Постанова 4824 № 757/1290/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №757/1290/23-ц Головуючий у 1 інстанції: Ільєва Т.Г. провадження №22-ц/824/3361/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 09 січня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П., при секретарі: Качалабі О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «Дельта Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торнабуоні» на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2023 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Дельта Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним, скасування рішення та визнання відсутнім права на стягнення заборгованості за відповідними кредитними договорами, - в с т а н о в и в : В провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до АТ «Дельта Банк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та визнання відсутнім права на стягнення заборгованості за відповідними кредитними договорами. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято, на думку позивача, протиправне Рішення №994 від 08 грудня 2022 року, згідно якого було виставлено на продаж активи АТ «ДЕЛЬТА БАНК», лот №:GL16N021661 під назвою «Право вимоги за кредитним договором, що укладений з юридичною особою та майнові права за кредитними договорами, що укладені з фізичними особами, які перебувають в заставі Національного банку України, а саме: №599, №377-Ф , №378-Ф, №379-Ф, №601-Ф, №340-Ф, №380, №602-Ф, №1054-Ф». Позивач зазначав, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було виставлено на продаж активи, які юридично не існують, оскільки Кредитні договори №377-Ф , №378-Ф, №379-Ф, №601-Ф, №340-Ф, №380, №602-Ф, №1054-Ф були визнані недійсними в судовому порядку. Крім цього, позивач в якості підстави для звернення з даним позовом вказував на відсутність обов`язкової інформації в публічному паспорті активу, а саме, інформації щодо стану претензійно-позовної роботи та роботи по стягненню заборгованості, а також відсутня будь-яка згадка про недійсність кредитних договорів, за якими здійснюється продаж майнових прав. Тому, позивачем була подана також заява про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просив вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони АТ «Дельта Банк» вчиняти будь-які дії щодо продажу, відчуження (відступлення) в будь-який спосіб права вимоги (або будь-якої їх частини), а також будь-які інші права за відповідними кредитними договорами, а також заборонити вчиняти будь-які дії з проведення та оформлення результатів торгів щодо продажу таких прав. Заяву обґрунтовував тим, що на даний момент АТ «Дельта Банк» вчиняються дії щодо реалізації продажу юридично неіснуючих прав вимог за недійсними кредитними договорами на користь третіх осіб. На підтвердження даних обставин, позивач вказував, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №994 від 08 грудня 2022 року про затвердження умов продажу активів, а саме права вимоги за Кредитними договорами, які є недійсними. Згідно Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження умов продажу активів визначено дату проведення відкритих електронних торгів 03.01.2023 року. Торги у вказану дату не відбулись у зв`язку з відсутністю учасників торгів. Вказаний лот був повторно виставлений на продаж та визначено дату проведення відкритих електронних торгів 17.01.2023 року. На думку позивача, відчуження права вимоги за недійсними кредитними договорами та при наявності вказаних у позовній заяві порушень може призвести до заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам як позивача за відповідними кредитними договорами, так і осіб, які придбають ці права вимоги. Вказував, що зважаючи на те, що наразі повторно визначена дата продажу вказаних активів, то існує висока вірогідність у здійсненні відчуження АТ «Дельта Банк» майнових прав по кредитним договорам на користь третьої особи. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2023 року заяву позивача про забезпечення позову - задоволено. Заборонено ПАТ «Дельта Банк» вчиняти будь-які дії щодо продажу, відчуження (відступлення) в будь-який спосіб права вимоги (їх будь-яку частину), майнові права або будь-які інші права за: - Кредитним договором № 602-Ф від 31.05.2006 р., укладеним між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_2 (правонаступником якого є ОСОБА_1 ); -Кредитним договором № 1054-Ф від 24.12.2007 р., укладеним між ЗАТ «Сведбанк Інвест» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_1 ; -Кредитним договором № 340-Ф від 08.06.2005 р., укладеним між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_2 (правонаступником якого є ОСОБА_1 ); -Кредитним договором № 380 від 27.07.2005 р., укладеним між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ТОВ «Кавицький» (правонаступником якого є ОСОБА_1 ); -Кредитним договором № 379-Ф від 27.07.2005 р., укладеним між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_3 (правонаступником якої є ОСОБА_4 ); -Кредитним договором № 377-Ф від 27.07.2005 р., укладеним між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_5 (правонаступником якого є ОСОБА_4 ); -Кредитним договором № 378-Ф від 27.07.2005 р., укладеним між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_6 (правонаступником якої є ОСОБА_4 ); -Кредитним договором № 601-Ф від 31.05.2006 р., укладеним між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_7 (правонаступником якої є ОСОБА_4 ); -Кредитним договором № 599 від 30.11.2007 р., укладеним між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ТОВ «Кавицький»; а також права вимоги (або будь-якої їх частини) та будь-які інші права за забезпечувальними договорами по вказаним вище кредитним договорам. Заборонено ПАТ «Дельта Банк» вчиняти будь-які дії з проведення та оформлення результатів торгів, в тому числі електронних, в тому числі, але не виключно, електронних торгів (номер аукціону № GFD001-UA-20230103-55888, лот № GL16N021661), або будь-яких інших торгів з продажу активів ПАТ «Дельта Банк», а саме: права вимоги та/або майнові права та/або будь-які інші права за Кредитним договором №602-Ф від 31.05.2006 року, укладеним між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_2 (правонаступником якого є ОСОБА_1 ); права вимоги та/або майнові права та/або будь-які інші права за Кредитним договором №1054-Ф від 24.12.2007 року, укладеним між ЗАТ «Сведбанк Інвест» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_1 ; права вимоги та/або майнові права та/або будь-які інші права за Кредитним договором №340-Ф від 08.06.2005 року, укладеним між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_2 (правонаступником якого є ОСОБА_1 ); права вимоги та/або майнові права та/або будь-які інші права за Кредитним договором №380 від 27.07.2005 року, укладеним між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ТОВ «Кавицький» (правонаступником якого є ОСОБА_1 ); права вимоги та/або майнові права та/або будь-які інші права за Кредитним договором №379-Ф від 27.07.2005 року, укладеним між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_3 (правонаступником якої є ОСОБА_4 ); права вимоги та/або майнові права та/або будь-які інші права за Кредитним договором №377-Ф від 27.07.2005 року, укладеним між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_5 (правонаступником якого є ОСОБА_4 ); права вимоги та/або майнові права та/або будь-які інші права за Кредитним договором №378-Ф від 27.07.2005 року, укладеним між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_6 (правонаступником якої є ОСОБА_4 ); права вимоги та/або майнові права та/або будь-які інші права за Кредитним договором №601-Ф від 31.05.2006 року, укладеним між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_7 (правонаступником якої є ОСОБА_4 ); права вимоги та/або майнові права та/або будь-які інші права за Кредитним договором №599 від 30.11.2007 року, укладеним між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») та ТОВ «Кавицький»; права вимоги та/або майнові права та/або будь-які інші права за забезпечувальними договорами по вказаним вище кредитним договорам. В апеляційній скарзі АТ «Дельта Банк» з підстав порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні заяви відмовити повністю. Скарга обґрунтована тим, що уповноважена особа Фонду з дня початку процедури ліквідації банку, зокрема, здійснює повноваження управління банку, вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку. Зі змісту вказаних норм вбачається, що уповноважена особа Фонду, з дня її призначення, набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю, а повноваження органів управління банку та органів контролю призупиняються. При цьому, уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку, зокрема, укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини). Таким чином, суд, встановивши заборону для банку, фактично, заборонив вчиняти дії, які, з дня початку процедури ліквідації банку і до її припинення, має право вчиняти саме Уповноважена особа Фонду від імені Фонду. Тобто, оскаржена ухвала унеможливлює здійснення повноважень Уповноваженою особою Фонду від імені Фонду, встановлюючи заборону на вчинення відповідних дій, що є порушенням ч. 6 ст. 150 ЦПК України. Також звертає увагу суду, що відповідно до п 7 ст. 3 Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатися в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій і повноважень. Взаємодія Фонду з Національним банком України та органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими актами законодавства. З огляду на викладене, суд безпідставно та всупереч прямій забороні, встановленій Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» задовольнив заяву про забезпечення позову без з`ясування обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права. В апеляційній скарзі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з підстав порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні заяви відмовити повністю. Скаргу обґрунтовано тим, що законодавець передбачив, що заборона вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Фонду утримуватися від вчинення певних дій під час здійснення ліквідаційної процедури банку та виведення його з ринку спрямована на забезпечення оперативності, ефективності процедур, які мають бути застосовані Фондом для збереження вартості майна (активів) банку та зняття соціальної напруги у суспільстві серед вкладників та кредиторів такого банку. Вважає за необхідне акцентувати увагу суду на приписи п.7 ч.2 ст.46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», де зазначено, що з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається. Крім того, частина 18 статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить пряму заборону забезпечувати позов шляхом встановлення заборони або обов`язку Фонду, банку, віднесеному до категорії неплатоспроможних, банку вчиняти певні дії або шляхом встановлення обов`язку для таких осіб утримуватися від вчинення певних дій. Так, на підставі положень зазначеної норми спеціального Закону: Не допускається забезпечення позову шляхом встановлення заборони або обов`язку Фонду, банку, віднесеному до категорії неплатоспроможних, банку, що ліквідується відповідно до цього Закону, їх посадовим особам, іншим особам під час реалізації Фондом майна (активів) банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, вчиняти певні дії або шляхом встановлення обов`язку для таких осіб утримуватися від вчинення певних дій. З огляду на викладене, вважає, що суд безпідставно та всупереч прямій забороні, встановленій Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» задовольнив заяву про забезпечення позову без з`ясування обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права. В апеляційній скарзі Національного банку України з підстав порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні заяви відмовити повністю. Скаргу обґрунтовує тим, що при скасуванні заходів забезпечення позову судами у справах за участі Національного банку України неодноразово наголошувалося на тому, що не допускається забезпечувати позови шляхом встановлення заборон для фонду гарантування вкладів фізичних осіб та/або АТ «Дельта Банк» щодо продажу, відчуження (відступлення) в будь-який спосіб права вимоги за Кредитним договором, укладеним з ТОВ «Кавицький» від 30.11.2007 року №599 та Кредитними договорами, укладеними з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 31.05.2006 року №602-Ф, від 24.12.2007 року №1054-Ф, від 08.06.2005 року №340-Ф, від 27.07.2005 року №380, від 27.07.2005 року №379-Ф, від 27.07.2005 року №377-Ф, від 27.07.2005 року №378-Ф, від 31.05.2006 року №601-Ф. Національний банк, окрім вказаних вище справ приймає участь у всіх без виключення судових справах, що стосуються Кредитного договору, укладеного з ТОВ «Кавицький» від 30.11.2007 року №599 та Кредитними договорами. укладеними з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 31.05.2006 року №602-Ф, від 24.12.2007року №1054-Ф, від 08.06.2005 року №340-Ф, від 27.07.2005 року №380, 27.07.2005 року №379-Ф, від 27.07.2005 року №377-Ф, від 27.07.2005 року №378-Ф, від 31.05.2006 року №601-Ф. В апеляційній скарзі ТОВ «Торнабуоні» з підстав порушення судом норм процесуального права ставиться питання про зміну мотивувальної частини ухвали суду першої інстанції, з врахуванням наступних доводів. Так, ТОВ «Торнабуоні» вважає, що наразі наявні підстави для зміни мотивувальної частини оскаржуваної ухвали, з урахуванням викладеного нижче. Договори поруки, які укладені з апелянтом. є похідними від визнаних в судовому порядку недійсними кредитних договорів, в свою чергу дійсність договорів поруки прямо залежить від дійсності кредитних договорів, що вбачається з наступного. Так, договір поруки є додатковим, акцесорним зобов`язанням, який забезпечує належне виконання основного зобов`язання та виникає за умови існування основного зобов`язання, а також може бути дійсним лише за умови існування основного зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. За правилами ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Згідно частини 1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Частиною 1 ст.554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 ЦК України). У відповідності до ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. З наведеного ТОВ «Торнабуоні» вважає можливим зробити висновок, що за результатами визнання недійсними кредитних договорів, обов`язки поручителя за Договорами поруки припинилися. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційні скарги АТ «Дельта Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України підлягають до задоволення, а провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Торнабуоні» закриттю, з наступних підстав. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що вказані заходи забезпечення не встановлюють будь-яких заборон Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та його посадовим особам, адже заборона пропонується до застосування лише до АТ «Дельта Банк». у зв`язку з чим ч.6 ст.150 ЦПК України не застосовується у даному випадку. Крім того, заборона здійснення продажу АТ «Дельта Банк» стосується не активів, які йому належать, а юридично неіснуючих прав вимог, володільцем яких не є АТ «Дельта Банк». Тому, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із вимогою позову, суд дійшов висновку про доцільність задовольнити заяву про забезпечення позову, а саме: вжити захід забезпечення позову, передбачений пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України, як достатній на даній стадії судового розгляду для забезпечення позову. Проте, такі висновки не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. За ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується в тому числі накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується в тому числі забороною вчиняти певні дії. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Згідно п. 4 даної постанови визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. На думку колегії суду висновок суду про співмірність заявлених заходів забезпечення позову є помилковим. Умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Крім цього, згідно з пунктом 7 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) будь-яким майном (активами), у тому числі коштами банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) на майно (активи), у тому числі кошти банку, не допускається. Такі ж висновки застосування норм права у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 184/1495/19, від 06 березня 2019 року у справі № 1340/3738/18. Постановою Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року від №150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», відповідно до якого з 03 березня 2015 року у банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації строком на шість місяців до 02 вересня 2015 року. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03 серпня 2015 року № 147 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» до 02 жовтня 2015 року. Постановою Національного банку України від 02 жовтня 2015 року №150 постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ «Дельта Банк». Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 лютого 2017 року № 619 продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» на два роки до 04 жовтня 2019 року. Однак, суд першої інстанції не врахував вказані обставини справи, не врахував норми ЦПК України, та спеціального законодавства, якими встановлена пряма заборона накладення обтяжень та обмежень на майно банку, що ліквідується. Так, процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. Згідно з пунктом 16 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі Національного банку України; здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом. Висновок суду, що оскаржуваною ухвалою не встановлюються будь-які заборони посадовим особам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб чи іншим уповноваженим особам приймати будь-які рішення чи вчиняти будь-які інші дії щодо ліквідації банку, є помилковими, оскільки саме Фонд або його уповноважена особа здійснює функції з управління майном банку та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів, та вживає заходів для повернення заборгованості позичальників. Відповідно до Постанови Верховного суду від 31 січня 2019 року у справі за №761/45074/17 метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1?) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Мета забезпечення позову полягає у тому, щоб запровадити негайні, але тимчасові заходи, спрямовані на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Також, суд має враховувати, що в окремих випадках забезпечення позову не допускається. Так зокрема, згідно з частиною четвертою статті 150 ЦПК України не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно (активи) або грошові кошти неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (крім ліквідації банку за рішенням його власників), а також на майно (активи) або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Частиною шостою статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, його посадовим особам, у тому числі уповноваженим особам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку. Частиною восьмою статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку до такого банку або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Крім цього, згідно з пунктом 7 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається. Такі ж висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 1340/3738/18, від 11 березня 2019 року у справі № 904/4795/18, від 06 серпня 2019 року у справі № 910/16477/18, від 27 травня 2020 року у справі № 370/1572/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 184/1495/19. Враховуючи викладене, суд першої інстанції не врахував вказані приписи ЦПК України та спеціальне законодавство, яким встановлена пряма заборона накладення обтяжень та обмежень на майно банку, що ліквідується та дійшов помилкового висновку про задоволення заяви про забезпечення позову. Колегія суддів вважає, що припущення сторони позивача, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може призвести до подальшого ускладнення виконання потенційного рішення, є необґрунтованим та не підтвердженим жодними доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи та прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду та постановлення нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання про забезпечення позову. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у розгляді справи, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Дослідивши матеріали справи, апеляційним судом було встановлено, що при постановленні 13 січня 2023 року оскаржуваного судового рішення питання про будь-які права, обов`язки та інтереси ТОВ «Торнабуоні» судом не вирішувались. Згідно з п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Оскільки ухваленим у даній справі судовим рішенням не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ТОВ «Торнабуоні», колегія суддів вважає, що апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою підлягає закриттю. З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо задоволення апеляційної скарги АТ «Дельта Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України, скасування ухвали Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2023 року про забезпечення позову та ухвалення нового судового рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити. Щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торнабуоні», то провадження за даною апеляційною скаргою необхідно закрити. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Дельта Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України задовольнити. Провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торнабуоні» закрити. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13 січня 2023 року про забезпечення позову скасувати і ухвалити нове судове рішення. В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Дельта Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним, скасування рішення та визнання відсутнім права на стягнення заборгованості за відповідними кредитними договорами відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 11 січня 2024 року. Головуючий: Судді: