Постанова 4857 № 305/1551/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 305/1551/23 пров. № А/857/16702/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Гудима Л.Я., Ніколіна В.В. розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рахівського районного суду Закарпатської області від 24 серпня 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду (головуюча суддя: Попова О.М., місце ухвалення - м. Рахів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, поліцейський Рахівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області Панасовича Сергія Дмитровича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, встановив: ОСОБА_1 , 18.07.2023 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову поліцейського Рахівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області Панасовича Сергія Дмитровича, серії БАВ № 097898 від 01.08.2022, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 20400 гривень, за ч. 4 ст. 126, ч. 1 ст. 122 КУпАП. Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 24 серпня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, третя особа поліцейський Рахівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області Панасович Сергій Дмитрович, про скасування постанови про накладення адміністративного сятгнення по справі про адміністративне правопорушення залишено без розгляду. Із цим судовим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити на продовження розгляду. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, позивач зазначає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив питання поважності пропущеного строку звернення до суду з цим позовом, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення позовної заяви без розгляду. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Враховуючи те, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів. Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що поважних причин для подання позову поза межами десятиденного строку, відповідно до статті 286 КАС України, позивачем не наведено. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Предметом розглядуваного спору є постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі серії БАВ № 097898 від 01.08.2022, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126, ч. 1 ст. 122 КУпАП. Так, статтею 286 КАС України, передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. Відповідно до ч. 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). Суд апеляційної інстанції зауважує, що причини пропуску строку на апеляційне оскарження у справах цієї категорії підлягають оцінці на предмет їх поважності в загальному порядку, передбаченому процесуальним законом, з урахуванням особливостей визначених частиною 2 статті 286 КАС України, і суд не обмежений у повноваженні щодо поновлення цього строку за наявності відповідних підстав, з урахуванням визначених цією статтею строків Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду, визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджується належними доказами. Позивач, покликається на те, що строк звернення до суду з цим позовом ним пропущено з поважних причин, оскільки дізнався про існування оскаржуваної постанови лише 10 липня 2023 року у Рахівському РВ ДВС. Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що наведені підстави для поновлення строку є неповажними з огляду на таке. Пунктами 6, 7 частини п`ятої статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом, упродовж визначених для цього строків. Отже, учасник справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на пред`явлення позову, повинен забезпечити неухильне і своєчасне виконання своїх процесуальних обов`язків, вимог закону і суду, зокрема стосовно належного оформлення позовної заяви, в тому числі подання її у строки, встановлені КАС України або іншими законами, для чого особа має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Так, частиною 1 статті 118 КАС України встановлено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Відповідно до положень статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії. Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Велика Палата Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року справа № 990/139/23. Суд апеляційної інстанції зазначає, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: - день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; - день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; - день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; - день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена). Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду у постанові від 09 вересня 2020 року справа № 444/2499/19. Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно оскаржуваної постанови серії БАВ № 097898 від 01.08.2022 (а. с. 8) позивач був присутній при винесенні цієї постанови. Крім цього, позивач, відповідно до п. 9 оскаржуваної постанови, від отримання її копії відмовився. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що день винесення оскаржуваної постанови, яка приймалася за участі позивача, є днем коли ОСОБА_1 дізнався про її винесення. Крім цього, на думку суду апеляційної інстанції, відмовляючись від отримання оскаржуваної постанови серії БАВ № 097898 від 01.08.2022, на місці розгляду справи про адміністративне правопорушення, позивач усвідомлював і знав про її винесення, а тому був обізнаний про можливі негативні наслідки за фактом винесення цієї постанови. Отже, суд апеляційної інстанції відхиляє покликання позивача, що він дізнався про існування оскаржуваної постанови лише 10 липня 2023 року у Рахівському РВ ДВС, оскільки ця обставина не впливає на початок перебігу строку звернення з розглядуваним позовом до суду, так як днем коли ОСОБА_1 дізнався про її винесення є 01.08.2022, тобто дата винесення постанови, яка приймалася за його участі. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права. За приписами статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Таким чином, особі гарантується право на звернення до суду. Водночас, як зазначив ЄСПЛ в ухвалі від 30 червня 2006 року щодо прийнятності заяви (справа «Каменівська проти України»), право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право на доступ до суду (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та має бути пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 29 липня 1998 року у справі «Герен проти Франції»(Guerin v. France), п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Водночас такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain), п. 45). Отже, за практикою ЄСПЛ, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. У пункті 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Суд визнав що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить з таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. Як зазначалося вище судом апеляційної інстанції, за загальним правилом поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Отже, за встановлених обставин цієї справи, у контексті наведених вище правових норм та практики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом зі значним пропуском установленого строку звернення до суду, при цьому звернення до суду з позовом напряму залежало від власного волевиявлення позивача, а тому наведені скаржником обставини не можна визнати поважними причинами пропуску цього строку, що унеможливлює його поновлення. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення позову без розгляду, оскільки про оскаржувану постанову ОСОБА_1 дізнався 01.08.2022, а з позовом до суду звернувся 18.07.2023, натомість позивач не навів об`єктивних підстав, які б унеможливили його звернення до суду в межах установленого строку звернення до суду у спірних правовідносинах. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду без змін. Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має. Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рахівського районного суду Закарпатської області від 24 серпня 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 305/1551/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Гінда судді Л. Я. Гудим В. В. Ніколін