Постанова 4803 № 201/10392/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7841/20 Справа № 201/10392/19 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 48 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 грудня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Деркач Н.М., Куценко Т.Р. розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної сумісної власності, визнання права власності,- В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про припинення права спільної сумісної власності, визнання права власності. Позов мотивований тим, що 28 лютого 2009 року ним було укладено шлюб з ОСОБА_2 , який було зареєстровано Соборним районним у місті Дніпрі відділом ДРАЦС ГУЮ у Дніпропетровській області, актовий запис №

111. Так, 02 жовтня 2018 року під час знаходження в шлюбі ним було придбано транспортний засіб NISSAN MICRA 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , колір фіолетовий VIN код; НОМЕР_2 , та зареєстровано на відповідача. Відповідно до довідки № 09/739/19 від 02 вересня 2019 року транспортний засіб NISSAN MICRA 2004 року випуску, станом на день оцінки має середню ринкову вартість 126 200 грн., а тому позивач, посилаючись на норми ст.ст. 69, 70, 71 СК України, просив припинити право спільної сумісної власності на транспортний засіб NISSAN MICRA 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , та визнати за ним право власності на Ѕ частину транспортного засобу NISSAN MICRA 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , колір фіолетовий VIN код; НОМЕР_2 (а.с.1-2). Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 просив залишити автомобіль у його власності, стягнувши з ОСОБА_2 на його користь половину його вартості. Між тим, відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду ОСОБА_1 не вніс, що унеможливлює визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль та стягнення на його користь половину його вартості. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, судом встановлено, що сторони з 28 лютого 2009 року перебували в шлюбних відносинах, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу серія НОМЕР_3 (а.с. 3). В період шлюбу сторонами було придбано транспортний засіб NISSAN MICRA 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , колір фіолетовий VIN код; НОМЕР_2 , який був зареєстрований за ОСОБА_2 . Згідно довідки № 09/739/19 від 02 вересня 2019 року виданої ФОП ОСОБА_3 в тім що автомобіль NISSAN MICRA 2004 року випуску станом на 02 вересня 2019 року має середню ринкову вартість 126 200 грн. (а.с.5). Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1 просив залишити автомобіль у його власності, стягнувши з ОСОБА_2 на його користь половину його вартості. Між тим, відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду ОСОБА_1 не вніс, що унеможливлює визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль та стягнення на його користь половину його вартості. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно ст.41 Конституції України, ч.1 ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась в 1997 році відповідно до Закону України від 17.07.1997 року №475-ВР „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2; 4; 7; 11 Конвенції" право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. У відповідності до п.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Згідно ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Як зазначає п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч.3, ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Як передбачено ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до п.1, ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1 та ч. 2 ст. 71 СК України). За змістом ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження №12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності». Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. Отже, якщо один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року та від 7 червня 2017 року 6-2670цс16 від 07.06.2017 р. Доводи апеляційної скарги про те, що питання про поділ мана в натурі, отримання грошової компенсації від відповідача чи сплата відповідачу грошової компенсації з її частку майна ним не ставились, а тому суд повинен був виділити ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає у спільній частковій власності, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивачем при поданні позовної заяви ставились саме вимоги про припинення права спільної сумісної власності на спірний автомобіль, у зв`язку з чим районний суд прийшов до вірного висновку про відмову в позові. Наведені в апеляційній скарзі доводи не можуть слугувати підставою для задоволення позову, не спростовують висновків районного суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи. Відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Вирішуючи спір, суд повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові. Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Н.М. Деркач Т.Р. Куценко