Постанова 4823 № 748/702/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 26 серпня 2025 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 748/702/25 Головуючий у першій інстанції Майборода С. М. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1186/25 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - судді Висоцької Н.В., суддів Мамонової О.Є., Шитченко Н.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чернігівського районного суд Чернігівської області від 28 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,- У С Т А Н О В И В: У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за розпискою від 21.01.2024 в розмірі 4 000 доларів США, 127,6 доларів США, в якості 3% річних, 20000 грн витрат на правову допомогу та 1 665,56 грн в якості сплати судового збору. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 21.01.2024 ОСОБА_2 взяв у борг у неї кошти в сумі 4000 доларів США, про що складено розписку, за якою зобов`язався повернути борг 04.02.2024 включно. Позика є безвідсотковою. Розписка написана та підписана власноручно відповідачем. Зазначала, що станом на день позову коштів у розмірі 4000 доларів США в якості боргу за розпискою від 21.01.2024 відповідачем не повернуто. Посилаючись на ст. 625 ЦК України просить стягнути також 3% річних у сумі 127,26 доларів США. Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28.04.2025 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 21.01.2024 в розмірі 4000 доларів США. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1665,56 грн та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 15 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 53 грн судового збору. Обґрунтовуючи рішення суд першої інстанції врахував, що відповідач не заперечував факту підписання розписки, оригінал розписки перебуває у позивача, а отже відсутні підстави ставити під сумнів отримання коштів в розмірі 4000 доларів США ОСОБА_2 саме від позивача у справі, також наявність у позивача оригіналу розписки свідчить про те, що сума боргу не повернута. Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення районного суду скасувати та ухвалити рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі та стягнути суму понесених судових витрат. За доводами апеляційної скарги, позивачем не надано жодних додаткових доказів на підтвердження факту передачі грошей, окрім розписки від 21.01.2024, підпис на розписці не є автоматичним доказом фактичної передачі коштів. У зв`язку з цим, відсутність інших доказів (наприклад, банківських виписок або свідчень) ставить під сумнів достовірність інформації про надану позику. Зазначає, що борг виражений в іноземній валюті і питання визначення розміру заборгованості, нарахування процентів повинно здійснюватися в межах чинного розміру заборгованості, а саме з урахуванням курсу валют, встановленого НБУ. Звертає увагу на те, що розписка не містить жодних даних сторони позичальника, тобто лише прізвище, ім`я та по батькові, що ставить під сумнів правову природу даної розписки, як доказ укладення позики. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовити та стягнути з нього 10000 грн витрат на правову допомогу. Указує, що договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Стверджує, що під час розгляду судом першої інстанції, стороною відповідача не заперечувався факт підписання розписки, оригінал розписки перебував у позивачки, а отже відсутні підстави ставити під сумнів отримання коштів в розмірі 4000 доларів США ОСОБА_2 саме від позивачки у справі. Зазначає, що 07.03.2025 представником позивачки надано до суду оригінал розписки від 21.01.2024 про отримання відповідачем коштів на суму 4000 доларів США. Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом у справі встановлено, що 21.01.2024 ОСОБА_2 взяв у борг в ОСОБА_1 4000 доларів. Зобов`язався віддати 04.02.2024 включно, що підтверджується розпискою (а.с. 24). Відповідач грошові кошти за розпискою від 21.01.2024 не повернув. Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що стороною відповідача не заперечується факту підписання розписки, оригінал розписки перебуває у позивача, а отже відсутні підстави ставити під сумнів отримання коштів в розмірі 4000 доларів США ОСОБА_2 саме від позивача у справі ОСОБА_1 , також наявність у позивача оригіналу розписки свідчить про те, що сума боргу не повернута. Рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних у розмірі 127,26 доларів США не оскаржується та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення основної заборгованості у розмірі 4000 доларів США. З висновком районного суду в оскаржуваній частині погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 3 ч. 1). Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Статтею 10 ЦПК визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. За положеннями ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до положень статі 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України). За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 у справі №206/6401/18 зазначено, що: «на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц». У постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі №6-1967цс15 викладено правовий висновок про те, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. У справі, що переглядається, сторони погодили умови, за якими ОСОБА_2 зобов`язався за розпискою від 21.01.2024 повернути отримані ним кошти в сумі 4000 доларів США до 04.02.2024 включно. Отже, грошовим необхідно вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. І саме такий обов`язок відповідача зазначений у борговій розписці. Матеріали справи не містять доказів і районним судом не встановлено факту неотримання позичальником ОСОБА_2 грошей від ОСОБА_1 . Крім того, матеріали справи не містять доказів, що між сторонами виникли якісь інші правовідносини, на підставі яких могла бути написана розписка від 21.01.2024. Установивши, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, ОСОБА_2 у передбачений договором строк кошти не повернуто, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики в сумі 4000 доларів США. З урахуванням викладеного, не можуть бути підставою для скасування правильного рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано жодних додаткових доказів на підтвердження факту передачі грошей, окрім розписки від 21.01.2024, підпис на розписці не є автоматичним доказом фактичної передачі коштів. У зв`язку з цим, відсутність інших доказів (наприклад, банківських виписок або свідчень) ставить під сумнів достовірність інформації про надану позику. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України). Відповідачем не доведено належними і допустимими доказами, що боргова розписка ним не підписувалась, отже наявність підписів має підтверджує наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечує їх ідентифікацію. Отже, є необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що розписка не містить жодних даних сторони позичальника, тобто лише прізвище, ім`я та по батькові, що ставить під сумнів правову природу даної розписки, як доказ укладення позики. Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У частинах першій, другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Судом першої інстанції встановлено наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, що свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі №154/3443/18 (провадження N 61-6026св20). У постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21) Верховний Суд дійшов висновку про те, що саме наявність оригіналу боргової розписки у позикодавця є свідченням того, що зобов`язання за договором позики не виконане. Не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і доводи, що борг виражений в іноземній валюті і питання визначення розміру заборгованості, нарахування процентів повинно здійснюватися в межах чинного розміру заборгованості, а саме з урахуванням курсу валют, встановленого НБУ, оскільки згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів. Ураховуючи вищевикладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять підстав для його скасування. Щодо питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд враховує наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України). Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 адвокат Переверзєв О.О. просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. Як убачається з матеріалів справи, представництво інтересів ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Переверзєв О.О. згідно із ордером на надання правничої допомоги серії СВ № 118160, виданим 11.08.2025 АО «Рябінін, Переверзєв та партнери», на підставі договору про надання правничої допомоги № б/н від 11.08.2025. 11.08.2025 між АО «Рябінін, Переверзєв та партнери» та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги. Відповідно до п. 1.1. договору АО зобов`язується налати клієнту правничу допомогу щодо представництва прав та законних інтересів останньогь, у судах під час здійснення, зокрема, цивільного судочинства, в судах всіх інстанцій, перед будь-якими фізичними та юридичними особами, з приводу подання відзиву на апеляційну скаргу у справі № 748/702/25. Пунктом 1.2 договору передбачено, що правнича допомога полягає в : Зборі правовому аналізі інформації, документів та матеріалів, що стосуються справи; - наданні усних та письмових консультацій та роз`яснень; - складенні необхідних для справи процесуальних документів, скарг, претензій, адвокатських запитів, клопотань, позовних заяв тощо. Згідно з п. 1.3. договору для виконання цього договору клієнт надає АО в особі адвоката, як представнику, усі повноваження визначені для позивача, відповідача, третьої особи, особи на права та обов`язки якої впливає судове рішення або судовий процес, особи, зокрема, визначені Цивільним процесуальним кодексом України. 11.08.2025 між АО «Рябінін, Переверзєв та партнери» та ОСОБА_1 укладено акт прийняття передачі наданих послуг судових витрат, (суми гонорару за надану правову допомогу з договором про надання правової допомоги від 11.08.2025), за яким вбачається, що:

1. Консультація з приводу подання відзиву на апеляційну скаргу по справі № 748/702/25 складає 2000 грн;

2. Ознайомлення з апеляційною скаргою ОСОБА_2 по справі № 748/702/25 складає 2 000;

3. Складання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 по справі № 748/702/25 та виготовлення додатків складає 8 000 грн. З типової форми N КО-1 до прибуткового касового ордера № 1 від 11.08.2025, убачається, що від ОСОБА_1 на підставі договору № б/н від 11.08.2025 прийнято суму 10 000 грн. У встановлений судом строк представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Комасою О.В. подано клопотання про зменшення витрат на правову допомогу. Враховуючи викладене та наявність заперечення відповідача щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу, апеляційний суд враховує складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співмірності, доходить висновку, що витрати на правничу допомогу в сумі 10000 грн є неспівмірними з розумною необхідністю витрат для цієї справи, а тому витрати, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 , слід зменшити до 5000 грн. Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Чернігівського районного суд Чернігівської області від 28 квітня 2025 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу за розгляд справи у суді реляційної інстанції у розмірі 5 000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Головуюча Н.В. Висоцька Судді О.Є.Мамонова Н.В. Шитченко