Постанова Харківський апеляційний суд № 643/310/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2020 року м. Харків справа № 643/310/20 провадження № 22-ц/818/2753/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Хорошевського О.М. суддів Бурлака І.В., Яцини В.Б. за участю секретаря Пузікової Ю.С. Учасники справи: позивач - Національна академія внутрішніх справ відповідач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу заапеляційною скаргою представника Національної академії внутрішніх справ Джиби Валерія Володимировича на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 14 лютого 2020 року,постановлену суддею Крівцовим Д.А., у справі за позовною заявою Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, УСТАНОВИВ: У січні 2020 року Національна академія внутрішніх справ в особі свого представника звернулась до суду з позовом в якому просила стягнути з відповідача на свою користь вартість витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, у розмірі 54451,65 грн. В обгрунтування позовних вимог зазначено, що наказом ректора Національної академії внутрішніх справ від 08.08.2013 року № 004 о/с відповідача ОСОБА_1 з 28.08.2013 року зараховано курсантом першого курсу факультету підготовки фахівців для спеціальних підрозділів Національної академії внутрішніх справ (надалі - НАВС), присвоївши спеціальне звання рядовий міліції та затвердивши на період навчання легендоване прізвище - ОСОБА_2 . Відповідач навчався за рахунок коштів державного бюджету і зобов`язався після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу, а у разі відмови від подальшого проходження служби протягом перших трьох років після закінчення навчання - відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі. Наказом від 06.11.2015 року № 192 о/с відповідача було звільнено з ОВС з продовженням навчання в НАВС у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, а наказом НАВС від 11.11.2015 року № 202 о/с відповідача з 07.11.2015 року призначено на посаду курсанта 3-го курсу з присвоєнням спеціального звання рядового поліції. З 28.08.2013 року по 03.03.2017 року відповідно до умов Договору відповідач у період навчання перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом із наданням комунальних послуг. Відповідно до наказу НАВС від 03.03.2017 року № 278 відповідачу присуджено ступінь вищої освіти бакалавра за напрямом підготовки «Правознавство» та видано документ про вищу освіту. Після здобуття вищої освіти та у зв`язку із закінченням терміну навчання, відповідно до умов Договору наказом НАВС від 03.03.2017 року № 39 о/с відповідача відраховано з числа курсантів та відряджено для подальшого проходження служби з 04.03.2017 року в розпорядження ГУНП в Харківській області. 08.08.2018 року на адресу НАВС надійшла інформація про те, що наказом ГУНП в Харківській області від 03.07.2018 року № 0026 о/с відповідача звільнено зі служби в Національній поліції на підставі поданого ним рапорту за власним бажанням, тобто у порушення умов Договору відповідач з власної ініціативи звільнився зі служби в Національній поліції до спливу встановленого Договором трирічного терміну перебування на службі після закінчення навчання. Відповідач навчався в НАВС з серпня 2013 року по березень 2017 року і вартість витрат, пов`язаних у триманням його у навчальному закладі, становить 54451,65 гр. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 14 лютого 2020 року у відкритті провадження у справі відмовлено з підстав передбачених п.1 ст. 1 ст. 186 ЦПК України. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції як необґрунтовану та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгліду. Скарга містить посилання на те, що судом першої інстанції зроблено висновок що спір виник з приводу проходження відповідачем публічної служби. Вважають, що спір виник з договірних правовідносин, а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відмовлячи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач є особою яка проходить публічну службу. Судова колегія з таким висновком погоджується, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Разом із цим за приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). За змістом статті 9 Закону України від 20 грудня 1990 року «Про міліцію», чинного на час виникнення спірних правовідносин, на курсантів, слухачів, ад`юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов`язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції. Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про міліцію» працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною. Згідно із статтею 18 Закону України «Про міліцію» підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Суд першої інстанції врахував, що на курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України поширюються права та обов`язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників міліції. Служба відповідача є публічною, у зв`язку із чим справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Отже, спори між учасниками цих правовідносин є публічно-правовими та їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. Такий правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18), від 04 вересня 2019 року у справі № 127/7858/18 (провадження № 14-373цс19), у яких зазначено, що спори, пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й з питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві в силу вимог статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Таким чином, враховуючи викладене, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі в порядку цивільного судочинства, врахував всіх фактичні обставини та особливості спору, пов`язаного зі звільненням з публічної служби, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали. Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389,390ЦПК України суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Національної академії внутрішніх справ Джиби Валерія Володимировичазалишити без задоволення. Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 14 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає. Головуючий О.М. Хорошевський Судді: І.В. Бурлака В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 04 грудня 2020 року.