Постанова КЦС ВС № 2033/2-1649/2011

Постанова Іменем України 08 липня 2020 року м. Київ справа № 2033/2-1649/2011 провадження № 61-48974св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С., суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 18 лютого 2014 року у складі судді Бондаревої І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2011 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації. Позов мотивовано тим, що 16 березня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № HAH2GK01270023, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 52 408,55 доларів США із зобов`язанням повернути вказану суму частинами відповідно до графіка погашення заборгованості у строк до 15 березня 2027 року, а також сплачувати проценти за користування кредитом із розрахунку 12 % на рік на суму залишку заборгованості. Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між сторонами укладено договір іпотеки № HAH2GK01270023, згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Відповідач належним чином не виконувала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, унаслідок чого станом на 16 березня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 60 792,61 доларів США, яка складається із: 46 491,48 доларів США заборгованості за кредитом; 7 362,52 доларів США заборгованості за відсотками; 1 455 доларів США заборгованості за комісією; 2 558,85 доларів США пеня за порушення виконання зобов`язань за договором, а також штрафів - 31,37 доларів США (фіксована частина) і 2 893,39 доларів США (процентна складова). З урахуванням уточнених у жовтні 2011 року позовних вимог, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 березня 2007 року у розмірі 484 517,10 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом її продажу банком з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити ОСОБА_1 з вказаної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Справа судами розглядалася неодноразово. Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 18 лютого 2014 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. На підставі договору іпотеки від 16 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю. за реєстровим № 1204, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 березня 2007 року № НАН2GК01270023 у розмірі 60 792,61 доларів США, із застосуванням процедури продажу, встановленої статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого ПАТ КБ «ПриватБанк» надано право від імені ОСОБА_1 укласти договір купівлі-продажу вказаної квартири будь-яким способом з іншою особою-покупцем за початковою ціною реалізації, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеною суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки квартири. Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , зі зняттям її з реєстрації за вказаною адресою. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що правовим наслідком невиконання відповідачем зобов`язань за укладеним 16 березня 2007 року кредитним договором, забезпеченого іпотекою, є задоволення вимог іпотекодержателя у розмірі 484 517,10 грн шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням процедури її продажу банком від імені ОСОБА_1 будь-якій особі-покупцеві. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2014 року змінено. В рахунок погашення заборгованості за укладеним 16 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитним договором № HAH2GK01270023 станом на 16 травня 2011 року у розмірі 482 651,00 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 із застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві за ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень продавця. В частині виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 та зняття її з реєстраційного обліку за вказаною адресою рішення суду скасовано. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 23 липня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 18 лютого 2014 року змінено. В рахунок погашення заборгованості за укладеним 16 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитним договором № HAH2GK01270023 станом 16 травня 2011 року у розмірі 60 558,47 доларів США, що еквівалентно 482 651 грн, які складаються із: 46 491,48 доларів США заборгованість за кредитом; 7 362,52 доларів США заборгованість за відсотками; 1 455 доларів США заборгованість за комісією; 2 324,71 доларів США нарахована пеня за порушення виконання зобов`язань за договором; 31,37 доларів США штраф (фіксована частина); 2 893,39 доларів США штраф (процентна складова), звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 із застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» від свого і будь-якій особі-покупцеві за ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень продавця. В частині виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 та зняття її з реєстраційного обліку за вказаною адресою рішення суду скасовано та відмовлено у задоволенні позову у цій частині. Рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набув чинності 07 червня 2014 року, не підлягає виконанню. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 липня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Апеляційного суду Харківської області від 22 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2014 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Верховного Суду від 06 червня 2018 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Харківської області від 22 грудня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Судове рішення мотивовано тим, що апеляційний суд не врахував та не перевірив, чи зареєстровано у встановленому законом порядку відступлення прав ПАТ «Акцент-Банк» за договором іпотеки та, у зв`язку з цим, хто має право вимоги за іпотечним договором внаслідок порушення основного зобов`язання. Натомість, врахувавши наявність іншого судового рішення, яким відмовлено у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку з тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не є належним позивачем у справі, не встановив кредитора та іпотекодержателя саме за договором іпотеки, укладеного з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, оскільки за інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 21 грудня 2017 року іпотекодержателем зазначено ПАТ КБ «ПриватБанк». Постановою Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 18 лютого 2014 року змінено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № HAH2GK01270023, укладеним 16 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 станом на 16 травня 2011 року у розмірі 57 867, 85 доларів США, що за курсом НБУ складає 461 206,76 грн, яка складається із: 46 491,48 доларів США заборгованість за кредитом; 7 362,52 доларів США заборгованість за відсотками; 1 455,00 доларів США заборгованість за комісією; 2 558,85 доларів США пеня за порушення виконання зобов`язань за договором, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 із застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві за ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень продавця. В частині виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 та зняття її з реєстраційного обліку за вказаною адресою рішення суду першої інстанції скасовано і в цій частині позову відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд виходив з того, що взятих на себе за кредитним договором зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом ОСОБА_1 належним чином не виконала, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором, яка станом на 16 травня 2011 року складається із: 46 491,48 доларів США заборгованість за кредитом; 7 362,52 доларів США заборгованість за відсотками; 1 455 доларів США заборгованість за комісією; 2 558,85 доларів США пеня за порушення виконання зобов`язань за договором, а всього 57 867, 85 доларів США, що за курсом Національного банку України складає 461 206,76 грн. Разом з тим, не можна погодитись з висновками суду щодо звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру шляхом її продажу від імені ОСОБА_1 , оскільки статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не проживає в спірній квартирі, а проживає у місті Хмельницькому, про що вона неодноразово повідомляла суд у своїх електронних заявах, тому підстав для її виселення немає. Короткий зміст вимог касаційної скарги У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2014 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в порушення статей 10, 11 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив суд продати предмет іпотеки від імені відповідача, а не свого імені, що не передбачено законом. Апеляційним судом не взято до уваги те, що на момент ухвалення судового рішення (18 лютого 2014 року) ПАТ КБ «ПриватБанк» не був належним позивачем у справі та його права зі сторони відповідача не порушено, оскільки додатковий договір про зворотне відступлення права вимоги, який надав позивач, датований 15 вересня 2014 року, тобто через 7 місяців після ухвалення судового рішення. Разом з тим, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладання від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем є позасудовим порядком захисту прав, а тому суди попередніх інстанцій повинні були відмовити в цій частині у задоволенні позовних вимог. Вказане підтверджується висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц, від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц. Також, судами не застосовано до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, суди дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги на те, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нарахував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним. Окрім цього, апеляційним судом не було досліджено розрахунку заборгованості, наданий позивачем. Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано Фактичні обставини справи, встановлені судами 16 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № HAH2GK01270023, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 52 408,55 доларів США та зобов`язалась повернути вказану суму частинами відповідно до графіку погашення заборгованості, але не пізніше 15 березня 2027 року, а також сплачувати проценти за користування кредитом із розрахунку 12 % на рік на суму залишку заборгованості та інші, передбачені договором, платежі. Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором між сторонами було укладено договір іпотеки № HAH2GK01270023, згідно з яким ОСОБА_1 передала банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 січня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Фрунзенського районного суду міста Харкова. 06 лютого 2019 року справа № 2033/2-1649/2011 надійшла до Верховного Суду. Відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», у справі призначено повторний автоматизований розподіл. Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають, з огляду на таке. Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказаний Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону країни «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»). Згідно з пунктом 29 договору іпотеки від 16 березня 2007 року звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно. Тобто у пункті 29 вказаного договору іпотеки сторони передбачили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки або продажу предмета іпотеки іпотекодеражателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві. Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту. Частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону України «Про іпотеку», способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України «Про іпотеку»), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса. Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19). Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій на викладене уваги не звернули та не врахували, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання ПАТ КБ «ПриватБанк» права на продаж від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу предмета іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, що є свободою договору (статті 6, 627 ЦК України). Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання ПАТ КБ «ПриватБанк» права на продаж від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу предмета іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, тому у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» в цій частині слід відмовити. Оскільки позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про виселення позивача та зняття її з реєстрації є похідними від вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому в цій частині позову необхідно також відмовити. Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в їх задоволенні з наведених вище підстав. Щодо розподілу судових витрат Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту 8 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги сплачено 1 827 грн, а за подання касаційної скарги, з урахуванням ухвали Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 січня 2019 року, якою зменшено розмір судового збору за подання касаційної скарги до 1 000 грн, ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1 000 грн. Загальний розмір сплаченого ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг становить 2 827 грн. Тому ці грошові кошти слід стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 . Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 18 лютого 2014 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року скасувати і прийняти нову постанову. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 2 827 (дві тисячі вісімсот двадцять сім) гривень. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська С. П. Штелик