Постанова 4818 № 638/7257/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2025 року м. Харків справа № 638/7257/25 провадження № 22-ц/818/3511/25 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Мальованого Ю.М., Яцини В.Б., за участю секретаря Львової С.А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Головне управління Державної казначейської служби у Харківській області, треті особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 08 травня 2025 року в складі судді Заварза Т.В. в с т а н о в и в: У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби у Харківській області, треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, про стягнення безпідставно отриманих коштів, в якому просив стягнути з Головного управління Державної казначейської служби у Харківській області на користь ОСОБА_1 суму безпідставно отриманих коштів в розмірі 17 000,00 грн. Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 08 травня 2025 року у відкритті провадження у справі відмовлено, роз`яснено позивачу, що розгляд даної справи належить до юрисдикції адміністративних судів. На вказану ухвалу судді Рудаченко С.В. через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, стягнути судові витрати за правничу допомогу. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом необґрунтовано вирішено, що він має можливість звернутися згідно Порядку № 787 або оскаржує відмову органу владних повноважень, на підставі чого, хибно виснувано про наявність публічно-правових відносин. Судом необґрунтовано та незаконно вирішено, що спір в даній справі не є майновою шкодою, спричиненою органом влади при здійсненні ним своїх повноважень, а неповернення грошових коштів не є їх безпідставним утриманням. Зазначив, що він не оскаржує рішення/дії суб`єкту владних повноважень та не має можливості скористатися адміністративним порядком відновлення свого права в силу існування прогалини в законодавстві. В силу приватно-правової кваліфікації неповернутих грошових коштів, справа має вирішуватись в порядку ст. 1212 ЦК України. Від так, судом незаконно та необґрунтовано відхилено цивільну природу поточного спору, та незаконно направлено позивача до адміністративного судочинства. 13 червня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» Головне управління Державної казначейської служби у Харківській області подало до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що Головне управління не порушувала прав позивача та діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому, позивач помилково визначив Головне управління у якості єдиного відповідача у справі. Отже належним відповідачем у цій справі є Держава в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 . 13 червня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_1 через свого представника подав додаткові пояснення у справі, в яких посилався на те, що питання належності чи неналежності поточного відповідача не є предметом апеляційного оскарження та предметом доказування. Держава Україна в особі ТЦК та СП не може бути належним відповідачем у вказаній справі з причин, зазначених вище, а саме - в силу того, що позов заявлено на підставі незаконного утримання коштів в Державному бюджеті, а не з підстав незаконності дій ІНФОРМАЦІЯ_3 . Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, ухвалу судді скасувати. Ухвала судді суду першої інстанції мотивована тим, що з огляду на предмет, характер спору та фактичний суб`єктний склад сторін, спір у цій справі є адміністративним, у зв`язку із чим справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби у Харківській області, треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, про стягнення безпідставно отриманих коштів, в якому просив стягнути з Головного управління Державної казначейської служби у Харківській області на користь ОСОБА_1 суму безпідставно отриманих коштів в розмірі 17 000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що постановою № 71 від 17 лютого 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 він притягнений до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП, за якою йому необхідно було сплатити штраф в розмірі 17 000,00 грн, який він сплатив у цей же день. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 17 березня 2025 року у справі № 537/1176/25, адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення задоволено частково, визнано протиправною та скасовано постанову №17 від 17.02.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210 КУпАП та закрито провадження у справі; в решті вимог позовної заяви відмовлено. З огляду на те, що суд у справі № 537/1176/25 скасував постанову про застосування штрафу, позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму цього штрафу, перераховану до Державного бюджету України. Статтею 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Статтею 19 ЦПК України визначено, що у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовий спір має також особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (стаття 19 ЦПК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (провадження № 12-36гс22) зазначено, що позивач обґрунтував вимогу про стягнення суми сплаченого ним адміністративно-господарського штрафу тим, що суд в адміністративній справі скасував постанову про застосування цього штрафу. Суди першої й апеляційної інстанцій задовольнили позов на підставі статті 1212 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду вважає висновок про задоволення позову по суті правильним. Сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 ЦК України). Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України). Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративного штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій (частина друга статті 45 БК України у редакції, чинній на час звернення до суду). Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (абзаци перший і п`ятий пункту 5 розділу І Порядку № 787 у редакції, чинній на час звернення до суду). У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 ЦК України).Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 ЦК України). Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 ЦК України). Матеріали справи свідчать про те, що 17 лютого 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 застосував до позивача адміністративний штраф у сумі 17 000,00 грн згідно з постановою про застосування штрафу. 17 лютого 2025 року позивач сплатив цей штраф у повному обсязі. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 17 березня 2025 року у справі № 537/1176/25, зокрема, визнано протиправною та скасовано постанову №17 від 17.02.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210 КУпАП та закрито провадження у справі. У постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (провадження № 12-36гс22)Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що оскільки на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу, тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала. Порядок № 787 застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважала, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див., наприклад, постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)). За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе. Відтак, цей спір безпосередньо не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства. Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, тому цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Таким чином суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що справа, яка переглядається, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що не відповідає правилам про підвідомчість спорів судам. Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у відкриття провадження у справі з підстав, визначених пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України. Виходячи з того, що ухвалу суду постановлено з порушенням норм процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, судова колегія вважає за необхідне відповідно до статті 379 ЦПК України апеляційну скаргу - задовольнити, ухвалу судді - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Оскільки наразі вирішується лише процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, тому підстав для розподілу судового збору за розгляд справи апеляційним судом не вбачається. Керуючись ст.ст.367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , - задовольнити частково. Ухвалу судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 08 травня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді Ю.М. Мальований В.Б. Яцина