Постанова 4804 № 243/3904/21

Єдиний унікальний номер 243/3904/21 Номер провадження 22-ц/804/1884/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 липня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Азевича В.Б., суддів: Кішкіної І.В., Мірута О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 243/3904/21 за позовом ОСОБА_1 до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на заочне рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 травня 2021 року (суддя Мірошниченко Л.Є., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Слов`янськ Донецької області, повне судове рішення складено 31 травня 2021 року),- В С Т А Н О В И В: В квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відшкодування шкоди. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він перебуває на обліку відповідача як отримувач пенсії за віком та як внутрішньо переміщена особа. З серпня 2018 року відповідачем припинено виплату пенсії. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року визнано протиправною бездіяльність Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати йому пенсії з 01 серпня 2018 року, та зобов`язано Слов`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату йому пенсії, починаючи з 01 серпня 2018 року. В той же час відповідачем добровільно не виконано рішення суду, на підставі виконавчого листа державним виконавцем відділу примусового виконання рішення управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області було відкрито виконавче провадження № 58630922. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/10159/18-а від 10 червня 2019 року, заява виконавчої служби про заміну способу та порядку виконання судового рішення, залишена без задоволення. Посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування на виплату недоплаченої пенсії позивачу є такими, що суперечать нормам міжнародного законодавства. Зазначив, що у зв`язку з тривалим невиконанням судового рішення від 14 листопада 2018 року у справі № 200/10159/18-а, відповідачем нанесені йому збитки у розмірі недоотриманої пенсії та збитки у розмірі недоотриманої компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати. З огляду на вищевикладене позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з Державного бюджету України з єдиного казначейського рахунку на свою користь збитки, завдані Слов`янським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, у розмірі 48 215,25 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано Слов`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №

159. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.06.2019 року апеляційну скаргу представника позивача на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року у справі № 200/13927/19-а задоволено. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року у справі № 200/13927/19-а - скасовано. Провадження у справі закрито, оскільки справу не належало розглядати за правилами адміністративного судочинства. У зв`язку з вищевикладеним просив суд стягнути зі Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області за рахунок бюджетних асигнувань шкоду, заподіяну ОСОБА_1 , у розмірі 69 937,61 грн, яка складається з: 45 612,68 грн борг з основної суми; 4 324,93 грн борг з суми компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»; 20 000,00 грн моральна шкода. Заочним рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто зі Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 у розмірі 4 324,93 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в дохід держави судовий збір у розмірі 454,00 грн. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення суми боргу з основної пенсії та відшкодування моральної шкоди відмовлено у зв`язку з відсутністю підстав. ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на вказане судове рішення подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав юридичної оцінки доводам (фактам) позивача та наявним у справі доказам (листам ПФУ, судовому рішенню, яке вступило в законну силу, закінченому виконавчому провадженню, імперативним вимогам діючого законодавства України, на які посилався позивач, не застосував правові висновки ЄСПЛ та Верховного Суду, не навів, чому відхиляє, як докази, так і не застосовує правові висновки). Крім того, скаржник звертає увагу суду, що стягнення шкоди з Держави повинно проводитися з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, а не відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Позивач не просить виконати судове рішення, а заявляє позовні вимоги про стягнення шкоди з Держави, яка нанесена позивачу органом державної влади. Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходив. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». В частині 1 статті 274 ЦПК України зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються, зокрема, малозначні справи. Крім того, згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, відповідно до паспорту серії НОМЕР_1 , що виданий Гірницьким РВ УМВС України в м. Макіївці, є пенсіонером за віком (посвідчення серії НОМЕР_2 ) та внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується відповідною довідкою від 10 липня 2017 року № 0000258743. Відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року по справі №200/10159/18-а визнано протиправною бездіяльність Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2018 року, та зобов`язано Слов`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01 серпня 2018 року. Рішення суду набуло законної сили. 15 березня 2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №58630922 за виконавчим листом №200/10159/18-а про зобов`язання Слов`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01 серпня 2018 року. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року по справі № 200/10159/18-а Слов`янським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було поновлено та нараховано виплату пенсії ОСОБА_1 . Борг з 01 серпня 2018 року по 28 лютого 2019 року у сумі 45 612,68 грн. нараховано, однак виплата буде проведена після її фінансування, що підтверджується листом Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за № 10328 від 28 травня 2019 року. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року у справі № 200/10159/18-а у задоволенні заяви головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Косаревої І.В. про заміну способу і порядку виконання судового рішення, відмовлено. 24 січня 2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 58630922 від 24 січня 2020 року, відкритого за виконавчим листом № 200/10159/18-а. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.08.2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано Слов`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №

159. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.06.2019 року апеляційну скаргу представника позивача на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року у справі № 200/13927/19-а задоволено. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року у справі № 200/13927/19-а - скасовано. Провадження у справі закрито. Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів в сумі 4 324,93 грн., посилаючись на частину другу статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», статтю 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 року та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №

159. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення боргу за пенсією в розмірі 45 612,68 грн, суд першої інстанції врахував, що на виконання рішення суду про зобов`язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії було відкрито виконавче провадження, відповідач здійснив нарахування пенсії у розмірі 45 612,68 грн за період з 01 серпня 2018 року по 28 лютого 2019 року, а тому стягнення на користь позивача збитків в зазначеній сумі є подвійною відповідальністю за одне й те ж зобов`язання, що відповідно до положень Конституції України є недопустимим. Суд першої інстанції також дійшов висновку про безпідставність позову в частині відшкодування моральної шкоди у зв`язку з недоведеністю вимог в цій частині. Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовий спір має також особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно із частинами першою та другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). ОСОБА_1 фактично пред`явлено позов саме про стягнення упущеної вигоди, у тому числі на підставі положень статті 1173 ЦК України, якими передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (стаття 19 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду України. Кошти Пенсійного фонду України відповідно до статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України. Відповідно до пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійному фонду України. Управління Пенсійного фонду України підпорядковуються Пенсійного фонду України та безпосередньо відповідним головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України. Основними завданнями управління Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 зазначеного Положення). Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 згаданого Положення управління Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. В даному випадку ОСОБА_1 заявив вимоги, які по суті є вимогами про стягнення невиплаченої суми пенсії з 01 серпня 2019 року. Відповідачем за цими вимогами є Пенсійний фонд України (його територіальний орган) суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто орган, уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) дійшла висновку, що спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин (пункт 7.27 постанови). Таким чином, між сторонами у справі, що переглядається апеляційним судом, виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу. За таких обставин, спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства (стаття 19 КАС України). Висновки про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку адміністративного судочинства викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18), від 03 липня 2019 року в справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19), 04 березня 2020 року в справі № 757/63985/16 (провадження № 14-556цс19) та постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 219/4071/19 (провадження № 61-760св20), 30 жовтня 2019 року в справі № 757/61718/17-ц (провадження № 61-15930св19), від 12 грудня 2019 року в справі № 263/10219/19 (провадження № 61-18591св19), від 23 вересня 2020 року в справі № 638/16516/17 (провадження № 61-22698св19). За подібних обставин (в порядку цивільного судочинства заявлені вимоги про стягнення недоотриманої суми пенсії та моральної шкоди) Велика Палата Верховного Суду постановою від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення недоплаченої суми пенсії скасовані, провадження у справі в цій частині закрито. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Так, предметом спору в даній справі також є протиправна, на думку позивача, відмова відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати позивачу пенсії. Отже, існує спір щодо захисту прав та інтересів позивача у зв`язку з невиконанням зі сторони суб`єкта владних повноважень своїх публічно-владних управлінських функцій. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159). Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Тобто, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ прямо передбачено, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема, пенсії. Із наведеного випливає, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 55 Закону № 2262-XII, статті 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення. Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Отже, спір, що виник у справі між позивачем та органом Пенсійного фонду України, як органом виконавчої влади, який у спірних правовідносинах безпосередньо реалізує надані законодавством владні управлінські функції, про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону № 2050-ІІІ, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Саме такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 759/9631/17. Таким чином, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 4 324,93 грн, оскільки вказаний спір також належить до юрисдикції адміністративних судів. Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходить з того, що за правилами частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Аналіз положень частини п`ятої статті 21 КАС України та частини першої статті 19 КАС України у їх поєднанні дозволяє зробити висновок, що юрисдикція спору про відшкодування моральної шкоди із суб`єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв`язку з тим, чи пред`явлено позов про стягнення моральної шкоди в одному провадженні з вимогою про вирішення публічно-правового спору. У випадку пред`явлення позову про відшкодування шкоди, у тому числі моральної, в іншому судовому провадженні такий спір підлягає розгляду за правилами цивільної або господарської юрисдикції, за виключенням випадку, якщо можливість об`єднання спорів у одне провадження в адміністративній юрисдикції не втрачена. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (пункт 7.62 постанови). У пункті 7.70 цієї постанови Велика Палата звернула увагу на те, що у цій справі позов про відшкодування моральної шкоди пред`явлено в одному провадженні з позовними вимогами про стягнення грошових коштів за акцесорним публічно-правовим зобов`язанням. А тому такі позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. У разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З огляду на те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, відповідно до статті 377 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. За частиною 1 статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Керуючись статтями 255, 256, 368, 374, 377, 382-384 ЦПК України, Донецький апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково. Заочне рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 травня 2021 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди (стягнення недоплаченої суми пенсії, компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати та відшкодування моральної шкоди), закрити. Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Роз`яснити ОСОБА_1 про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним постанови звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Судді: В.Б. Азевич І.В. Кішкіна О.А. Мірута