга відповідних доводів не містить. Згідно з вимогами частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. russia від 29 липня 2009 року (заява № 8269/02), Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року (заява № 50208/06) зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18). Перевіряючи доводи заявниці про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц та постанові Верховного Суду, від 30 червня 2021 року в справі № 705/938/19, колегія суддів враховує, що у справі, яка розглядається, суди установили фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин, установлених у справах, на які посилається заявник. Крім того, у цій справі підлягають врахуванню саме викладені у цій постанові висновки Верховного Суду про застосування норм права, які сформовані після ухвалення судових рішень касаційного суду у справах, на які посилається заявниця у касаційній скарзі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Щодо судових витрат Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 листопада 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. СуддіВ. В. Сердюк О. М. Осіян Н. Ю. Сакара