Постанова КЦС ВС № 306/701/20

Постанова Іменем України 31 серпня 2022 року м. Київ справа № 306/701/20 провадження № 61-3676 св 22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідачі: Головне управління Національної поліції в Закарпатській області, Закарпатська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2021 року у складі судді Жиганської Н. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 березня 2022 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Бисаги Т. Ю., Мацунича М. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Закарпатської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Позовна заява мотивована тим, що ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2017 року у справі № 306/1225/16-к, що набрала законної сили, прийнято відмову прокурора Мукачівської місцевої прокуратури Закарпатської області від підтримання державного обвинувачення відносно нього у кримінальному провадженні № 1201307010000093. Цією самою ухвалою суду кримінальне провадження за його, ОСОБА_1 , обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185, частиною першою статті 263 КК України, щодо потерпілих: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , закрито у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення. Продовжено судовий розгляд по кримінальному провадженні за його, ОСОБА_1 , обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185 КК України, щодо потерпілих: ОСОБА_17 та ОСОБА_18 . Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 травня 2017 року у справі № 306/1225/16-к, що набрала законної сили, кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України, щодо потерпілого ОСОБА_17 закрито у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 травня 2017 року у справі № 306/1225/16-к, що набрала законної сили, кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України, щодо потерпілого ОСОБА_18 закрито у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення. Позивач уважав, що вказані судові рішення суду, що набрали законної сили, у кримінальному провадженні дають йому право на звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Усупереч норм національного та міжнародного законодавства, основоположних прав і свобод людини, норм моралі та справедливості він протиправно перебував під слідством понад 4 років, з яких понад 7 місяців - під вартою та двічі був незаконно засуджений. За весь цей час він піддавався психологічному насильству з боку правоохоронних органів, був незаконно позбавлений права вільного пересування, права на приватне життя через застосування відносно нього негласних слідчих дій. Він та його мати - ОСОБА_19 , яка є пенсіонеркою, зазнали суттєвих втрат, а саме фізичного та психологічного характеру, а також майнових втрат у зв`язку з необхідністю прибуття до суду (понад 80 судових засідань), а тому він має право на відшкодування моральної шкоди. Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивач зазначав, що з дитинства ріс без батька, його виховувала лише мати - ОСОБА_19 . Їх матеріально-побутові умови проживання були та є незадовільними і потребують покращення. До 2013 року він працював на сезонних роботах, їздив за кордон на заробітки, найчастіше у Російську Федерацію. Проте 01 квітня 2013 року працівниками Свалявського районного відділу (з обслуговування Свалявського та Воловецького районів) управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області без законних на те підстав, а саме без санкції суду, у його житловому будинку було проведено обшук, у ході проведення якого він піддався психологічному насильству з боку правоохоронних органів, а його матері було завдано тілесних ушкоджень. При цьому під час незаконного обшуку було викрадено його особисті речі та майно, а також пенсію матері. Його незаконного було затримано та перевезено до відділку поліції, де у наданні медичної допомоги було відмовлено, він перебував без їжі та води. Крім того, у зв`язку із тим, що працівники правоохоронних органів протягом 72 годин не встигли звернутися до суду із клопотанням щодо застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вони шляхом обману 04 квітня 2013 року випустили його з відділку поліції та одразу знову затримали до розгляду у суді питання щодо обрання відносно нього запобіжного заходу. Всі дії працівників правоохоронних органів були спрямовані на його незаконну ізоляцію, створення хибних та спотворених доказів його вини. 04 квітня 2013 року суд обрав відносно нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, він перебував у слідчому ізоляторі. У цей час його мати почала важко хворіти, на нервовому ґрунті у неї ускладнилися хвороби, за нею нікому було доглядати. Вона змушена була найняти адвоката, оплату якому здійснювала за кредитні кошти (погашала зі своєї мінімальної пенсії). Він утримувався під вартою (від часу фактичного затримання) 235 днів, за період яких погіршився його стан здоров`я, про що свідчать надані ним медичні довідки, а під домашнім арештом перебував 302 дні, під час яких не міг нормально вести приватне життя, виїхати на заробітки, влаштувати своє життя. Його двічі незаконно було визнано винним обвинувальними вироками Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 вересня 2013 року у справі № 306/1459/16-к та від 15 липня 2015 року у справі № 306/3223/13-к, які ухвалами апеляційного суду Закарпатської області відповідно від 21 листопада 2013 року та від 09 грудня 2015 року були скасовані, він брав участь у понад 80 судових засіданнях. Перебував під слідством з 01 квітня 2013 року по 06 червня 2017 року, що становить 51 місяць, а тому він має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 млн грн, які є співмірними розміру завданих йому збитків. Разом з тим, виходячи із засад розумності, вважав, що на його користь підлягає стягненню з держави на відшкодування моральної шкоди 3 млн грн. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 3 млн грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300 тис. грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач незаконно перебував під слідством органів досудового слідства, прокуратури і суду протягом 50 місяців, у результаті незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду зазнав моральних страждань, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір моральної шкоди судом визначено з урахуванням вимог розумності та справедливості, положень статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», виходячи з одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а саме з 01 квітня 2013 року по 01 червня 2017 року, що становить 50 місяців, а тому на відшкодування позивачу моральної шкоди підлягає стягненню 300 тис. грн. При цьому суд врахував, що розмір мінімальної заробітної плати у 2021 році (6 тис. грн) значно (майже втричі) перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Натомість, протягом 2013-2017 років, період за який позивач просить відшкодувати моральну шкоду, розмір мінімальної заробітної плати встановлювався на рівні прожиткового мінімуму. Таким чином, суд вважав, що саме такий визначений розмір моральної шкоди у сумі 300 тис. грн буде справедливим, адекватним заподіяним стражданням позивача (з урахуванням способу його життя до його затримання) та достатнім для відновлення організації життя і здоров`я. Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду України. Щодо доводів про приниження честі та гідності позивача, а також погіршення його стану здоров`я за час перебування під слідством і судом, то таких вимог позивачем не доведено. Посилання позивача на моральні страждання його матері - ОСОБА_19 є безпідставними, так як для наявності для того підстав, вона має право самостійно звернутися до суду з позовною заявою. Щодо заявленого клопотання прокурора про застосування строків на звернення до суду із позовом, суд першої інстанції послався на пункт 3 Розділу ХІІ ЦПК України у редакції, чинної станом на 09 червня 2020 року - дня подання позовної заяви, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Закарпатського апеляційного суду від 09 березня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_20 - залишено без задоволення. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2021 року залишено без змін. Погоджуючись із висновками районного суду про наявність підстав для застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», апеляційний суд також вказав, що, врахувавши вимоги розумності та справедливості, характер та обсяг моральних страждань, які зазнав позивач, беручи до уваги тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, інші негативні наслідки, які пов`язані із необхідністю докласти додаткових зусиль для відновлення та організації життя, з посиланням на Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», яким розмір мінімальної заробітної плати встановлено у 6 тис. грн, враховуючи те, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 01 квітня 2013 року по 01 червня 2017 року, тобто 50 місяців, суд першої інстанції правильно визначив розмір суми на відшкодування моральної шкоди у 300 тис. грн. Суд також зазначив, що інші учасники справи рішення районного суду в апеляційному порядку не оскаржили. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення змінити, прийнявши нову постанову про задоволення позову у повному обсязі, а також постановити окрему ухвалу щодо судді районного суду за проявлену упередженість при розгляді справи. У надісланих Верховному Суду у серпні 2022 року трьох заявах (відповідь на відзив) ОСОБА_1 по суті підтримав доводи касаційної скарги. Відповідачі судові рішення в касаційному порядку не оскаржували, тому справа Верховним Судом переглядається у межах доводів касаційної скарги позивача. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Свалявського районного суду Закарпатської області. У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 202 року справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Закарпатської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 березня 2022 року призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених положеннями частини п`ятої статті 403 ЦПК України. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Закарпатської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 березня 2022 року повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, не врахували, що позивач оцінював завдану йому моральну шкоду органами досудового розслідування, прокуратури і суду у розмірі 10 млн грн, проте виходячи із засад розумності просив суд стягнути на свою користь лише 3 млн грн. Зазначена сума є справедливою та адекватною заподіяним йому стражданням, достатньою для відновлення його нормального життя. Суди у достатній мірі не врахували, що позивача було незаконно притягнено до кримінальної відповідальності за 17 епізодами обвинувачення згідно з за частиною третьою статті 185, частиною 1 статті 263 КК України, він перебував під слідством понад 4 роки, тобто 51 місяць, а не 50 місяців, як помилково вказали суди, з них вісім місяців утримувався під вартою, де йому не надавалося належної медичної допомоги, нормального харчування. Його двічі було незаконно засуджено вироками суду, які у подальшому були скасовані апеляційним судом. Також не було враховано протиправне втручання у його приватне житло, проведення незаконного обшуку, під час якого він піддавався психологічному насильству з боку правоохоронних органів, а його матері було завдано тілесних ушкоджень. При цьому під час обшуку його було незаконно позбавлено особистого майна (68 позицій), яке до цього часу не повернуто. Дії працівників правоохоронних органів були спрямовані на його протиправну ізоляцію, створення хибних та спотворених доказів його вини. Крім того, судами взагалі не надано оцінку доводам позивача про приниження його честі та гідності, погіршення його стану здоров`я за час перебування під слідством і судом, а також розміщення публікацій у газеті, викрадення коштів матері та завдання шкоди її здоров`ю. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу, та відповідь на відзив У травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив Закарпатської обласної прокуратури за підписом виконуючого обов`язки керівника обласної прокуратури на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законним та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Суди дійшли правильного висновку про те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, розмір відшкодування якої, враховуючи конкретні обставини справи, характер моральних страждань, їх наслідки, визначено у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць незаконного перебування під слідством та судом. Інших доводів позивачем не доведено. У червні 2022 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано відповідь на відзив, в якому не погоджується з доводами відзиву прокурора на касаційну скаргу, просить задовольнити касаційну скаргу. У додатку надано відповідь Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 2021 року про отримання заяви, датовану 30 травня 2021 року, про прийняття заяви та присвоєння відповідного номеру. Фактичні обставини справи, встановлені судами У 2013 році відносно ОСОБА_1 порушено кримінальне провадження щодо вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185, частиною першою статті 263 КК України, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201307010000093. 01 квітня 2013 року працівниками міліції проведено обшук житлового будинку та інших господарських приміщень по місцю проживання та реєстрації ОСОБА_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , із вилученням майна. Згідно з протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 01 квітня 2013 року ОСОБА_1 затримано на підставі, якщо цю особу застали під час вчинення кримінального правопорушення або замаху на його вчинення (відомості з журналу № 3201 обліку затриманих та взятих під варту засуджених осіб в ізоляторі тимчасового тримання Свалявського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області). 02 квітня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185 КК України, та 04 квітня 2013 року ухвалою слідчого судді Свалявського районного суду Закарпатської області застосовано щодо нього запобіжний захід - тримання під вартою (справа № 306/946/13-к). 25 квітня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185, частиною першою статті 263 КК України. 25 травня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185, частиною першою статті 263 КК України, та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185, частиною першою статті 263 КК України. Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 травня 2013 року продовжено строк тримання під вартою щодо ОСОБА_1 на 30 днів по 28 червня 2013 року включно (справа № 306/1438/13-к). Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 червня 2013 року продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 на 60 днів - по 19 серпня 2013 року включно (справа № 306/1438/13-к). Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 серпня 2013 року продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 на 60 днів - по 12 жовтня 2013 року (справа № 306/1438/13-к). Вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 вересня 2013 року у справі № 306/1459/16 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень: за частиною третьою статті 185 КК України та в межах санкції зазначеної норми закону призначено покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі; за частиною першою статті 263 КК України та в межах санкції зазначеної норми закону призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі статті 70 КК України остаточно визначено покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі. Початок строку відбуття покарання засудженому обчислено з 04 квітня 2013 року, запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено тримання під вартою. Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 21 листопада 2013 року у справі № 306/1459/16 вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 16 вересня 2013 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною третьою статті 185 та частиною першою статті 263 КК України скасовано, справу призначено до нового розгляду у суді першої інстанції, в іншому складі. Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 змінено з тримання під вартою на домашній арешт. Вироком Свалявського районного суду Закарпатської області від 15 липня 2015 року у справі № 306/3223/13-к ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень: за частиною третьою статті 185 КК України та призначено покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі, за частиною першою статті 263 КК України та призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі. На підставі статті 70 КК України остаточно визначено покарання ОСОБА_1 у виді чотирьох років позбавлення волі. На підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від покарання з випробуванням, якщо він протягом трьох років іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає обов`язки, покладені на нього судом у порядку статті 76 КК України. Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 09 грудня 2015 року у справі № 306/3223/13-к вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 15 липня 2015 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною третьою статті 185 та частиною першою статті 263 КК України скасовано, справу призначено до нового розгляду у суді першої інстанції зі стадії підготовчого провадження. Ухвалами Свалявського районного суду Закарпатської області від 22 лютого 2016 року у справі № 306/3223/13-к обвинувальний акт у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185, частиною першою статті 263 КК України, повернуто прокурору Свалявського відділу Мукачівської місцевої прокуратури Закарпатської області. У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про закриття кримінального провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 19 квітня 2016 року у справі № 306/3223/13-к ухвалу Свалявського районного суду Закарпатської області від 22 лютого 2016 року про повернення обвинувального акту прокурору залишено без змін. Ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 12 серпня 2016 року у справі № 306/1225/16-к обвинувальний акт у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185, частиною першою статті 263 КК України, повернуто прокурору Свалявського відділу Мукачівської місцевої прокуратури Закарпатської області. Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 15 вересня 2016 року у справі № 306/1225/16-к кримінальне провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_1 за частиною третьою статті 185, частиною першою статті 263 КК України направлено на розгляд до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 квітня 2017 року у справі № 306/1225/16-к, з урахуванням ухвали цього самого суду про виправлення описки, прийнято відмову прокурора Мукачівської місцевої прокуратури Закарпатської області від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні № 1201307010000093. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185, частиною першою статті 263 КК України, щодо потерпілих: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , закрито у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення. Продовжено судовий розгляд по кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185 КК України, щодо потерпілого ОСОБА_17 (т. 1, а. с. 20-27). Вказана ухвала суду набрала законної сили 04 травня 2017 року. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 травня 2017 року у справі № 306/1225/16-к, з урахуванням ухвали цього самого суду про виправлення описки, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185, частиною першою статті 263 КК України, щодо потерпілого ОСОБА_17 закрито у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення (т. 1, а. с. 28-30). Вказана ухвала суду набрала законної сили 01 червня 2017 року. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 травня 2017 року у справі № 306/1225/16-к кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 185, частиною першою статті 263 КК України, щодо потерпілого ОСОБА_18 закрито у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення (т. 1, а. с. 31-33). Вказана ухвала суду набрала законної сили 06 червня 2017 року. Таким чином, судом установлено, що ОСОБА_1 перебував під діями органів досудового слідства, прокуратури і суду з 01 квітня 2013 року по 01 червня 2017 року (50 місяців), з яких загальна кількість днів: тримання під вартою (від часу фактичного затримання) складає 235 днів, домашнього арешту - 302 дні. На підтвердження факту погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 надано висновки медичних установ, а саме: виписка Закарпатської обласної клінічної лікарні імені Андрія Новака із історії хвороби від 12 серпня 2015 року за № 11959/842, випискою-епікриз Свалявської районної лікарні Закарпатської області терапевтичного відділення № 2 від 15 листопада 2016 року за № 7991/945, випискою Закарпатської обласної клінічної лікарні імені Андрія Новака із історії хвороби від 04 листопада 2016 року за № 16538, випискою-епікриз Свалявської районної лікарні Закарпатської області терапевтичного відділення № 2 від 29 листопада 2016 року за № 6683/903, випискою Закарпатської обласної клінічної лікарні імені Андрія Новака із історії хвороби ОСОБА_1 від 04 жовтня 2018 року за № 14327, виписка-епікриз Свалявської центральної районної лікарні Закарпатської області терапевтичного відділення № 2 від 25 грудня 2013 року за № 162/17. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди. Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина право на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування. Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41. Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18, провадження № 14-195 цс

21. Реабілітуючі, на відміну від нереабілітуючих підстав, для застосування наведеного вище Закону України, пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати. У справі, яка переглядається, крім такої реабілітуючої підстави як закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою прокурора від державного обвинувачення, так як не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати, за двома іншими епізодами потерпілі відмовилися від обвинувачення й кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито. У цьому випадку таке кримінальне провадження переходить у форму приватного обвинувачення (судові рішення Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справах № № 487/1817/18, 712/1710/19). При цьому при відмові потерпілого від обвинувачення та закриття кримінального провадження не потрібно встановлювати ні сам факт кримінального правопорушення, ні винуватість чи невинуватість особи, так як означає, що не було самого злочину. Відмова потерпілого від обвинувачення є альтернативною формою вирішення кримінально-правових конфліктів. У зв`язку з викладеним Верховний Суд виходить із того, що ОСОБА_1 реабілітований повністю. Таким чином, позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених у статті 1 цього Закону випадках. Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості». Зазначені правові висновки також узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, провадження № 14-4цс19. У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 01 квітня 2013 року по 01 червня 2017 року, тобто 50 місяців, з яких загальна кількість днів: тримання під вартою (від часу фактичного затримання) складає 235 днів, домашнього арешту - 302 дні. Посилання касаційної скарги на те, що позивач перебував під слідством та судом 51 місяців, а не 50 місяців, як помилково вказали суди, є безпідставними, так як спростовуються матеріалами справи, судами цей строк обчислено вірно. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, задовольняючи частково позов, на підставі належним чином оцінених доказів, правильно виходили із того, що позивач безпідставно перебував під слідством органів досудового слідства, прокуратури і суду протягом 50 місяців, у результаті незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду зазнав моральних страждань, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, визначаючи розмір морального відшкодування, суди врахували обсяг завданої шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу - з 01 квітня 2013 року по 01 червня 2017 року, що загалом становить 50 місяців, під слідством та судом, й, виходячи із засад розумності і справедливості, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 300 тис. грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування шкоди (6 тис. грн), та конкретних обставин справи. Зазначений розмір відшкодування моральної шкоди гарантований державою, так як відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня - 6 тис. грн. Судами враховано конкретні обставини справи, зокрема, спосіб життя позивача до його затримання, а саме те, що позивач майже п`ять років до затримання, будучи молодою, здоровою, працездатною людиною не працював, перебував на утриманні своє матері, пенсіонерки - ОСОБА_19 , що спростовує факт докладання додаткових зусиль, пов`язаних з втратою роботи. А тому визначений розмір моральної шкоди буде достатнім для відновлення його організації життя та здоров`я. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що вказаний розмір відшкодування, враховуючи конкретні обставини цієї справи, є достатнім для розумного задоволення потреб позивача, як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладених у постановах: від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890 св 18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293 св 18), від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700 св 18), від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17 (провадження № 61-22539 св 18). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Доводи касаційної скарги про те, що судами не надано оцінку доводам позивача про приниження його честі та гідності, погіршення його стану здоров`я за час перебування під слідством і судом, а також розміщення публікацій у газеті, викрадення коштів матері та завдання шкоди її здоров`ю, не заслуговують на увагу, оскільки цим доводам судом надано належну правову оцінку. Щодо доводів позивача на моральні страждання його матері - ОСОБА_19 , то вони є безпідставними, так як судами вірно зазначено, що вона має право за наявності для того підстав самостійно звернутися до суду з позовною заявою. Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а в основному зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Отже, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. З огляду на відхилення касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваних судових рішень Верховний Суд не вбачає правових підстав для постановлення окремої ухвали щодо судді районного суду за проявлену упередженість при розгляді справи, оскільки такі обставини не підтвердилися. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 березня 2022 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк