Ухвала КЦС ВС № 369/7921/21

Ухвала 05 жовтня 2023 року м. Київ справа № 369/7921/21 провадження № 61-5293 сво 23 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Погрібного С. О., Фаловської І. М., Червинської М. Є., розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора, про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків нікчемного заповіту, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дасюка Віктора Володимировича, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року у складі судді Янченка А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Олійника В. І., Сушко Л. П., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області (далі - Білогородська СР), Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора (далі - Києво-Святошинська РДНК), про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків нікчемного заповіту. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є племінницею ОСОБА_3 , яка у жовтні 2020 року померла. Після її смерті була відкрита спадщина. У листопаді 2020 року вона звернулася до Києво-Святошинської РДНК із заявою про прийняття спадщини й дізналася про існування заповіту, складеного ОСОБА_3 у квітні 2009 року на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Заповіт був посвідчений секретарем Білогородської СР. ОСОБА_4 померла у квітні 2021 року. Тому на момент звернення до суду із даним позовом за заповітом наявні два спадкоємці - вона та ОСОБА_2 . Позивач уважала, що вищевказаний заповіт є нікчемним, оскільки в особи, яка посвідчувала заповіт, були відсутні на це повноваження. Крім того посилалася на невідповідність форми заповіту вимогам законодавства, у тому числі форми посвідчувального напису та повноважень посадових осіб. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд: - визнати нікчемним заповіт ОСОБА_3 , який посвідчений секретарем Білогородської СР Вовк Т. М. від 07 квітня 2009 року та зареєстрований у реєстрі за № 15; - застосувати наслідки нікчемного заповіту ОСОБА_3 , який посвідчений секретарем Білогородської СР Вовк Т. М. від 07 квітня 2009 року, зареєстрований у реєстрі за № 15, шляхом визнання за нею права на спадщину померлої ОСОБА_3 , як за спадкоємцем за законом. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та змісту, зокрема: він складений у письмовій формі, підписаний власноручно заповідачем, посвідчений відповідальною посадовою особою органу місцевого самоврядування - секретарем сільської ради, яка уповноважена на вчинення нотаріальних дій, що не дає підстав зробити висновок про його нікчемність. Суд першої інстанції відхилив посилання позивача про те, що у заповіті не вказано місце народження заповідача та заповіт складений неуповноваженою на те особою, оскільки вважав, що дані факти не є правовою підставою для визнання заповіту нікчемним. Текст оспорюваного заповіту виготовлений секретарем сільської ради, повноваження якого підтверджуються наявною в матеріалах справи копією рішення Білогородської СР «Про обрання секретаря сільської ради» від 11 квітня 2006 року № 4, у приміщенні самої сільської ради, на робочому місці секретаря, після того, як вона з`ясувала волевиявлення заповідача, підготувала проєкт документа, внесла у відповідний реєстр тощо. Районний суд застосував відповідні норми ЦК України, надав оцінку спадковій справі № 521/2020 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , урахував судову практику Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18) та Верховного Суду (у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц, провадження № 61-11896св18; від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц, провадження № 61-5800зпв18; від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, провадження № 61-34764св18). При цьому, пославшись на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2019 року у справі № 522/904/16-ц (провадження № 61-47434св18) та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 725/2412/15-ц (провадження № 61-21521св18), суд першої інстанції вказав про те, що обраний позивачем спосіб судового захисту порушеного права є неефективним. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дасюка В. В., залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав вважати оспорюваний заповіт нікчемним, оскільки обставини, на які позивач посилалася в обґрунтування нікчемності заповіту, спростовані під час розгляду справи. Суд апеляційної інстанції застосував відповідні норми ЦК України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і вказав, що оспорюваний заповіт посвідчено секретарем Білогородської СР, заповіт відповідає вимогам законодавства щодо його форми. Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав належної правової оцінки листу Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) від 01 червня 2021 року, в якому зазначено, що на території села Білогородка Києво-Святошинського району Київської області функціонувала Перша київська обласна державна нотаріальна контора, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження того, що саме у квітні 2009 року нотаріусами вказаної державної нотаріальної контори вчинялися нотаріальні дії на території села Білогородка Києво-Святошинського району Київської області. Короткий зміст вимог касаційної скарги У квітні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дасюка В. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вищевказані судові рішення, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування інших норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання. У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2023 року справу призначено до розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті вирішення спору, не врахували правові позиції Верховного Суду у даній категорії справ. У спірних правовідносинах заповіт складено особою, яка не мала на це права, він складений з порушенням його форми та посвідчення , а тому є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України). Секретар виконавчого комітету Білогородської СР Вовк Т. М. вчиняла нотаріальні дії відповідно до розподілу обов`язків між штатними працівниками виконавчого комітету сільської ради. Проте, рішення виконавчого комітету Білогородської СР про уповноваження секретаря сільської ради Вовк Т. М. на вчинення нотаріальних дій відсутні. У цій частині посилається на правові висновки Верховного Суду у складі колегій суддів різних судових палат, викладені у постановах: від 24 жовтня 2018 року у справі № 673/416/16-ц (провадження № 61-24156св18), від 12 червня 2019 року у справі № 607/15112/17 (провадження № 61-46960св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 683/3061/18 (провадження № 61-18936св19), від 28 вересня 2022 року у справі № 147/1062/21 (провадження № 61-6536св22) та інші, в яких, разом із іншим, зазначено, що повноваження посадової особи органу місцевого самоврядування на вчинення нотаріальних дій підтверджуються саме рішенням виконавчого комітету відповідної ради. Крім того, у заповіті відсутня інформація щодо місця народження заповідача, що є порушенням вимог законодавства щодо форми заповіту та також указує на його нікчемність. При цьому правовий висновок Верховного Суду з указаного питання відсутній. Суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, зокрема лист Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) від 01 червня 2021 року, порушили принцип змагальності сторін. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов. Фактичні обставини справи, встановлені судами ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 105, т. 1). ОСОБА_1 є племінницею ОСОБА_3 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження ОСОБА_3 № НОМЕР_2 , ОСОБА_6 № НОМЕР_3 та ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 (а. с. 10, 12, 13, т. 1). Рішенням Білогородської СР від 11 квітня 2006 року № 4 Вовк Т. М. обрано секретарем Білогородської СР (а. с. 75, т. 1). 07 квітня 2009 року ОСОБА_3 було складено заповіт на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а. с. 17, 106, т. 1). Заповіт посвідчений секретарем Білогородської СР Вовк Т. М., зареєстровано в реєстрі за №

15. Згідно з листом Білогородської СР від 27 травня 2021 року № 893/02, секретар виконавчого комітету Білогородської СР Вовк Т. М. вчиняла нотаріальні дії відповідно до розподілу обов`язків між штатними працівниками виконавчого комітету сільської ради (а. с. 23, т. 1). Відповідно до пункту 7 розподілу обов`язків між штатними працівниками виконавчого комітету Білогородської СР секретар виконавчого комітету здійснює всі нотаріальні справи (а. с. 24, т. 1). У листі Білогородської СР від 26 серпня 2021 року № 1434/02-26 зазначено, що наказом Міністерства юстиції від 23 лютого 1997 року № 12/5 було створено Першу київську обласну державну нотаріальну контору, яка станом на 2009 рік знаходилася у приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області за адресою: вулиця Мельниченка, 1, місто Київ. Відповідно до наказу Головного управління юстиції у Київській області від 21 січня 2010 року № 17/5 із 22 січня 2010 року до 25 липня 2011 року вказана державна нотаріальна контора розміщувалася у приміщенні Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори (вулиця Богдана Хмельницького, 113, місто Боярка, Києво-Святошинський район, Київська область). Крім того, з архівної інформації вбачається, що з 26 липня 2011 року до ліквідації (16 березня 2018 року) Перша київська обласна державна нотаріальна контора знаходилася за адресою: вулиця Леніна, 33, село Білогородка, Києво-Святошинський район, Київська область (а. с. 76, т. 1).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована необхідністю відступлення від висновків колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 303/5126/18 (провадження № 61-22263св19), та колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 17 листопада 2021 року у справі № 680/289/18 (провадження № 61-5837св21), у яких зазначено про наявність у посадових осіб повноважень посвідчувати спірний заповіт та, відповідно, про чинність заповітів, незважаючи на те, що виконавчі комітети рад не приймали рішень про покладення на таких посадових осіб цих органів функцій щодо вчинення нотаріальних дій. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду враховує, що у справі, яка переглядається, спір виник між сторонами з приводу визнання заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним у зв`язку з відсутністю у секретаря сільської ради повноважень на вчинення нотаріальних дій. Усталеним у судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Якщо у правочині не вказано місце його вчинення, то: місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони; місце вчинення дво- або багатостороннього правочину встановлюється відповідно до статті 647 цього Кодексу (стаття 211 ЦК України). У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на момент посвідчення оспорюваного заповіту) у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії, як посвідчення заповітів. Подібна за змістом норма закріплена у пункті 1 Розділу І Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (у редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту) (далі - Інструкція № 22/5), згідно з яким у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, визначено одним із делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Пунктом 2 Розділу І вищевказаної Інструкції № 22/5 передбачено, що нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій. У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорюваний заповіт посвідчено секретарем Білогородської СР Вовк Т. М., зареєстровано у реєстрі за № 15, яка вчиняла нотаріальні дії відповідно до розподілу обов`язків між штатними працівниками виконкому сільської ради. Відповідно до пункту 7 розподілу обов`язків між штатними працівниками виконавчого комітету Білогородської СР секретар виконкому здійснює всі нотаріальні справи. Перевіривши зміст заповіту, складеного ОСОБА_3 07 квітня 2009 року, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заповіт було складено відповідно до норм законодавства, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. При цьому судами не встановлено відсутності у секретаря Білогородської СР Вовк Т. М. на момент посвідчення заповіту відповідних повноважень на вчинення цих дій. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив про те, що покладення вищезазначених обов`язків на посадову особу органу місцевого самоврядування повинно фіксуватися рішенням виконавчого комітету відповідної ради. У справі, яка переглядається, не доведено, що секретар Білогородської СР Вовк Т. М. у передбаченому законодавством порядку була уповноважена на вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчувати заповіт 07 квітня 2009 року. Разом із цим, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав про те, що судова практика Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду при вирішенні подібних справ є різною й вона потребує узгодження. Зокрема, у постанові від 12 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 607/15112/17-ц (провадження № 61-46960св18) дійшов висновку, що виключно виконавчий комітет сільської ради мав повноваження покласти на посадову особу цього органу місцевого самоврядування функції щодо вчинення нотаріальних дій, зокрема, посвідчення заповітів. Тому у цій справі суди обґрунтовано вважали, що секретар сільської ради, посвідчуючи спірний заповіт на підставі відповідного розпорядження сільського голови, не мала на це повноважень, а отже, оспорюваний заповіт є нікчемним у силу вимог частини першої статті 1257 ЦК України. У постанові від 09 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 683/3061/18 (провадження № 61-18936св19) погодився з висновками судів попередніх інстанцій про нікчемність заповіту в силу частини першої статті 1257 ЦК України, оскільки виконавчим комітетом сільської ради не було прийнято рішення щодо надання повноважень секретарю виконавчого комітету на вчинення нотаріальних дій. У постанові від 11 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 323/3359/17 (провадження № 61-15028св19) також погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у секретаря сільської ради повноваження на посвідчення оспорюваного заповіту, оскільки у протоколах засідань сесій та виконавчого комітету сільської ради відсутні відомості про покладення на посадових осіб ради обов`язків посвідчувати нотаріальні дії. При цьому вказано, що наявність у посадовій інструкції секретаря сільської ради повноважень забезпечувати виконання нотаріальних дій не є самостійною підставою для вчинення таких дій, оскільки покладення зазначених обов`язків на посадову особу органу місцевого самоврядування повинно фіксуватися у протоколах засідань сесій та виконавчого комітету відповідної ради. У постанові від 26 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 647/2133/19 (провадження № 61-12081св20) зазначив, що учасниками справи не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що секретар сільської ради у передбаченому законодавством порядку була уповноважена на вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчувати оспорюваний заповіт, тому вказаний правочин у встановленому порядку не посвідчений. Тобто заповіт складено з порушенням вимог щодо його посвідчення і він є нікчемним у силу частини першої статті 1257 ЦК України. У постанові від 08 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 517/129/20 (провадження № 61-8933св22) погодився з судами попередніх інстанцій про те, що секретар сільської ради не мала повноважень посвідчувати заповіт, оскільки орган місцевого самоврядування не приймав відповідних рішень про покладення на зазначену посадову особу цього органу функцій щодо вчинення нотаріальних дій, тому такий заповіт є нікчемним у силу вимог частини першої статті 1257 ЦК України. Разом із тим, вимоги позивача у цій справі про встановлення нікчемності заповіту не могли бути задоволені, оскільки позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту, застосування якого не призводить до реального поновлення його порушених прав. Проте, у постанові від 25 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 303/5126/18 (провадження № 61-22263св19) зазначив, що вчинення нотаріальних дій посадовою особою виконавчого комітету сільської ради, якою, у тому числі є його секретар, у випадку відсутності у населеному пункті нотаріуса, є здійсненням відповідним органом місцевого самоврядування (від імені якої діє її посадова особа) делегованих повноважень, наданих їм в силу прямої норми закону. Неподання стороною належних доказів на підтвердження неприйняття відповідного рішення виконавчим комітетом сільської ради не може беззаперечно свідчити про відсутність такого рішення, а, натомість, вказує на недоведеність позовних вимог, про що було вмотивовано зазначено місцевим судом у цій справі, в якій позивачем не доведено існування таких обставин, які б свідчили про нікчемність заповіту на противагу дійсного волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження своїм майном. Тобто Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що секретар сільської ради мав повноваження на вчинення нотаріальних дій на підставі пункту 2 Розділу І Інструкції № 22/5, навіть за умови відсутності рішення виконавчого комітету відповідної ради про покладення на нього вчинення цих дій. Крім того, на відміну від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 647/2133/19 (провадження № 61-12081св20), у цій справі колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що обов`язок доведення факту неприйняття відповідного рішення виконавчим комітетом сільської ради лежить саме на позивачеві. У постанові від 17 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 680/289/18 (провадження № 61-5837св21) дійшов висновку, що секретар сільської ради мав право вчиняти нотаріальні дії, так як її обрано на посаду із здійсненням повноважень секретаря виконавчого комітету ради на підставі рішення сільської ради й таке право закріплено положеннями її посадової інструкції. Тобто у цій справі заповіт посвідчено належною посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка мала на те повноваження відповідно до статті 1251 ЦК України, статті 37 Закону України «Про нотаріат», статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». За встановлених судами у цій справі обставин, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном відповідав вимогам закону. При цьому вказано, що апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позову через неналежний спосіб судового захисту своїх прав, проте помилково встановив у своїй постанові нікчемність заповіту, оскільки він відповідає вимогам щодо його форми та посвідчення. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зазначив, що вищевказане свідчить про існування різного підходу між судовими колегіями різних судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду до розуміння та тлумачення норм права при вирішенні вказаного питання. Також різним є підхід щодо питання на кому зі сторін лежить обов`язок доведення факту наявності чи відсутності рішення виконавчого комітету відповідної ради про покладення на посадову особу вчинення нотаріальних дій. Тобто відсутній однозначний висновок щодо правових наслідків наявності/відсутності у секретаря сільської ради (виконавчого комітету сільської ради) повноважень на вчинення нотаріальних дій на підставі пункту 2 Розділу І Інструкції № 22/5 за умови відсутності рішення відповідного органу про покладення на нього вчинення цих дій та щодо розподілу тягаря доказування цього факту між сторонами. У частині другій статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому. Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень. З урахуванням наведеного, справа підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. З огляду на вказане справа розглядатиметься Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні). Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора, про визнання заповіту нікчемним та застосування наслідків нікчемного заповіту, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дасюка Віктора Володимировича, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року. Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: А. І. Грушицький Б. І. Гулько В. І. Крат С. О. Погрібний І. М. Фаловська М. Є. Червинська