Постанова 4824 № 759/12459/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 759/12459/20 № апеляційного провадження: 22-ц/824/6931/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Кириленко Т.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А. 18 травня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - Семенюк Т.А Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М., при секретарі - Максюк І.Г., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,- В С ТА Н О В И В : У липні 2020 року позивач звернулась з данним позовом до ОСОБА_3 посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з 22.04.1972 року. У шлюбіу них народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 1978 рокуза рахунок спільних коштів сімейного бюджету вони придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , в якій спільно проживали. 31.10.1997 рокуїх шлюб було розірвано. У 2000 роцівони з ОСОБА_4 розміняли зазначену вище трикімнатну квартиру на дві однокімнатні, проте поділу спільного майна до цього часу не здійснювалось. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, спадкоємцем за заповітом є його друга дружина - відповідачка ОСОБА_3 . Зазначає, що оскільки квартира за адресою АДРЕСА_2 придбана внаслідок обміну квартири АДРЕСА_1 , придбаної за спільні кошти подружжя, просить визнати за нею право власності на Ѕ її частину. Просила поділити майно, придбане під час шлюбу з ОСОБА_4 , визнавши за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_3 . Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, вважаючи, що судом порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги, зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 115 СК України розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі РАЦС за заявою колишньої дружини або чоловіка. Позивач отримала у державному органі РАЦС свідоцтво про розірвання шлюбу із ОСОБА_4 лише у 2004 році. Зазначає, що початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК). 21 квітня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_3 , в якому відповідач просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін зазначивши, що свідоцтвом про розірвання шлюбу виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Ленінградського району м. Києва, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було розірвано 25 листопада 1997 року, про що зроблено актовий запис № 1210, оскільки реєстрація розлучення відбулась в органах реєстрації актів громадянського стану, то шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації, тобто з 25 листопада 1997 року, а не з моменту отримання позивачем ОСОБА_2 свідоцтва про розірвання шлюбу в 2004 році. Крім того, квартира АДРЕСА_3 була придбана ОСОБА_4 після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , а саме 08.05.2001 року згідно договору купівлі-продажу, а тому вона є власністю лише ОСОБА_4 , натомість придбана під час шлюбу з позивачкою ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_1 була подарована ОСОБА_4 ОСОБА_6 , що підтверджується договором дарування від 25.05.2000року, а тому твердження позивачки про те, що вона була розміняна на дві однокімнатні квартири не відповідає дійсності. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з 22.04.1972 року( а.с. 17). 25.11.1997 рокушлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 19). Під час шлюбу подружжям ОСОБА_2 було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 на підставі довідки, виданої житлово-будівельним кооперативом «Сатурн-1» від 19.03.1994 року. 25.05.2000 року вказана квартира подарована ОСОБА_4 ОСОБА_8 ,зазначений договір дарування позивачкою не оспорюється (а.с. 45). Згідно договору купівлі-продажу від 08 травня 2001 року, ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 49). 27.02.2002 рокуОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 (а.с. 48). ОСОБА_4 заповів квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_9 , яка30.07.2020 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а.с. 51). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_3 не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана ОСОБА_4 після розірвання шлюбу з позивачкою, а тому законних підстав для визнання за позивачкою права власності на її частину відсутні. Колегія суддів погоджується з висновкому суду першої інстанції з огляду на наступне. Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого 25 листопада 1997 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Ленінградського району м. Києва, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було розірвано 25 листопада 1997 року, про що зроблено актовий запис № 1210. Доводи апеляційної скарги, що початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС, чи з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки як вбачається з матеріалів справи, у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з відсутністю правових підстав, а не у зв`язку з порушенням строку позовної давності, а тому в даному випадку зазначені доводи правового значення не мають. Згідно з частиною 1 статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. У відповідності до статті 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Статтею 29 Кодексу про шлюб та сім`ю України, вказано, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення: про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Судом встановлено, що єдиним спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 була квартира АДРЕСА_5 , яка набута в період шлюбу. Як вбачається з договору дарування квартири посвідченого 25.05.2000 року державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Герасименко Т.М., вказана вище квартира подарована ОСОБА_4 ОСОБА_6 Квартира АДРЕСА_3 була придбано особисто ОСОБА_4 у ОСОБА_10 , за особисті кошти та після розлучення з ОСОБА_2 . Згідно з роз`ясненнями, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», відповідних норм Цивільного кодексу Української PCP 1963 року та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі. Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Проте, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з такими позовними вимогами до суду не зверталась, а Кодекс законів про шлюб та сім`ю, чинний на час виникнення правовідносин, не передбачав такої підстави для виникнення права спільної сумісної власності на майно як проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, наведених в апеляційній скарзі, а тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлений 25 травня 2021 року. Головуючий Судді