Постанова 4824 № 760/2625/22

справа № 760/2625/22 головуючий у суді І інстанції Шереметьєва Л.А. провадження № 22-ц/824/4904/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 21 червня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Мостової Г.І., суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.С., за участі секретаря судового засідання: Сердюк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, - в с т а н о в и в : У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києваз позовом до ОСОБА_1 , у якому просив суд стягнути з відповідача 99 075, 00 дол. США безпідставно набутих коштів та 7 980, 29 дол. США - 3% річних за користування ними. Позов обґрунтовано тим, що відповідач, будучи у 2018 році співзасновником будівельної компанії ТОВ «КІБК-ІНВЕСТ», запропонував позивачу придбати у нього нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру площею 46, 88 кв.м та нежитлове приміщення площею 150 кв.м у новобудові ЖК «Гренландія» (GreenЛандія) за адресою: Київська область, смт Глеваха. Позивач погодився на вказану пропозицію та у рахунок оплати вартості нерухомості він передав відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 99 075, 00 дол. США: 15 800, 00 дол. США за однокімнатну квартиру та 83 275, 00 дол. США за нежитлове приміщення із розрахунку 550 дол. США за 1 кв.м. Факт передання грошових коштів підтверджується власноручно складеними відповідачем розписками від 27 березня 2019 року, 08 квітня 2019 року та 26 квітня 2019 року. Згодом виявилося, що відповідач не мав права укладати правочини щодо указаного нерухомого майна, а також те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна письмово не укладався та нотаріально не посвідчувався, тому він є нікчемною угодою. Грошові кошти у розмірі 99 075, 00 дол. США відповідачем повернуті не були. З урахуванням цього та вимог статті 1212 ЦК України позивач просив просить стягнути вказані кошти з відповідача, а також у порядку статті 625 ЦК України стягнути з відповідача 3% річних за користування коштами. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 99 075 дол. США безпідставно отриманих коштів, 7 980, 29 дол. США - 3% річних та 12 405 грн судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з розписок відповідача вбачається, що грошові кошти отримані ним у позивача в рахунок однокімнатної квартири та нежитлового приміщення в ЖК «Гренландія». Сторони не заперечують, що попередній договір між ними про придбання майна або майнових прав на нього не укладався. На момент отримання грошових коштів відповідач не був власником зазначених приміщень та не володів ними або правом на них в іншій формі. Представник відповідача у судовому засіданні зазначила, що будівництво житлового комплексу, у якому позивачу були запропоновані квартира та нежитлові приміщення, до цього часу не розпочато. Відповідач, отримавши грошові кошти від позивача за відсутності відповідної правової підстави, усвідомлюючи невідповідність своїх дій вимогам закону, не вчинив будь-яких дій до їх повернення, тому суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог позивача і в частині стягнення 3% річних. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить: скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на момент розгляду справи та до моменту ухвалення рішення у матеріалах справи були відсутні розписки про отримання коштів, на які посилається як позивач, так і суд першої інстанції, що ставить під сумнів підстави їх отримання на такій стадії процесу. Питання щодо нотаріального посвідчення договору купівлі продажу незавершеного будівництва взагалі не мало мати місце, оскільки незавершене будівництво згідно з нормами чинного законодавства є лише будівельними матеріалами. На момент видачі розписок, при отриманні дозвільних документів на початок будівельних робіт, мало місце лише переоформлення договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно, що не вимагає нотаріального посвідчення. А розписка, в силу того, що вважається правочином, свідчила та підтверджувала наміри сторін. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не був власником чи іншим володільцем майна, що давало йому право розпоряджатися ним, та не був наділений таким правом від імені уповноваженої на такі дії юридичною особою. Однак підстави та докази, які б свідчили про такий висновок суду відсутні. Щодо стягнення 3 % річних, суд посилається на постанову ВП ВС, яка розкриває термін «користування чужими коштами», жодних з яких не підходить до спірних правовідносин. Або ж суд першої інстанції розцінює розписки як боргові, які насправді не є такими. На час оформлення розписок права власності на нерухоме майно, і взагалі нерухомого майна, не існувало, про що було відомо й позивачу, і він мав намір придбання нерухомості у майбутньому, питання про укладення договору купівлі-продажу майна з нотаріальним посвідченням взагалі не мало місця на існування. Отже, взагалі з цих підстав, позов не може обгрунтовуватися нікчемністю та недійсністю правочину. Розписки ОСОБА_1 про одержання коштів у рахунок продажу нерухомості не є підтвердженням на укладення договору позики (вона не є борговою зі строком повернення коштів), а також не є правочином, що свідчить про укладення купівлі-продажу нерухомого майна. І про це усвідомлювали сторони під час її підписання, тобто нею підтверджено волевиявлення сторін щодо наміру придбання в майбутньому нерухомості (без зазначення строків). Відсутність у розписці відомостей про обов`язок боржника повернути борг в певні строки позбавляє права кредитора захистити свої цивільні права шляхом повернення коштів. А наявність самих розписок спростовує поняття «безпідставне набуття». Від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Розенбойма Ю.