Ухвала КЦС ВС № 522/21200/25

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року м. Київ справа № 522/21200/25 провадження № 61-7343ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 травня 2026 року в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, Морський клуб «ТЦФ», Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», про встановлення факту, що має юридичне значення, та ВСТАНОВИВ: У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив: - встановити факт, що рішення Господарського суду Одеської області від 14 грудня 2015 року в справі № 916/444/15 не виконано; - визнати, що закриття виконавчого провадження 06 листопада 2020 року не підтверджує реального виконання рішення. 24 вересня 2025 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення. 13 травня 2026 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2025 року залишено без змін. Суди керувалися тим, що факт виконання чи невиконання рішення суду встановлюється в позасудовому порядку та не підлягає розгляду в порядку окремого провадження. Факт, який просив встановити заявник, а саме «встановити факт, що рішення Господарського суду Одеської області від 14 грудня 2015 року в справі № 916/444/15 не виконано; визнання факту того, що закриття виконавчого провадження 06 листопада 2020 року не підтверджує реального виконання рішення», не є юридичним фактом, який може встановлюватись в порядку окремого провадження відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки його встановлення пов`язане зі спором про право та оцінкою дій/бездіяльності органу примусового виконання або боржника. Окрім цього, цього існує спеціальний порядок - виконавче провадження та механізми судового контролю за виконанням рішень. У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 травня 2026 року, в якій просить їх скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, оскільки суди фактично позбавили його права на доступ до суду. На його думку, факт невиконання судового рішення є обставиною об`єктивної дійсності і така заява має розглядатися судом в порядку встановлення факту, що має юридичне значення. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення. Відповідно до положень статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Статтею 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що рішення Господарського суду Одеської області від 14 грудня 2015 року в справі № 916/444/15 не виконано; та про визнання факту того, що закриття виконавчого провадження 06 листопада 2020 року не підтверджує реального виконання рішення, суди правильно виснували, що факт виконання чи невиконання рішення суду встановлюється в позасудовому порядку та не підлягає розгляду в порядку окремого провадження. Суди встановили, що метою подання заяви ОСОБА_1 є встановлення фактів преюдиційного значення для справи № 916/542/18, тобто встановлення факту невиконання рішення пов`язане з наступним вирішенням спору про право шляхом подання заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. Такі висновки висловлені Верховний Судом в постановах від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23), від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження №14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Згідно з частиною четвертою статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 виснував, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що до юрисдикції цивільних судів справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам право подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі №694/2318/23 (провадження № 61-2911св24), від 08 травня 2024 року в справі №214/4921/23 (провадження № 61-15863св23), від 05 червня 2024 року в справі № 557/1535/23 (провадження № 61-1723св24). Суди першої та апеляційної інстанції правильно висновували, що факт, який просить встановити заявник, а саме «встановити факт, що рішення Господарського суду Одеської області від 14 грудня 2015 року в справі №916/444/15 не виконано; визнання факту того, що закриття виконавчого провадження 06 листопада 2020 року не підтверджує реального виконання рішення», не є юридичним фактом, який може встановлюватись в порядку окремого провадження відповідно до положень ЦПК України, оскільки його встановлення пов`язане зі спором про право та оцінкою дій/бездіяльності органу примусового виконання або боржника. Окрім цього, цього існує спеціальний порядок - виконавче провадження та механізми судового контролю за виконанням рішень. Окреме провадження не може підміняти собою інші форми судового контролю чи способи захисту права. Окрім того, апеляційний суд правильно зауважив, що питання невиконання судового рішення прямо пов`язане з можливістю настання кримінальної відповідальності за статтею 382 Кримінального кодексу України (далі - КК України) - умисне невиконання судового рішення. Окреме провадження не призначене для встановлення фактів, що можуть бути підставою кримінальної відповідальності. Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно відмовив у відкритті провадження на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України, оскільки встановлення факту невиконання судового рішення не належить до фактів, що можуть встановлюватися в порядку окремого провадження відповідно до статей 293, 315 ЦПК України, оскільки такі обставини пов`язані із спором про право, оцінкою дій боржника та органів примусового виконання, окрім того можуть свідчити про наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого статтею 382 КК України, та підлягають встановленню у спеціальному процесуальному порядку. Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах, передбачено розділом V Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Судовий контроль за виконанням судових рішень, постановлених у порядку, передбаченому ГПК України, обумовлено розділом VI ГПК України, яким встановлено право сторони виконавчого провадження звернутися зі скаргою до суду. Крім того, сам заявник зазначає, що рішення, які він уважає не виконаними, ухвалені в порядку господарського судочинства, а саме - Господарським судом Одеської області. Отже, питання виконання рішення господарського суду врегульовано у ГПК України і розглядається в порядку того судочинства, в якому ухвалене саме рішення. Вирішення будь-яких питань виконання судових рішень в іншому порядку чи у порядку іншого судочинства чинним законодавством не передбачено. Оскільки правильне застосування судами норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись частинами четвертою, п`ятою і шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 травня 2026 року в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, Морський клуб «ТЦФ», Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», про встановлення факту, що має юридичне значення. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська