Постанова 4822 № 718/1702/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 січня 2023 року м. Чернівці Справа № 718/1702/22 Провадження №22-ц/822/40/23 Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Литвинюк І. М., суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б., секретар Скрипка С.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 25 листопада 2022 року, головуючий у І-й інстанції Мінів О.І., ВСТАНОВИВ: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі ГУ ПФУ в Черніецькій області) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що Чернівецьким окружним адміністративним судом 30 листопада 2021 року ухвалено рішення у справі №600/2363-21а, яке залишено без змін Сьомим апеляційним адміністративним судом 15 лютого 2022, яким визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернівецькій області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до стажу, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, періоду роботи з 03.12.1981р. по 16.03.1989 р. у ЗАТ «Чернівецький машинобудівний завод» та зобов`язано відповідача зарахувати ОСОБА_1 вказаний стаж до пільгового стажу за Списком №2 з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині цього рішення. Вказувала на те, що у зв`язку із наявністю цього рішення, призначення та виплата їй пенсії відбулася з дня повторної заяви про призначення їй пенсії з 23 квітня 2021 року, а не з дня первісного звернення до відповідача із вказаною заявою 06.12.2018 року. Вищезазначеними неправомірними діями ГУ ПФУ в Чернівецькій області ОСОБА_1 призвело до заподіяння матеріальної шкоди у вигляді не призначення і не виплати їй щомісячної пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 за період з 06.12.2018р. по 23.04.2021р., яку вона оцінює, виходячи з мінімального розміру пенсії, на загальну суму 45 000 грн. Зазначала, що від 06 грудня 2018 року (з дня первинного її звернення за призначенням пенсії) до квітня 2022 року (після призначення їй пенсії) спливло 3 роки 4 місяці, які затягнули призначення та виплату пенсії на пільгових умовах, що призвело до завдання їй моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях її та членів її сім`ї, які вона зазнала з грудня 2018 року впродовж 3,5 років. Просила стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду в розмірі 45 000 грн та моральну шкоду в розмірі 75 000 грн. Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 25 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. На вказане рішення суду відповідач ГУ ПФУ в Чернівецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права, а також не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. ОСОБА_1 у своєму адміністративному позові не порушувала питання щодо поновлення пропущеного процесуального строку на оскарження протиправності дій ГУ ПФУ в Чернівецькій області, які на її думку викладені у листі №182/02-14 від 14 лютого 2019 року. Доказів реальної можливості отримувати вказаний дохід позивачем не надано, що вказує на наявність лише теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу та не може бути підставою для його стягнення. Матеріали даної справи не містять належних доказів отримання позивачем моральних страждань, що негативно вплинули б на його здоров`я або завдали душевних та моральних страждань, в тому числі втрати нормальних життєвих зав`язків, зниження його авторитету серед колег та друзів, приниження честі та гідності, ділової репутації, або порушили її права та охоронювані законом інтереси. На апеляційну скаргу відзив не надходив. Крім того, на вказане рішення суду позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду частково скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушенням норм матеріального права. Зазначає, що пред`явлена нею вимога про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді не призначення їй відповідачем пенсії з 06 грудня 2018 року по 22 квітня 2021 року є доведеною, оскільки вони не спростовані відповідачем у вигляді відсутності її права на призначення позивачу пенсії з дня первісного звернення 06 грудня 2018 року. Несвоєчасним призначенням пенсії, яке тривало 40 місяців, їй заподіяно втрати майнового та немайнового характеру у виді неодержання пенсії з 06 грудня 2018 року до 23 квітня 2021 року (впродовж 28 місяців), душевних страждань, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації її життя, а тому вважає, що їй завдано моральну шкоду, які вона оцінює в 75 000 грн. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги ГУ ПФУ в Чернівецькій області та ОСОБА_1 слід задовольнити частково, з огляду на наступне. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що несвоєчасним призначенням пенсії позивачу завдано втрат немайнового характеру у виді душевних страждань, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності. Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, суд визначив розмір компенсації моральної шкоди в сумі 5 000 грн. Однак колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернівецькій області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до стажу, який дає право призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, періоду роботи з 03 грудня 1981 року по 16 березня 1989 року у ЗАТ «Чернівецький машинобудівний завод». Зобов`язано ГУ ПФУ в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, який дає право призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, періоду роботи з 03 грудня 1981 року по 16 березня 1989 року у ЗАТ «Чернівецький машинобудівний завод» та повторно розглянути заяви ОСОБА_1 щодо призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року №1058-ІV з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині цього рішення. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Чернівецькій області судові витрати у вигляді сплаченого згідно з квитанцією №0.0.2142742022 від 28 травня 2021 року у розмірі 454,00 грн. (а.с.6-10) Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року залишено без змін (а.с.11-14) 06 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до ГУ ПФУ в Чернівецькій області щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яке письмово 14 лютого 2019 року повідомило ОСОБА_1 про відмову у призначенні такої пенсії, мотивуючи відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу, оскільки рішенням комісії від 26 грудня 2018 року №79 відмовлено їй у зарахуванні до пільгового стажу періоду роботи з 03 грудня 1981 року по 16 березня 1989 року, оскільки посади учня машиніста крана метизної дільниці, машиніста електромостового крана на метизній дільниці не передбачені Списками №1 та №2 (а.с.15-16) Окрім цього вказано, що згідно з наданими позивачем документами його страховий стаж становить 21 рік 5 місяців 2 дні згідно з розрахунком, доданим до листа. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 19 ЦПК України визначено, що у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Статтею 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовий спір має також особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Отже, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно із частинами першою та другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). ОСОБА_1 фактично пред`явлено позов про стягнення упущеної вигоди, у тому числі на підставі положень статті 1173 ЦК України, якими передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (стаття 19 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду України. Кошти Пенсійного фонду України відповідно до статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України. Відповідно до пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійному фонду України. Управління Пенсійного фонду України підпорядковуються Пенсійного фонду України та безпосередньо відповідним головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України. Основними завданнями управління Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 зазначеного Положення). Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 згаданого Положення управління Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. ОСОБА_1 заявила вимоги, які є по суті вимогами про стягнення ненарахованої й недоплаченої суми пенсії за період з 06 грудня 2018 року до 22 квітня 2021 року. Відповідачем за цими вимогами є Пенсійний фонд України (його територіальний орган) - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто орган, уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу. Отже, позивачем заявлена до стягнення сума не отриманої пенсії, і ця сума не є упущеною вигодою, унаслідок чого положення статей 22, 1173 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. З огляду на викладене, між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу. Спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства (стаття 19 КАС України). Висновки про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку адміністративного судочинства викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18), від 03 липня 2019 року в справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19), 04 березня 2020 року в справі № 757/63985/16 (провадження № 14-556цс19) та постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 757/61718/17-ц (провадження № 61-15930св19), від 12 грудня 2019 року в справі № 263/10219/19 (провадження № 61-18591св19), від 23 вересня 2020 року в справі № 638/16516/17 (провадження № 61-22698св19), від 17 лютого 2021 року в справі № 757/56645/18 (провадження № 61-18571св20), від 26 травня 2021 року у справі № 219/4071/19 (провадження № 61-760св20). Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, відповідно до статті 377 ЦПК України, судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 750/3192/14 (провадження № 14-439цс19) вказано, що «зміни до ЦПК України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі». Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 08 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства». Оскільки колегія суддів вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, то відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України (у редакції Закону № 460-IX) роз`яснює позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови вона може звернутися до Чернівецького апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Керуючись статтями 255, 256, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 25 листопада 2022 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди закрити. Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за її позовом віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.М. Литвинюк Судді: І.Н. Лисак І.Б. Перепелюк