Постанова 4818 № 643/8547/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 вересня 2023 року м. Харків справа № 643/8547/16 провадження № 22ц/818/1424/23 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Маміної О.В. суддів Пилипчук Н.П., Тичковою О.Ю. за участю секретарів Сізонової О.О. учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» відповідач ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні у цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Московського районного суду м.Харкова від 03 жовтня 2016 року, постановлене суддею Малихіним О.Р., в с т а н о в и в: У липні 2016 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом, в якому просило стягнути заборгованість за кредитом у розмірі 45862,53 доларів США, яка складається з 19937,40 доларів США заборгованість за кредитом; заборгованість по відсоткам за користування кредитом 22025,13 доларів США; заборгованість по комісії за користування кредитом 3900,00 доларів США. Заочним рішенням Московського районного суду м.Харкова від 03 жовтня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №НАЕНGК15040029 від 17.07.2007 року в сумі 45862,53 долара США, що за курсом НБУ складає 1138 307,99 грив., і судовий збір в розмірі 17 074,82 грн. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Застосувати строки позовної давності. Вирішити питання щодо судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, постановлене без повного з`ясування обставин справи. Банком не зазначено, що в 2012 році вже було в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на іпотечне майно квартиру АДРЕСА_1 . Також в 2014 році її за позовом банку було виселено з квартири. Квартира була реалізована Банком за 11169,40 доларів США, у 2016 році. Звертаючись до суду із позовом, банк не вказав про отримані від реалізації квартири кошти. Вважає, що строки давності сплинули, підстав для стягнення заборгованості не має. Крім того, зауважує, що не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, судові повістки направлялися за адресою, за якою вона не мешкає. Позивач надав письмові пояснення, в яких просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Згідно ст.367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачкою було порушено зобов`язання стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту і нарахованих на нього коштів, а тому є підстави для стягнення заборгованість за кредитним договором на користь позивача. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, зазначеним вимогам закону рішення місцевого суду не відповідає, з огляду на таке. Судовим розглядом встановлено, що 17.07.2007 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № НАЕНGК15040029, відповідно до якого ПриватБанк надав Відповідачу кредит на придбання квартири у розмірі 25000,00 дол. США та 5247,00 доларів США на сплату страхового внеску, зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.07.2027 року. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № НАЕНGК15040029 від 17.07.2007, згідно з яким відповідачка надала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка належить останній. Заочним рішенням Московського районного суду м.Харкова від 11 січня 2012 року позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17.07.2007 року, в розмірі 523850.25 грн., укладеного між ПАТ комерційний банк «Приватбанк» і ОСОБА_1 , звернуто стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаної квартири ПАТ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК`всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. В іншій частині в задоволені позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПриватБанку судові витрати: судовий збір у розмірі 1708.50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судового процесу 120.00 грн. (а.с.124-127) В подальшому рішенням Московського районного суду м.Харкова від 06 квітня 2014 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково та виселено ОСОБА_1 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з місця їх реєстрації квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 214,60 грн. (а.с.128-130) З акту державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Баранової В.В. вбачається, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 самостійно звільнили квартиру (а.с.132). Як убачається з відповіді АТ КБ «ПриватБанк», предмет іпотеки було реалізовано 25 лютого 2016 року за 11169,40 Доларів США. (а.с.137) Звертаючись до суду із даним позовом АТ КБ «ПриватБанк» посилалось на те, що на відповідачка має заборгованості за кредитним договором в сумі 45862,53 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом 19 937,40 доларів США; заборгованість по відсоткам за користування кредитом 22 025,13 доларів США; заборгованість по комісії за користування кредитом 3 900,00 доларів США. За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). 25 лютого 2016 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 січня 2012 року було виконано, іпотечне майно було реалізовано, грошові кошти від реалізації у розмірі 11169,40 Доларів США пішли на погашення заборгованості за кредитним договором від 17 липня 2007 року, проте їх виявилося недостатньо для того, щоб погасити заборгованість відповідача у повному обсязі (а.с. ). Відповідно до частини четвертої статті 591 ЦК України якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, у позивача на підставі положень статті 591 ЦК України, статті 24 Закону України «Про заставу» виникло право стягнення залишку боргу за кредитним договором. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 червня 2021 року. Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, з рішення Московського районного суду м.Харкова від 11 січня 2011 року станом на час звернення ЗАТ КБ «ПриватБанк» до суду з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно, відповідач ОСОБА_1 мала заборгованість у загальному розмірі 523850,25 грн., яка і була визначена судом як сума боргу, на погашення якої звернуто стягнення на предмет іпотеки. З урахуванням реалізації Банком іпотечного майна на суму 11169,40 Доларів США, що станом на час укладення договору купівлі продажу еквівалентно 304008,72 грн., залишок заборгованості ОСОБА_1 перед Банком становить 219841,48грн. (523850,25 грн. 304008,72 грн.). Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, за наявності прямої вказівки про це в законі. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 (провадження № 12-289гс18) що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Фактично АТ КБ «ПриватБанк» продовжив надалі після ухвалення рішення Московським районним судом від 11.01.2012 року нараховувати передбачені договором кредиту відсотки та пеню за користування кредитом за визначеною договором процентною ставкою за користування кредитом, що вбачається із наданого до позовної заяви розрахунку (а.с.3-5). Натомість звернувшись із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового стягнення у повному обсязі за кредитним договором тіла кредиту, заборгованості за процентами та пені, кредитор змінив умови кредитного договору щодо строку його дії, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Рішення суду про звернення стягнення на іпотечне майно на погашення такої заборгованості засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо в рішенні суду вказана заборгованість за кредитним договором у повному обсязі (дострокове стягнення), то невиконання такого рішення не зумовлює виникнення у кредитора права на стягнення процентів та пені, комісії передбачених кредитним договором. У кредитора (стягувача) виникає право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. За таких обставин підстав для нарахування та стягнення відсотків та пені після ухвалення рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у позивача не було. А розмір заборгованості складає суму, визначену судом при вирішенні питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. Саме з цієї суми має вираховуватися сума, отримана від реалізації предмету іпотеки. Питання про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, як передбачено ст. 625 ЦК України, позивачем не заявлено. Щодо доводів апеляційної скарги про застосування строку давності судова колегія зазначає наступне. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Згідно зі статтею 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК Українипередбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), якщо такий строк не змінено за домовленістю сторін (стаття 259 ЦК України). Оскільки про порушення свого права, а саме, недостатність коштів після реалізації іпотечного майна Банк дізнався після продажу предмету іпотеки у лютому 2016 року, підстав для застосування позовної давності немає. Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне повідомлення судова колегія зазначає наступне. Відповідно до ст. 76 ЦПК України (в редакції чинній на момент розгляду справи) судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Положення цієї частини не поширюються на випадки, передбачені абзацом другим частини третьої статті 191 цього Кодексу. Разом з тим матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи. Зазначені порушення є підставою для скасування рішення суду. Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції не можна вважати обґрунтованими, оскільки вони є такими, що не відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав. Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом при ухваленні рішення було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, наслідком чого стало ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні заяви, колегія суддів, повно, всебічно та об`єктивно встановивши обставини справи та перевіривши їх наявними у справі належними, допустимими та достовірними доказами, дійшла висновку про скасування рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням по справі нового судового рішення. Відповідно до частини першоїстатті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено на 19,3% (ціна позову 1138307,99 грн = 100%, задоволено вимоги на 219841,48 грн = 19,3%) за подання позовної заяви підлягає стягненню судовий збір у сумі 3295,40. Апеляційну скаргу задоволено на 80,7% за подання апеляційної скарги підлягає стягненню 20668,83 грн. Таким чином, на підставі ч. 10 ст. 141 ЦПК України з АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір у сумі 17373,43 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК Українисуд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Московського районного суду м.Харкова від 03 жовтня 2016 року - скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» залишок заборгованості за кредитним договором від 17 липня 2007 року №НАЕНGK15040029 у розмірі 219841,48 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 17373,43 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повне судове рішення виготовлено 27.09.2023 року.