Постанова Одеський апеляційний суд № 947/109/22

Номер провадження: 22-ц/813/7112/22 Справа № 947/109/22 Головуючий у першій інстанції Коваленко О.Б. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.11.2022 м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я., учасники справи: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2022 року у складі судді Коваленко О.Б., в с т а н о в и в: У січні 2022 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтований тим, що відповідач 16.12.2011 підписала заяву, чим підтвердила, що зазначена заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами і правилами, а також Тарифами банку складають договір про надання банківських послуг, з якими вона ознайомлена і згодна, що засвідчила своїм підписом. Ознайомившись з Умовами та правилами, відповідач отримала кредитну картку, а також кредит, розмір якого в подальшому було збільшено до 55000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Внаслідок порушення відповідачем зобов`язань за кредитним договором, станом на 08.12.2021 виникла заборгованість в загальному розмірі 65 761,52 грн., з яких: 53 101,76 грн. заборгованість за тілом кредиту; 53 101,76 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 12 659,76 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 16.12.2011 станом на 08.12.2021 у розмірі 53101,76 грн. та судовий збір у розмірі 2270 грн. В іншій частині позову відмовлено. Не погодившись з зазначеним рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд його скасувати в частині відмови в позові, ухваливши в цій частині нове рішення, задовольнивши позов у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. В апеляційній скарзі апелянт послався на те, що з моменту підписання фізичною особою заяви між банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору. Крім того, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Апелянт також зазначив про необхідність врахування постанов Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №356/1635/16-ц; від 06.02.2018 у справі №755/2720/16-ц, від 17.04.2019 у справі №666/388/16-ц. Справу розглянуто без виклику учасників справи в порядку ст. 369 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов наступних висновків. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 16.12.2011 підписала анкету-заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, відповідно до якої отримала кредитну картку з встановленим кредитним лімітом, який станом на 23.06.2021 збільшено до 55 000 грн, що підтверджується копією анкети-заяви, копією паспорту відповідача, довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідкою про видачу ОСОБА_1 кредитних карток. Отже, між сторонами виникли права і обов`язки, які гуртуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України "Кредит". Також, судом встановлено, що відповідач користувалася кредитними коштами і здійснювала періодичне погашення кредиту, що вбачається з виписки по рахунку відповідача. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за кредитним договором від 16.12.2011 станом на 08.12.2021 в загальному розмірі становить 53 101,76 грн. з яких: 53 101,76 грн. заборгованість за тілом кредиту; 12 659,76 грн заборгованість за простроченими відсотками та 53 101,76 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту. З огляду на вимоги закону та встановлені у справі обставини, суд вірно захистив права позивача як кредитора і стягнув на його на користь тіло кредиту в розмірі 53 101,76 грн. Апеляційний суд погоджується з висновками суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення процентів у розмірі 12 659,76 грн. Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції вірно виходив з того, що анкета-заява ОСОБА_1 не містить відомостей про узгодження розміру процентної ставки за користування кредитними коштами, а доданий до позову витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ "Приватбанк", не містить підпису відповідача, що, у свою чергу, свідчить про відсутність згоди між сторонами щодо істотних умов договору, зокрема розміру процентів, та неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами. При цьому, проценти за користування коштами можуть бути визначені, як за домовленістю сторін у договорі, так і встановлені законом. Підставами позову в даній справі банк зазначив стягнення саме процентів, визначених договором, що не знайшло свого підтвердження. Водночас вимог про стягнення процентів за користування коштами, встановлених законом, а саме ст. 1048 ЦК України, позивачем не заявлялося. Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо відсутності підстав для стягнення процентів не ґрунтуються на вимогах закону. Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі. Як вище вказувалося в матеріалах справи наявна анкета-заява, на підставі якої відповідач отримала грошові кошти і яка не містить відомостей про розмір процентів за користування грошовими коштами, що вказує на відсутність між сторонами домовленості про їх розмір, що у свою чергу свідчить про безпідставність нарахування відсотків за користування коштами. За таких обставин з огляду на відсутність доказів про домовленість між сторонами щодо умов та розміру сплати процентів, вимоги банку в цій частині не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі N342/180/17 за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до особи про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, скасовуючи рішення судів в частині стягнення процентів та пені і ухвалюючи нове рішення про відмову в позові в цій частині, вказала, що відсутність в анкеті-заяві домовленості про сплату процентів і неустойки не дає підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відмова у стягненні процентів суперечить положенням ч. 1 ст. 1048, ст. 1054 ЦК України, які передбачають сплату процентів за користування грошовими коштами, безпідставні, оскільки предметом спору у даній справі є стягнення процентів, які, як вважає позивач, встановлені договором. Водночас вимог про стягнення процентів за користування коштами, встановлених законом, позивачем не заявлялося. До таких же висновків прийшла Велика Палата у наведеній вище постанові від 03 липня 2019 року у справі N342/180/17, де відмовляючи ПриватБанку у позові про стягнення процентів зазначила, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст. 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Апеляційний суд вважає безпідставними доводи апелянта про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає анкет-заяву позичальника, "Умови та правила надання банківських послуг ", "Тарифи банку", в тому числі досягли згоди щодо розміру процентів, як такі, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Посилання Банку на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір процентів, визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг безпідставні, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідача. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з цими Умовами ознайомилася, погодилася і мала на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано. Саме така правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі N 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі N 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі N 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору. Слід також зазначити, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі N393/126/20, залишаючи без змін судові рішення щодо відмови у задоволенні вимог банку про стягнення боргу, Об`єднана палата відступила від цілої низки висновків Верховного Суду, про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом. При цьому Об`єднана палата в постанові зазначила, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту і його підписання споживачем свідчить виключно про виконання кредитодавцем переддоговірного обов`язку по наданню споживачу передбаченої законом інформації та не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, бо в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. З огляду на те, що надання паспорта споживчого кредиту і його підписання споживачем є виконанням позивачем переддоговірного обов`язку по наданню споживачу передбаченої законом інформації та не є укладенням договору про споживчий кредит, доводи позивача в цій частині є безпідставними. Відтак, апеляційний суд вважає, що судом з`ясовані обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, його висновки відповідають вимогам закону та обставинам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскарженій частині з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Судді: