Постанова 4811 № 449/1698/21

Справа № 449/1698/21 Головуючий у 1 інстанції: Гуняк О.Я. Провадження № 22-ц/811/3316/22 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2023 року м.Львів Справа 449/1698/21 Провадження № 22ц/811/3316/22 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянув справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області, ухвалене в м.Перемишляни 17 листопада 2022 року у складі судді Гуняк О.Я., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності,- встановив: 16 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Свої вимоги обґрунтовує тим, що йому на праві власності належить 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 11 квітня 2011 року державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Стефанишин М.В. №198, Витягом про державну реєстрацію прав від 26 грудня 2011 року. Відповідачу ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом належить 1/3 частина цього будинку. З ініціативи відповідача між ними постійно виникають непорозуміння та спори щодо спірного будинку, у зв`язку з чим відповідачем порушуються його, як співвласника права та законні інтереси. Відповідач в будинку не проживає, ним не цікавиться та не опікується, не вживає жодних заходів до збереження будинку, не несе витрат на його утримання та сплату комунальних послуг, постійно проживає у м. Львові, забезпечений іншим житлом. Відповідач відмовляється розглядати будь-які запропоновані ним (позивачем) компромісні варіанти вирішення спору, зокрема, щодо сплати ним грошової компенсації та вирішення питання про припинення частки у позасудовому порядку. Вважає, що спільне володіння і користування спірним будинком є неможливим та призводить до виникнення конфліктних ситуацій. Частка відповідача в будинку є незначною і таку виділити неможливо, а тому єдиним прийнятним виходом у вирішенні даного спору є припинення права відповідача на частку в будинку з виплатою її вартості. Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 17 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, за неповного з`ясування усіх обставин справи та невідповідності висновків суду обставинам справи. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на доводи позовної заяви. 15 травня 2023 року ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Встановлено, що сторони є співвласниками домоволодіння (житлового будинку з приналежними до нього господарськими спорудами) АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 належить 1/3 частина цього будинку, а ОСОБА_1 - 2/3 частин, що стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності. Зазначене майно вони набули внаслідок спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 . З висновку експерта за результатами проведеної будівельно-технічної експертизи від 26 березня 2021 року вбачається, що розділити спірний житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами відповідно до часток співвласників технічно неможливо. Варіанти розподілу досліджуваного житлового будинку експертом не розроблялися, оскільки згідно результатів дослідження розділити житловий будинок відповідно до часток співвласників 1/3 та 2/3 неможливо. Вартість спірного житлового будинку, господарських будівель та споруд становить: 431 684 грн., 1/3 частка - 143 895 грн.; 2/3 частки - 287 789 грн. З акту обстеження житлового будинку від 2 травня 2022 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 не проживає. Сусіди ствердили, що ОСОБА_3 останній раз був присутній за цією адресою ще до 2009 року, жодних ремонтних робіт чи будь-яких інших дій по облаштуванню та догляду за будинком не здійснює, домашньої господарської діяльності не проводить; за вказаною адресою постійно присутній ОСОБА_1 , який доглядає за будинком та несе витрати по його утриманню і ремонту. Зазначеного відповідач не заперечує. Він визнав, що є членом кооперативу та проживає у м.Львові у кооперативній квартирі АДРЕСА_2 . Суд першої інстанції прийшов до висновку, що 1/3 частини спірного будинку не можна вважати незначною його часткою, оскільки така становить 30,8 кв.м загальної площі будинку, що слід вважати цілком достатньою площею для проживання однієї особи і тому відмовив у позові. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Статтею 316 ЦК України передбачено що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ст. 317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. У ст. 321 ЦК України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Принцип непорушності права власності означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном закріплений у ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Права власника будинку визначені у ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України і передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, розпоряджатись ним на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом. Згідно із ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Пунктом 14 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» передбачено, що будинок, який є спільною частковою власністю, на вимогу учасника цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо сторонам виділити ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. Судом встановлено, що частка ОСОБА_3 становить 1/3 і не може бути виділена у натурі. Між сторонами відсутнє погодження щодо користування спірним будинком, між ними існують неприязні відносини. Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам іншим особам. Статтею 322 цього Кодексу передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно. Згідно з ч.1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Частиною 3 вказаної норми встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Надання у володіння зазначеної частки в натурі можливе лише за умови, що майно є подільним (таким, якеможна поділити без втрати цільового призначення майна). Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Відповідно до ст. 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Відповідно до ч.1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливе; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18), у якій зазначено, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника; та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності». Із роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст. 115 ЦК України, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Згідно з п.7 цієї Постанови, якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності. Вимога про встановлення порядку користування спірною квартирою не заявлені і не розглядається. Згідно з вимогами ч.2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. 10 лютого 2022 року ОСОБА_1 на депозитний рахунок Перемишлянського районного суду Львівської області внесено 143 895 грн. (вартість 1/3 частки спірного будинку). Розмір цих коштів відповідає реальній ринковій вартості 1/3 частки будинку. У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 736/659/19 (провадження № 61-4489св21) зроблено наступний висновок: «Неможливість виділення частки в натурі в окреме жиле приміщення та неприязні відносини між співвласниками не є безумовними підставами для примусового припинення права власності на частину належного особі майна, якщо таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї». У постанові Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок «Тлумачення пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України свідчить, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку». У п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначено, що оскільки суд за чинним законодавством вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи користування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової компенсації за частку у спільній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватись ним. Таким чином, є встановленим, що спільне користування співвласниками спірним майном є неможливим, річ є неподільною. Припинення права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди відповідачу, який забезпечений житлом, спірним будинком не користується, тривалий час не цікавиться спірним майном та не утримує його. Тягар утримання спірного майна несе позивач. Докази, які б свідчили, що припинення права власності відповідача на частку у будинку може завдати істотної шкоди його інтересам, відсутні. Суд першої інстанції зазначеного не врахував. На підставі аналізу доказів у справі колегія суддів прийшла до висновку про підставність позову. Керуючись: ст. ст. 141, 367, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 17 листопада 2022 року скасувати та прийняти нове рішення. Позов задовольнити. Припинити право власності ОСОБА_3 на 1/3 частку будинку АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) в користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 143 895 грн. (сто сорок три тисячі вісімсот дев`яносто п`ять грн.), внесених ОСОБА_1 на депозитний рахунок Перемишлянського районного суду Львівської області 9 лютого 2022 року згідно квитанції № 0.0.2449809260.1. Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) право власності на 1/3 частку будинку АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 2 158, 43 грн. ( дві тисячі сто п`ятдесят вісім грн. 43 коп.) сплаченого судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 30 травня 2023 року. Головуючий-______________________Т. І. Приколота Судді: ________________Ю.Р. Мікуш ___________________ Р.В. Савуляк