Постанова Дніпровський апеляційний суд № 181/904/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7214/23 Справа № 181/904/23 Суддя у 1-й інстанції - Літвінова Л.Ф. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 вересня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючої - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу Донецького державного університету внутрішніх справ на ухвалу Межівського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2023 року про відмову у відкритті провадження по цивільній справі за позовом Донецького державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 , третя особа: Головне управління Національної поліції в Луганській області про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, ВСТАНОВИЛА: У червні 2023 року Донецький державний університет внутрішніх справ звернувся до суду із вищевказаним позовом (а.с. 2-4). Ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2023 року у відкритті провадження за позовною заявою Донецького державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 , третя особа: ГУНП в Луганській області про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, відмовлено. Роз`яснено позивачу, що розгляд таких справ відноситься до юрисдикції адміністративних судів (а.с. 11-13). Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, Донецький державний університет внутрішніх справ подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с. 16-19). Інші учасники процесу не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін, з огляду на таке. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що справи про відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть після її звільнення, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Закону України Про міжнародне приватне право, законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України). Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Таким чином, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Разом з тим за приписами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір це спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України). Згідно з п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (поліція) це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Відповідно до ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію» особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Враховуючи викладене, обгрунтованими є висновки суду про те, що на курсантів вищих навчальних закладів МВС України поширювалися права та обов`язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників поліції. Служба відповідача є публічною, у зв`язку із чим справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Отже, спори між учасниками цих правовідносин є публічно-правовими та їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. Спори, пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №14-31цс19 викладала висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, а саме, що справи про відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Аналогічний висновок зроблено у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №804/285/16 (провадження № 11-669апп18), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року у справі №461/5577/15-ц (провадження № 14-18цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі №820/576/15 (провадження №11-750апп18) та інших, що свідчить про усталену практику розгляду вказаної категорії спорів. У постанові від 19 лютого 2020 року у справі №676/1756/18 (провадження № 61-49080св18) Верховний Суд також дійшов висновку, що справи про відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження по справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Посилання апелянта на висновки віикладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 14.03.2018 року у справі №461/5577/15-ц колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №804/285/16, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року у справі №461/5577/15-ц. Доводи про те, що предметом спору є захист порушених прав, що виникають із цивільного договору про здобуття освіти, а тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства колегією суддів не беруться до уваги, оскільки спростовуються вищевикладеними нормами права та висновками Верховного суду. Більше того, колегія суддів зауважує, що укладений між сторонами договір лише визначає порядок та строки повернення коштів і не змінює природу правовідносин щодо цих коштів. Посилання апелянта на висновки викладені у судових рішеннях Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.03.2023 року справа №212/182/23 та Комунарського районного суду м.Запоріжжя у справі №333/2796/23, колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідно до ст. 263 ЦПК України враховує висновки Верховного суду. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що між сторонами виник спір стосовно публічної служби відповідача, а тому спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав відмовити у відкритті провадження по справі, а також не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін як такої, що є законною та обґрунтованою. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Донецького державного університету внутрішніх справ залишити без задоволення. Ухвалу Межівського районного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2023 року про відмову у відкритті провадження залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова