LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4812484/2956/20

від 26.10.2020 ·

26.10.20 22-ц/812/1714/20 Єдиний унікальний номер судової справи 484/2956/20 Номер провадження 22-ц/812/1714/20 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 26 жовтня 2020 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Колосовою О.М., за участі: позивача ОСОБА_1 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу, яка постановлена 11 вересня 2020 року суддею Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області Максютенко О.А. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Первомайської міської ради Миколаївської області про відсутність рішення щодо об`єкту нерухомості та визнання свідоцтва про право власності незаконним, УСТАНОВИЛА: У вересні 2020 року ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства пред`явив вищевказаний позов до Первомайської міської ради Миколаївської області. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14 травня 1975 року ОСОБА_1 отримав дозвіл відділу комунального господарства міста Первомайська за №167 на будівництво гаражу № НОМЕР_1 (після перереєстрації № НОМЕР_2 ) на земельній ділянці в АДРЕСА_1 та план-схему на його ім`я, будівництво якого було завершено у 1977 році. На той час гаражних кооперативів не існувало, акти введення гаражів в експлуатацію не складалися. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 вказаним вище гаражем став користуватися її новий чоловік ОСОБА_3 . В подальшому позивач дізнався, що на підставі рішення Первомайського міськвиконкому №213 від 14 серпня 1996 року, ОСОБА_3 видано свідоцтво на право власності на гараж № НОМЕР_2 в Автогаражному кооперативі «Южний» (далі - АГК «Южний»). Згідно відповіді виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області від 28 жовтня 2011 року за №С-940, ОСОБА_1 повідомлено, що право власності на гараж в АГК «Южний» за ОСОБА_4 оформлено на підставі наступних документів: рішення виконавчого комітету Первомайської міської ради від 19 листопада 1991 року №390 «Про включення в АГК «Южний» - ОСОБА_4 ; довідки голови АГК «Южний» від 05 серпня 1996 року за №35 про те, що ОСОБА_4 є членом АГК та йому виділено гараж № НОМЕР_2 ; акту введення в експлуатацію гаража, затвердженого рішенням виконавчого комітету Первомайської міської ради від 14 серпня 1996 року №213. Посилаючись на викладені обставини, а також вважаючи, що ОСОБА_3 на підставі підроблених документів отримав у власність гараж, який належить позивачу, ОСОБА_1 просив: визнати рішення Первомайського міськвиконкому №213 від 14 серпня 1996 року таким, що воно до гаражу № НОМЕР_2 в АГК «Южний» не має ніякого відношення, так як в ньому номер гаражу № НОМЕР_2 напроти прізвища ОСОБА_3 зовсім відсутній; визнати свідоцтво про право власності на гараж № НОМЕР_2 в АГК «Южний», видане на ім`я ОСОБА_3 , згідно рішення Первомайського міськвиконкому №213 від 14 серпня 1996 року незаконним. Ухвалою судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 вересня 2020 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 відмовлено на підставі п.2 ч.1 ст.186 ЦПК України. Ухвала міськрайонного суду мотивована тим, що зазначені позивачем на обґрунтування позовних вимог обставини вже були предметом судового розгляду та рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 грудня 2017 року, яке залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 січня 2018 року, встановлено, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування законних прав та інтересів ОСОБА_1 не порушує. За вказаних обставин, оскільки існує таке, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, то у відкритті провадження в цій справі суд вважав за необхідно відмовити за п.2 ч.1 ст.186 ЦПК України. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення міськрайонним судом норм процесуального права, просив ухвалу судді скасувати та направити справу на повторний розгляд до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що міськрайонний суд дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.186 ЦПК України. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. За нормами ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п.33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», п.53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»). Пред`явлення позову (заяви) - це процесуальна дія, яка має здійснюватися у порядку, передбаченому ЦПК України. Після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 175,176,177 ЦПК України; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами цивільного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в цивільній справі, встановлених цим Кодексом. Відповідно до п.2 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності. Відмова у відкритті провадження, серед іншого, можлива за умови, що вже існує рішення суду, яке набрало законної сили, і це рішення ухвалено за наслідками розгляду спору (позову), який розглядається між тими самими сторонами, про той самий предмет спору і з тих самих підстав. Йдеться про те, що в тих випадках, коли справа вже вирішена судом або коли сторони розпорядилися своїми правами певним чином і суд затвердив ці дії, повторне звернення до суду не допускається. Неможливість повторного розгляду справи, коли є судове рішення, що набрало законної сили і не скасоване у встановленому законом порядку, перш за все пов`язана з виключністю судового рішення. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Таким чином, необхідність застосування п.2 ч.1 ст.186 ЦПК України обумовлена, зокрема, неприпустимістю розгляду судами одного і того ж спору двічі. Підставою для прийняття судового рішення про відмову у відкритті провадження у справі може бути лише наявність на час вирішення питання про відкриття провадження у справі рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав. Отже, для застосування вказаної підстави для відмови у відкритті провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. При цьому, зазначені підстави для відмови у відкритті провадження у справі спрямовані на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Як вбачається з матеріалів цивільної справи №484/2939/16-ц, у вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , Первомайської міської ради Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , Автогаражний кооператив «Южний», про визнання незаконним рішення Первомайської міської ради за №213 від 14 серпня 1996 року «Про затвердження актів прийому в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» в частині затвердження акту прийому в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту ОСОБА_3 на гараж в АГК «Южний», в частині зобов`язання міського комітету ЖКГ видати йому відповідне свідоцтво та скасування свідоцтва про право власності на гараж № НОМЕР_2 в АГК «Южний» по вулиці Коротченка в місті Первомайську, виданого ОСОБА_3 03 грудня 1996 року. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 грудня 2017 року, яке залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 січня 2018 року та постановою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Отже, суб`єктний склад у справі, яка розглядається, та у справі №484/2939/16-ц однаковий (позивач ОСОБА_1 та відповідач Первомайська міська рада Миколаївської області). Також, проаналізувавши позовні вимоги позивача у даній цивільній справі, вбачається, що вони є аналогічними позовним вимогам у цивільній справі №484/2939/16-ц. Зокрема, предметом спору у зазначеній справі, як і в даній справі, є рішення Первомайської міської ради за №213 від 14 серпня 1996 року «Про затвердження актів прийому в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» в частині затвердження акту прийому в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту ОСОБА_3 на гараж в АГК «Южний» та в частині зобов`язання міського комітету ЖКГ видати останньому відповідне свідоцтво. Підставами оскарження рішення відповідача в обох позовах позивач зазначає той факт, що вищевказане рішення Первомайської міської ради взагалі не приймалось щодо спірного гаражу, оскільки з його змісту не убачається, що воно стосується саме гаражу за №120. При цьому, колегія суддів виходить з того, що різне обґрунтування позивачем одних і тих самих позовних вимог у різних справах не свідчить про наявність іншого позову у розумінні ЦПК України. Певні розбіжності у формулюванні позовних вимог в такому випадку не змінюють змісту спірних правовідносин та не свідчать про нетотожність відповідних елементів спору, що виключає підстави для надання їм повторної правової оцінки судом. Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що міськрайонний суд дійшов правильного висновку про те, що обставини, які наведені ОСОБА_1 в даному позові, ідентичні тим, які вже були предметом судового розгляду, та за наслідком розгляду цих вимог були ухвалені судові рішення, які набрали законної сили, і позивачем не визначені нові, відмінні від тих, які вже були розглянуті судами, вимоги та відповідні нові обставини, якими такі вимоги обґрунтовуються, тому дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що сторони, предмет та підстави вказаних вище двох позовів є однаковими. Таким чином, судова колегія констатує, що міськрайонний суд дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі на підставі п.2 ч.1 ст.186 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги зводяться до суперечливого тлумачення норм процесуального права, незгодою із висновками суду у цивільній справі №484/2939/16-ц, та з висновками суду та їх оцінкою у цій справі, а тому не можуть бути підставою для скасування законного судового рішення. У ст.6 Конвенції закріплений принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі вищевикладеного, апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового судового рішення, то і розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 27 жовтня 2020 року

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»