Постанова КЦС ВС № 372/1217/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ Справа № 372/1217/25 Провадження № 61-2719ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кулініченка Геннадія Володимировича на рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року в складі судді Висоцької Г. В.та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року в складі колегії суддів Музичко С. Г., Болотова Є. В., Сушко Л. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів і встановлення факту утримання дитини та ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що з 25 серпня 2017 року він та ОСОБА_2 перебували в шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 , яка після розірвання шлюбу проживає разом з ним. Позивач самостійно займається розвитком дитини та забезпечує відповідний рівень життя. Просив стягнути з ОСОБА_2 аліменти на дитину в розмірі 1/4 частини від всіх видів її доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття; встановити факт самостійного виховання та утримання дитини. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 08 травня 2025 року рішенням Обухівського районного суду Київської області позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України», щомісячно, починаючи з 06 березня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено. 04 лютого 2026 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року залишено без змін. Судові рішення мотивовано тим, що непорушним конституційним правом неповнолітньої дитини є її право на утримання батьками до досягнення нею повноліття. Відмовляючи у позовних вимогах про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суди вказали, що ОСОБА_1 не довів, що матір не здійснює батьківських прав та не виконує обов`язків щодо своєї дитини. Короткий зміст вимог касаційної скарги У березні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кулініченко Г. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах: -Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 756/2109/16, про те, що у всіх рішеннях, що стосується дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення; - Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23, від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21, про те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб; - Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18,від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21, про те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право; - Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22, про те, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, зокрема на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини; - Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в справі № 127/3622/24, від 10 вересня 2025 року в справі № 725/6970/24, щодо вирішення питання про встановлення факту самостійного виховання малолітньої дитини. Вважає, що суди залишили поза увагою, що мати не турбується, не займається та не виховує дитину з жовтня 2022 року, після розірвання шлюбу. До розгляду цієї справи у 2025 році відповідачка ні разу не відвідала дитини, не цікавилась, як вона живе, росте, що свідчить про повне ігнорування матір`ю своєї дитини та нехтування її інтересів. Фактично, з вини відповідачки, дитина з п`ятирічного віку не отримує материнської любові та підтримки. Доводи інших учасників справи Відзиву на касаційну скаргу не надходило. Фактичні обставини справи, встановлені судами 25 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка - ОСОБА_3 13 жовтня 2022 року рішенням Обухівського районного суду Київської області в справі №372/2325/22 шлюб між сторонами розірвано. 02 грудня 2022 року рішенням № 290 Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області затверджено висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_1 19 грудня 2022 року рішенням № 310 Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області визначено спосіб участі у вихованні малолітньої дитини шляхом реалізації права спілкування матері ОСОБА_2 із своєю малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно з довідкою Центру розвитку Смайлик від 19 березня 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01 вересня 2022 року навчалася в центрі розвитку у групі підготовки до школи щоденно з 09 до 13 год, та додатково відвідувала гуртки з малювання та англійської мови. За весь період навчання батько зарекомендував себе як турботливий та уважний до дочки, щодня приводить та забирає дитину з центру, вчасно оплачує навчання, цікавиться успіхами. За весь період мати дитини жодного разу не бачили, вона не телефонувала. Відповідно до довідки Центру розвитку дитини Ikids club ОСОБА_3 відвідує хореографічні заняття у Центрі розвитку дитини Ikids club. Тато приводить вчасно на заняття та оплачує послуги. 25 жовтня 2024 року головою управління ОСББ «Будівельників-14» Ларченком В. А. видано довідку № 15 про те, що ОСОБА_1 проживає разом з дочкою ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Справа оскаржується, а отже і переглядається в касаційному порядку, лише в частині відмови в задоволенні позову про встановлення факту утримання дитини. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21). Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. У частині першій статті 121 Сімейного кодексу (далі - СК) України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Згідно з частинами першою-четвертою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частини перша, четверта статті 15 СК України). Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється (див. постанови Верховного Суду від 07 травня 2026 року в справі № 743/1602/24, від 23 квітня 2026 рокув справі № 578/622/24 та ін.). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 закріпила, що, оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. У СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини. Згідно з частиною першою статті 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22). За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц). У цій справі не встановлено обставин, які свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини. Встановивши, що позивач не надав належних і допустимих доказів ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, врахувавши, що проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання та утримання дитини, і не звільняє її від батьківських обов`язків, а також зважаючи на те, що відповідачка періодично спілкується з дитиною, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову про встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем. Оцінюючи висновок органу опіки та піклування, суд правильно виснував, що цей висновок тільки підтверджує факт проживання дитини разом із батьком, а також те, що батьком створені належні умови проживання для дочки. Доводи касаційної скарги про те, що відповідачка змінила місце проживання, самоусунулась від виховання і утримання дочки, а позивач самостійно забезпечує її виховання і утримання, не підтверджують факт ухилення матері від батьківських обов`язків, а свідчить лише про обставини проживання дитини разом з батьком. Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2026 року в справі № 743/1602/24. Щодо вирішення позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини існує стала практика Верховного Суду і колегія суддів не може її не враховувати. Вирішуючи спір, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановили обставини справи, дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Інші аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними, необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду, який є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку. Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суд не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21, від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22, Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 756/2109/16, від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23, від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21, від 02 квітня 2025 року в справі № 127/3622/24, від 10 вересня 2025 року в справі № 725/6970/24, є безпідставними з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32). Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain), пункт 29). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в цій справі судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кулініченка Геннадія Володимировича залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року в частині вирішення вимог про встановлення факту самостійного виховання дитини залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська