Постанова 4824 № 369/2750/21

Справа №369/2750/21 Головуючий в суді І інстанції Дубас Т. В. Провадження № 22-ц/824/5478/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Мельника Я.С., суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В., за участі секретаря Ковтун М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання довіреності недійсною, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішення про реєстрацію права власності та витребування майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки удаваним, визнання покупцем в договорі купівлі-продажу земельної ділянки, ВСТАНОВИВ: У березні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивував тим, що він є власником земельної ділянки, площею 0,1320 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер:3222484400:10:004:0018. Право власності на вказане нерухоме майно він набув на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.10.2019 року. 04.09.2020 року він дізнався, що належна йому земельна ділянка зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.08.2020 року. 12.09.2020 року Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві відкрито кримінальне провадження № 12020100100006293 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 Кримінального кодексу України, в ході якого було встановлено, що 19.08.2020 року невідома особа, вклеївши фотографію іншої особи в паспорт ОСОБА_3 , підписала та видала довіреність від 19.08.2020 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю. реєстровий номер 6040, якою уповноважила ОСОБА_1 продати належну йому земельну ділянку. 26.08.2020 року ОСОБА_1 на підставі зазначеної довіреності уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.08.2020 року та відчужив земельну ділянку. Також в ході досудового розслідування була проведена судово-почеркознавча експертиза, якою було встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 в довіреності від 19.08.2020 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю. реєстровий номер 6040, було виконано іншою особою. На підставі вищевикладеного, просив суд визнати недійсною довіреність від 19.08.2020 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю. реєстровий номер 6040; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.08.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т.В. реєстровий номер 1576; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53757490 від 26.08.2020 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Т.В. про реєстрацію права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 , кадастровий номер:3222484400:10:004:0018 за ОСОБА_2 ; витребувати від ОСОБА_2 на свою користь вказану земельну ділянку; У травні 2021 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 , яку вона обґрунтовувала тим, що з метою приховування факту придбання ОСОБА_2 особисто земельних ділянок, остання прийняла рішення про укладання удаваних угод купівлі-продажу, в яких покупцями будуть зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Відповідно до попередніх домовленостей щодо фіктивного придбання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельних ділянок для ОСОБА_2 були укладені наступні удавані угоди: - договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.10.2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 нібито придбав земельну ділянку кадастровий номер 3222484400:10:004:0019 за 220 000 грн. Договір засвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Винник С.М. - договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.10.2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , відповідно до якого ОСОБА_3 нібито придбав земельну ділянку кадастровий номер 3222484400:10:004:0018 за 234 000 грн. Договір засвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Винник С.М. Вказувала, що перед укладанням вищевказаних договорів купівлі-продажу земельних ділянок, ОСОБА_2 домовилась з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що в майбутньому вони безоплатно повернуть їй земельні ділянки шляхом укладення удаваних угод купівлі-продажу, по яким грошові кошти реально передаватися не будуть. При укладанні вищевказананих договорів купівлі-продажу земельних ділянок ОСОБА_2 за власні кошти оплатила їх вартість продавцям, які віддали їй оригінали договорів купівлі-продажу та інших документів. Восени 2019 року ОСОБА_2 за власні кошти на земельних ділянках кадастрові номера 3222484400:10:004:0018 та 3222484400:10:004:0019 почала будівництво двох однакових будинків. Влітку 2020 року, звернулась до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з проханням переоформити на неї спірні земельні ділянки. Зазначала, що ОСОБА_3 19.08.2020 року у приватного нотаріуса підписав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_1 вчиняти дії щодо належної йому земельної ділянки. В подальшому, 26.08.2020 року, ОСОБА_1 , діючи в інтересах ОСОБА_3 , підписав з нею договір купівлі-продажу земельної ділянки за 145 000 грн. Зазначала, що після цього, з метою заволодіння належної ОСОБА_2 земельної ділянки та побудованим на ній будинком вартістю 100000 доларів США, ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського УП ГУ НП в місті Києві з завідомо неправдивою заявою про вчинення нею та ОСОБА_1 злочину, а саме заволодіння з використанням підробленої довіреності нібито належною йому на праві власності земельною ділянкою. В свою чергу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до Шевченківського УП ГУ НП в місті Києві із заявою про вчинення ОСОБА_6 замаху на злочин, але працівники правоохоронних органів відмовили вносити до ЄРДР відомості по вчинення ОСОБА_3 злочинів. Апеляційним судом м. Києва прийнято рішення про зобов`язання уповноважених осіб Шевченківського УП ГУ НП в місті Києві внести до ЄРДР відомості про вчинення ОСОБА_3 злочину передбаченого ст.ст. 15, 190 КК України. Також зазначила на відсутність у ОСОБА_3 грошових коштів та бажання для придбання земельної ділянки. На підставі вищевикладеного, просила суд, з урахуванням уточнених вимог, визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.10.2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 оспорюваним; визнати замість ОСОБА_3 стороною (покупцем) у договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 03.10.2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 - ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_3 на свою користь судові витрати. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року позов ОСОБА_3 задоволено. У задоволенні зустрічного позову - відмовлено. Визнано недійсною Довіреність від 19.08.2020 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю., реєстровий номер 6040. Визнано недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.08.2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т.В., реєстровий номер 1576. Скасовано Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53757490 від 26.08.2020 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Т.В. про реєстрацію права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3222484400:10:004:0018 за ОСОБА_2 . Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 спірну земельну ділянку. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі по 25 254,00 грн. та судовий збір у розмірі по 2087,00 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просять його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи. Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що судом першої інстанції безпідставно не зупинено провадження у справі, крім того, вказує, що задовольнивши первісний позов місцевий суд фактично позбавив права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку та будинок, розташований на ній. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просять його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 та задоволення її зустрічного позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи. Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги доводи її позовної заяви та прийняв рішення без урахування наявності ще одного зареєстрованого кримінального провадження, в рамках якого здійснюється досудове розслідування відносно ОСОБА_3 . Вказує, що ОСОБА_3 не доведено реальність укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки з урахуванням відсутності у нього реальної матеріальної можливості її придбати у 2019 році, а судом не взято до уваги покази свідків в цій частині та інформації щодо його доходів. Судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що на земельній ділянці розташований побудований нею будинок. Від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке відхиляється колегією суддів як необґрунтоване, оскільки жодних, передбачених ст.. 223 ЦПК України, поважних підстав для відкладення розгляду справи дане клопотання не містить. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позов ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач за первісним позовом не підписував оспорювану довіреність від 19 серпня 2020 року, не виявляв волевиявлення на відчуження належної йому на праві власності земельної ділянки та оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки не укладав, та оскільки земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі шляхом відчуження на підставі договору купівлі-продажу, укладеного особою, яка не була уповноважена на це власником, вона підлягає витребуванню у відповідача на користь позивача. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом не доведено ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зокрема те, що відповідач за зустрічним позовом був формальним покупцем, тобто набувачем майнових прав за оспорюваним договором купівлі-продажу земельної ділянки. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 03 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Винник С.М посвідчено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_3 купив земельну ділянку площею 0,1320 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер:3222484400:10:004:0018 (а.с.15-17 т.1). 03 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Винник С.М внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності 33513232, відповідно до якого власником земельної ділянки площею 0,1320 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер:3222484400:10:004:0018 записано ОСОБА_3 (а.с.18 т.1). 19 серпня 2020 року від імені ОСОБА_3 , була підписана та видана довіреність, що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу К.Ю. Некриловим, за реєстровим номером 6040, відповідно до якої ОСОБА_1 уповновноважено продати (обміняти) належну ОСОБА_3 земельну ділянку що розташована за адресою : АДРЕСА_1 , кадастровий номер:3222484400:10:004:0018 (а.с.19-20 т.1). 26 серпня 2020 року ОСОБА_1 діючи від імені ОСОБА_3 на підставі зазначеної довіреності від 19 серпня 2020 року, уклав Договір купівлі-продажу від 26 серпня 2020 року та відчужив зазначену Земельну ділянку ОСОБА_2 (а.с. 21- 24 т.1) 26 серпня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т.В. було проведена державну реєстрацію права власності на Земельну ділянку за ОСОБА_2 (а.с.44-45 т.1) Шевченківським УП ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12020100100006293 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України стосовно заволодіння шляхом обману земельною ділянкою в АДРЕСА_1 . В ході досудового розслідування кримінального провадження №12020100100006293 Київським НДЕКЦ МВС України було проведено почеркознавчу експертизу, якою було встановлено: що підпис від імені ОСОБА_3 у графі «Підпис» в довіреності від гр. ОСОБА_3 , посвідченій 19.08.2020 року приватним нотаріусом КМНО Некриловим К.Ю. реєстрований номер 640, виконаний не позивачем, а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_3 у графі «Підпис» в оригіналі довіреності від гр. ОСОБА_3 , посвідченій 19.08.2020 року приватним нотаріусом КМНО Некриловим К.Ю. реєстрований номер 640, що вилучений у приватного нотаріуса КМНО Антипової Т.В., виконаний не позивачем, а іншою особою; рукописний запис « ОСОБА_3 » у графі «Підпис» в довіреності від гр. ОСОБА_3 , посвідчений посвідченій 19.08.2020 року приватним нотаріусом КМНО Некриловим К.Ю. реєстрований номер 640, що вилучений у приватного нотаріуса КМНО Антипової Т.В., виконаний не позивачем, а іншою особою (а.с.28-43 т.1). Статтею 321 ЦК України, встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Отже, правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України). Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, передбачених актами цивільного законодавства (частини першої та третьої статті 237 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (частина третя статті 244 ЦК України). Довіреність є одностороннім правочином, а тому порядок її видачі та зміст повинні відповідати загальним правилам, які стосуються правочинів. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, на момент вчинення правочину. Статтею 203 ЦК України встановлено такі загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (статті 204 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Наведене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах: від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (провадження №12-157гс19), яким вказується, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. У відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. На підставі викладеного, перевіривши наявні у матеріалах справи докази в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач за первісним позовом не підписував оспорювану довіреність від 19 серпня 2020 року, не виявляв волевиявлення на відчуження належної йому на праві власності земельної ділянки та оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки не укладав. Разом з тим, позивачем за зустрічним позовом не доведено, що відповідач за зустрічним позовом був формальним покупцем, тобто набувачем майнових прав за оспорюваним договором купівлі-продажу земельної ділянки, а відтак у суду відсутні підстави для визнання його недійсним та переведення за позивачем прав і обов`язків покупця. Доводи апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції безпідставно не зупинив провадження у справі до набрання законної сили вироком суду у кримінальній справі № 757/51094/21-к та відповідне клопотання про зупинення провадження, подане представником відповідача в суді апеляційної інстанції, відхиляються колегією суддів, з огляду на таке. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19 (провадження № 61-5752сво21) вказано, що: «метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду». Таким чином, колегія суддів вважає, що представником відповідача не доведена об`єктивна неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої справи, крім цього, у даному випадку зупинення провадження призведе до затягування строків розгляду справи і є процесуально недоцільним, оскільки об`єктивних обставин, які унеможливлюють розгляд даної цивільної справи, не було встановлено. Твердження апеляційних скарг щодо помилкового врахування судом першої інстанції висновку експерта, як неналежного та недопустимого доказу по справі, відхиляється колегією суддів, з огляду на таке. У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 року у цивільній справі №461/3675/17 вказано, що «висновок експерта у кримінальному провадженні є допустимим доказом у цивільній справі, якщо містить інформацію щодо предмета доказування, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений». Крім того, відповідачі за первісним позовом, заперечуючи проти висновку експерта, не надали доказів на його спростування, не скористався правом та не заявив клопотання про призначення відповідної експертизи у даній справі. У постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц та від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 зроблено висновок, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було надано належну оцінку даного висновку та визнано його допустимим та належним доказом по справі, оскільки висновок експерта був проведений в рамках кримінального провадження на підставі постанови слідчого експертом Київського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, який має відповідну освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень, кваліфікацію і стаж експертної роботи з 2013 року та який був повідомлений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК України та містить інформацію щодо предмета доказування у даній справі. Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19). У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 зазначено, що статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Так, 15 квітня 2021 року в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 759/15556/18 зазначено, що у випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, сторона не позбавлена можливості заявити клопотання про призначення експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи. Твердження апеляційних скарг про те, що місцевий суд фактично позбавив права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку та будинок, розташований на ній, також оцінюються колегією суддів критично, з огляду на те, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, що незавершене будівництво на земельній ділянці кадастровий номер:3222484400:10:004:0018 здійснювалося за рахунок ОСОБА_2 , а також що вказана земельна ділянка належала ОСОБА_2 як добросовісному набувачу. Надана ОСОБА_2 копія договору купівлі-продажу квартири від 03.07.2020 року не є належним та допустимим доказом на підтвердження оплати нею вартості земельної ділянки. Твердження апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо доведеності зустрічних позовних вимог, а саме щодо удаваності договору купівлі продажу від 03.10.2019 року в частині сторони договору, також оцінюються колегією суддів критично, з огляду на те, що заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним вона не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження спрямованості волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин. Крім цього, у постанові від 14.02.2022 року Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 346/2238/15-ц зроблено висновок, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину. Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням». Відповідно до абз. другого ч.2 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. А тому, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються у відповідних документах. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Інші доводи апеляційних скарг зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які б відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: