Постанова Миколаївський апеляційний суд № 484/421/23

19.09.23 22-ц/812/849/23 Провадження № 22-ц/812/849/23 Суддя першої інстанції Мельничук О.В. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 19 вересня 2023 року м. Миколаїв Справа № 484/421/23 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., при секретарі судового засідання Лівшенку О.С., без участі учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 червня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Мельничука О.В., повний текст якого складено 22 червня 2023 року, в залі судового засідання в м. Первомайськ, за позовом ОСОБА_1 до Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання незаконним позбавлення права користування, визнання акту введення гаража в експлуатацію підробленим та визнання свідоцтва про право власності на гараж незаконним, В С Т А Н О В И В: 23 січня 2023 року ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання незаконним позбавлення права користування, визнання акту введення гаража в експлуатацію підробленим та визнання свідоцтва про право власності на гараж незаконним. Доводи позову обґрунтовував тим, що 14 травня 1975 року він отримав дозвіл Первомайськкомунгоспу № 167 на будівництво гаражу № НОМЕР_1 (після перереєстрації номер гаражу став 120) на земельній ділянці в АДРЕСА_1 та план-схему на своє ім`я. Гараж був збудований у 1977 році. На той час гаражних кооперативів не існувало, акти введення гаражів в експлуатацію не складались. Приватизація гаражів, квартир не була передбачена законом. Рішенням Первомайського міського народного суду Миколаївської області, справа № 2-1147 від 11 грудня 1979 року йому та його дружині визначено порядок користування збудованим гаражем, а саме, за ним визнано право користування гаражем, а за його дружиною, ОСОБА_2 право користування підвалом під гаражем. Згідно законів України це рішення є обов`язковим до виконання для всіх органів влади та інших. ОСОБА_2 в 1987 році одружилась з ОСОБА_3 . У 1989 році ОСОБА_3 навмисно створював перешкоди, щоб його донька - ОСОБА_4 не могла покласти в гараж свої речі. Голова Авто-гаражного кооперативу «Южний» (далі АГК «Южний») ОСОБА_5 порадив йому, щоб замість нього, його донька стала членом АГК «Южний» і тоді він в будь-який час зможе її захистити від ОСОБА_3 . Він та його донька написали відповідні заяви і з того часу ОСОБА_3 не створював ніяких перешкод в користуванні гаражем ОСОБА_4 .. В квітні 2011 року йому стало відомо, що ОСОБА_3 на підставі рішення Первомайської міської ради № 213 від 14 серпня 1996 року «Про затвердження актів прийому в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» отримав свідоцтво про право власності на спірний гараж від 03 грудня 1996 року. На його думку, ОСОБА_3 не мав будь-якого права на ведення гаражу в експлуатацію та жодних правових підстав для набуття права власності на спірний гараж не має. Оскільки тільки йому було надано дозвіл на проведення будівельних робіт, а відповідно і тим самим в свою чергу надано право на введення в експлуатацію побудованого ним спірного гаражу, тому рішення Первомайської міської ради Миколаївської області № 213 від 14 серпня 1996 року «Про затвердження актів прийому в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» в частині затвердження акту прийому в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту жителю м. Первомайська ОСОБА_3 на гараж в АГК «Южний» та в частині зобов`язання міського комітету житлово-комунального господарства видати свідоцтво на право власності на гараж в АГК «Южний» ОСОБА_3 є протиправним і повинно бути визнано незаконним ще й з тих підстав, що в акті здачі гаража в експлуатацію від 15 серпня 1996 року і в рішенні Первомайського міськвиконкому № 213 від 14 серпня 1996 року відсутній номер гаражу. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати: - позбавлення його Первомайським міськвиконкомом Миколаївської області права користування законно збудованого гаражу № НОМЕР_2 (115) по АДРЕСА_1 незаконним; - акт введення гаражу в експлуатацію від 15 серпня 1996 року виданого на ім`я ОСОБА_3 незаконним, підробленим і що він до гаражу № НОМЕР_2 (115) немає ніякого відношення; - видане Первомайською міською радою на ім`я ОСОБА_3 03 грудня 1996 року свідоцтво про право власності на гараж № НОМЕР_2 в АГК «Южний» незаконним. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 червня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що є ухвалене судове рішення суду по цивільній справі, у якій беруть участь ті ж самі особи, щодо встановлення тих же самих обставин, якими відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , а тому на підставі викладеного, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати, та справу направити на повторний розгляд. Апеляційна скарга мотивована тим, що з рішення Первомайського міського народного суду Миколаївської області, справа № 2-1147 від 11 грудня 1979 року вбачається, що він отримав дозвіл на право користування гаражем, а його дружина, ОСОБА_2 дозвіл на право користування підвалом під гаражем. 15 вересня 2011 року він дізнався, що збудований ним гараж, згідно дозволу № 167 від 14 вересня 1975 року Первомайського міськкомунгоспу Первомайський міськвиконком віддав ОСОБА_3 , який по підробленому акту введення гаражу в експлуатацію від 15 серпня 1996 року та довідці № 35 від 05 серпня 1996 року виданої невідомо ким, ніде не зареєстрованою, отримав свідоцтво на право власності на законно збудований позивачем гараж № НОМЕР_2 (115) по АДРЕСА_1 . За інформацією зазначеною у відповіді голови Первомайського міськвиконкому Миколаївської області Дромашко Л.Г. № С-940 від 28 жовтня 2011 року ОСОБА_3 приватизував його гараж № НОМЕР_2 в автогаражному кооперативі «Южний» на підставі: рішення Первомайського міськвиконкому № 390 від 19 листопада 1991 року «Про включення ОСОБА_3 в члени АГК «Южний»; довідки № 35 від 05 серпня 1996 року, виданої головою АГК «Южний»; акту введення гаража (де відсутній номер гаража) в експлуатацію від 15 серпня 1996 року, затвердженого рішенням Первомайського міськвиконкому № 213 від 14 серпня 1996 року. Щодо судового рішення, то звернена увага на те, що в рішенні суду № 2-1147 від 11 грудня 1979 року не вказаний номер гаража та в якому АГК він знаходиться, а лише встановлено порядок користування гаражем між Солганюками і не визнано право власності. Згідно з актом прийняття в експлуатацію, затвердженого рішенням виконкому Первомайської міської ради № 213 від 14 серпня 1996 року прийнято в експлуатацію гараж ОСОБА_3 в АГК «Южний» площею 24 кв.м. 02 грудня 1996 року складений технічний паспорт гаражу № НОМЕР_2 , належного ОСОБА_3 , а 03 грудня 1996 року ОСОБА_3 видане свідоцтво про право власності на гараж № НОМЕР_2 в АГК «Южний» в м. Первомайську. Між тим, якщо в вищезазначеному акті номер відсутній, він не може бути законним. В свідоцтві на право власності гаражем № НОМЕР_2 в АГК «Южний» вказано, що воно видане ОСОБА_3 на підставі рішення Первомайського міськвиконкому № 213 від 14 серпня 1996 року, але в рішенні № 213 від 14 серпня 1996 року номер гаражу НОМЕР_2 не значиться. ОСОБА_4 заяву про свій вихід із членів кооперативу «Южний» не писала. Членство ОСОБА_3 в кооперативі, не означає, що він має право власності на гараж № НОМЕР_2 в АГК «Южний». ОСОБА_3 вищезазначений гараж не будував, не вносив до кооперативу свій пайовий внесок тощо. Гараж № 120 (115) був збудований в 1977 році, а АГК «Южний» організований в 1985 році, тобто АГК «Южний» до будови гаражу не має ніякого відношення і не має ніякого права на законно збудований ним гараж, без його дозволу , передавати будь-кому. По всім діючим законам України, ніхто не мав права видавати ОСОБА_3 , хоч і підроблений, акт введення гаражу в експлуатацію, де відсутній номер гаражу від 15 серпня 1996 року. В рішенні Первомайського міськвиконкому № 213 від 14 серпня 1996 року, де значиться прізвище ОСОБА_3 і яким завірений акт введення гаражу в експлуатацію від 15 серпня 1996 року, номер гаражу відсутній. На одному із засідань суду у цивільній справі № 484/2939/16-ц від 13 грудня 2017 року ОСОБА_3 підтвердив, що на момент його одруження з ОСОБА_6 в 1987 році гараж № НОМЕР_2 (115) в АГК «Южний» дійсно був збудований ОСОБА_1 . В цьому ж суді голова АГК «Южний» ОСОБА_7 і свідок ОСОБА_6 підтвердили, що дійсно, гараж № НОМЕР_2 (115) по АДРЕСА_1 був збудований ОСОБА_1 в 1977 році. Те, що він передав право користування гаражем ОСОБА_4 , підтверджує те, що гараж дійсно був збудований ним і, будучи членом АГК «Южний», він передав у користування свій законно збудований гараж ОСОБА_4 , яка стала членом АГК «Южний» замість нього. ОСОБА_4 не могла передати право користування гаражем ОСОБА_3 , оскільки вона цей гараж не будувала і не вносила свій пайовий внесок за гараж. Ніякого рішення АГК «Южний» по гаражу № НОМЕР_2 не виносило. Згідно вимог пункту 25 Примірного Статуту, на який посилається суд пункт в) ОСОБА_4 могла б за згодою загальних зборів членів кооперативу передати право користування гаражем батькові. ОСОБА_3 для ОСОБА_4 не батько, а АГК «Южний» до побудови гаражу не має відношення. Суддя Первомайського міськрайонного суду, який своїм рішенням визнав 15 вересня 2011 року документи представлені ОСОБА_3 про отримання свідоцтва про право власності на гараж та інші документи, видані на ім`я ОСОБА_3 підробленими і незаконними 12 червня 2023 року справа № 484/421/23 стверджує, що акт введення гаражу в експлуатацію від 15 серпня 1996 року виданий ОСОБА_3 законний. При цьому суд не звернув ніякої уваги на Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року справа № 484/3607/19, ухвалу від 22 липня 2019 року у справі № 484/2689/19 Миколаївського окружного адміністративного суду де зазначено «суд зазначає, що він (акт) є індивідуальним розпорядчим актом правового характеру з огляду на те, що за своїм змістом він фактично є лише доказом закінчення будівництва об`єкта нерухомості». Мало того, що в акті введення гаражу в експлуатацію від 15 серпня 1996 року відсутній номер гаражу, що він незаконний і підроблений, в ньому відсутні дати початку і завершення будівництва. Не зрозуміло про яке закінчення будівництва може йти мова. На день слухання справи від відповідача відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи належним чином, у зв`язку з чим з огляду на приписи частини 2 статті 372 ЦПК України суд розглянув справу без участі учасників справи. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог. Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 грудня 2017 року (справа 484/2939/16-ц), відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Первомайської міської ради Миколаївської області, треті особи: ОСОБА_6 , АГК Южний, ОСОБА_8 про визнання незаконним рішення Первомайської міської ради Миколаївської області № 213 від 14 серпня 1996 року «Про затвердження актів прийому в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» в частині затвердження акту прийому в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту жителю м. Первомайська ОСОБА_3 на гараж в АГК «Южний» та в частині зобов`язання міського комітету житлово-комунального господарства видати свідоцтво на право власності на гараж в АГК «Южний» ОСОБА_3 . Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 29 січня 2018 року, зазначене рішення залишено без змін і набрало чинності. В цьому рішенні встановлено, що рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області 27 грудня 2012 року встановлено, що рішенням № 419 від 18 червня 1985 року виконкому Первомайської міської ради народних депутатів «Про організацію автогаражного кооперативу «Южний» на підставі матеріалів загальних зборів володільців індивідуального транспорту вирішено затвердити протокол № 1 від 13 квітня 1985 року загальних зборів АГК, затверджено список індивідуальних автовласників, які увійшли до складу кооперативу. При цьому а ні ОСОБА_1 , а ні ОСОБА_3 не були включені до такого списку. Також серед номерів гаражів відсутні № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 . Пунктом 5 зазначеного рішення зобов`язано володільців гаражів, збудованих на території кооперативу ОСОБА_9 вступити в кооператив, та попереджено їх, що інакше Виконком міської ради буде змушений вимагати від володільців гаражів звільнити ділянку, належну кооперативу ОСОБА_9 . Тобто, на момент отримання позивачем дозволу на будівництво гаражу, АГК «Южний» ще не існувало, оскільки згідно вказаного вище рішення такий кооператив створений лише у 1985 році. Однак, як встановлено матеріалами справи, позивач ( ОСОБА_1 ) не вчинив жодних дій щодо вступу в кооператив, завершення будівництва і реєстрації права власності на гараж. Він не писав відповідної заяви про вступ у кооператив, не вносив вступний внесок, не сплачував визначених установчими документами кооперативу внесків та податок на землю, як це передбачено підпунктами 4.4, 4.7 Статуту АГК. Даними журналу обліку членів АГК «Южний» підтверджено, що членом АГК є ОСОБА_3 , як власник гаражу № НОМЕР_2 у секторі 4 згідно пункту 2 протоколу № 19 засідання правління АГК «Южний» від 10 лютого 1990 року, останнього прийнято у кооператив замість ОСОБА_10 . Рішенням виконкому Первомайської міської ради «Про включення громадян в авто-гаражні кооперативи» від 19 листопада 1991 року № 390 ОСОБА_3 був включений до АГК «Южний». Згідно акту прийняття в експлуатацію, затвердженого рішенням Первомайської міської ради від 14 серпня 1996 року № 213 прийнято в експлуатацію гараж ОСОБА_3 в АГК «Южний» площею 24 кв.м. 02 грудня 1996 року складено технічний паспорт гаражу № НОМЕР_2 , належного ОСОБА_11 , де зазначено, що рік його будівництва 1990 р. 03 грудня 1996 року ОСОБА_3 видане свідоцтво про право власності на гараж № НОМЕР_2 в АГК «Южний» в м. Первомайську. Судовим рішенням від 13 грудня 2017 року (справа № 484/2939/16-ц) зроблено висновок, що рішення Первомайської міської ради Миколаївської області від 14 серпня 1996 року № 213 законних прав та інтересів ОСОБА_1 на гараж в АГК «Южний» не порушує. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 листопада 2022 року (справа № 484/5198/21) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання акту ввода в експлуатацію гаража підробленим і незаконним, визнання свідоцтва на право власності незаконним та визнання позивача власником гаража відмовлено. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 січня 2023 року зазначене рішення залишено без змін і набрало чинності. Суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 у даній справі, дійшов висновку, що у зазначеному спорі, пославшись на попередні судові рішення, вже були ухвалені судові рішення з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому вважав, що є підстави для відмови в задоволенні позову. Між тим такі висновку суду першої інстанції є помилковими та такими, що не відповідають вимогам цивільного процесуального закону. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (статті 55 Конституції України). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі CASO DE GEOUFFRE DE LA PRADELLE CONTRA FRANCIA від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87). Відповідно до пунктів 33, 34 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі CASE OF KHRISTOV v. UKRAINE, заява № 24465/04, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Статтею 2 ЦПК Українипередбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Серед основних засад (принципів) цивільного судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За приписами пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК Українисуд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. В постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 705/2978/22 зазначено, що «Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи. Аналіз змісту пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК Українидає підстави для висновку, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови збігаються за складом учасників цивільної справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, якими обґрунтовано звернення до суду. Нетотожність хоча б однієї із цих складових не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У процесуальному законодавстві закріплена конструкція позовного провадження як певна процедура розгляду і вирішення цивільних справ зі спорів про право цивільне. Позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча конструкція процедури позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного або оспорюваного права сторони і яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб`єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді. Цивільні процесуальні правовідносини персоніфікують учасників цивільного судочинства, визначають їхні права і обов`язки відповідно до процесуальних функцій і гарантії забезпечення справедливого судочинства. Отже, провадження цивільного процесу - це специфічна модель розгляду цивільної справи, що відбиває предметну характеристику цивільного судочинства з точки зору матеріально-правової природи справ, що розглядаються, специфіку доказування фактів як юридико-фактологічної основи справи та результатів розгляду справи, які відбиваються у процесуальних актах - певного роду документах. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права. Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК Україниможливе лише за умови, якщо є рішення, яке набрало законної сили, ухвалене за наслідками вирішення позову, що є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України(у редакції 2004 року) зумовлене, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми права позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК Українипідставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі. Отже, чинне процесуальне законодавство України не дозволяє подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є постановлене судове рішення, адже це фактично призведе до переоцінки обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили. Повторне звернення з тими самим вимогами з тих самих підстав свідчитиме про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції». З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини та наведені норми процесуального права, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 у справі, що переглядається, а саме: - про визнання акту введення гаражу в експлуатацію від 15 серпня 1996 року виданого на ім`я ОСОБА_3 незаконним, підробленим і що він до гаражу № НОМЕР_2 (115) немає ніякого відношення; - про визнання виданого Первомайською міською радою на ім`я ОСОБА_3 03 грудня 1996 року свідоцтво про право власності на гараж № НОМЕР_2 в АГК «Южний» незаконним, вже були розглянуті у цивільній справі № 484/5198/21 за позовом ОСОБА_1 до Первомайської міської ради Миколаївської області з тих самих підстав, що зазначено у справі, що переглядається. За результатами розгляду цього позову рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 листопада 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Отже, у справі набрали законної сили рішення суду, ухвалені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України є підставою для закриття провадження у справі. Щодо вирішення судом першої інстанції позову в частині визнання позбавлення позивача Первомайським міськвиконкомом Миколаївської області права користування законно збудованого гаражу № НОМЕР_2 (115) по АДРЕСА_1 незаконним, з посиланням на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 грудня 2017 року, за яким ОСОБА_12 відмовлено в задоволенні вимог про визнання незаконним рішення Первомайської міської ради Миколаївської області від 14 серпня 1996 року № 213 "Про затвердження актів прийому в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів" в частині затвердження акту прийому в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту жителю м. Первомайська ОСОБА_3 на гараж в АГК "Южний" та в частині зобов`язання міського комітету житлово-комунального господарства видати свідоцтво на право власності на гараж в АГК "Южний " ОСОБА_3 є помилковим, оскільки позовні вимоги не є тотожніми. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі права чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)). Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19). За обставинами цієї справи позивач не погоджується з рішенням Первомайської міської ради Миколаївської області від 14 серпня 1996 року № 213 "Про затвердження актів прийому в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів" щодо затвердження акту прийому в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту жителю м. Первомайська ОСОБА_3 на гараж в АГК "Южний" та видачі свідоцтва на право власності на цей гараж ОСОБА_3 . На думку позивача, він будував спірний гараж, а тому відповідач не мав права передавати його у власність іншій особі. Отже, позовна вимога про визнання позбавлення позивача Первомайським міськвиконкомом Миколаївської області права користування законно збудованого гаражу № НОМЕР_2 (115) по АДРЕСА_1 незаконним не передбачена способами захисту цивільних прав та інтересів особи, визначених статтею 16 ЦК України. Обраний позивачем такий спосіб захисту не може призвести до захисту або відновлення порушеного права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його користування спірного гаражу. Виходячи з обставин цієї справи позивач вже скористався належним способами захисту та за результатами звернення позивача за судовим захистом своїх прав судами ухвалені відповідні судові рішення від 13 грудня 2017 року (справа № 484/2939/16-ц), від 01 листопада 2022 року (справа № 484/5198/21). Таким чином з огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції вирішив спір з порушенням норм процесуального права. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. З урахуванням викладеного рішення районного суду відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення. Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 256 цього Кодексу. З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 червня 2023 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання акту введення гаражу в експлуатацію від 15 серпня 1996 року, виданого на ім`я ОСОБА_3 незаконним, підробленим і що він до гаражу № НОМЕР_2 (115) немає ніякого відношення та визнання виданого Первомайською міською радою на ім`я ОСОБА_3 03 грудня 1996 року свідоцтва про право власності на гараж № НОМЕР_2 в автогаражного кооперативі «Южний», незаконним слід закрити. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання позбавлення його Первомайським міськвиконкомом Миколаївської області права користування законно збудованого гаражу № НОМЕР_2 (115) по АДРЕСА_1 незаконним необхідно відмовити. Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 141 ЦПК України судові витрати підлягають перерозподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам. Оскільки по суті в задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, судові витрати не підлягають перерозподілу. Керуючись статтями 376, 377, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання акту введення гаражу в експлуатацію від 15 серпня 1996 року, виданого на ім`я ОСОБА_3 , незаконним, підробленим і що він до гаражу № НОМЕР_2 (115) немає ніякого відношення та визнання виданого Первомайською міською радою на ім`я ОСОБА_3 03 грудня 1996 року свідоцтва про право власності на гараж № НОМЕР_2 в авто-гаражному кооперативі «Южний» незаконним закрити. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання позбавлення його Первомайським міськвиконкомом Миколаївської області права користування законно збудованого гаражу № НОМЕР_2 (115) по АДРЕСА_1 незаконним відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 19 вересня 2023 року.