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відзив обґрунтовано тим, що відповідач у відзиві не заперечував факт відсутності у нього будь-яких прав на об`єкти нерухомості, указані у розписках. Відповідачем визнано та не заперечується факт отримання коштів від позивача у сумі, що є об`єктом спору. Наявні у матеріалах справи розписки не мають юридичної сили попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна. У таких розписках не зазначений строк укладення договору купівлі-продажу, а також адреси (поверх, номер квартири/приміщення). Сторони у справі не досягли згоди щодо істотних умов договору, не зафіксувати ці умови належним чином. Від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Рущака В.І. 19 червня 2023 року (вх.суду 74069) надійшли додаткові пояснення, у яких він посилається на те, що наявні у матеріалах справи розписки є недопустимими доказами, оскільки подані не у строки та спосіб, передбачені законом. Подаючи 26 вересня 2022 року на електронну пошту суду першої інстанції заяву про визнання суми стягнення в іноземній валюті (змінено суму в гривневому еквіваленті на суму в іноземній валюті), позивач фактично змінив предмет позову. У справі відсутні докази направлення такої заяви іншим учасникам справи, а сама заява подана після закінчення підготовчого судового засідання. Суд першої інстанції не дослідив у повній мірі, які саме правовідносини мали на меті сторони, яку мету вони переслідували, які вимоги закону порушили укладаючи той чи інший вид договору, не встановив нікчемність правочину, який на його думку був вчинений. Представника відповідача ОСОБА_1 - адвокат Рущак В.І. у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги. Від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Розенбойма Ю.О. надійшло клопотання про розгляд справи за наявними матеріалами справи без участі позивача та його представника, у якому він просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 27 березня 2019 року відповідачем ОСОБА_1 видана власноручна розписка, у якій він зазначив (мова оригінала): «Расписка. Мной, ОСОБА_3 получено от ОСОБА_2 сумма в размере 15 800 $ в счет продажи однокомнатной квартиры (46,88 м2) в ЖК «Гринландия». 27.03.2019» (а.с. 120). 08 квітня 2019 року ОСОБА_1 видана власноручна розписка, у якій він зазначив (мова оригінала): «Расписка. На основании договоренности, между мной, ОСОБА_3 и ОСОБА_2 , передается из моего коммерческого фонда в ЖК «Гринландия» помещение 120 м2 по цене 550 $ за м2. 08.04.2019 г. Получено: 35 555 $ аванса. 08.04.2019 г. Получил: 47 720 $. Расчет произведен полностью 26.04.2019 г.» (а.с. 121). Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Позивач, звертаючись із позовом до суду, просив стягнути з відповідача на його користь кошти у розмірі 99 075, 00 дол. США, як безпідставно набуте майно на підставі статті 1212 ЦК України, та 7 980, 29 дол. США - 3% річних. На підтвердження передачі відповідачу указаних коштів позивачем надано дві розписки відповідача (а.с. 120-121). Відповідач не заперечує факт написання ним указаних розписок, що вбачається, зокрема, зі змісту апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, провадження № 14-32цс19, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21). Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто немає правової підстави для передання коштів у момент такого передання, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України. У особи виникає зобов`язання повернути отримане майно, зокрема, грошові кошти, згідно зі статтею 1212 ЦПК України, як безпідставно набуте, якщо особа отримала їх без правової підстави, за відсутності договірних правовідносин щодо цього майна. Указані правові висновки відповідають висновкам, які викладені у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц, провадження № 61-15428св19. Згідно з текстом розписки вона містить лише підтвердження відповідача ОСОБА_1 про отримання ним від позивача грошових коштів у сумі, питання про стягнення якої порушується у позову ОСОБА_4 - 99 075 дол. США, а також мету їх передання - у рахунок продажу однокімнатної квартири у ЖК «Грінландія». Відповідачем не оспорюється сума та факт передачі йому грошей позивачем. Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що указана розписка не є борговою, а під час її підписання сторони усвідомлювали, що нею вони підтверджують своє волевиявлення щодо наміру придбання у майбутньому нерухомості (без визначення строків). Однак у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідачу належить будь-яке нерухоме майно (квартира), яке могло б бути відчужене у рахунок отриманих ним від позивача грошових коштів, які за розпискою передавалися саме з метою його придбання позивачем. Також відсутні докази того, що відповідач вчиняв будь-які дії чи роботи, пов`язані з будівництвом будинку (квартири) для ОСОБА_2 , що могло б бути підставою оцінювати спірні правовідносини як договірні за відсутності письмового договору, отже, правова підстава щодо отримання коштів між сторонами не виникала. Тобто сторони не пов`язаний договірними правовідносинами щодо таких грошових коштів, які б свідчили про існування будь-якої розумної та справедливої підстави для отримання їх відповідачем. Докази наявності між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 інших правовідносин відсутні, тому апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірні правовідносини не є договірними, а повинні кваліфікуватись за статтею 1212 ЦК України. При цьому сам відповідач зазначив в апеляційній скарзі про те, що його розписка про одержання коштів у рахунок продажу нерухомості не є борговою та не є правочином, що свідчить про укладення купівлі-продажу нерухомого майна. Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про недопустимість розписок як доказів, у зв`язку з порушенням порядку їх подачі до суду, оскільки у позовній заяві зазначено такі розписки як додатки до позову, а представником позивача - адвокатом Розенбойм Ю.О. заявлено обґрунтоване клопотання про долучення таких доказів до матеріалів справи та поновлення строку їх подання (а.с. 119). У своїх додаткових поясненнях представник відповідача посилається на те, що подаючи 26 вересня 2022 року заяву про визнання суми стягнення в іноземній валюті (змінено суму в гривневому еквіваленті на суму в іноземній валюті), позивач фактично змінив предмет позову, але не надав доказів направлення такої заяви іншим учасникам справи, а сама заява подана після закінчення підготовчого судового засідання. У вказаній заяві представник позивача просив суд першої інстанції стягнути з відповідача грошові кошти в іноземній валюті, а не в еквівалентній сумі у грошовій одиниці України. У зв`язку з тим, що апеляційна скарга таких доводів не містить, апеляційний суд розцінює подані додаткові пояснення в цій частині як доповнення до апеляційної скарги. Оскільки доповнення до апеляційної скарги в цій частині подані з порушенням п.п. 1,2 статті 364 ЦПК України, та враховуючи, що позивачем не збільшувався та не зменшувався розмір позовних вимог, а також не змінювався предмет позову, який протягом усього розгляду цієї справи є стягнення безпідставно набутих коштів та 3 % річних, апеляційний суд не враховує доповнення до апеляційної скарги в цій частині. Отже, колегія апеляційного суду вважає, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року в частині стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 99 075,00 дол. США ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині. Щодо стягнення 3% річних, апеляційний суд враховує таке. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу (основне зобов`язання), суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та трьох процентів річних від простроченої суми. Крім того, положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України (постанова Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц, провадження № 61-22875св19). За таких обставин висновок суду першої інстанції про поширення дії статті 625 ЦК України на спірні правовідносини у цій справі є правильним. Разом з тим, у позовній заяві відсутній розрахунок суми 3 % річних, а зазначений у п. 5 додатку до позовної заяви розрахунок заборгованості - також відсутній у матеріалах справи (а.с. 5). Апеляційний суд враховує те, що три проценти річних розраховуються за формулою: (Проценти) = (Сума боргу) ? (Процентна ставка (%)) / 100% ? (Кількість днів) / (Кількість днів у році) Відповідно до цієї формули: (Сума боргу) - сума простроченого боргу; (Процентна ставка (%)) - три проценти річних, відповідно до статті 625 ЦК України; (Кількість днів) - різниця між датою закінчення розрахунку та датою початку розрахунку; (Кількість днів у році) - кількість днів у календарному році. Апеляційний суд також встановив, що зі змісту розписки вбачається, що у ній не зазначено строк повернення грошових коштів. У матеріалах справи наявна долучена позивачем письмова претензія на ім`я ОСОБА_1 з вимогою повернути внесені позивачем у якості авансових платежів кошти у розмірі 120 000 дол. США. Однак, на вказану претензію позивач у позовній заяві взагалі не посилався та про її направлення відповідачу не зазначав, доказів направлення указаної претензії відповідачу позивачем не надано. Підсумовуючи, апеляційний суд встановив, що позивач звертаючись до суду з позовом про стягнення 3% річних взагалі не зазначив початок періоду нарахування (чи з певного моменту після отримання відповідачем грошових коштів, чи з моменту можливого направлення позивачем вимоги (письмової претензії) відповідачу про повернення грошових коштів, чи з будь якого іншого визначеного позивачем у позовній заяві моменту) та кінець такого періоду, за який указана сума розрахована, а з матеріалів справи таких даних не вбачається. З огляду на вказане, апеляційний суд позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок 3 % річних без указаних вихідних даних щодо кількості днів нарахування (різниця між датою закінчення розрахунку та датою початку розрахунку). Зважаючи на викладене, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 7 980, 29 дол. США з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині. Відповідно до п. 2 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Щодо судових витрат. Відповідно до частини 1 та пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У пункті 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз`яснено, що якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Враховуючи, що позов задоволено частково (враховуючи розмір задоволених позовних вимог 93,15 %), а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 11 555 грн 25 коп. (93,15 % х 12 405 грн. : 100% = 11 555 грн 25 коп.). З позивача на користь відповідача підлягає до стягнення судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено - у розмірі 1 265 грн 37 коп. (6,8 % х 18 607 грн 50 коп. : 100% = 1 265 грн 37 коп.). Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення різниця судових витрат у розмірі 10 289 грн 87 коп. керуючись статтями 259, 268, 383 ЦПК України, суд, ­- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних у розмірі 7 980, 29 дол. США та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 10 289 грн 87 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Г.І. Мостова Судді Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська