Постанова 4818 № 644/2148/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «30» квітня 2024 року м. Харків справа № 644/2148/22 провадження № 22ц/818/1071/24 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів Мальованого Ю.М., Яцини В.Б., за участю секретаря Волобуєва О.О., учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,, представниця позивача ОСОБА_2 , відповідачка - ОСОБА_3 , представник відповідачки ОСОБА_4 , позивачка за зустрічним позовом - ОСОБА_3 , представник позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_4 , відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , представниця відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року в складі судді Ізмайлова І.К. в с т а н о в и в: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя. Позовна заява мотивована тим, що з 15 вересня 2017 року він з ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначив, що за час перебування у шлюбі ними набуто спільне майно, а саме 21 травня 2019 року автомобіль SKODA OCTAVIA A5 COMBI 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ринкова вартість якого складає 405 027,96 грн та 07 грудня 2017 року квартиру АДРЕСА_1 вартістю 799 450,00 грн. Зазначене майно зареєстровано за ОСОБА_3 . Вказав, що зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя. Згоди між сторонами стосовно порядку розділу майна не досягнуто. Просив визнати спільною сумісною власністю подружжя транспортний засіб автомобіль марки SKODA, модель OCTAVIA A5 COMBI, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частину автомобіля марки SKODA, модель OCTAVIA A5 COMBI, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 та в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 . У березні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та припинення права власності, який в подальшому уточнила. Уточнена позовна заява мотивована тим, що з 15 вересня 2017 року вона з ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 травня 2023 року шлюб між сторонами розірвано. Зазначила, що під час шлюбу 07 грудня 2017 року нею укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 3029, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 вартістю 799 450,00 грн. Посилалася на те, що спільного господарства сторони не ведуть з 03 серпня 2022 року. Вона самостійно здійснює утримання квартири, поточний ремонт, а ОСОБА_1 бажає продати свою частину квартири, проживати в ній не планує. Також, ОСОБА_1 , утримуючи щомісячний дохід, витрат на квартиру не несе. Намагаючись потрапити до квартири, він пошкодив двері. Відновлювальний ремонт коштував їй 2 350,00 грн. Квартира є неподільним об`єктом, оскільки фактично з такої квартири неможливо зробити дві окремі квартири, які б мали усі необхідні ізольовані приміщення та окремі виходи, тобто не є можливим її спільне використання, як окремого житла. Вказала, що сторонами накопичено у шлюбі грошові кошти в розмірі 12 400,00 доларів США, частина цих коштів дорівнює 6 200,00 доларів США. Тобто грошова компенсація за частку квартири, яку вона має сплатити ОСОБА_1 дорівнює 172 991,00 грн (799 450,00 грн /2=399 725,00 грн 226 734,00 грн (еквівалент у гривні 6 200,00 доларів США). Зазначила, що також у шлюбі 21 травня 2019 року придбано автомобіль марки SKODA, модель OCTAVIA A5 COMBI, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким користується тільки ОСОБА_1 . Вартість транспортного засобу становить 405 027,96 грн. В свою чергу частина становить 202 513,98 грн. Вважала за доцільне стягнути з ОСОБА_1 грошову компенсацію частки транспортного засобу. Просила припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 житловою площею 40,1 кв м, загальною площею 70,8 кв м та виділити вказану квартиру ОСОБА_3 в особисту приватну власність; виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відповідно його частки у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 житловою площею 40,1 кв м, загальною площею 70,8 кв м, а саме 172 991,00 грн, які внесені на депозит суду; припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на транспортний засіб автомобіль марки SKODA, модель OCTAVIA A5 COMBI, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов/шасі НОМЕР_2 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію відповідно її частки у транспортному засобі марки SKODA, модель OCTAVIA A5 COMBI, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов/шасі НОМЕР_2 , а саме 202 513,98 грн; стягнути з ОСОБА_1 судові витрати. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року, в якому ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2023 року виправлено описки, позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 70,8 кв м, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 з 07 грудня 2017 року, номер запису про право власності: 23805789; припинено право спільної сумісної власності на вказану квартиру ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на автомобіль SKODA, модель OCTAVIA A5 COMBI, 2012 року випуску, № шасі (кузову, рами) НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за частину вартості зазначеного автомобіля в сумі 202 513,98 грн; в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовлено; стягнуто з ОСОБА_3 на користь Державного бюджету України недоплачену суму судового збору у розмірі 2 267,39 грн; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 496,20 грн; повернуто ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 172 991,00 грн, внесені у вигляді застави частки майна за справою № 644/2148/22 отримувач: Орджонікідзевський районний суд м. Харкова (код отримувача: 26281249 ) згідно квитанції Акціонерного товариства «Приват Банк» код 9314-0489-1666-6262. На вказане рішення суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , вимоги за її зустрічним позовом задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення у справі, не надав належної оцінки доказам у справі. Так, судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про виклик свідків, витребування та долучення доказів. Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції не врахував того, що спірна квартира є єдиним, цілісним та неподільним майном. У разі її поділу нею буде складно користуватися, адже це суттєво знецінить її ринкову вартість. Крім того вона проживає разом з дитиною, якій для нормального фізичного та психологічного розвитку важливо мати окрему дитячу кімнату. 18 березня 2024 року від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилався на те, що він не має наміру продажу своєї частки квартири, а трикімнатна квартира дозволяє проживати в ній двом власникам. Неподільність нерухомого майна ніяким чином не підтверджено, не залучено спеціаліста, не проведено відповідної експертизи, навіть не здійснено оціночної вартості квартири, оскільки після її придбання в ній проведено капітальний ремонт, закуплено меблі і її вартість значно зросла, порівнюючи з вартістю зазначеною на момент укладення договору купівлі-продажу. В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. В свою чергу ОСОБА_1 та його представниця заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили в її задоволенні відмовити. Акцентували увагу суду на тому, що ОСОБА_6 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Також, зазначили, що в спірній квартирі на теперішній час ніхто не проживає, тому права ОСОБА_3 відповідач не порушує. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 15 вересня 2017 року по 18 травня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8,9,151 том 1). 07 грудня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івакіною Т.В. за реєстровим номером № 3029 ОСОБА_3 придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчинявся за 799 450,00 грн (а.с.10-12,13 том 1). Як вбачається із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 21 травня 2019 року за ОСОБА_3 зареєстрований автомобіль SKODA, модель OCTAVIA A5 COMBI, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.14 том 1). Із звіту № 8591 про оцінку ринкової вартості транспортного засобу від 13 грудня 2022 року, складеного спеціалістом оцінювачем ОСОБА_8 вбачається, що ринкова вартість автомобілю SKODA, модель OCTAVIA A5 COMBI, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на дату оцінки становить 405 027,96 грн (а.с.15-24). Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_3 надала до суду апеляційної інстанції два диска з аудіорозмовами, копію рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2023 року у справі № 644/3629/23, яким визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з його матір`ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.87-89 том 2) та платіжні інструкції про сплату комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_1 (а.с.93-101а том 2). Стаття 41 Конституції України гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції»). У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ. Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу № 1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 534/1017/20. Відповідно до частини третьої, четвертої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тобто, статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18), а також у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 676/4308/21 (провадження № 61-7301св22). Подібні правила викладені також у частині першій статті 57 СК України, відповідно до якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування. У разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 330/1569/19. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При цьому необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У разі його неподільності майно присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України). Тлумачення частини першої статті 71 СК України свідчить, що як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі договору подружжя, рішення суду при наявності спору між подружжям. Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. При цьому необхідно встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (див. пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21). Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Як вбачається з матеріалів справи з 15 вересня 2017 року по 18 травня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В період шлюбу сторонами придбано наступне майно: трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 та автомобіль SKODA, модель OCTAVIA A5 COMBI, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Сторони не спростовували поширення правового режиму спільного сумісного майна ані на квартиру, ані на автомобіль. Встановивши, що спірна квартира АДРЕСА_3 придбана ОСОБА_3 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вона є їх спільною сумісною власністю, а тому наявні підстави для визнання права власності за ОСОБА_1 частини вказаного майна. Доводи та вимоги ОСОБА_3 , викладені як в зустрічному позові, так і в апеляційній скарзі щодо того, що спірна трикімнатна квартира є неподільним об`єктом, оскільки її спільне використання, як окремого житла, неможливе, тому вона згодна ОСОБА_1 сплатити грошову компенсацію за неї є недоведеними, а презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, ОСОБА_3 не спростувала. Так, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України). Зі змісту частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України, з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) випливає, що: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні. Відповідні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) викладено правовий висновок про те, що … [відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності]. Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 736/659/19 (провадження № 61-4489св21) виклав висновок про те, що … [неможливість виділення частки в натурі в окреме жиле приміщення та неприязні відносини між співвласниками не є безумовними підставами для примусового припинення права власності на частину належного особі майна, якщо таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї]. Частка ОСОБА_1 в спірній квартирі становить , тому підстав вважати, що його частка є незначною, немає. Факт неможливості спільно володіти та користуватися спірною квартирою судом не встановлений. Позбавлення ОСОБА_1 значної частки у спільному майні не може не завдати йому істотної шкоди. Крім того, судом встановлено, що у колишнього подружжя неприязні відносини. Проте це не є безумовною підставою для примусового припинення права власності на частину належного особі майна. Також відсутні підстави для поділу 12 400,00 доларів США, оскільки доказів наявності у колишнього подружжя заощаджень на цю суму не вбачається. У зв`язку з чим, правильним є висновок суду про повернення ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 172 991,00 грн, внесених на депозитний рахунок суду в забезпечення її вимог про сплату ОСОБА_1 грошової компенсації за частку спірної квартири. Погоджується судова колегія і з висновком суду щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації за частину вартості автомобіля SKODA, модель OCTAVIA A5 COMBI, 2012 року випуску в сумі 202 513,98 грн. Матеріали справи свідчать про те, що спірний автомобіль набутий ОСОБА_1 та ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі. Зі змісту вимог ОСОБА_1 вбачається, що він просив, зокрема, визнати спільною сумісною власністю подружжя спірний автомобіль та в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на частину спірного автомобіля. В свою чергу ОСОБА_3 просила, зокрема, припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на спірний транспортний засіб та стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію відповідно її частки у спірному транспортному засобі в розмірі 202 513,98 грн. Згідно з частиною другою статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. За змістом частини другої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Спірний автомобіль є неподільною річчю, оскільки виділити в натурі будь-яку його частку неможливо, він не може бути реально поділений в натурі між сторонами. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання. ОСОБА_3 не претендує на те, щоб спірний автомобіль залишити собі, припинивши своє право на частку у праві спільної сумісної власності з компенсацією їй за цю частку. Вона навпаки дала згоду на те, щоб отримати грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на спірний автомобіль від ОСОБА_1 , оскільки матеріалами справи підтверджено користування цим автомобілем саме ним. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість застосування положень частини четвертої статті 71 СК України й присудження ОСОБА_3 грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності подружжя на автомобіль, а саме вартості частки. При цьому, вирішуючи питання в цій частині вимог колегія суддів враховує, що такі вимоги ОСОБА_3 направлені на справедливий захист її прав та інтересів з урахуванням дотримання балансу інтересів. Як вбачається зі звіту № 8591 про оцінку ринкової вартості транспортного засобу від 13 грудня 2022 року, складеного спеціалістом оцінювачем ОСОБА_8 ринкова вартість автомобілю SKODA, модель OCTAVIA A5 COMBI, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 на дату оцінки становить 405 027,96 грн, у зв`язку з чим суд першої інстанції правильно вважав, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню грошова компенсація вартості майна в розмірі 202 513,98 грн. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції щодо задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль та стягнення грошової компенсації частки у праві спільної сумісної власності подружжя. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Апеляційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381, 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді Ю.М. Мальований В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 01 травня 2024 року.