Постанова 4818 № 619/3704/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 12 серпня 2020 року м. Харків Справа № 619/3704/19 Провадження № 22-ц/818/2320/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Пилипчук Н.П. , суддів: Кругової С.С., Маміної О.В. за участю секретаря судового засідання : Прокопчук І.В., Учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2020 року, ухвалене суддею Калиновською Л.В., - В С Т А Н О В И В : У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. В обгрунтування позову зазначає, що 20 червня 2010 року між ним та відповідачем укладено договір позики, згідно умов якого останній отримав в борг суму в розмірі 6000 доларів США строком до 01 лютого 2011 року, що підтверджується розпискою. Гроші за розпискою ОСОБА_3 отримав під час її складання. Також 14 серпня 2010 року між ним та відповідачем укладено додатковий договір позики, згідно якого останній отримав додатково в борг суму в розмірі 6000 доларів США строком до 01 квітня 2011 року, що підтверджується додатковою розпискою. Гроші за розпискою ОСОБА_2 отримав під час її складання. Крім того, 14 січня 2011 року між ним та відповідачем укладено додатковий договір позики, згідно умов якого останнім отримав в борг суму в розмірі 500 доларів США строком до 01 травня 2011 року, що підтверджується додатковою розпискою. Гроші за даною розпискою ОСОБА_2 отримав під час її складання. Зазначає, що 01 лютого 2011 року ОСОБА_2 борг за першою розпискою не повернув, у зв?язку з скрутним становищем, на його прохання він уклав з ним договір, оформленим як розписка, відповідно до якого передав йому 500 доларів США. Відповідно до розписки ОСОБА_2 зобов`язався повернути борг протягом двох місяців, тобто 1 квітня 2011 року. Гроші за розпискою ОСОБА_2 отримав під час її складання. Вказує, що гроші ОСОБА_2 не повернув, посилаючись на складні обставини, на вимоги відповідав ухильно, але з року в рік обіцяв повернути борг. 15 липня 2019 року він звертався до ОСОБА_2 у письмовому вигляді з вимогою. Просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу за розпискою від 20 червня 2010 року в сумі 6000 доларів США; суму боргу за розпискою від 14 серпня 2010 року в сумі 6000 доларів США; суму боргу за розпискою від 14 січня 2011 року в сумі 500 доларів США; суму боргу за розпискою від 01 лютого 2011 року в сумі 500 доларів США, що разом становить 13000 доларів США, а також 3% річних суми боргу у розмірі 3329,51 доларів США. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2020 року позов ОСОБА_1 - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за розпискою від 20 червня 2010 року в сумі 6000 доларів США; суму боргу за розписко від 14 серпня 2010 року в сумі 6000 доларів США; суму боргу за розпискою від 14 січня 2011 року в сумі 500 доларів США; суму боргу за розпискою від 01 лютого 2011 року в сумі 500 доларів США, що разом становить 13000 доларів США, а також 3% річних суми боргу у розмірі 3329,51 доларів США. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, позивачем не було надано суду доказів того, що він отримав письмову вимогу та обіцяв йому повернути борг. У 2011 році він повідомив позивача, що грошей у нього немає і повернути йому він їх не може. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із доведеності заявлених позовних вимог. Разом з тим, погодитися з висновком суду про наявність підстав для задоволення позову не можна, виходячи з наступного. За статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що: 20 червня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно умов якого останній отримав в борг грошові кошти в розмірі 6000 доларів США строком до 01 лютого 2011 року, що підтверджується розпискою; 14 серпня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно умов якого останній отримав в борг грошові кошти в розмірі 6000 доларів США строком до 01 квітня 2011 року, що підтверджується розпискою; 14 січня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно умов якого останній отримав в борг грошові кошти в розмірі 500 доларів США строком до 01 травня 2011 року, що підтверджується розпискою. 01 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно умов якого останній отримав в борг грошові кошти в розмірі 500 доларів США та зобов`язався повернути борг протягом двох місяців, тобто до 01 квітня 2011 року, що підтверджується розпискою. Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно вимог ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до положень ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, грошові кошти у встановлений договорами строки не повернув. Позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу за розписками на загальну суму 13 000 доларів США, а також 3% річних, розмір яких, згідно його розрахунку складає 3329,51 доларів США. Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України). Статтею 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов`язання. Зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. (ч.ч.1,2 цієї статті) Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). У суді першої інстанції відповідач просив застосувати до даних правовідносин позовну давність. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ч.1 ст.256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 чт.261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom»). За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, яким є строк виконання зобов`язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-190цс14 від 21 січня 2015 року та № 61-1252св17 від 7 лютого 2018 року). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України). Згідно вимог ст.251, 252 ЦПК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Як вбачається із наданих позивачем розписок від 20 червня 2010 року, від 14 серпня 2010 року, 14 січня 2011 року, від 01 лютого 2011 року, сторони обумовили строки повернення позики (строк виконання зобов`язання) до 01 лютого 2011 року, до 01 квітня 2011 року, до 01 травня 2011 року, 01 квітня 2011 року. Отже, право на звернення до суду у позивача виникло за договорами позики: від 20 червня 2010 року - 02 лютого 2010 року; від 14 серпня 2010 року - 02 квітня 2010 року; від 14 січня 2011 року - 02 травня 2011 року; від 01 лютого 2011 року - 02 квітня 2011 року, тобто, після порушення строків виконання зобов`язань. Статте 264 ЦК України передбачені підстави переривання перебігу позовної давності. Так, згідно вимог вказаної статті перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Матеріали справи свідчать, що з письмовою вимогою щодо повернення боргу за вказаними договорами ОСОБА_1 звернувся до відповідача у липні 2019 року, а з цим позовом суду у вересні 2019 року, тобто більш ніж через 9 роки після порушення строків виконання зобов`язань. Позивач вказує, що відповідач протягом усього часу не заперечував, що брав гроші у борг, однак не міг повернути борг черз відсутність грошей. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач вчиняв дії, що свідчили б про визнання ним боргу в межах строку позовної давності. Ці обставини в апеляційній скарзі відповідач заперечує. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача пояснив, що відповідач визнав борг і після пред`явлення йому вимоги від 15 липня 2019 року, однак при цьому відповідач звернув увагу на те, що позовна давність за зобов`язаннями сплинула. Колегія суддів вважає, що визнання відповідачем боргу після спливу позовної давності не перериває її. Поважних причин пропуску строку позовної давності судом не встановлено, позивачем не наведено. Отже, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, колегія суддів виходить з того, що позивачем пропущено загальний - трирічний строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, що є підставою для відмови в позові з цих підстав. За таких обставин рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову ОСОБА_1 в позові. Згідно п.п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч.1., п.2 ч.2, ч.13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2020 року - скасувати. Ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4035,20грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повну постанову складено 17 серпня 2020 року. Головуючий - Н.П. Пилипчук Судді - С.С. Кругова О.В. Маміна