Постанова Сумський апеляційний суд № 577/757/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2024 року м.Суми Справа №577/757/23 Номер провадження 22-ц/816/301/24 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю. за участю секретаря судового засідання Кияненко Н.М., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 жовтня 2023 року у складі судді Литовченка О.В., ухваленого в м. Суми, повний текст якого виготовлено 16 жовтня 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Сумській області про стягнення завданих збитків, в с т а н о в и в : У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що Головне Управління Пенсійного фонду України в Сумській області проводить обслуговування позивача по виплаті його довічного утримання як судді у відставці. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року зобов`язано відповідача проводити виплати його утримання згідно довідки ТУ ДСА України в Сумській області від 17 січня 2020 року №04-126/20 в розмірі 78% від зазначеної суми. Але і після цього відповідач, продовжуючи зловживання своїм становищем, ігнорував судові рішення. Вказував, що для відшкодування шкоди у вигляді упущеної вигоди необхідно визначитися, який дохід міг би отримати позивач, якби його права не були грубо порушені. Позивач користувався послугами Акордбанку, де тримав свій депозит. Якби його права не були порушені, він би міг отримати дохід, розміщуючи незаконно невиплачені йому кошти на зазначений депозит. Оскільки найбільший термін депозиту в зазначеному банку становить один рік з послідуючою пролонгацією договору за депозитною ставкою, яка буде діяти на день пролонгації, він і буде розраховувати завдану шкоду виходячи із цієї позиції. Згідно із рішенням суду від 02 грудня 2021 року відповідач повинен був виплачувати позивачу з 19 лютого 2020 року 78% від 112457 грн, що становить 87716,46 грн. З лютого 2020 року після доплати по січень 2021 року відповідач проводив оплату в розмірі 48240,90 грн, а з лютого 2021 року по грудень 2022 року включно в розмірі 60033,12 грн. Вважав, що грубими неправомірними діями відповідача позивачу завдано шкоди у вигляді неотриманого доходу за період з 19 лютого 2020 року по 31 грудня 2022 року в сумі 5645,55 грн + 5526,57 грн + 4046,24 грн + 3371,87 грн + 5526,57 грн + 4046,24 грн + 3034.68 грн + 5526,57 грн + 4046,24 грн + 2697,49 грн + 5526,57 грн + 4046,24 грн + 2360,30 грн + 4934,44 грн + 4046,24 грн + 2023,12 грн + 4342,31 грн + 4046,24 грн + 1685,93 грн + 4342,31 грн + 4046,24 грн + 2236,94 грн + 4342,31 грн + 4046,24 грн + 1677,71 грн + 4342,31 грн + 4046,24 грн + 1118,47 грн + 4342,31 грн + 4046,24 грн + 559,23 грн + 4342,31 грн + 4046,24 грн + 3045,16 грн + 2601,08 грн +2837,54грн + 2364,61грн + 2837,54 грн + 2128,15грн + 2837,54 грн + 1891,69 грн + 2837,54 грн + 1655,23 грн + 2837,54 грн + 1418,77 грн + 2837,54 грн + 1960,90 грн + 2837,54 грн + 1568,72 грн + 2837,54 грн + 1176,54 грн + 2837,54 грн + 784,36 грн + 2837,54 грн + 392,18 грн + 2837,54 грн + 2601,08 грн + 2364,61 грн + 2128,15 грн + 1891,69 грн + 1655,23 грн + 1418,77 грн + 1960,90 грн + 1568,72 грн. + 1176,54 грн + 784,36 грн + 392,18 грн = 194424,07 грн. Крім того відповідно до положень ст.625 ЦК боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язанню, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Зазначав, що сума шкоди по зазначеній складовій становить 329173,31 грн. До зазначеної складової відповідно до положень ст.625 ЦК України боржник повинен сплатити і 3% річних, що становить 23604,85 грн. Таким чином своїми свавільними діями відповідач завдав позивачу шкоду на суму: 194424,07 грн (упущена вигода) + (329173,31+23604,85 інфляційна складова) = 547202,23 грн, які підлягають стягненню із відповідача на користь позивача. Посилаючись на вищевказані обставини, просив стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої шкоди у розмірі 547202,23 грн. РішеннямКовпаківського районного суду м. Суми від 03 жовтня 2023 року року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права , просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд прийшов до помилкового висновку про те, що позивачем не доведено наявність матеріальної шкоди у вигляді неотриманої вигоди, оскільки ним наведено детальні розрахунки величини збитків, а також компенсації знецінених коштів. Вказує, що на правовідносини, які виникли між ним та відповідачем поширюються вимоги ст. 625 ЦК України. Крім того, суд безпідставно прийняв до уваги розрахунок відповідача, в якому зазначена заборгованість у розмірі 945 004,12 грн, у той час ця заборгованість складає 1 350 962, 79 грн. Звертає увагу суд на те, що суд першої інстанції вказав, що відповідачем повинна виступати саме Держава Україна, але не конкретизував її юридичну адресу, куди направляти відповідні копії позовних заяв. Від Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вважає, що судом з`ясовані фактичні обставин справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 11 травня 1993 року по 21 грудня 2016 року працював суддею Конотопського міськрайонного суду Сумської області, а з грудня 2016 року перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області як отримувач щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2020 року по справі № 480/2922/20 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою від 17 січня 2020 року №04-126/20, видану Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Сумській області, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року. На виконання вищевказаного судового рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області 22 січня 2021 року провело перерахунок раніше призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19 лютого 2020 року, визначивши розмір виплати - у сумі 60033,12 грн, що становить 56% від суддівської винагороди, згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації у Сумській області від 17 січня 2020 року №04-126/20. Згідно з довідкою № 04-126/20 від 17 січня 2020 року Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці, яка видана ОСОБА_1 , станом на 01 січня 2020 року суддівська винагорода, яка враховується при призначенні (перерахуванні) щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці складає 112457,00 грн, у томі числі: посадовий оклад 63060,00 грн, доплата за вислугу років 44142,00 грн, інші виплати 5255,00 грн (а.с. 5). Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області задоволено частково. Скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про перерахунок пенсії від 22 січня 2021 року (959190198985) в частині призначення ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 56 відсотків суддівської винагороди. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, ОСОБА_1 починаючи з 19 лютого 2020 року згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації у Сумській області від 17 січня 2020 року №04-126/20 в розмірі 78 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням раніше проведених виплат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення відмовлено. Вказаним рішенням суду не обчислено та не було присуджено стягнути конкретну суму коштів. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року по справі № 480/6800/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) від 17 червня 2022 року відкрито виконавче провадження ВП №69258206 про зобов`язання ГУ ПФУ в Сумській області здійснити перерахунок та виплату раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, ОСОБА_1 починаючи з 19 лютого 2020 року згідно довідки ТУ ДСА у Сумській області від 17 січня 2020 року №04-126/20 в розмірі 78 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням раніше виплачених сум. Згідно з розрахунком заборгованості, нарахованого та фактично виплаченого щомісячного довічного грошового утримання від 20 лютого 2023 №1800-0401-16/12, за період січень 2020 року по лютий 2023 року включно, різниця між призначеною пенсією ОСОБА_1 та виплаченою пенсією становить 945 004,12 грн (а.с. 59). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення як необхідної умови застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих відповідачем, оскільки позивачем не доведено об`єктивну та суб`єктивну сторони спричинення відповідачем збитків, причинно-наслідковий зв`язок між діями та понесеними позивачем збитками. Мотивуючи відмову у задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідно до положень ст. 625 ЦК України, суд вважав, оскільки у рішенні Сумського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року суд не визначив конкретної суми, вираженої у грошових одиницях, яка підлягає стягненню, таке зобов`язання не є грошовим, а тому до даних правовідносин не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи. Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина 2 статті 55 Конституції України). Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. При застосуванні статті 1173 ЦК Українисуд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі, по третє, наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною діяльністю і збитками. У постанові від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК Україниу вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Верховний суд у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 703/3303/20 зауважив, що відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки в момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток. Тож у з`ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків. Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків. Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин. Слід зазначити, що визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків. Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків. Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора, адже сама лише констатація у судовому рішення порушення прав кредитора (позивача) не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. За змістом ч. 4 ст. 623 ЦК Українипри визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Відповідно до ч. 2 ст. 72 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України. Статтею 73 цього Закону визначений вичерпний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду України, і встановлено заборону використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом. Проте, відшкодування шкоди цим законом не передбачено. Таким чином, відсутні законодавчі підстави щодо виплати з коштів Пенсійного фонду України будь-яких відшкодувань шкоди, так як бюджетом Пенсійного фонду України, який кожного року затверджується Кабінетом Міністрів України, не передбачено витрат на зазначені цілі. У ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 3 «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності в зазначеного держоргану відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідно до підпунктів 4, 5 пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує своєчасне та в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються коштом Фонду та з інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію на підставі Закону України Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб. Таким чином, виплати здійснює Головне управління Пенсійного фонду України винятково коштом Фонду та з інших джерел, визначених законодавством. Згідно зі статтями 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У справі, яка переглядається, судом першої інстанції правильно встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року, здійснено перерахунок довічного грошового утримання та нараховано доплату. Таким чином, відповідач вжив конкретні заходи з метою виконання вказаного вище рішення суду. Як обґрунтовано вказав суд першої інстанції, ОСОБА_1 не доведено наявності складу цивільного правопорушення як необхідної умови застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих відповідачем, оскільки позивачем не доведено об`єктивну та суб`єктивну сторони спричинення відповідачем збитків, понесення збитків, причинно-наслідковий зв`язок між діями та понесеними позивачем збитками. Апеляційний суд зауважує, що саме на позивача покладається обов`язок довести, що недоотримані ним доходи (вигода) не є ефемерними (нереальними, абстрактними), а він міг та повинен був отримати вказані доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною та достатньою причиною, яка завадила його можливості отримати вказаний прибуток. Також позивачем не надано належних доказів на підтвердження вжиття заходів для одержання певного виду доходів, що є необхідним при заявлені до стягнення упущеної вигоди. Відтак, заявлена позивачем до стягнення сума коштів є наслідком невиконання зобов`язання не свідчить про наявність збитків у розумінні норм Цивільного кодексу України і, відповідно, не є ні упущеною вигодою, ні реальними збитками. Посилання ОСОБА_1 на те, що він користується послугами АТ «КБ «Акордбанку» та у разі повної й своєчасної виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідачем він міг розмістити грошові кошти на депозит у банківський установі, не є підставою для стягнення упущеної вигоди та ґрунтується виключно на припущеннях позивача, оскільки ним не доведено те, що він міг та повинен був реально отримати вказані доходи саме у зазначеному банку із депозитним розміщенням коштів на рахунку і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною й достатньою причиною, яка завадила його можливості отримати вказаний дохід. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача майнової шкоди у виді упущеної вигоди. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Аналіз частини другої статті 625 ЦК України дає підстави для висновку, що відповідальність за порушення грошового зобов`язання, встановлена статтею 625 ЦК України, передбачає насамперед наявність договірних правовідносин, тобто положення зазначеної статті поширюються на порушення грошового зобов`язання. Встановивши, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, ОСОБА_1 починаючи з 19 лютого 2020 року згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації у Сумській області від 17 січня 2020 року №04-126/20 в розмірі 78 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням раніше проведених виплат, а отже судом не визначено конкретної суми, вираженої у грошових одиницях, яка підлягає стягненню, то таке зобов`язання не є грошовим, тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що до даних правовідносин не підлягають застосуванню норми ст. 625 ЦК України, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання. Отже, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження. Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява №4909/04, від 10 лютого 2010 року). Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - О. І. Собина Судді: Ю. О. Філонова В. Ю. Рунов