Постанова 4813 № 947/20424/22

Номер провадження: 22-ц/813/5798/23 Справа № 947/20424/22 Головуючий у першій інстанції Коваленко О.Б. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.10.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Назарової М.В (судді-доповідача)., Кострицького В.В., Лозко Ю.П., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2023 року, ухваленого Київським районним судом м. Одеси у складі: судді Коваленко О.Б. в приміщенні того ж суду, за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: 08 вересня 2022 року позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулось із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, який мотивувало тим, що ОСОБА_3 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим 03 грудня 2007 року підписала Заяву № б/н. Для користування кредитним картковим рахунком ОСОБА_3 отримала кредитну картку, кредитний ліміт якої в подальшому збільшився до 10 000 грн. Позичальник з метою отримання банківських послуг підписала заяву разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», що викладено на банківському сайті www.privatbank.ua, та складає між нею та Банком договір, що підтверджується підписом у заяві. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі та надало ОСОБА_3 кредит у розмірі, встановленому договором, а Позичальник в порушення умов кредитного договору не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою по рахунку. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник, ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, від 30 липня 2019 року. Спадкоємцем померлої є ОСОБА_2 , оскільки вона постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджується копіями паспортів позичальника та відповідачки, згідно яких адресою реєстрації зазначена: АДРЕСА_1 , та у передбачений законом строк не відмовилася від прийняття спадщини. 26 серпня 2020 року позивачем направлена претензія кредитора до Київської державної нотаріальної контори та 15 вересня 2020 року отримано відповідь про те, що спадкоємці померлої ОСОБА_3 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не звертались, а спадкова справа після смерті спадкодавця була заведена на підставі претензії АТ КБ «ПриватБанк». 14 квітня 2021 року до спадкоємців позичальника було направлено лист-претензію, згідно яких позивач пред`явив свої вимоги, але ніяких дій виконано не було. Станом на дату смерті заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором № б/н від 03 грудня 2007 року становить 6018,54 грн, яка складається з наступного: 6018,54 грн заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 заборгованість за поточним тілом кредиту; 6018,54 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн нарахована пеня; 0,00 грн нараховано комісії. Від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона заперечувала проти задоволення позову, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що вона є спадкоємицею ОСОБА_3 та приймала спадщину, а також доказів одержання спадкоємцями у спадщину майна достатньою вартістю для задоволення позовних вимог. Крім того, вважає, що банк звернувся до суду із пропуском строку позовної давності, оскільки анкета-заява не містить відомостей про строк дії платіжної картки, а доказів видачі позичальнику нових платіжних карток позивачем не надано, тому останнім днем виникнення права вимоги вважає останнє прострочення повернення частки позики. Також зазначає, що позивачем пропущено шестимісячний строк на пред`явлення вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, з огляду на те, що станом на 28 липня 2020 року йому було відомо про смерть позичальника та сплив встановленого законом строку для прийняття спадщини, а тому відповідно до ч. 4 ст. 1281 ЦК України він позбавляється права вимоги до спадкоємців. На підставі викладеного просила у задоволенні позову відмовити та здійснити розподіл судових витрат, стягнувши з позивача на її користь понесені нею витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2023 року в задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн. Не погоджуючись з даним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Доводами апеляційної скарги є те, що відповідачка постійно проживала та була зареєстрована за однією адресою зі спадкодавцем, фактично прийняла спадщину, до якої входять і кредитні зобов`язання померлої, оскільки від спадщини у передбачений законом 6-місячний строк не відмовилася; згідно усталеної практики Верховного Суду в порушення свого обов`язку відповідачка не надала суду доказів того, що розмір спадкового майна є меншим, ніж заборгованість спадкодавця по кредиту, а також не надала доказів, що квартира, в якій мешкала спадкодавець, їй не належить; вимога до спадкоємців пред`явлена через нотаріуса в строк, передбачений ст. 1281 ЦК України з дня, коли стало відомо про смерть позичальника. Щодо стягнення понесених відповідачкою витрат на правову допомогу, позивач зазначив, що суд не перевірив вартість оплати відповідних послуг адвоката, яка склалася в регіоні, та складність справи, оскільки обсяг матеріалів справи є незначним, справа не відноситься до справ значної складності, а ціна позову становить 6018,54 грн, що є майже такою як вартість послуг на правову допомогу. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості у розмірі 6018,54 грн, тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України. Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності того, що ОСОБА_2 є спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , а відтак має відповідати за боргами останньої, і крім того, станом на 28 липня 2020 рок позивач був обізнаний про смерть спадкодавця ОСОБА_3 , що підтверджується доданою самим же позивачем до позову претензією кредитора від 28 липня 2020 року, на підставі якої 07 вересня 2020 року була заведена спадкова справа, однак позов в порушення вимог ч. 2 ст. 1281 ЦК України був поданий до суду 08 вересня 2022 року, тобто більше ніж через два роки. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим 03 грудня 2007 року підписала Заяву № б/н. Для користування кредитним картковим рахунком ОСОБА_3 отримала кредитну картку, кредитний ліміт якої в подальшому збільшився до 10 000 грн. До позовної заяви позивачем додані Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник, ОСОБА_3 померла, що підтверджується актовим записом про смерть № 8032 від 30 липня 2019 року. Згідно наданого позивачем розрахунку станом на дату смерті заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором № б/н від 03 грудня 2007 року становить 6018,54 грн, яка складається з наступного: 6018,54 грн заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 заборгованість за поточним тілом кредиту; 6018,54 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн нарахована пеня; 0,00 грн нараховано комісії. За статтею 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України). Статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України). Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1268 ЦК України). Верховним Судом у постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20 зазначено, що «одним із основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статтях 12, 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ураховуючи предмет спору у зазначеній справі, до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна». В листі державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса О.Білик від 07 вересня 2020 року № 4988/02-14 ПАТ КБ «Приватбанк» на його претензію, отриману 03 вересня 2020 року за вх. 6002/02-14, як кредитора до спадкоємців боржника ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про те, що до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини ніхто не звертався. Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за тією ж адресою, що і померла ОСОБА_3 , а саме: АДРЕСА_2 , що вбачається із долучених до матеріалів справи копій паспортів вказаних осіб. Позивач у позовній заяві посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджується копіями паспортів позичальника та відповідача, в яких зазначена адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України, вважає відповідачку такою, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 . Відповідно до статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Основною умовою для визнання спадкоємця таким, що своєчасно прийняв спадщину, є факт його постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не факт реєстрації місця проживання спадкоємця за адресою місця реєстрації спадкодавця. Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказів того, що відповідачка на час відкриття спадщини ОСОБА_3 дійсно постійно фактично проживала з останньою та прийняла спадщину після її смерті, та в якому саме порядку, позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції надано не було, клопотань про витребування будь-яких доказів щодо родинних зв`язків вказаних осіб тощо не подавав. Сам факт реєстрації місця проживання відповідачки за однією адресою із спадкодавцем на час відкриття спадщини не є належним та допустимим доказом того, що саме відповідачка є спадкоємцем та прийняла після померлої ОСОБА_3 спадщину. Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. У постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №471/601/17 (провадження № 61-38452ск18), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св21) міститься висновок, зокрема про те, що сама по собі реєстрація місця проживання особи разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не є беззаперечним доказом постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час смерті останнього та не може свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини. Оскільки жодних доказів того, що відповідачка на час відкриття спадщини дійсно постійно фактично проживала зі спадкодавцем ОСОБА_3 та прийняла спадщину після її смерті, позивачем не надано, тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі твердження позивача є недоведеними. Посилання скаржника на те, що оскільки відповідачка не зверталася до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини, то вона як така, що була зареєстрована із померлою за однією адресою, є такою, що прийняла спадщину, отже має відповідати за боргами останньої, оскільки відсутні докази родинних зв`язків вказаних осіб або докази того, що ОСОБА_2 проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини або була утриманцем померлої, щоб застосувати до такого вимоги статей 1264 та 1265 ЦК України та вважати відповідачку спадкоємцем четвертої або п`ятої черги. При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, провадження № 61-25487св18, від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц, провадження № 61-44960св18, від 19 лютого 2020 року у справі № 607/98/17, провадження № 61-27515св18, від 15 липня 2020 року у справі № 645/1566/16-ц, провадження № 61-37696св18. Згідно зі статтею 1281 ЦК України, в редакції на час відкриття спадщини, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. При цьому, вимога може бути заявлена кредитором безпосередньо спадкоємцю, а також через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, який у строк, встановлений ст. 1281 ЦК України, приймає претензії кредиторів спадкодавця. Частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Сплив строків пред`явлення вимог до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Аналогічні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 344/7491/14-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 520/7281/15-ц. Згідно зі ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. Положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм ст. 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не зверталася до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 . Натомість, позивачем на адресу Київської (Третьої) державної нотаріальної контори у місті Одеса (Київський) 28 липня 2020 року було направлено претензію кредитора ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією претензії кредитора та копією реєстру згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів (а.с. 53). На вказану претензію кредитора нотаріус повідомив Банк вищезазначеним листом від 07 вересня 2020 року про те, що з заявами про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ніхто не звертався, а спадкова справа № 833/2020 до майна померлої заведена на підставі претензії Банку за вих. № SAMND0000017478571 від 28 липня 2020 року. 14 квітня 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» зверталося до ОСОБА_4 із листом-претензією щодо сплати заборгованості, яка станом на дату смерті позичальника ОСОБА_3 складає 6018,54 грн. Доказів отримання вказаної претензії адресатом матеріали справи не містять. До суду із теперішнім позовом позивач звернувся 08 вересня 2022 року. Зазначені обставини свідчать про те, що претензія кредитора АТ КБ «Приватбанк» подана з пропуском строку встановленого частиною другої статті 1281 ЦК України (у редакції на момент відкриття спадщини). Встановлені ст. 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право. Оскільки позивач пропустив строк пред`явлення вимоги, тому втратив право вимоги до спадкоємців боржника за договором від 03 грудня 2007 року, що є підставою для відмови в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк». Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що висновок суду про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог є правильнім, оскільки сам по собі факт реєстрації відповідачки ОСОБА_2 за тією ж адресою, за якою була зареєстрована померла ОСОБА_3 , не означає, що відповідач є спадкоємцем померлої та має нести юридичну відповідальність за її кредитними зобов`язаннями, адже матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідачка проживала зі спадкоємцем за тією ж адресою, як того вимагають норми ч. 3 ст. 1268 ЦК України, що відповідає обставинам справи, які встановлені судом відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджується з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 18.09.2019 року у справі № 640/6274/16-ц колегія суддів не приймає, оскільки в ній міститься висновок, що обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини) лише при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі. Як встановлено у даній справі, позивачем пропущено строк пред`явлення вимоги встановлений частиною другої статті 1281 ЦК України (у редакції на момент відкриття спадщини), та не надано доказів, як це передбачено ст. 12, 81 ЦПК України і є обов`язком позивача, щодо наявності спадкоємців боржника. Як помилковим є і посилання в апеляційній скарзі на висновки, зроблені Верховним Судом у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 495/1933/15-ц про те, що стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів, пред`явлення вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса. Отже, заявлення кредитором своїх вимог до спадкоємців не безпосередньо спадкоємцям, а через нотаріуса не суперечить приписам ч. 2 ст. 1281 ЦК України. Таке колегія суддів не бере до уваги, оскільки як до нотаріуса, так і до відповідачки по справі як до спадкоємця боржника Банк звернувся поза межами визначеного частиною другою статті 1281 ЦК України строку. В листі-претензії Банку від 14 квітня 2021 року на ім`я ОСОБА_4 не зазначається про те, коли саме Банку стало відомо про смерть позичальника ОСОБА_3 . Належних доказів часу такої обізнаності для іншого, ніж у висновку суду, передбаченого ч. 2 ст. 1281 ЦК України строку матеріали справи не містять. Не заслуговує на увагу довід апеляційної скарги про те, що суд не встановив, кому на праві власності належить нерухоме майно, в якому проживав спадкодавець на день його смерті, як такий, що не ґрунтується на вимогах частини 7 статті 81 ЦПК України, відповідно до якої суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Що стосується доводів апеляційної скарги про помилковість висновків суду про стягнення з Банку судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на користь відповідачки, то колегія суддів зазначає таке. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 133 ЦПК України). Судові витрати покладаються на сторони у разі відмови у позові на позивача (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги, підтверджуються відповідним доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Отже, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Разом із першою заявою по суті справи відзивом відповідачкою подано суду Договір про надання правової допомоги від 30 жовтня 2022 року, укладений між нею та адвокатом Погорілим О.В., в якому погоджено форму винагороди гонорару (п. 4.1), Ордер серії ВН № 1202017 від 31 жовтня 2022 року, Акт прийому-передачі виконаних робіт № 1 від 01 листопада 2022 року, в якому вказано такі роботи як підготування та подання відзиву до Київського районного суду м. Одеси у справі № 947/20424/22, кількість витрачених годин 10, вартість 5000 грн, які сплачені ОСОБА_2 адвокату у якості гонорару, претензій до якості виконаних робіт у клієнта немає, а також Звіт про виконані роботи (а.с. 70-83). До відзиву надані докази його надсилання Банку. У відповіді на відзив АТ КБ «Приватбанк» посилається на те, що компенсація витрат на оплату послуг адвоката на даний час не є актуальною до моменту ухвалення рішення суду по справі. Враховуючи що обов`язок доведення неспівмірності витрат на правову допомогу покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України), а такого матеріали справи не містять, позивач лише посилається на неактуальність такого до вирішення справи судом, то судом вірно застосовано вимоги статті 141 ЦПК України щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду справи та стягнуто їх з позивача на користь відповідачки, оскільки у задоволенні позову відмовлено. Доводи апеляційної скарги про неспівмірність таких витрат з огляду на складність справи, ціну позову, тощо не можуть бути взяті до уваги, оскільки таке мало бути заявлено під час розгляду справи судом першої інстанції, який з власної ініціативи за умови відсутності відповідного клопотання Банку не міг вирішувати питання про зменшення розміру судових витрат, а лише розподіляв їх пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки судом вказане процесуальне питання вирішено правильно, то на стадії апеляційного перегляду рішення за заявою особи, яка була обізнана про такі витрати та в суді першої інстанції не заявила відповідне клопотання, законом не передбачено. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Дата складення повного тексту постанови 03 жовтня 2023 року. Судді: М.В. Назарова Ю.П. Лозко В.В. Кострицький