Постанова 4824 № 759/20034/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 759/20034/21 № апеляційного провадження: 22-ц/824/8735/2022 Головуючий у суді першої інстанції: Войтенко Ю.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А. 07 грудня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - Семенюк Т.А Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М., при секретарі - Стешенко М.В., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права на частку в спільному майні, - В С ТА Н О В И В : У вересні 2021 рокупозивач звернулася до суду першої інстанції з даним позовом, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що ОСОБА_2 володіє 63/100 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Інша частка квартири 37/100 належить ОСОБА_3 . Позивач вважає вказану частку квартири спірною, оскільки відповідач в квартирі не проживає, майно здає в оренду іншим особам. Між сторонами наявний довготривалий спір щодо користування вказаною квартирою, який, на думку позивача,ніяк не може бути вирішено, окрім як шляхом припинення права власності відповідача на належну їй частку. У зв`язку з викладеним, позивач просила припинити право власності ОСОБА_3 на 37/100 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; виплатити ОСОБА_3 компенсацію вартості в розмірі 330650,00 грн; визнати право власності на 37/100 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ; стягнути з відповідача 50% понесених судових витрат. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що в даних правовідносинах є умови для припинення права власності на частку 37/100 у зв`язку з тим, що частка є незначною, не подільною, спільне користування та володіння є не можливим іне може завдати значної шкоди відповідачу, оскільки на час звернення до суду вона має інше житло, що відповідає вимогам ч.1 ст.365 ЦК України Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судом встановлено, що ОСОБА_4 володіє 63/100 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 24.07.2018. ОСОБА_2 зареєстрована в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Інша частка квартири - 37/100 часток належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про права на спадщину за заповітом, видане 23.03.2021. Також позивачем надано відомості про те, що ОСОБА_3 належить також Ѕ квартири за адресою: АДРЕСА_3 та квартира за адресою: АДРЕСА_4 . У відповідності до технічного паспорту, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , розташована на 2 поверсі 2-поверхового будинку та складається з 2 кімнат житловою площею 28,1 кв.м., у тому числі, 1 кімната 18,1 кв.м., 2-а кімната 10,0 кв.м., кухня 5,3 кв.м., вбиральня (сполучена) площею 1,1 кв.м., ванна кімната площею 2,7 кв.м., коридор площею 7,8 кв.м. Згідно з висновком експерта за результатами проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи №2-18/06 від 18.06.2021, ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 в цінах на час проведення дослідження складає 893 650,00 грн, включаючи ПДВ; ринкова вартість 37/100 частки складає 330 650,00 грн; виділити в натурі 37/100 (або близької до неї) частки квартири у відповідності до вимог нормативних документів не вбачається можливим. Також позивачем було надано до суду платіжний документ, квитанцію №0.0.2256922254.1 від 07.09.2021 про зарахування до Державної казначейської служби України м. Києва суму депозиту 330 650,00 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наявність іншої нерухомості не може свідчити про те, що припиненння права власності не завдасть істотної шкоди відповідачу, та зазначено, що користування відповідачем квартирою на власний розсуд, не може свідчити про наявність обставин, визначених ст. 365 ЦК України. Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не взято до уваги, що частка в спірній квартирі, яка належить відповідачці є незначною, остання в квартирі не проживає, забезпечена іншим житлом, виходячи з наступного. Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (стаття 358 ЦК України). У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Як встановлено судом, ОСОБА_3 належить на праві власності 37/100 частин квартири АДРЕСА_5 єві та Ѕ частина квартири АДРЕСА_6 єві. У зазначеній квартирі проживають її колишній чоловік ОСОБА_5 , який хворий на психічне захворювання та недієздатня донька ОСОБА_6 , яка агресивна по відношенню до відповідача. Як пояснила ОСОБА_3 в судовому засіданні, вона проживає у квартирі АДРЕСА_7 , яка належить на праві власності її сину ОСОБА_7 . Зазначає, що, припинення її права власності на 37/100 частин спірної квартири завдасть їй істотну шкоду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України та вказано, що «припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку». Тобто, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини зауважував, що стаття 1 Першого протоколу по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як "окремі", тобто не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (серед інших джерел, рішення у справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства" (Lithgow and Others v. the United Kingdom) від 8 липня 1986 року, п. 106, серія А, N 102) (справа « Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року). Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Таким чином, твердження сторони позивача про те, що позбавлення відповідача права власності на частину спірної квартири не нанесе їй значної шкоди тільки тому, що у її власності є інше нерухоме майно, є необґрунтованими, і ця обставина не є безумовною підставою для припинення права відповідача на 37/100часток в спільному майні. Крім того, судом встановлено, що спірна квартира двокімнатна, позивач та відповідач займають по одній кімнаті, відповідач проти позову заперечує, вважає, що припинення права власності на її частку у спільному майні завдасть істотної шкоди і їй самій, і членам її сім`ї. Той факт, що відповідач здає в оренду належну їйчастину квартири, не може свідчити про наявність обставин, визначених ст. 365 ЦК України для припинення її права власності на спільне майно. Також і позивач не обмежена в розпорядженні своєю часткою у спільній частковій власності на власний розсуд. Враховуючи вище наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову. Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору. Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм чинного законодавства, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлений 22 грудня 2022 року. Головуючий Судді