Постанова КЦС ВС № 299/1040/20

Постанова Іменем України 06 липня 2022 року м. Київ справа № 299/1040/20 провадження № 61-11627 св 21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - ОСОБА_2 ; треті особи: державний реєстратор відділу державної реєстрації Виноградівської міської ради Староста Андрій Йосипович, Фанчиківська сільська рада Виноградівського району Закарпатської області; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бори Юрія Володимировича на постанову Закарпатського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: державний реєстратор відділу державної реєстрації Виноградівської міської ради Староста Андрій Йосипович, Фанчиківська сільська рада Виноградівського району Закарпатської області, про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно. Позовна заява мотивована тим, що на початку 2015 року вона отримала від свого батька - відповідача ОСОБА_2 згоду розпочати будівництво житлового будинку на вільній від забудови земельній ділянці поряд з його дворогосподарством по АДРЕСА_1 . Між ними була досягнута домовленість, що у подальшому оформлення майнових прав на земельні ділянки буде здійснено спільно, з урахуванням їх фактичних контурів та меж, оскільки відповідач не володів речовим правом на земельну ділянку власного дворогосподарства. У період з лютого по травень 2015 року по АДРЕСА_1 нею було побудовано житловий будинок, загальною площею 52,3 кв. м, житловою - 31,3 кв. м, у якому вона проживає. Вказувала, що у липні 2018 року вона випадкового дізналась про те, що відповідач самостійно оформив право власності на земельну ділянку, площею 0,2349 га, розташовану по АДРЕСА_1 . При цьому, сформованою у ході безоплатного одержання у власність із земель комунальної власності земельною ділянкою ОСОБА_2 було охоплено також земельну ділянку під зведеним нею житловим будинком. Зазначала, що дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність відповідача було надано рішенням Фанчиківської сільської ради від 13 лютого 2015 року №

296. При цьому, на момент отримання від органу місцевого самоврядування документу дозвільного характеру ОСОБА_2 знав та усвідомлював, що нею здійснюється фактична забудова частини земельної ділянки, розмір та розташування якої він вказав у поданому на розгляд Фанчиківської сільської ради клопотанні. Вказувала, що у порушення вимог Закону України «Про землеустрій» відповідач при замовленні та у ході виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приховав відсутність у нього майнових прав на належний їй житловий будинок, оскільки не зміг би підтвердити такий факт документально. Внаслідок протиправної поведінки відповідача Фанчиківська сільська рада рішенням від 18 грудня 2015 року № 26 затвердила проект землеустрою та передала ОСОБА_2 у власність земельну ділянку, площею 0,2349 га, по АДРЕСА_1 , розташування якої охоплює земельну ділянку під побудованим нею житловим будинком, у зв`язку з чим вона позбавлена можливості оформити дозвільну документацію на побудований житловий будинок, ввести його в експлуатацію та набути речове право на це майно, користуватися ним та реалізувати власне право на безоплатне отримання земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,2349 га, кадастровий номер 2121285300:07:003:0006, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, розташовану по АДРЕСА_1 , та припинити право власності ОСОБА_2 на цей об`єкт нерухомості; стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 серпня 2020 року у складі судді Левка Т. Ю. позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,2349 га, кадастровий номер 2121285300:07:003:0006, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану по АДРЕСА_1 , та припинено право власності ОСОБА_2 на цей об`єкт нерухомості. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 незаконно набув право власності на земельну ділянку, площею 0,2349 га, розташовану по АДРЕСА_1 , оскільки з лютого 2015 року частина земельної ділянки за вказаною адресою, орієнтовною площею 0,06 га, зі згоди відповідача перейшла і перебувала у володінні та користуванні ОСОБА_1 . Вирішуючи питання про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції виходив із того, що про оформлення відповідачем права власності від побудованим позивачем житловим будинком позивач дізналась у липні 2018 року, а тому, звернувшись у квітні 2020 року з позовом у цій справі, ОСОБА_1 не пропустила строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Закарпатського апеляційного суду від 08 червня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено. Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 серпня 2020 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не подано належних допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували, що відповідач ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 згоду на будівництво житлового будинку на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , а також доказів добровільної відмови відповідача від права користування земельною ділянкою і її вилучення. Судом встановлено, що ОСОБА_2 на час приватизації спірної земельної ділянки був власником житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу будинку від 21 листопада 1972 року та відповідно до статтей 118, 121 ЗК України реалізував своє право на отримання у власність земельної ділянки за вказаною адресою з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку. Побудований ОСОБА_1 житловий будинок є самочинним будівництвом, оскільки він збудований земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, а тому позивач не набула законних прав на це майно. Скасування державної реєстрації та припинення права власності відповідача на спірну земельну ділянку не поновлює жодних прав позивача на цю земельну ділянку, а отже, позивачем обрано неефективний спосіб захист прав. Короткий зміст вимог касаційної скарги У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 08 червня 2021 року й залишити у силі рішення суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначав неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 910/2939/19, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також заявник вказував на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 299/1040/20 із Виноградівського районного суду Закарпатської області. У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційні скарги Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, зокрема статті 118 ЗК України, та не врахував, що у даному випадку відповідачем було ініційовано та застосовано порядок одержання у власність земельної ділянки, визначений частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України, який передбачає оформлення права власності в порядку безоплатної приватизації на земельну ділянку без наявності права користування такою земельною ділянкою, шляхом подання до сільської ради заяви про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, орієнтованою площею 0,25 га, із зазначенням граничної норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам (пункт «г» частини першої статті 121 ЗК України). При цьому отримання позивачем від відповідача згоди розпочати будівництво житлового будинку на вільній від забудови земельній ділянці поряд з його дворогосподарством по АДРЕСА_1 було обумовлено відсутністю речового права відповідача на земельну ділянку власного дворогосподарства, що, в свою чергу, мало наслідком відсутність чітких, визначених меж та конфігурацій земельної ділянки. Позивач не отримувала від відповідача дозволу на будівництво або відмови від права користування земельною ділянкою на її користь, як це помилково інтерпретує суд апеляційної інстанції. Метою звернення до відповідача було виключно узгодження питання можливості проведення забудови сусідньої ділянки з урахуванням його майнових інтересів, фактично - узгодження спільної межі. Також апеляційним судом не враховано, що самочинне будівництво може стати об`єктом цивільних прав у разі якщо власник (користувач) земельної ділянки не заперечує проти визнання пава власності не нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, якщо це не порушує права інших осіб. Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку доказам і обставинам справи та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції. Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу будинку від 21 листопада 1972 року, посвідченого державним нотаріусом Данюк В. В., відповідач ОСОБА_2 , батько позивача ОСОБА_1 , є власником житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . 10 лютого 2015 року ОСОБА_2 подав до Фанчиківської сільської ради Виноградівського району заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, орієнтованою площею 0,25 га, по АДРЕСА_1 . Рішенням тридцять четвертої сесії шостого скликання Фанчиківської сільської ради Виноградівського району від 13 лютого 2015 року № 296 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою відведення земельної ділянки у власність (а. с. 7). Рішенням другої сесії сьомого скликання Фанчиківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 18 грудня 2015 року № 26 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, площею 0,2349 га, по АДРЕСА_1 (кадастровий номер ділянки 2121285300:07:003:0006) та надано у власність відповідача вказану земельну ділянку (а. с. 8). Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 52752865 від 05 лютого 2016 року, державним реєстратором Виноградівського районного управління юстиції Староста А. Й. проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2121285300:07:003:0006 за ОСОБА_2 . Із довідки Фанчиківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 02 листопада 2019 року за № 02-04/151 убачається, що по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за період з 25 лютого по 01 травня 2015 року збудували житловий будинок, якому мало бути присвоєно адресний номер «32а», згоду на початок будівництва якого за усною домовленістю надав батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (а. с. 9). Із довідки від 10 грудня 2019 року № 1137, виданої КП «Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації» та даних технічного паспорта від 06 грудня 2019 року убачається, що житловий будинок по АДРЕСА_1 завершений будівництвом. Рік побудови - 2015 рік. Загальна площа житлового будинку, 52,3 кв. м, житлова - 31,3 кв. м (а. с. 10, 11-13). У відзиві на позов ОСОБА_2 заявив про застосування строків позовної давності (а. с. 32-36). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Згідно із статтею 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. У частині першій статті 81 ЗК України визначено способи набуття громадянами права власності на земельні ділянки. У частинах першій-третій статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, шляхом одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара (пункт «г» частини першої статті 121 ЗК України). Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 ЗК України. Відповідно до частини шостої, дев`ятої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Уповноважена установа розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Згідно частини першої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Частиною третьою статті 152 ЗК України визначено способи захисту прав на землю. Проте, визначений перелік не є вичерпним. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що позивач набув у власність земельну ділянку, площею 2349 га, розташовану по АДРЕСА_1 на законних підставах у подяку безоплатної приватизації відповідно до статтей 118, 121 ЗК України. Апеляційним судом встановлено, що на час приватизації спірної земельної ділянки ОСОБА_2 був власником житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу будинку від 21 листопада 1972 року, а тому мав право на отримання у власність земельної ділянки за вказаної адресою з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку. Разом з тим, побудований у 2015 році ОСОБА_1 житловий будинок по АДРЕСА_1 житловий будинок є самочинним будівництвом, оскільки він збудований земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, а тому позивач не набула законних прав на це майно. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження надання ОСОБА_2 згоди ОСОБА_1 на будівництво житлового будинку на спірній земельній ділянці або доказів, які б беззаперечно свідчили про існування між сторонами певних домовленостей щодо спільного оформлення майнових прав на спірну земельну ділянку після закінчення будівництва. Отже, апеляційним судом встановлено, що на час передачі ОСОБА_2 у власність спірної земельної ділянки позивач не набула права власності на побудований нею житловий будинок, не мала у власності чи користуванні земельної ділянки, на який побудовано житловий будинок чи біля нього, у зв`язку із чим її права та інтереси при передачі у власність відповідачу не могли бути порушені. При таких обставинах апеляційний суд, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем ОСОБА_1 не доведено порушення її законних прав та наявність законних підстав для позбавлення відповідача права власності на спірну земельну ділянку, тому відсутні правові підстави для задоволення позову. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено. Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України). Посилання касаційної скарги на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 910/2939/19, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах. Наведені у касаційній скарзі доводи переважно зводяться до тлумачення заявником на власний розсуд норм матеріального права, ці доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, з якою погоджується й суд касаційної інстанції. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 08 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович