Постанова 4824 № 752/25061/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 752/25061/20 № апеляційного провадження: 22-ц/824/1951/2023 Головуючий у суді першої інстанції: Чередніченко Н.П. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Семенюк Т.А. 02 травня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Семенюк Т.А. Суддів: Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М., при секретарі - Максюк І.Г., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві, справу за апеляційною скаргою Желізняк Ксенії Олександрівни в інтересах ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні, компенсацію та визнання права власності,- В С ТА Н О В И В : У грудні 2020 рокупозивач звернулась до суду з позовом до відповідача, посилаючись в обґрунтування вимог на те, що ОСОБА_4 є власником 5/8 частин квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 є власником 3/16 частин зазначеної квартири, а ОСОБА_3 - 1/8 частини зазначеної квартири. Право власності в зазначених частках було визначено рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2011 року, та зареєстровано у встановленому законом порядку в КМБТІ. Згідно зазначеного рішення суду, право власності на 1/8 частини зазначеної квартири також було визнано за ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті, останньої, один із її синів - ОСОБА_5 успадкував 1/16 зазначеної квартири. Позивачі вказують, що відповідач ніколи не проживав у цій квартирі, зареєстрований за іншою адресою, та його частка в квартирі є незначною, користування квартирою при такому розподілі часток та виділ частки відповідача є неможливим. Вказували, що відповідач в квартирі ніколи не проживав та нею не користувався, тому припинення його права власності на 1/16 частину у квартирі не завдасть істотної шкоди його інтересам. Відповідно до висновку незалежної оцінки майна від 02 липня 2020 року, ринкова вартість зазначеної квартири складає суму в розмірі 1 062 000 грн., а тому вартість 1/16 частки в квартирі становить суму в розмірі 66 375 грн. Зазначену суму позивачі внесли на депозитний рахунок суду. Просили припинити право власності відповідача на 1/16 частину квартири АДРЕСА_1 , визнавши за ним право на компенсацію її вартості в сумі 66375,00 грн. та визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/16 частину квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 28 квітня 2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про припинення права на частку у спільному майні, компенсацію та визнання права власності. Не погодившись із рішенням суду, Желізняк К.О. в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі, вважаючи, що судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано фактичні обставини справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що ОСОБА_5 , дійсно є власником 1/16 частки у спільній частковій власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстрація вказаного права за ОСОБА_5 була здійснена (проведена) державним реєстратором ще 16 жовтня 2019 року на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 1-2108, виданого 16.10.2019 року Васильківською районною державною нотаріальною конторою Київської області, вказана обставина підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме з Інформаційної довідки № 259749586 від 03.06.2021 року, проте вказаний доказ не був досліджений судом першої інстанції, що призвело до неправильного вирішення справи. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 квітня 2021 року змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині рішення залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Желізняк К.О. задоволено. Постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В судове засідання з`явився представник апелянта, інші сторони в судове засідання не з`явилися, хоча були повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Судом встановлено, що на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2011 року у справі № 2-721/11, позивач ОСОБА_4 є власником 5/8 частин квартири АДРЕСА_1 , позивач ОСОБА_2 є власником 1/8 частин зазначеної квартири, а позивач ОСОБА_3 - 1/8 частини зазначеної квартири. За ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , було визнано право власності на 1/8 частини зазначеної квартири. Після смерті ОСОБА_6 , відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 серпня 2018 року, ОСОБА_2 успадкувала частку спадщини, в тому числі з урахуванням частки у спадщині, від якої відмовилась ОСОБА_3 . Спадщина, на яку у вказаній частці було видано зазначене свідоцтво складалось із 1/8 частини № 74 в будинку АДРЕСА_3 . ОСОБА_5 успадкував 1/16 частину спірної квартири. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивачів не надано суду належних доказів того, що відповідач ОСОБА_5 у справі дійсно є власником 1/16 частини квартирі АДРЕСА_1 , право власності на яку позивачі просили припинити. Як вбачається зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_2 , апелянт в обґрунтування своєї незгоди з рішенням суду зазначала,що судом першої інстанції не було досліджено, що реєстрація за ОСОБА_5 права власності на 1/16 частку у спірному майні була проведена державним реєстратором ще 16 жовтня 2019 року на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 1-2108, виданого 16.10.2019 року Васильківською районною державною нотаріальною конторою Київської області, вказана обставина підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме з Інформаційної довідки № 259749586 від 03.06.2021 року. Змінюючи мотивувальну частину рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 дійсно є власником 1/16 частини спірної квартири, проте матеріалами справи не підтверджено, того, що припинення права власності на частину квартири АДРЕСА_1 . не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника ОСОБА_5 , оскільки відсутні докази того, що останній забезпечений житлом. Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2021 року, Верховний Суд зазначив, що апеляційним судом не враховано, що для припинення права співвласника на частку у праві спільної часткової власності достатньо будь-якої однієї з чотирьох, передбачених статтею 365 ЦК України, підстав, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника. Зазначив, що ОСОБА_5 має на праві власності 1/2 частку будинку, загальною площею 107,2 кв. м, у АДРЕСА_4 ; має у власності 1/8 земельної ділянки за № НОМЕР_1 за кадастровим номером 8000000000:79:617:0001 (площа: 0,0775 га), розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , та частку у майні по житловому будинку (загальна площа: 81,2 кв. м), що розміщений на вказаній земельній ділянці. Та дійшов висновку, що апеляційному суду слід дати правову оцінку тому, що у відповідача наявне у власності майно, спірна квартира є неподільною, спільне проживання із відповідачем та спільне користування майном, як зазначають позивачі, є неможливим, позивачі внесли на депозитний рахунок суду кошти за частку відповідно до висновку про незалежну оцінку, що свідчить про передчасність висновків апеляційного суду. Відповідно до ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. На виконання вказівок Верховного Суду, колегія суддів встановила, що ОСОБА_5 проживає , у АДРЕСА_4 , має на праві власності 1/2 частку будинку, загальною площею 107,2 кв. м, у АДРЕСА_4 ; має у власності 1/8 земельної ділянки за № НОМЕР_1 за кадастровим номером 8000000000:79:617:0001 (площа: 0,0775 га), розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , частку у майні по житловому будинку (загальна площа: 81,2 кв. м), що розміщений на вказаній земельній ділянці, та 1/16 частку у спірній квартирі. Як вбачається з матеріалів справи, спірна квартира є 2-кімнатною, загальною площею 55,4 кв.м, житлова площа складає 29,29,8 кв.м (а.с. 44). Зі звіту про незалежну оцінку квартири АДРЕСА_1 віл 02 липня 2020 року, встановлено, що вартість квартири складає 1062000 грн., відтак, компенсація 1/16 частки квартири становить 66375 грн. Згідно з положеннями статті 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Тлумачення пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України свідчить, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення порушення прав інтересів співвласника, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку (постанова Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17, провадження № 61-42000св18). У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17 зроблено висновок, що стаття 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, у пунктах 1-3). Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном. Відповідно до ч. 2 ст. 365 ЦК України, суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Проте, як вбачається з матеріалів справи, сума компенсації 1/16 частки спірної квартири в розмірі 66375 грн. внесені на депозитний рахунок суду ОСОБА_2 , яка не заявляє вимогу про визнання за нею права власності на частку у спільному майні. Позивачем ОСОБА_3 , яка просила визнати за нею право власності на 1/16 частку в квартирі АДРЕСА_1 , припинивши право власності на цю частку ОСОБА_5 , не внесено на депозитний рахунок суду відповідних коштів для подальшого їх отримання відповідачем, що є необхідною умовою, передбаченою статтею 365 ЦК України. Підстав відшкодовувати відповідачу вартість 1/16 частки у спірному майні за рахунок коштів, внесених іншою особою, у суду немає. Оскільки внесення позивачем вартості частки відповідача, щодо якої ставиться питання про припинення власності, на депозитний рахунок суду, є обов`язковою умовою, передбаченою ст.. 365 ЦК України, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 . Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга подана ОСОБА_2 , при цьому, апелянт в апеляційній скарзі не зазначає, які саме її права та інтереси неправильно вирішені оскаржуваним рішенням суду. ОСОБА_3 дане рішення не оскаржується та сторонами не надано доказів, що апелянт ОСОБА_2 є уповноваженим представником позивача ОСОБА_3 . Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, проте помилився щодо підстав такої відмови. Ураховуючи наведені вище висновки, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Желізняк Ксенії Олександрівни в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст виготовлено 05 травня 2023року. Головуючий Судді