Постанова КЦС ВС № 306/947/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2024 року м. Київ справа № 306/947/20 провадження № 61-9868св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - адвоката Бердниченко Ірини Анатоліївни на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Вінер Е. А., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кондора Р. Ю., Мацунича М. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просили суд: - зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у користуванні власною земельною ділянкою і будинком, що належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом заборони ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зберігати автомобілі чи інше майно перед хвірткою на АДРЕСА_1 ; - зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 забезпечити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вільний доступ у будь-яку пору дня до власних земельних ділянок і будинків через хвіртку на АДРЕСА_1 ; - усунути перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користуванні їх власністю шляхом знесення за рахунок ОСОБА_3 і ОСОБА_4 самочинно побудованої споруди навісу, що знаходиться на земельній ділянці між домоволодіннями на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . Позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивована тим, що вони є власниками житлового будинку на АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,041 га, на АДРЕСА_1 . Їхня земельна ділянка межує із земельною ділянкою, площею 0,13 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_4 , яка перейшла йому в 2000 році в дар від батька ОСОБА_3 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають, що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 користуються земельною ділянкою без належних правовстановлюючих документів, оскільки державний акт на землю серії ЗК № 035966 є сумнівним, в ньому відсутні всі зовнішні межі земельної ділянки від «А» до «Ж». Майже по всій суміжній межі свого домоволодіння ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , на земельній ділянці від точки «Б» до «В» побудували господарчу споруду висотою близько 3,2 м та довжиною близько 15 м. Зазначена стіна капітальної споруди (навіс) розташована по всій межі паркану на захопленій частині дороги (вулиці) АДРЕСА_3. Бетонні опори встановлені фактично на межі земельних ділянок. З навісу талий сніг та дощова вода стікають на земельну ділянку належну ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Крім того, сонячне світло не потрапляє на їхню земельну ділянку, земля постійно знаходиться у волого-цвілому стані, оскільки зазначена споруда спричиняє затемнення земельної ділянки і вони не мають змоги повноцінно вести домашнє господарство. Отже, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 постійно здійснюють їм перешкоди у користуванні дорогою загального користування на АДРЕСА_1 та унеможливлюють доступ до їхньої хвіртки, впродовж тривалого часу чинять перешкоди шляхом заїзду та паркування транспортних засобів, в тому числі і великогабаритних, вивантаженням будівельних матеріалів. Таким чином, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 порушили ряд норм чинного законодавства України при самочинному будівництві господарчої споруди на суміжній межі домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що призвело до порушення прав ОСОБА_2 , як власника землі, та право ОСОБА_1 , як власника майна, завдало їм незручностей. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2021 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні майном та усунення перешкод шляхом знесення за рахунок відповідачів самочинно побудованої споруди навісу задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у користуванні власною земельною ділянкою і будинком, що належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і забезпечити вільний доступ у будь-яку пору дня до власних земельних ділянок та будинків через хвіртку на АДРЕСА_1 . У іншій частині позовних вимог відмовлено. Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 22 квітня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення відмовлено. Додатковим рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 26 липня 2021 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 чинять перешкоди позивачам у користуванні власною земельною ділянкою і будинком, що належить їм на праві власності, тому наявні підстави для забезпечення позивачам вільного доступ у будь-яку пору дня до власних земельних ділянок та будинків через хвіртку на АДРЕСА_1 . Однак, суд вважав, що відсутні підстави для задоволення позову в частині знесення за рахунок відповідачів самочинно побудованої споруди навісу, що знаходиться на земельній ділянці між домоволодіннями на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . Також суд першої інстанції дійшов висновку, що не підлягає до задоволення вимога щодо зобов`язання відповідачів не чинити позивачам перешкод у користуванні власною земельною ділянкою і будинком, що належить позивачам, шляхом заборони відповідачам зберігати автомобілі чи інше майно перед хвірткою на АДРЕСА_1 , оскільки дорога визначена для загального користування і перебуває у державній власності. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Закарпатського апеляційного суду від 18 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2021 року в частині зобов`язання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у користуванні власною земельною ділянкою і будинком, що належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і забезпечити вільний доступ у будь-яку пору дня до власних земельних ділянок та будинків через хвіртку на АДРЕСА_1 , ухвалу Свалявського районного суду Закарпатської області від 22 квітня 2021 року, додаткове рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 26 липня 2021 року скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення. У позовних вимогах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не чинити перешкоди у користуванні земельною ділянкою і будинком, що належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом зобов`язання відповідачів забезпечити позивачам вільний доступ у будь-яку пору дня до власних земельних ділянок та будинків через хвіртку на АДРЕСА_1 , відмовлено. У решті рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2021 року залишено без змін. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що доводи позивачів про те, що відповідачі користуються земельною ділянкою без належних правовстановлюючих документів, є безпідставними, оскілки не спростована правомірність виданого 11 лютого 1998 року відповідачу ОСОБА_3 державного акта на право приватної власності на землю для будівництва та обслуговування житлового будинку та будівель і ведення особистого підсобного господарства, площею 0,13 га, за адресою: АДРЕСА_2 , а відповідач ОСОБА_4 є власником і користувачем даної земельної ділянки на підставі договору дарування від 30 серпня 2000 року, правомірність якого також не спростована. Доводи позивачів, що відповідачі постійно здійснюють позивачам перешкоди у користуванні дорогою загального користування на АДРЕСА_1 та унеможливлюють доступ до їхньої вхідної хвіртки на АДРЕСА_1 не заслуговують на увагу, оскільки позивачами, відповідно до вимог статей 13, 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не надано жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів які б підтверджували, що позивачі взагалі мають вхідну хвіртку на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , її місце розташування, що вони користуються даною хвірткою для обслуговування свого майна (земельної ділянки, будинку, тощо), а відповідачі створюють їм у цьому перешкоди. Крім того, висновок експерта від 22 січня 2021 року є недопустимим доказом, оскільки у ньому відсутній докладний опис проведених експертом досліджень та дослідницька частина, експерт не оглядав і не досліджував побудовану відповідачами на своїй земельній ділянці споруду, та не повідомляв відповідачів про необхідність такого огляду та дослідження, не з`ясував та не вказав характер такої споруди (капітальна споруда чи навіс), її технічну характеристику, та технічний стан (завершена будівництвом чи не добудована), чи відповідає вона нормативно-правовим актам у галузі будівництва, якщо не відповідає, то яким саме нормам не відповідає, та чи можливе проведення перебудови зведеної споруди. Отже, позовна вимога про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення за рахунок відповідачів самочинно побудованої споруди навісу не підлягає задоволенню. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів У червні 2023 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Бердниченко І. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просила суд скасувати рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення за рахунок відповідачів самочинно побудованої споруди навісу безпідставно визнав висновок експерта від 22 січня 2021 року недопустимим доказом. Не надав належної оцінки іншим наявним в матеріалах справи доказам, зокрема, акту комісії Свалявської міської ради від 20 серпня 2012 року № 28; листу виконавчого комітету Свалявської міської ради від 23 серпня 2012 року; листу Державного архітектурно-будівельного контролю від 05 вересня 2012 року № 1292/02-7; листу відділу містобудування, архітектури, житло-комунального господарства, інфраструктури, енергетики та цивільного захисту населення Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області від 15 жовтня 2020 року № 449/01-11. Отже, судом апеляційної інстанції не було враховано того, що матеріали справи не містять доказів законності встановлення відповідачами спірного навісу. Підставою касаційного оскарження рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2021 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 18 травня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 323/1862/16-ц (провадження № 61-44085св18), від 21 квітня 2021 року у справі № 910/701/17, від 27 травня 2021 року у справі № 910/702/17, а також вказує на порушення судами норм процесуального права, зокрема не дослідження зібраних у справі доказів. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У серпні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Бухтоярова О. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги. У липні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги. Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2023 року поновлено представнику ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - адвокату Бердниченко І. А. процесуальний строк для подачі касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим 02 жовтня 2006 року на підставі рішення виконавчого комітету Свалявської міської ради Закарпатської області від 19 вересня 2006 року №

336. ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,041 га, кадастровий номер 2124010100:02:054:0057, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 16 серпня 2014 року, індексний номер 25678132. Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії 111-ЗК № 025966 від 11 лютого 1998 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0,13 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та будівель і ведення особистого підсобного господарства за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з договором дарування земельної ділянки від 30 серпня 2000 року, посвідченого державним нотаріусом Свалявської державної нотаріальної контори Гуледза С. М., ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0,13 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та будівель і ведення особистого підсобного господарства за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області 17 жовтня 2013 року у справі № 710/3178/12 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Свалявська міська рада, Інспекція державного архітектурного контролю у Закарпатській області, про зобов`язання ОСОБА_4 за власний рахунок знести самочино збудоване ним нерухоме майно у власному подвір`ї на АДРЕСА_2 , усунувши перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права власності, відмовлено. Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи від 22 січня 2021 року, проведеної експертом Гарагонич В. Д., вимоги нормативно-правових актів у галузі будівництва (ДБН, СНиП, стандартів, технічних умов тощо), при будівництві житлового будинку та добудов до нього, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , не дотримані, а саме житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту або з істотними порушеннями будівельних норм і правил, відсутня містобудівна документація, відсутній дозвіл на будівництво, порушені вимоги підпунктів 6.1.41, 15.2.2. табл. 15.2 ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування та забудова територій». Сам факт розпочатої в даному місті прибудови не відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва (ДБН, СНиП, стандартам, технічним умовам тощо), а саме відсутність будівельної документації та дозвільних документів, порушення вимог ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування та забудова територій». Усунення наявних порушень можливо виконати шляхом демонтажу розпочатої прибудови. Подальше будівництво проводити згідно розробленої та затвердженої проектної документації, отримання дозвільних документів на виконання будівельних робіт.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Бердниченко І. А. не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до пунктів «г», «е» частини першої статті 91 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства. Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України). Відповідно до частини першої статі 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак доводить, що об`єкт нерухомості є самочинним. У частині четвертій статті 376 ЦК України зазначено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі № 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що «…правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва. В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови». За обставин, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки шляхом знесення усіх об`єктів, зокрема й самочинного будівництва, навіть у разі його державної реєстрації, здійсненого не власником або без його згоди. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 204/3027/20 (провадження № 61-2199св22), від 01 лютого 2023 року у справі № 204/1053/20 (провадження № 61-21119св21), від 22 червня 2023 року у справі № 592/16491/18 (провадження № 61-9539св22), від 04 січня 2024 року у справі № 680/1009/16-ц (провадження № 61-3906св23). Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи і сторонами те, що висновок будівельно-технічної експертизи від 22 січня 2021 року не містить докладний опис проведених експертом досліджень та дослідницької частини. Також, експерт не оглядав і не досліджував побудовану відповідачами на своїй земельній ділянці споруду, та не повідомляв відповідачів про необхідність такого огляду та дослідження, не з`ясував та не вказав характер такої споруди (капітальна споруда чи навіс), її технічну характеристику, та технічний стан (завершена будівництвом чи не добудована), чи відповідає вона нормативно-правовим актам у галузі будівництва, якщо не відповідає, то яким саме не відповідає, та чи можливе проведення перебудови зведеної споруди. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачами не надано суду належних та допустимих доказів того, що відповідачі постійно здійснюють позивачам перешкоди у користуванні дорогою загального користування на АДРЕСА_1 і унеможливлюють доступ до їхньої вхідної хвіртки на АДРЕСА_1. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечить висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - адвоката Бердниченко Ірини Анатоліївни залишити без задоволення. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 березня 2021 року, в його нескасованій частині, та постанову Закарпатського апеляційного суду від 18 травня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник